ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2023Справа № 910/1980/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ», вул. Грушевського Михайла буд.59А коф.316, м. Дніпро, 49069 (адреса для листування: 49000, м. Дніпро, а/с 359)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий сервіс» вул. Канальна буд.2, м. Київ, 02081
про стягнення 42 308,09 грн.
Представники сторін: не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий сервіс» про стягнення 42 308,09 грн., а саме 36 587,36 грн. основного боргу, 4456,97 грн. пені, 267,42 грн. процентів річних, 996,34 грн. втрат від інфляції, витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № МП1412-20 від 14.12.2020 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1980/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/1980/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, вказаною ухвалою суду зобов'язано позивача надати суду в строк до 13.03.2023 року належним чином засвідчену копію рахунків - фактур № ПРС+У553554 від 22.09.2022 року, № ПРС+У553525 від 21.09.2022 року, зазначених у видаткових накладних; письмові пояснення щодо граничного строку оплати товару за спірними видатковими накладними.
Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 910/1980/23 від Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ» надійшла заява б/н від 02.03.2023 з поясненнями щодо технічної помилки в зазначених в рахунках - фактурах від 21.09.2022 року та 22.09.2022 року, а також відповідних видаткових накладних від 21.09.2022 року та 22.09.2022 року строках оплати «до 05.10.2022 року та 06.10.2022 року), позаяк жодні зміни щодо строків оплати до умов договору не вносились. Крім того, в зазначених поясненнях позивачем повідомлено, що ТОВ «Новий сервіс» сплачено основний бору у розмірі 36 587,36 грн., на підтвердження чого долучено платіжні доручення № 3444 від 16.01.2023 р. на суму 11 299,20 грн., №157560277 від 20.02.2023 р. на суму 25 288,16 грн. Вказані докази долучені судом до матеріалів даної справи.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, відповідно до абз. 1, 2 частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
При цьому, судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - ТОВ «Новий сервіс» як на час відкриття провадження у справі № 910/1980/23, так і на час розгляду даної справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.02.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Канальна буд. 2, м. Київ, 02081.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Так, про відкриття провадження у справі № 910/1980/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 20.02.2023 року поштового відправлення №0105493877964 відповідачу.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 14.02.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий сервіс» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 14.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий сервіс» (відповідача у справі, покупець за договором) було укладеного Договір поставки № МП1412-20 від 14.12.2020 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупцю, а Покупець приймати та оплачувати Товар на умовах цього Договору.
Розділами 1-10 Договору сторони узгодили предмет договору, умови поставки, якість товару, упаковку, гарантії, ціну за товар, строк та порядок оплати товару, загальну суму договору, відповідальність сторін, обмін документами за допомогою електронного документообігу, форс-мажорні обставини, вирішення спорів, строк дії договору, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно п. 9.1. Договору сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині невиконаних зобов'язань - до їх повного виконання. У разі відсутності до дати закінчення строку дії Договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із Сторін про розірвання цього Договору, строк його дії вважається автоматично продовженим до 31 грудня кожного наступного календарного року включно без складання додаткової угоди до даного Договору.
Наразі, доказів наявності повідомлень сторін відповідно до п. 9.1 Договору про його розірвання матеріали справи не містять.
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками покупця та постачальника та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до п. 1.2. Договору поставка Товару здійснюється у відповідності до заявки Покупця, яка погоджується між Сторонами за допомогою факсимільного зв'язку, електронної пошти або в усній формі. Підтвердженням факту погодження Сторонами найменування, кількості, ціни Товару є прийняття Товару Покупцем від Постачальника по видатковій накладній (у разі оплати Товару на умовах відстрочення платежу) або оплата Товару на підставі рахунку-фактурі (у разі оплати Товару на умовах попередньої оплати). Видаткові накладні та/або рахунки-фактури мають юридичну силу специфікацій у розумінні статті 266 Господарського кодексу України і є невід'ємними частинами цього Договору.
Товар поставляється на умовах EXW у редакції Міжнародних Правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс-2020, склад Постачальника. За домовленістю сторін Товар може бути поставлений на умовах DDP - у редакції Міжнародних Правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс -2020, склад Покупця (п. 2.2. Договору).
Згідно п. 2.3. Договору разом із Товаром Постачальник передає Покупцю наступні товарно-супровідні документи: видаткова накладна; товарно-транспортна накладна (при необхідності, в залежності від умов поставки Товару); технічний опис Товару або інший документ виданий виробником, що підтверджує якість Товару.
У відповідності до умов п. 2.4. Договору податкові накладні оформлюються у порядку та у формі, передбачених чинним законодавством України.
Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем як покупцем прийнято товар - оливу моторну SKY Tech Pro 6 LS 10W-40, 209 л (2710198100) на загальну суму 25 288,16 грн. за видатковою накладною №ПРН+С544950 від 22.09.2022 року та охолоджуючу рідину SKY Coolant G12+, 20л (3820000090) на загальну суму 11 299,20 грн. за видатковою накладною №ПРН+С544932 від 21.09.2022 року.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами та печатками на вищевказаних видатковихй накладних уповноважених представників постачальника та покупця.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до п. 2.6. Договору Товар вважається прийнятим Покупцем за кількістю згідно кількості, яка зазначена у видатковій накладній.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів товару, строків постачання та відмови відповідача від приймання наданого позивачем товару та підписання видаткових накладних, а також наявності письмових претензій або актів рекламації до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ» умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Новий сервіс», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень та засвідчена печатками обох сторін.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до п. 4.1. Договору Покупець зобов'язаний здійснити оплату за Товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання Сторонами видаткової накладної.
При цьому, згідно п. 4.2. Договору за погодженням між Сторонами Покупець може здійснювати оплату товару на умовах попередньої оплати у розмірі 100 (сто) відсотків вартості товару на підставі виставленого рахунку фактури Постачальника. У даному випадку строк оплати товару складає 3 (три) банківських днів від дати рахунку-фактури.
Так, в матеріалах справи наявні виставлені позивачем рахунки-фактури №ПРС+У553525 від 21.09.2022 на суму 11 299,20 грн. та №ПРС+У553554 від 22.09.2022 на суму 25 288,16 грн.
При цьому, судом враховано пояснення позивача щодо технічної помилки в частині зазначення в умовах вказаних рахунків - фактур строків оплати, отже зважаючи на дати виставлення рахунків та фактичні дати поставки, за висновками суду, сторонами було узгоджено строк оплати поставленого товару в порядку, визначеному п. 4.1. Договору.
Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідач у період з 21.09.2022 по 22.09.2022 (включно) отримав товар на загальну суму 36 587,36 грн., отже з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.1. Договору відповідач повинен був сплатити грошові кошти за отриманий товар у 30-дений строк з дати приймання товару, тобто по видатковій накладній №ПРН+С544932 від 21.09.2022 у строк до 21.10.2022 (включно), по видатковій накладній №ПРН+С544950 від 22.09.2022 у строк до 24.10.2022 (включно).
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем не було здійснено оплату поставленого товару (оливи моторної та охолоджуючої рідини) згідно умов Договору, внаслідок чого у покупця утворилась заборгованість в загальній сумі 36 587,36 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов'язання щодо належного виконання обов'язку зі сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ» грошових коштів за отриманий товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий сервіс» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 36 587,39 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № МП1412-20 від 14.12.2020 року та/або окремих його положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Суд зазначає, що предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц право на позов про стягнення виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Судом встановлено за матеріали справи, що позивач - ТОВ «СКАЙ ГАЛАКСІ» звернувся до суду з даним позовом засобами поштового зв'язку 30.01.2023 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною №4903502360382 від 30.01.2023 року на поштовому конверті.
За змістом позовної заяви вбачається та зазначалось судом вище, що предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості в сумі 36 587,36 грн., яка виникла на підставі Договору поставки № МП1412-20 від 14.12.2020 року внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання зі своєчасної оплати товару згідно видаткових накладних №ПРН+С544932 від 21.09.2022 року та №ПРН+С544950 від 22.09.2022 року, строк виконання яких настав.
В свою чергу, в поданій суду 08.03.2023 року після відкриття провадження у справі № 910/1980/23 ухвалою від 14.02.2023 року заяві б/н від 02.03.2023 року позивач повідомив, що ТОВ «Новий сервіс» сплатив основний борг в сумі 36 587,36 грн., зокрема, в сумі 11 299,20 грн. платіжним дорученням № 3444 від 16.01.2023 року та 25 288,16 грн. платіжним дорученням № 157560277.
Таким чином, на момент звернення ТОВ «СКАЙ ГАЛАКСІ» до суду з даним позовом (30.01.2023 року) про стягнення з ТОВ «Новий сервіс» основного боргу за неналежне виконання Договору спір в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 11 299,20 грн. був відсутній з 16.01.2023 року, тобто до моменту звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Так, вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем.
Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб.
Тобто, лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
За наведених обставин, оскільки зобов'язання в частині стягнення основного боргу в сумі 11 299,20 грн. було припинене до звернення ТОВ «СКАЙ ГАЛАКСІ» до суду з даним позовом, наведене свідчить про необґрунтованість та недоведеність права позивача на заявлену суму, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 11 299,20 грн.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому, згідно з висновком Верховного суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що на виконання умов Договору поставки відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 25 288,16 грн., отже борг за поставлений товар згідно Договору було погашено відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після пред'явлення позову до суду.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів за Договором здійснена відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою та на момент розгляду спору по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 25 288,16 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 5.2. Договору встановлено, що у разі порушення Покупцем строку оплати за Товар, він зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості не оплаченого у строк Товару зв кожен день порушення строку оплати.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати за поставку товару за Договором, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення згідно пункту 5.2 Договору пеню в сумі 4 456, 97 грн. за період з 22.10.2022 року по 20.01.2023 року на суму заборгованості 11 299, 20 грн. та за період з 25.10.2022 року по 20.01.2023 року на суму заборгованості 25 288, 16 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 267, 42 грн. 3% річних за період з 22.10.2022 року по 20.01.2023 року на суму заборгованості 11 299, 20 грн. та за період з 25.10.2022 року по 20.01.2023 року на суму заборгованості 25 288, 16 грн. та 996, 34 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2022 по січень 2023 на суму 11 299, 20 грн. та за період з листопада 2022 по січень 2023 на суму 25 288, 16 грн. які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, інфляційних втрат та процентів річних суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Судом встановлено, що позивачем здійснене нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції по видатковій накладній №ПРН+С544932 від 21.09.2022 на суму 11 299,20 грн. за період 22.10.2022 року - 20.01.2023 року, що не враховує вищевикладені висновки суду про припинення заборгованості в сумі 11 299,20 грн. 16.01.2023 року, а тому нарахування штрафних санкцій та компенсаційних втрат по спірній видатковій накладній після 16.01.2023 суперечитиме приписам чинного законодавства та є безпідставним.
За результатами здійсненої допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних за прострочення оплати за поставку товару за Договором, з урахуванням визначених позивачем періодів, судом встановлено, що розмір пені, інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, становить 4 379,58 грн. пені, 262,78 грн. процентів річних та 719,16 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 4 379,58 грн. пені, 262,78 грн. процентів річних та 719,16 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.
Отже, виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правової (правничої) правової допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.
Як встановлено судом, на підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копії адвокатського ордеру на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Дучал Олегом Федоровичем, серії АН №1109514 від 20.01.2023; свідоцтва № 3617 від 20.10.2010 року на право заняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката Дучал Олега Федоровича; Договору про надання правової допомоги № 1018 від 01.08.2018 року; Додаткової угоди від 02.01.2023 до Договору про надання правової допомоги № 1018 від 01.08.2018 року; Акту приймання-передачі наданих послуг від 20.01.2023 до Договору про надання правової допомоги № 1018 від 01.08.2018 року та Додаткової угоди від 02.01.2023; платіжного доручення №2113 від 16.01.2023 про оплату послуг адвоката у сумі 10 000,00 грн.
За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз'яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Так, згідно з Договором про надання правової допомоги №1018 від 01.08.2018 року, укладеного між Адвокатом Дучал Олегом Федоровичем (адвокат за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ» (клієнт за договором, позивач у справі), за умовами пункту 1.1. Договору про надання правової допомоги на умовах цього Договору клієнт дає завдання адвокату та зобов'язується оплатити його послуги, а адвокат зобов'язується відповідно до завдання клієнта щомісячно надавати йому юридичні послуги, а саме: надання усних та/або письмових консультацій з поточних питань господарської діяльності клієнта працівникам клієнта, в тому числі працівникам юридичного відділу та керівництву; формування стратегії клієнта з вирішення будь-якого юридичного питання; надання правової допомоги при укладенні договорів; надання правової допомоги при підготовці будь-яких процесуальних документів; надання правової допомоги при підготовці локальних нормативно-правових актів та інших документів правового характеру; ведення переговорів з контрагентами від імені клієнта; підготовка та розгляд господарських договорів клієнта, підготовка протоколів розбіжностей до них; представлення інтересів клієнта в усіх без виключення підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, а також в усіх без виключення державних та недержавних органах, перед фізичними особами, в тому числі, але не обмежуючись у органах внутрішніх справ, податкових органах. в т.ч. податковій міліції, Національній поліції України, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, органах державної виконавчої служби, судах всіх інстанцій та юрисдикцій із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУПАП та КАС.
Пунктом 1 Додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги встановлено, що на умовах цього Договору клієнт дає завдання адвокату та зобов'язується оплатити його послуги, а адвокат зобов'язується відповідно до завдання клієнта надати йому правову допомогу при стягненні заборгованості з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОВИЙ СЕРВІС» в позовному провадженні в Господарському суді міста Києва. Під заборгованістю розуміється сума грошових коштів, що підлягає сплаті ТОВ «НОВИЙ СЕРВІС» на користь ТОВ «СКАЙ ГАЛАКСІ» за поставлений товар відповідно до Договору поставки №MП1412-20 від 14.12.2020 року.
Згідно пункту 10.1., 10.2. Договору про надання правової допомоги останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1. цього Договору та закінчується після повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
На підтвердження факту надання адвокатом клієнту юридичних послуг відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі наданих послуг. Адвокат складає та передає зазначений акт клієнту для підписання. В акті зазначаються обсяг наданої адвокатом правової допомоги і її вартість (пункт 5.1 Договору).
Так, в матеріалах справи наявний Акт приймання-передачі наданих послуг від 20.01.2023 до Договору про надання правової допомоги № 1018 від 01.08.2018 року та Додаткової угоди від 02.01.2023, згідно якого встановлено, що у відповідності із Договором про надання правової від 01.08.2018 р. №1018 та Додаткової угоди від 02.01.2023 року у період з 02.01.2023р. до винесення рішення Господарським судом міста Києва Адвокатом надається Клієнту правова допомога, пов'язана зі справою за позовом клієнта до ТОВ «НОВИЙ СЕРВІС» в Господарському суді міста Києва. Фіксований розмір гонорару адвоката за надані послуги відповідно до п.5 Додаткової угоди від 02.01.2023р. до Договору про надання правової допомоги від 01.08.2018 № 1018, становить 10 000,00 грн. Надані послуги оплачуються після підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг протягом 10 днів. Послуги надані у повному обсязі та у відповідності із вимогами Договору. Клієнт не має претензій до Адвоката щодо об'єму та якості наданих послуг.
Згідно п. 4.2. Договору про надання правової допомоги вартість послуг, передбачених цим Договором, є договірною, визначається за згодою сторін. Оплата за послуги здійснюється у розмірі та у порядку, передбачених відповідною додатковою угодою до цього Договору. У разі якщо сторони не уклали таку додаткову угоду, то оплата за фактично надані послуги здійснюється на підставі актів приймання-передачі наданих послуг.
Наразі, в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення № 2113 від 16.01.2023 року на суму 10000,00 грн., згідно якої позивачем здійснено «оплату правової доп. за Поз. заявою (Госп. суд міста Києва) до ТОВ НОВИЙ СЕРВІС (ЄДРПОУ 38927732) відповідно до Додаткової угоди від 02.01.2023р., без ПДВ».
При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що в процесі розгляду справи №910/1980/23 в Господарському суді міста Києва інтереси позивача представляв адвокат Дучал Олег Федорович (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3617 від 20.10.2010 року), на підставі ордеру серії АН №1109514 від 20.01.2023 року, який подавав позов у даній справі.
В свою чергу, подані позивачем документи щодо вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі №910/1980/23 є належними і допустимими доказами на підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених статтею 126 ГПК України.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В свою чергу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання Договору, предмет заявлених позовних вимог, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 3,5 аркушах та додатків до позову на 19 аркушах.
При цьому судом також прийнято до уваги той факт, що предмет доказування у справі № 910/1980/23 охоплює типові обставини та факти, а також незначний обсяг документів, які підлягають дослідженню, зокрема, договір поставки, дві видаткові накладні, два рахунки та два платіжних доручення про сплату боргу, що не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.
Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, а також зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, суд доходить висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, завищено вартість таких послуг правничої допомоги.
Окремо суд звертає увагу на висновки суду щодо часткової обґрунтованості позовних вимог та звернення з позовними вимогами про стягнення заборгованості, частина якої є погашеною, наслідком чого є відмова в задоволені позовних вимог в частині (основного боргу та нарахувань).
В контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.
Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, зазначає, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу з відповідача саме в розмірі 10000,00 грн., адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат, співмірності з ціною позову та ринковими цінами на правничу допомогу і адвокатські послуги.
Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, типовість даного спору, суд доходить висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. підлягає зменшенню до 4000,00 грн., що відповідає критерію пропорційності та розумності.
Аналогічну позицію виклав у своїй постанові Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Водночас, суд звертає увагу, що як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 року у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена також у постанові від 11.11.2021 року у справі № 910/7520/20.
Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду, а також враховуючи відмову в задоволенні частини позовних вимог позивача, вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2897,76 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в частині вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 25 288,16 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
У правовідносинах щодо розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі слід керуватись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за якими сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, судовий збір у сумі 1604,27 грн. (пропорційно розміру вимоги, провадження в якій підлягає закриттю) не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі № 910/1980/23 та може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Товариством з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ».
Решта судового збору згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з частковим задоволенням позову.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі №910/1980/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий сервіс» про стягнення основного боргу в сумі 25 288 (двадцять п'ять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 16 коп. закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий сервіс» (вул. Канальна буд. 2, м. Київ, 02081, код ЄДРПОУ 38927732) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ГАЛАКСІ» (СКАЙ ГАЛАКСІ», вул. Грушевського Михайла буд.59А коф.316, м. Дніпро, 49069, код ЄДРПОУ 41383864) 4 379 (чотири тисячі триста сімдесят дев'ять) грн. 58 коп., 719 (сімсот дев'ятнадцять) грн. 16 коп. інфляційних втрат, 262 (двісті шістдесят дві) грн. 78 коп. 3% річних, 2 897 (дві тисячі вісімсот дев'яносто сім) грн. 76 коп. та 340 (триста сорок) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 22 вересня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон