ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2025Справа № 910/6495/25
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/6495/25.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анти-кризове піар-агентство «Велика риба» (04053, м. Київ, вул. Володимира Винниченка, будинок 12, квартира 41)
До Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 8/16)
про розірвання договору та стягнення 70 800, 00 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Анти-кризове піар-агентство «Велика риба» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» про розірвання договору про надання інформаційних послуг у спрощеній (усній) формі у порядку статті 651 Цивільного кодексу України та стягнення 70 800, 00 грн попередньої оплати у порядку частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону.
29.05.2025 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 29.05.2025 для усунення недоліків позовної заяви.
05.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, яким позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 29.05.2025.
11.06.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/6495/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
26.06.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
14.07.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
23.07.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
26.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Анти-кризове піар-агентство «Велика риба», як замовник (позивач), на підставі рахунка-фактури №СФ-0000980 від 24.12.2024 здійснив на користь Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» (виконавець; відповідач) оплату у розмірі 23 850, 00 грн за надання інформаційних послуг у спрощеній формі.
Послуги стосувались наступного: (1) розміщення інтерв'ю; (2) поширення матеріалів серед медіа; (3) поширення матеріалів у соцмережі.
Позивач стверджує, що відповідач надав обумовлені послуги, а відповідач прийняв їх, у зв'язку з чим сторони підписали акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0001-84 від 27.12.2024 на суму 23 850, 00 грн.
В подальшому, з метою продовження співпраці позивач на підставі рахунку-фактури №СФ-0000005 від 08.01.2025 здійснив 09.01.2025 на користь позивача оплату послуг на суму 70 800, 00 грн.
Вид надання послуг за рахунком №СФ-0000005 від 08.01.2025 аналогічний послугам за рахунком №СФ-0000980 від 24.12.2024, однак кількість таких послуг становить 2 одиниці та розрахована за іншим тарифом на 2025 рік.
за твердженням позивача, він отримав вкрай низький результат проведеної рекламної кампанії щодо поширення інтерв'ю, за яке він оплатив у грудні 2024, що на думку позивача свідчить про очевидну неефективність просування, що не відповідає очікуванням і є проявом неналежної якості наданих послуг, що призвело до втрати довіри до виконавця і бажання припинити подальшу співпрацю.
25.02.2025 позивач направив на електронну пошту відповідача претензію вих.№2504-24/1 від 24.02.2025, в якій вимагав у останнього повернути 70 800, 00 грн.
Відповідач надав відповідь на претензію вих.№03-22/7/78 від 21.03.2025, в якій повідомив позивача про готовність належним чином надати послуги щодо розміщення інтерв'ю за договором, укладеним у спрощений спосіб 09.01.2025 року натомість грошові кошти позивачу не повернув, посилаючись на те, що між сторонами не було чітко визначено строк надання послуг і відповідачем розпочато підготовчі роботи.
З огляду на зазначені обставини, у зв'язку з відсутню результативності наданих послуг позивач просить повернути сплачені грошові кошти у розмірі 70 800, 00 грн, як попередню оплату із застосуванням аналогії закону на підставі статті 693 Цивільного кодексу України та розірвати укладений між сторонами у спрощеній спосіб договір про надання інформаційних послуг від 24.12.2024.
ІI. Предмет та підстави позову.
Предметом позову у справі є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 70 800, 00 грн та нематеріальна вимога щодо розірвання договору про надання інформаційних послуг від 24.12.2024, який укладений у спрощений спосіб.
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в січні 2025 року на підставі рахунка-фактури від відповідача перерахував останньому суму попередньої оплати за послуги щодо розміщення та поширення у медіа/соцмережах інтерв'ю. Проте, у зв'язку з низьким результатом проведеної рекламної кампанії щодо поширення інтерв'ю, позивач вимагає у відповідача повернути сплачені грошові кошти та розірвати договір, укладений у спрощений спосіб у грудні 2024 року.
IV. Заперечення відповідача.
(1) позивач невірно трактує взаємовідносини сторін, стверджуючи про існування єдиного договору, укладеного 24.12.2024;
(2) між сторонами існувало два договори укладених у спрощений спосіб, а саме від 24.12.2024 та від 08.01.2025;
(3) сторони не зазначали і не домовлялися щодо охоплення або кількості перегляді/реакцій інтерв'ю;
(4) до даних правовідносин відсутня підстава застосування аналогії закону щодо статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини між сторонами детально врегульовані главою 63 зазначеного кодексу.
V. Оцінка доказів судом та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи підтверджується факт існування між сторонами договірних зобов'язань та в якій формі вони були узгоджені?
- чи підтверджується факт здійснення позивачем оплати?
- чи є заперечення відповідача обґрунтованими?
- чи підлягають позовні вимоги задоволенню з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права?
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 1, пункт 2 частини 2 стаття 11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 1, 2 стаття 202 Цивільного кодексу України).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 стаття 203 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 стаття 205 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами (частина 1 стаття 207 Цивільного кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 стаття 205 Цивільного кодексу України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 стаття 639 Цивільного кодексу України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 стаття 638, частина 1 стаття 640, частина 1 стаття 641, частина 1-2 стаття 642 Цивільного кодексу України).
Оскільки договір було укладено сторонами до скасування Господарського кодексу України, суд застосовує до спірних правовідносин положення вказаного кодексу.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 стаття 173 Господарського кодексу України).
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (частина 1 стаття 179 Господарського кодексу України).
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 181 Господарського кодексу України).
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 2, 3 стаття 180 Господарського кодексу України).
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (частина 7 стаття 180 Господарського кодексу України).
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина 2 стаття 184 Господарського кодексу України).
Отже, чинним законодавством України на момент виникнення спірних правовідносин передбачена можливість укладати господарські договори в спрощений спосіб.
Як підтверджено матеріалами справи та сторонами по справі, відповідач виставив позивачу рахунок-фактури №СФ-0000980 від 24.12.2024 на суму 23 850, 00 грн. Позивач, в свою чергу, здійснив оплату у розмірі 23 850, 00 грн та у розмірі 70 800, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №33 від 26.12.2024 та №36 від 09.01.2025, копії яких містяться в матеріалах справи, таким чином, позивач вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договори, і ця дія є прийняттям пропозиції.
Відповідач не заперечує, а підтверджує, що на підставі виставлених рахунків-фактури отримав від позивача грошові кошти у розмірі 23 850, 00 грн та 70 800, 00 грн.
Вид послуг передбачений рахунками-фактурами №СФ-0000980 від 24.12.2024, №СФ-0000005 від 08.01.2025 наступний: (1) розміщення інтерв'ю; (2) поширення матеріалів серед медіа; (3) поширення матеріалів у соцмережі.
Зі змісту позовної заяви, відзиву на позовну заяву, долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що предметом договорів було надання позивачем послуг відповідачу з розміщення та поширення у медіа/соцмережах інтерв'ю.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 стаття 901 Цивільного кодексу України).
Виконавець повинен надати послугу особисто (частина 1 стаття 902 Цивільного кодексу України). Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 стаття 903 Цивільного кодексу України).
З огляду на фактичні обставини та вищезазначені приписи законодавства, судом встановлено, що між сторонами було укладено в спрощений спосіб два (2) договори про надання послуг за замовленням відповідачем щодо розміщення та поширення інтерв'ю, яке повинен надати відповідач, шляхом надання відповідачем позивачу рахунків-фактури та здійснення останнім на користь відповідача оплати за такі послуги.
Отже, з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати) позивачем між сторонами укладено господарські договори про надання послуг у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли зобов'язальні відносини.
Сторони не заперечуються, а навпаки підтверджують, що послуги за спрощеним договором від 24.12.2024 були надані відповідачем належним чином та без заперечень і зауважень прийняті позивачем, про що в свою чергу свідчить акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0001-84 від 27.12.2024 на суму 23 850, 00 грн, копія якого міститься в матеріалах справи.
Отже, на переконання суду договір, укладений у грудні 2024 року між сторонами спору було виконано та його дію припинено виконанням.
Після закінчення дії договору про надання послуг (рекламних послуг), укладеного конклюдентними діями сторін спору у грудні 2024 та після закінчення його дії, відповідачем було зроблено оферту у вигляді рахунку від 08.01.2025 року, а відповідачем здійснено акцепт пропозиції шляхом оплати рахунку 09.01.2025, а отже між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб.
Вищезазначені обставини спростовують твердження позивача, що між сторонами був укладений один договір в спрощений спосіб від 24.12.2024, відтак, суд погоджується із запереченнями відповідача в даній частині, що між сторонами існувало два договори про надання послуг, укладені в спрощений спосіб, а саме договір від 26.12.2024 та договір від 09.01.2025.
Натомість, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в процесі надання відповідачем послуг за договором, укладеним у грудні 2024, отримав вкрай низькі результати проведення рекламної кампанії щодо поширення інтерв'ю, а тому у зв'язку з відсутністю результативності наданих послуг позивач просить повернути 70 800, 00 грн, як попередню оплату із застосуванням аналогії закону та розірвати спрощений договір від 24.12.2024.
Якщо цивільні відносини не врегульовані Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина 1 стаття 8 Цивільного кодексу України).
З огляду на зміст статті 8 Цивільного кодексу України, суд не вбачає наявності підстав для застосування аналогії закону у правовідносинах щодо надання послуг, які склались між сторонами, оскільки вказані правовідносини регулюються відповідною главою Цивільного кодексу України.
Окрім цього, відповідач стверджує, що сторони не зазначали і не домовлялися щодо охоплення або кількості перегляді/реакцій інтерв'ю.
Зазначені твердження відповідача не спростовані позивачем.
Крім того, позивач просить розірвати спрощений договір від 24.12.2024, в той час коли судом встановлено, що між сторонами укладено два окремих договори про надання послуг у спрощений спосіб (від 26.12.2024 та від 09.01.2025) та те, що сторони, зокрема позивач підтверджує, що спрощений договір від 24.12.2024 був належним чином виконаний відповідачем та виконання прийняте позивачем без заперечень та зауважень.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, суд констатує, що позивач просить розірвати договір, який виконаний сторонами належним чином та зі змісту позовних вимог не вбачається, що позивач заперечує щодо дійсності договору від 26.12.2024; відсутні підстави для застосування аналогії закону щодо повернення авансового платежу на підставі статті 694 Цивільного кодексу України щодо договору від 09.01.2025, оскільки правовідносини між сторонами внормовані відповідними статтями Цивільного кодексу України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16)
Згідно з приписами статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Натомість, частинами 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).
З огляду на зміст позовних вимог та встановлені вище обставини щодо того, що договір, який просить розірвати позивач від 24.12.2024 є належним чином виконаним без заперечень та зауважень, що в свою чергу безпосередньо підтверджує позивач і відповідач, неможливістю застосовувати до правовідносин щодо надання послуг аналогії закону щодо приписів, які регулюють правовідносини, що виникають щодо договору купівлі-продажу, суд доходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним, оскільки позивачем помилково визначено як підставу повернення коштів саме договір за грудень 2024 року.
При цьому, суд встановив, що між сторонами спору укладено у спрощений спосіб шляхом вчинення конклюдентних дій за січень 2025, і сторони не приступили до його виконання, як і не обумовили строк надання вказаних послуг. Разом з позовом, позивач не надав як належних обґрунтувань щодо укладеного у січні 2025 року договору, так і не надав документів, які підтверджують, що він відмовляється від договору, укладеного у січні 2025 року.
При поданні позову з інших підстав, позивач має змогу захистити своє право та/або інтерес, яке він вважає порушеним саме за договором, укладеним між сторонами у спрощений спосіб, у січні 2025 року.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача щодо даного предмету та підстав позову задоволенню не підлягають.
VI. Розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частина 1 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частина 4 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви та інші судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Анти-кризове піар-агентство «Велика риба» до Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» про розірвання договору за 24.12.2024 року та стягнення 70 800, 00 грн - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких