Справа № 757/17986/25-к Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5290/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
15 вересня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
обвинуваченого (в режимі ВКЗ з ДУ «Київський слідчий ізолятор») - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212; ч. 3 ст. 27, ст. 219; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 09 жовтня 2025 року включно, з визначенням застави в розмірі 16 313 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 49 395 764 грн.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які свідчать про можливість невиконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив про те, що клопотання прокурора не містило будь-яких доданих до нього доказів та матеріалів, в тому числі тих, що підтверджують існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що виключає можливість задоволення поданого прокурором клопотання через недоведення подальшого утримання обвинуваченого під вартою. Вказав, що ОСОБА_8 затримано 17.05.2024 року та з цього часу він безальтернативно утримується під вартою 15 місяців, що свідчить про закінчення сукупного строку тримання під вартою, визначеного нормами ч. 3 ст. 197 КПК України, які за аналогією можуть бути застосовані до стадії судового провадження. Також захисник вказав, що продовження найсуворішого запобіжного заходу можливе лише у разі обґрунтування його необхідності вагомими та переконливими доказами, тоді як подані прокурором клопотання є абсолютно ідентичними та містять зазначення тих самих обставин щодо наявності ризиків. Крім цього, вважає, що визначений судом розмір застави був зменшений лише на 1,2 %, тобто фактично сума залишилась незмінна та все одно є непомірна для обвинуваченого з огляду на те, що все майно та грошові кошти ОСОБА_8 , його сім'ї і грошові кошти юридичних осіб, корпоративними правами яких він володів, накладено арешти, що об'єктивно не дозволяє йому внести визначену суму застави. Додатково зазначив, що сам факт невнесення застави протягом тривалого строку засвідчує її непомірність для обвинуваченого та по суті свідчить про безальтернативне тримання його під вартою. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити та обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту або інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою або клопотання прокурора задовольнити частково та визначити обвинуваченому заставу у розмірі 1 000 000 гривень.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_8 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_8 обвинувачується, в тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері господарської діяльності, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, а також у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, а також наявність у ОСОБА_8 паспорта громадянина Російської Федерації, що свідчить про його зв'язок з цією державою, а тому, враховуючи ситуацію, яка існує в державі внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації, існує реальна можливість його переховування від суду, в тому числі шляхом переходу на території, які наразі не контролюються державою Україна. Крім того, колегією суддів враховується те, що ОСОБА_8 у період дії воєнного стану 30 разів здійснював перетин державного кордону на підставі пенсійного посвідчення про інвалідність. Наведене у своїй сукупності свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що вказує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставленого у вину обвинуваченому ОСОБА_8 кримінального правопорушення, а також та обставина, що він як кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «Укрдонінвест», має численні зв'язки та знайомства в вищих органах державної влади, в тому числі в правоохоронних, місцевого самоврядування, що дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків, потерпілого, інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, а враховуючи, що кримінальне провадження наразі перебуває на стадії судового розгляду, однак свідки наразі не допитані, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Крім цього, колегія суддів вважає доведеним існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки судовий розгляд кримінального провадження наразі не закінчено, а ОСОБА_8 , маючи у своєму володінні телевізійний канал та інтернет видання, може перешкодити кримінальному провадженні іншим чином, в тому числі шляхом висвітлення перебігу судового розгляду та здійснення провокативних випусків, які впливатимуть на маси з метою їх суспільного тиску на суд, який розглядає його кримінальне провадження.
При цьому, доводи захисника про те, що подані прокурором клопотання є абсолютно ідентичними та містять зазначення тих самих обставин щодо наявності ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, адже положення чинного КПК України не вимагають від прокурора зазначення в клопотанні про продовження запобіжного заходу щоразу нових обставин, які свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. За змістом ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а подане клопотання прокурора містить зазначення того, що ризики, які були враховані судом при застосуванні до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшились, та є реальними, стійкими, триваючими та виправдовують необхідність продовження строку дії застосованого запобіжного заходу.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов'язання не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.
Щодо застави, то відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 255 КК України.
Частина 4 статті 183 КПК України передбачає саме право, а не обов'язок суду не визначати розмір застави, а автоматична відмова у застосуванні застави без врахування всіх обставин кримінального провадження є порушенням вимог п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
В рішенні ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти» вказано, що розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями. Іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Судом обвинуваченому ОСОБА_8 визначена застава як альтернативний запобіжний захід у розмірі 16 313 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 49 395 764 гривень, яка, на думку колегії суддів, в змозі попередити існуючі ризики неправомірної поведінки обвинуваченого.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру застави в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що з огляду на обставини поставлених йому у вину кримінальних правопорушень, та даних про особу обвинуваченого, визначений ОСОБА_8 розмір застави цілком відповідає його майновому стану, даним про його особу, характеру інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а тому такий розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання покладених на нього обов'язків та буде достатнім для того, щоб утримати його від втечі.
Жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість зменшення визначеного судом розміру застави до 1 000 000 гривень, стороною захисту ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції наведено не було, а посилання захисника про те, що на все майно та грошові кошти ОСОБА_8 , його сім'ї і грошові кошти юридичних осіб, корпоративними правами яких він володів, накладено арешти, не є таким, що може бути визнаний як обґрунтована підстава для зменшення застави, оскільки ОСОБА_8 має численні зв'язки та знайомства в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах та організаціях, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена не лише самим обвинуваченим, а й іншою фізичною або юридичною особою, на кошти та корпоративні права яких не накладено арешт, що не виключає можливість винесення застави за ОСОБА_8 іншими особами.
Зменшення розміру застави до 1 000 000 гривень, на думку колегії суддів, не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 та попередити існуючі ризики.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Доводи захисника про закінчення сукупного строку тримання під вартою, визначеного нормами ч. 3 ст. 197 КПК України, які, на думку сторони захисту, за аналогією можуть бути застосовані до стадії судового провадження, колегія суддів не сприймає, оскільки вказані норми визначають сукупний строк тримання під вартою саме під час досудового розслідування, який не може перевищувати певний строк залежно від тяжкості злочину, що корелюється з нормами ч. 4 ст. 219 КПК України, які визначають загальний строк досудового розслідування, а тому вказаний строк не може бути застосований під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу в порядку ст. 331 КПК України.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 рокущодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4