Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 вересня 2025 року Справа№200/4548/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона є пенсіонеркою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та до 01 лютого 2023 року отримувала пенсію по інвалідності ІІІ групи, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після призначення пенсії по інвалідності ІІІ групи, позивачка продовжувала працювати, та набула 24 місяці страхового стажу та набула право на перехід з пенсії по інвалідності ІІІ групи на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 01 лютого 2023 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перехід з одного виду пенсії на інший, а саме про перехід з пенсії по інвалідності ІІІ групи на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області позивачку було переведено з пенсії по інвалідності ІІІ групи на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 лютого 2023 року. Проте, при переведенні Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області заробітну плату розраховано на підставі статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням середньої заробітної плати по народному господарству за 2018-2020 роки з урахуванням індексацій, що на думку, позивачки є протиправним.
Крім того, до страхового стажу позивачки не було враховано періоду роботи з 01 лютого 2022 року по 01 лютого 2023 року через несплату страхових внесків роботодавцем. При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату єдиного внеску законом покладено на страхувальника, а тому вона не може бути позбавлена права на зарахування зазначених періодів.
З огляду на вказане, позивачка просить суд:
визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01 лютого 2022 року по 01 лютого 2023 року та незастосування при переведенні з пенсії по інвалідності ІІІ групи на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020 - 2022 роки;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01 лютого 2022 року по 01 лютого 2023 року та здійснити перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки з 20 грудня 2024 року.
В установлений законом строк, відповідачем відзив на адміністративний позов не поданий. Згідно з приписами статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. Частиною другою вказаної статті КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ухвалою від 30 червня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, та відкрив провадження по справі № 200/4548/25. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
Суд звертає увагу, що ухвала про відкриття провадження була надіслана відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» 01 липня 2025 року. Крім того, повторно копія ухвали суду була надіслана 04 вересня 2025 року.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Воєнний стан продовжено та він триває на день винесення рішення у справі.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку в органах пенсійного віку та отримувала пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 21 січня 2021 року.
01 лютого 2023 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перехід з одного виду пенсії на інший, а саме про перехід з пенсії по інвалідності ІІІ групи на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було переведено ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності ІІІ групи на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 лютого 2023 року, про що свідчить витяг з системи Пенсійного фонду України.
При переведенні Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області пенсію розраховано з урахуванням середньої заробітної плати за 2018 - 2020 роки з урахуванням індексацій.
Крім того, як вбачається з трудової книжки колгоспника від 23.10.1980 № 547, у період з 13.11.2001 по 30.09.2023 ОСОБА_1 працювала у Селянському (фермерському) господарстві «Колос».
Як вбачається з витягу за формою ОК-5 з 01 січня 2023 року по 01 лютого 2023 страхові внески сплачені не були.
При цьому, період роботи з 01 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року не враховано до страхового стажу позивачки.
Вважаючи невірним розрахунок пенсії, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Отже, з 01 січня 2004 року Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
пенсія за віком;
пенсія по інвалідності;
пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Суд зауважує, що порядок переведення з одного виду пенсії на інший регламентовано статтею 45 Закону № 1058-IV, частиною третьою якої визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні з одного виду пенсії, призначеної саме за Законом № 1058-ІV, на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої зазначеним нормативно-правовим актом.
Суд звертає увагу, що позивачці була призначена пенсія саме на підставі Закону № 1058-IV, а тому при переведенні на пенсію за віком, відповідно до Закону № 1058-IV вона не набуває права на перерахунок пенсії зі зміною показника середньої заробітної плати. А тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 160/860/24.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01 лютого 2022 року по 01 лютого 2023 року, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що період з 01 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року не враховано до страхового стажу позивачки. При цьому період з 01 лютого 2022 року по 30 березня 2022 року зараховано до страхового стажу.
А тому вимоги позивачки в частині зарахування до страхового стажу періоду з 01 лютого 2022 року по 30 березня 2022 року не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
З трудової книжки колгоспника вбачається, що ОСОБА_1 у період з 13.11.2001 по 30.09.2023 працювала у Селянському (фермерському) господарстві «Колос», а тому період її роботи з 01 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року має бути врахований до страхового стажу.
Щодо несплати страхових внесків, за період січень 2023 року - лютий 2023 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною 12 статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону № 1058).
Статтею 106 Закону України № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
У відповідності до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов'язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині 2 статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Таким чином, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачки періоду її роботи.
З огляду на вказане, період з 01 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року має бути врахований до страхового стажу ОСОБА_1 .
Отже, суд вважає за необхідне змінити спосіб захисту порушеного права позивачки та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року, як того вимагають приписи ст. 245 КАС України. Крім того, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на зазначене, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у загальному розмірі 968,96 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 400, 00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки.
Керуючись ст.ст. 2,5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 400, 00 грн (чотириста гривень).
В решті заявлених вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 19 вересня 2025 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб