12 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 638/14468/23
провадження № 61-10998ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгенівна, про визнання заповіту недійсним,
21 серпня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Зольнікова В. О., засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року
у зазначеній справі.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом
до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.
У статті 392 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору
у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України
до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору
у встановлених порядку і розмірі.
У касаційній скарзі представник просить звільнити заявника від сплати судового збору за подання касаційної скарги, посилаючись на те, що заявник є пенсіонером та має скрутне матеріальне становище, на підтвердження чого надано довідки
ГУ ПФУ в Харківській області про розмір пенсії заявника.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
За змістом статті 136 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення
чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення
від його сплати є врахування судом майнового стану сторони і особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи
і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку
і розмірі.
Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях
у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону
та є вичерпним.
Стаття 136 ЦПК України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, виходячи із майнового стану сторони, водночас саме стаття 8 Закону України «Про судовий збір», яка
є спеціальною, конкретизує порядок, умови такого звільнення і коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити
або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж
до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу
за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або
4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець,
яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації
або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією)
або боржника.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати
на підставі, зазначеній у частині першійцієї статті.
При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування
на утриманні непрацездатних членів сім'ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.
Вищезазначена норма закріплює дискреційне право, а не обов'язок суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Його реалізація не може призводити до порушення принципу процесуального рівноправ'я сторін та знаходиться в безпосередній залежності від доведеності за допомогою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів обставин щодо того, що скрутне майнове становище особи не дозволяє їй сплатити судовий збір у встановленому чинним законодавством розмірі. З метою недопущення зловживання процесуальними правами суд має враховувати: предмет спору, наявність у особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, рахунків в банківських та інших фінансових установах та можливість розпорядження ними, вік особи та її працездатність, склад сім'ї та наявність утриманців тощо.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається,
що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5 вказаного Закону, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5,
є правом, а не обов'язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями
статті 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору
у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання,
але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення
не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення у справі «Креуз проти Польщі», від 19 червня 2001 року).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою
про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення
у справах «Княт проти Польщі», «Єдамскі та Єдамска проти Польщі», від 26 липня 2005 року).
Таким чином, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вирішуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, Верховний Суд урахував, що зазначені у клопотанні обставини та надані на їх підтвердження докази, не є безумовними підставами для звільнення від сплати судового збору, оскільки заявником не надано суду касаційної інстанції достатніх доказів
на підтвердження її реального майнового стану, який перешкоджає виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої касаційної скарги судовим збором.
Оскільки наведені в клопотанні про звільнення від сплати судового збору доводи
не підтверджують скрутний майновий стан заявника та відсутність у неї можливості сплатити судовий збір, та не дають змоги в повній мірі оцінити її майновий стан,
у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги необхідно відмовити.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того,
щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан.
Верховний Суд враховує, що зазначення особою про скрутне матеріальне становище, очевидно не свідчить про дійсність такого майнового стану, враховуючи загальні потреби життєдіяльності кожної особи та необхідність їх матеріального забезпечення.
Таким чином обставини, зазначені у клопотанні, не є безумовною підставою
для хвільнення від сплати судового збору, оскільки не підтверджують
з достовірністю скрутний майновий стан заявника, що перешкоджає їй виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої касаційної скарги судовим збором.
Вказане ґрунтується на такій конституційній засаді судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України) та узгоджується із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
За таких обставин ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги.
Враховуючи встановлений законом обов'язок сплати судового збору за подання касаційної скарги та відсутність у ОСОБА_1 пільг щодо його оплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами заявника щодо можливості звернення до суду касаційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати касаційної скарги судовим збором) у цій справі дотриманий.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму
для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року,
в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З позовом ОСОБА_1 звернулася до суду у жовтні 2023 року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»встановлено, що з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2 684,00 грн.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
За змістом касаційної скарги встановлено, що заявником оскаржуються судові рішення, якими відмовлено в задоволенні вимоги немайнового характеру.
Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму
для працездатних осіб, що складає 1 073,60 грн.
Таким чином, особа, яка подала касаційну скаргу, має сплатити за подання касаційної скарги судовий збір в розмірі 2 147,20 грн (1 073,60 грн х 200%).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК
у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, ККДБ - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Обов'язок зі сплати судового збору є загальним для всіх суб'єктів,
що узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом
і судом.
На підтвердження сплати судового збору заявнику необхідно надати
до суду документ, що підтверджує сплату ним судового збору за подання касаційної скарги, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Окрім зазначеного касаційна скарга подана з пропуском строку на касаційне оскарження.
Так оскаржену постанову суд апеляційної інстанції ухвалив 16 липня 2025 року, відомості про складення повного тексту постанови відсутні, касаційну скаргу подано 21 серпня 2025 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга
на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку
на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів
з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 272 ЦПК України за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі
у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинна бути зазначена дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
Доказів на підтвердження дати отримання копії оскарженої постанови Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року та доказів порушення апеляційним судом, передбаченого статтею 272 ЦПК України, порядку вручення судового рішення
не надано. Натомість представником заявника у касаційній скарзі зазначено про те, що повний текст оскарженої постанови представник позивача отримала на руки під розписку в суд 23 липня 2025 року. Проте доказів на підтвердження зазначеного суду касаційної інстанції не надано. Натомість надано довідку суду про набрання оскарженим рішенням законної сили 16 липня 2025 року.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Зі змісту касаційної скарги не вбачається клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості поновити строк на касаційне оскарження за власною ініціативою, а лише - за наявності відповідної заяви особи, яка подає скаргу.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до Верховного Суду
з касаційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на касаційне оскарження, то реалізація цього права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями процесуального закону. Зловживання процесуальними правами
не допускається.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду
на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпроголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду,
що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності),
про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо строку на оскарження.
Тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Відповідно до статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Слід також зазначити, що до відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не має можливості перевірити наявність чи відсутність доказів
на підтвердження надсилання/вручення судом апеляційної інстанції копії рішення заявнику, оскільки за правилом частини сьомої статті 394 ЦПК України питання
про витребування матеріалів справи вирішується під час відкриття касаційного провадження.
Отже, заявнику слід подати до суду касаційної інстанції заяву (клопотання)
про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій навести підстави для його поновлення, та надати відповідні докази на підтвердження причини пропуску такого строку, а також докази, що підтверджують дату отримання копії оскарженого рішення суду апеляційної інстанції, оскільки безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили,
є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких підстав заявник не дотримав у повному обсязі вимоги процесуального закону щодо форми та змісту касаційної скарги.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення указаних недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання
про звільнення від сплати судового збору.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 рокузалишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко