17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 953/8288/20
провадження № 61-2649 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Мирось Сергій Васильович,
відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу в Харківській області Кудряшов Дмитро В'ячеславович, державне підприємство «Сетам», товариство
з обмеженою відповідальністю «Акваклад»,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мирося Сергія Васильовича, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року у складі судді Колесник С. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня
2025 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Маміної О. В.,
Яцини В. Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу в Харківській області Кудряшова Д. В.
(далі - приватний виконавець), державного підприємства «Сетам»
(далі - ДП «Сетам»), товариства з обмеженою відповідальністю «Акваклад»
(далі - ТОВ «Акваклад»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), про визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення приватного нотаріуса.
Позов мотивовано тим, що заочним рішенням Київського районного суду
м. Харкова від 18 серпня 2009 року у справі № 2-3728/09 з неї на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») стягнуто заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2007 року
№ ML700/898/2007у розмірі 2 447 428,10 грн, а також судові витрати
у сумі 1 950,00 грн.
14 грудня 2009 року на виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист № 2-3728/09/07.
07 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, за яким останньому було відступлено право вимоги за кредитними договорами, у тому числі право вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № ML700/898/2007, укладеного з нею.
Виконавчий лист неодноразово перебував на виконанні, у тому числі у приватного виконавця Близнюкова Ю. В., 18 жовтня 2019 року його було повернуто стягувачу - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за заявою товариства.
У квітні 2020 року їй стало відомо, що на 22 квітня 2020 року ДП «Сетам» призначено проведення повторних електронних торгів з продажу належного їй житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 2-3728/09/07.
22 квітня 2020 року переможцем вказаних торгів стало ТОВ «Акваклад»,
яке придбало лот за ціною 827 200,00 грн і в подальшому зареєструвало за собою право власності на спірний будинок.
Позивач зазначала, що ТОВ «Акваклад» зареєстровано як юридичну особу 17 квітня 2020 року, а на облік поставлено: Державною службою статистики України -
21 квітня 2020 року; Центральним управлінням Державної податкової служби
у Харківській області (Шевченківський район м. Харкова) - 21 квітня 2020 року. Розмір статутного капіталу товариства становив лише 10 000,00 грн. Тобто товариство не мало можливості брати участь в електронних торгах і стати їх переможцем.
Реалізація належного їй житлового будинку, загальною площею 298,9 кв. м, житловою площею 105,3 кв. м, здійснена за ціною 827 200,00 грн, тобто фактично
за ціною однокімнатної квартири в спальному районі міста Харкова. Звіт про оцінку майна від 06 лютого 2020 року № 04/20, виготовлений суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, фізичною особою-підприємцем
ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), складений із заниженням ринкової вартості квартири, оскільки ринкова вартість житлового будинку складала
4 796 000,00 грн, на підтвердження чого надала відповідний висновок експертизи.
Крім того, заяву про відкриття виконавчого провадження подано неуповноваженою особою, так як у представника ТОВ «Акваклад» закінчився строк дії довіреності,
до заяви не додано всіх необхідних документів, тобто у приватного виконавця були відсутні підстави для прийняття її до виконання.
При цьому приватний виконавець Кудряшов Д. В. не повідомив її про відкриття виконавчого провадження, про проведення виконавчих дій.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсними електронні торги за лотом № 412851, оформлені протоколом електронних торгів від 22 квітня 2020 року № 476328, про продаж житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 298,9 кв. м, з надвірними будівлями,
розташованого по АДРЕСА_1 , за ціною 827 200,00 грн, проведені ДП «Сетам» у межах виконавчого провадження від 16 грудня 2019 року № НОМЕР_1;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Куксіна С. Ю. (далі - приватний нотаріус) про видачу свідоцтва від 27 квітня 2020 року, яке зареєстровано в реєстрі за № 1539, яким посвідчено право власності ТОВ «Акваклад» на вказаний житловий будинок, на підставі якого 27 квітня
2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 52067681 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу);
- вирішити питання понесених нею судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, які були застосовані на підставі ухвали районного суду від 29 травня 2020 року й зберігають свою дію до набрання законної сили судовим рішенням.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів порушення передбачених законом правил проведення торгів та порушення її прав, які б могли бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.
ОСОБА_1 здійснювала заходи щодо судового оскарження дій приватного виконавця під час примусового виконання виконавчого листа № 2-3728/09 (справа № 2-3728/09, провадження № 4-с/953/58/20, провадження № 4-с/953/52/20),
при цьому з тих самих мотивів, що покладені в основу її позову, зокрема, й щодо безпідставної передачі майна на примусову реалізацію. У задоволенні відповідних скарг судом було відмовлено.
При цьому суд зазначив, що доводи та пояснення позивача з приводу незгоди
із визначенням вартості майна мають бути розглянуті в окремому порядку оскарження рішень та дій виконавця, чого позивач не здійснила.
Районний суд застосував відповідні норми Конституції України, ЦК України,
Закону України «Про виконавче провадження», положення Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України
від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок).
Судом першої інстанції враховано судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у справах щодо визнання електронних торгів недійсними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року залишено
без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , яка не довела порушення порядку проведення електронних торгів, порушення її прав і законних інтересів при проведенні електронних торгів
з реалізації належного їй будинку.
Дії приватного виконавця, вчинені до проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження. Вказане стосується й не надсилання відомостей про проведену оцінку майна. При цьому ОСОБА_1 неодноразово зверталася
до суду зі скаргами на дії приватного виконавця, у тому числі й щодо відкриття провадження та передачі майна на реалізацію, проте у їх задоволенні було відмовлено.
Позивачем не доведено, що продаж її будинку здійснено за заниженою ціною. ОСОБА_1 не оскаржувала в судовому порядку звіт про оцінку майна
від 06 лютого 2020 року, а рецензії на звіт свідчать про його відповідність вимогам законодавства. Наданий позивачем висновок експерта, за яким вартість майна становила 4 796 000,00 грн, не може бути враховано, так як його складено 06 червня 2018 року, тобто на два роки раніше, ніж оцінка, яка проводилася у зв'язку
з проведенням торгів у 2020 році.
Іншого експертного висновку щодо оцінки вартості майна позивачем не надано.
При цьому призначена судом першої інстанції судова будівельно-оціночна експертиза не була проведена через незабезпечення доступу до предмету оцінки. Судом апеляційної інстанції також було призначено відповідну експертизу, однак
її вдруге не було проведено.
Похідні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення приватного нотаріуса
про видачу свідоцтва та реєстрацію права власності не підлягають задоволенню, оскільки не підлягає задоволенню основна позовна вимога про визнання недійсними торгів.
Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мирось С. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мирося С. В., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні позову,
не встановили фактичні обставини справи.
Реалізація спірного житлового відбулася за заниженою вартістю. Звіт про оцінку майна від 06 лютого 2020 року № 04/20, виготовлений ФОП ОСОБА_2 , складений із заниженням ринкової вартості будинку. При цьому позивачем було надано докази на підтвердження ринкової вартості нерухомого майна, зокрема висновок експертного оціночно-будівельного дослідження від 06 червня 2018 року№ 4425, підготовлений експертами Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» (далі - висновок експертного оціночно-будівельного дослідження від 06 червня 2018 року № 4425),
який безпідставно не враховано судами.
За клопотанням представника позивача судом першої інстанції було призначено судову оціночно-будівельну експертизу, яка не була проведена у зв'язку
з незабезпеченням експертам безперешкодного доступу до спірного майна. Проте, позивач не був обізнаний про необхідність забезпечення експертам доступу
до об'єкта нерухомості, не отримувала відповідну кореспонденції від експертної установи. При цьому проведення експертизи було вчасно оплачено.
Суд апеляційної інстанції за клопотанням позивача знову призначив у справі судову оціночно-будівельну експертизу, яку не було проведено з формальних підстав,
а саме у зв'язку з ненаданням експерту додаткових матеріалів та незабезпеченням проведення обстеження предмета оцінки.
Суд апеляційної інстанції безпідставно вказав про те, що позивачем не вживалися заходи щодо надання доказів на підтвердження ринкової вартості майна, зокрема відповідних висновків експертиз, так як указані судові експертизи були призначені судами саме за клопотанням ОСОБА_1 . Позивач розраховувала, що відповідні судові експертизи будуть проведені.
Позивачем не вчинялися дії щодо ненадання доступу експертам до спірного будинку. Такі дії вчинялися власником майна, тобто ТОВ «Акваклад».
Крім того, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду,
так як необхідно відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження
№ 14-529цс19), на яку послався суд апеляційної інстанції.
Зокрема, апеляційний суд, з урахуванням висновків, викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, вказав, що дії державного (приватного) виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто суд апеляційної інстанції фактично вказав, що позивачем обрано невірний спосіб судового захисту порушеного права.
ОСОБА_1 має право оспорити електронні торги в судовому порядку, її законні права та інтереси було порушено, нею обрано належний спосіб судового захисту порушених прав.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві власності належав житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка, розташована за цією самою адресою (а. с. 21-25, т. 1).
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2009 року
з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 447 428,10 грн, а також судові витрати у сумі 1 950,00 грн
(справа № 2-3728/09/07).
14 грудня 2009 року на підставі вказаного рішення Київським районним судом
м. Харкова видано виконавчий лист № 2-3728/09/07 (а. с. 35, т. 1; а. с. 12, т. 2).
07 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого останнє отримало право вимоги за кредитними договорами, визначеними у додатку до договору,
у тому числі, право вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2007
№ МL700/898/2007, укладеним між банком та ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2017 року,
яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року, замінено сторону виконавчого провадження № НОМЕР_2 з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Вказані судові рішення залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 19 червня 2019 року (провадження
№ 61-32363св18) (а. с. 36-40, т. 1; а. с. 18-19, т. 2).
16 грудня 2019 року до приватного виконавця надійшла заява представника
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Камінської М. І., яка діяла на підставі довіреності
від 13 грудня 2019 року, про відкриття виконавчого провадження від 13 грудня
2019 року за виконавчим листом від 14 грудня 2009 року № 2-3728/09/07
(а. с. 33-41, т. 1; а. с. 11-20, 184-186, т. 2).
Постановою приватного виконавця від 16 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа
№ 2-3728/09, виданого 14 грудня 2019 року Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості
за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № ML700/898/2007
у розмірі 2 347 428,10 грн, 1 700,00 грн державного мита, 250,00 грн витрат
на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а. с. 43-45, т. 1;
а. с. 21-22, т. 2).
25 січня 2020 року приватним виконавцем було здійснено вихід за адресою:
АДРЕСА_1 , та встановлено, що ОСОБА_1 за цією адресою не мешкає. За цією адресою знаходиться будинок для догляду за особами похилого віку, який орендує ОСОБА_3 , про що складено відповідний акт приватного виконавця (а. с. 50, т. 1; а. с. 42, т. 2). Того само дня прийнято постанову про опис
та арешт майна боржника (а. с. 52, т. 1; а. с. 44, т. 2).
Постановою державного виконавця від 03 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 для визначення початкової вартості майна для реалізації на публічних торгах (аукціоні) призначено суб'єкта оціночної діяльності -
ФОП ОСОБА_2 (а. с. 54, т. 1; а. с. 49, т. 2).
06 лютого 2020 рокуФОП ОСОБА_2 було складено звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становила 1 034 000,00 грн. 10 лютого 2020 року приватним виконавцем направлено ОСОБА_1 повідомлення про результати визначення вартості майна боржника (а .с. 58-73, т. 1; а. с. 50-51, т. 2).
При рецензуванні вказаного звіту про оцінку, проведеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , встановлено, що звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки нерухомого майна, має незначні недоліки,
що не вплинули на остаточний результат оцінки; звіт може бути використаний
для цілей, встановлених завданням на оцінку, що підтверджується рецензіями
від 21 жовтня 2020 року, від 05 листопада 2020 року (а. с. 117-123, т. 3).
07 лютого 2020 року приватний виконавець подав директору Харківської філії
ДП «Сетам» заявку на реалізацію арештованого майна, а саме вищевказаного житлового будинку (а. с. 74, т. 1; а. с. 52, т. 2).
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 469483
12 березня 2020 року публічні торги з реалізації предмета іпотеки не відбулися
у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів (а. с. 78, т. 1; а. с. 54, т. 2).
У подальшому лот уцінено до 827 200,00 грн(а. с. 79, т. 1; а. с. 56, т. 2).
22 квітня 2020 року було проведено повторні електронні торги, переможцем
яких визнано ТОВ «Акваклад», який придбав будинок АДРЕСА_1
за 827 200,00 грн, що підтверджується протоколом № 476328 (а. с. 84, т. 1;
а. с. 62, т. 2).
24 квітня 2020 року приватним виконавцем складено акт про реалізацію предмета іпотеки - будинку АДРЕСА_1 (а. с. 86, т. 1;
а. с. 64, т. 2).
27 квітня 2020 року приватним нотаріусом видано свідоцтво, зареєстроване
в реєстрі за № 1539, яким посвідчено право власності ТОВ «Акваклад» на житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 289,9 кв. м, із надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 (а .с. 102, т. 1).
На підставі вказаного свідоцтва 27 квітня 2020 року приватним нотаріусом зареєстровано право власності на вказаний будинок за ТОВ «Акваклад»
(а. с. 103-104, т. 1).
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила суд: визнати неправомірними дії приватного виконавця з передачі на реалізацію
з прилюдних торгів вищевказаного житлового будинку, який належить їй на праві приватної власності; зобов'язати приватного виконавця зупинити реалізацію
з прилюдних торгів вказаного житлового будинку до моменту усунення порушень
її прав та свобод.
ОСОБА_1 посилалася на те, що виконавець у порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не повідомив її про відкриття виконавчого провадження та про проведення прилюдних торгів.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 28 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено (справа № 2-3728/09)
(а. с. 81-82, т. 1; а. с. 207-210, т. 2; а. с. 91-94, т. 4).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 28 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року (провадження № 61-18037ск20)
Суд касаційної інстанції виходив із того, що приватний виконавець, дотримуючись вимог Закону України «Про виконавче провадження», повідомив заявника
про відкриття виконавчого провадження.
26 травня 2020 року ОСОБА_1 подала скаргу до суду, в якій просила суд: поновити строк на оскарження постанови приватного виконавця від 16 грудня
2019 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1; визнати
протиправними дії приватного виконавця щодо прийняття 16 грудня 2019 року заяви про відкриття виконавчого провадження від 13 грудня 2019 року за підписом Камінської М. І., як представника ТОВ «ОТП Факторинг України» на підставі довіреності від 12 грудня 2018 року, та відкриття 16 грудня 2019 року на цій підставі виконавчого провадження за № НОМЕР_1; визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця від 16 грудня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 за заявою від 13 грудня 2019 року, поданою представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Камінською М. І. на підставі довіреності від 12 грудня 2018 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 17 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 2-3728/09 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду
зі скаргою на дії приватного виконавця, у задоволенні скарги відмовлено
(а. с. 64-67, т. 3; а. с. 85-40, т. 4).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 у травні 2020 року звернулася до суду з позовом до о приватного виконавця, ДП «Сетам»,
ТОВ «Акваклад», третя особа -ТОВ «ОТП Факторинг Україна», про визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення приватного нотаріуса
(а. с. 1-12, т. 1).
До позову ОСОБА_1 додано, у тому числі, висновок експертного оціночно-будівельного дослідження від 06 червня 2018 року № 4425, відповідно
до якого ринкова вартість вказаного житлового будинку складала 4 796 000,00 грн
(а. с. 26-31, т. 1).
Суд першої інстанції ухвалою суду першої інстанції від 29 липня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мирося С. В., про призначення судової технічної експертизи документів у справі
(а. с. 241, 242-243, т. 2).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2020 року,
яку залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року призначено у справі судову оціночно-будівельну експертизу
(а. с. 35, 36, т. 3).
23 грудня 2021 року до суду надійшло повідомлення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса»
про неможливість надання висновку експертів (а. с. 183, 184, т. 3).
Призначена судом першої інстанції експертиза не була проведена через незабезпечення доступу до предмету оцінки.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у справі призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено експертам Національному науковому центру «Інститут судових експертиз
ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса».
19 серпня 2024 року справа повернулася з експертної установи разом
із повідомленням про неможливість надання висновку (а. с. 49, т. 5).
Призначена судом апеляційної інстанції експертиза не була проведена через
ненадання експерту додаткових матеріалів та незабезпечення проведення обстеження предмета оцінки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мирося С. В., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом,ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до приватного виконавця, ДП «Сетам», ТОВ «Акваклад», третя
особа -ТОВ «ОТП Факторинг Україна», про: 1) визнання недійсними електронних торгів; 2) скасування рішення приватного нотаріуса про видачу свідоцтва
та реєстрацію права власності.
Позивач посилалася, у тому числі, на те, що реалізація спірного житлового будинку, здійснена за заниженою ціною (827 200,00 грн). Звіт про оцінку майна від 06 лютого 2020 року № 04/20, виготовлений суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, ФОП ОСОБА_2 , складений із заниженням ринкової вартості квартири, оскільки ринкова вартість житлового будинку складала 4 796 000,00 грн,
а не 1 034 000,00 грн, на підтвердження чого надала відповідний висновок експертизи, проведений раніше, аніж спірне майно було передано на прилюдні торги.
Верховний Суд ураховує, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень
і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено,
що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Порядок реалізації арештованого майна визначено відповідними положеннями Порядку.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна
на публічних торгах, а відтак, є правочином.
Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655,
частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.
Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку
з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215
ЦК України).
Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину
є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо
за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого
з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного
у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те,
що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів,
а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна
як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів
з реалізації арештованого майна.
Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують
і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів;
чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі
№ 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України:
від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року
у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15,
від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.
Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа
як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу
не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).
Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається
або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася
до суду.
Підставою для пред'явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними
є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (постанова Верховного Суду
від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).
Про необхідність встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від установленого вирішити питання
про задоволення позовних вимог про визнання торгів недійсними або відмову
в їх задоволенні зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах
і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19
(пункти 6.17-6.18) та від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба
й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови:
від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).
Аналогічний правовий висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, провадження
№ 14-96цс21.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що допущені приватним виконавцем порушення при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України
«Про виконавче провадження», до призначення прилюдних/електронних торгів,
у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту
на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню
у порядку, передбаченому цим Законом.
Схожий висновок викладений у постановах: Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-370цс16, Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 330/1852/16-ц, провадження № 61-21931св18, Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, провадження № 14-529 цс19.
Отже, дії державного/приватного виконавця у виконавчому провадженні,
які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження.
Такі правові висновки викладно у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 335/8468/20, провадження № 61-15440св23.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення
для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,
та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша
статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,
так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції,
виходив із того, що позивачем не доведено порушення порядку проведення електронних торгів, а також порушення її прав і законних інтересів при проведенні електронних торгів з реалізації належного їй будинку.
Суд апеляційної інстанції погодився з указаним висновком районного суду.
Апеляційний суд указав, що неправомірні дії приватного виконавця, вчинені
до проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження.
При цьому позивач неодноразово зверталася до суду зі скаргами на дії приватного виконавця, у задоволенні яких було відмовлено у судовому порядку.
Надаючи оцінку посилання апеляційної скарги про те, що продаж будинку відбувся за заниженою вартістю, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не оскаржувала в установленому порядку звіт про оцінку майна від 06 лютого
2020 року.
Такі висновки судів є передчасними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі
№ 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) зазначила про те, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати істотних збитків стягувачу у виді неотриманого доходу, а боржнику - у виді передачі майна на реалізацію за значно нижчою від ринкової вартістю. У разі встановлення такої обставини, як реалізація майна за заниженою ціною, такі торги є несправедливими та не можуть створити для його учасників правомірні наслідки (пункти 78-79).
Згідно зі звітом про оцінку майна від 06 лютого 2020 року, з яким не погоджується позивач, вартість спірного майна становить 1 034 000,00 грн.
Майно було реалізовано на других прилюдних торгах за 827 200,00 грн, оскільки перші тоги не відбулися і перед проведенням повторних електронних торгів було уцінено лот.
Позивачем було надано суду інший висновок експерта, за яким вартість майна становить 4 796 000,00 грн. Цей висновок складено 06 червня 2018 року, тобто
на два роки раніше ніж оцінка, яка проводилася у зв'язку з проведенням торгів
у 2020 році.
Апеляційний суд не надав належну правову оцінку вказаному висновку, як і доводам позивача про реалізацію майна на прилюдних торгах за заниженою вартістю,
і зробив передчасні висновки про обґрунтованість рішення районного суду.
Суд апеляційної інстанції вірно вказав про те, що дії приватного виконавця, вчинені
до проведення електронних торгів, зокрема, що оцінки спірного майна, мають самостійний спосіб оскарження.
Разом із цим, позивач має право не погодитися з вартістю спірного майна, переданого на реалізацію на прилюдних торгах, і в позові про визнання відповідних торгів недійсними, доводячи ці вимоги. Такі доводи є однією з підстав для визнання торгів недійсними, у разі доведення несправедливості торгів.
Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними
у постановах: від 21 травня 2025 року у справі № 348/869/15-ц (провадження
№ 61-13843св24), від 22 січня 2025 року у справі № 523/12378/21 (провадження
№ 61-3500св23).
Факт наявності у матеріалах справи рецензій на звіт, які свідчать про його відповідність вимогам чинного законодавства, не змінює вищенаведених висновків.
Позивач має право оспорити електронні торги, посилаючись, у тому числі, на занижу вартість нерухомого майна, переданого на реалізацію, а суд повинен надати цим доводам належну правову оцінку.
При цьому як судом першої інстанції, так й апеляційним судом, було призначено судову будівельно-оціночну експертизу, яка не була проведена, зокрема, через незабезпечення доступу до предмету оцінки й позивач посилається на те, що вона не вчиняла дії, які б перешкоджали експертам доступ до нерухомого майна для проведення його оцінки.
У зв'язку з викладеним суд повинен зазначені обставини дослідити та врахувати правові наслідки ухилення від участі в експертизі, передбачені статтею 109 ЦПК України.
Суд не з'ясував характер спірних правовідносин, не надав належної правової оцінки доводам позову, а апеляційний суд передчасно погодився з висновками суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції
за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання
їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400
ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У касаційній скарзі заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19).
Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на наявність підстав
для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених
у вищевказаній постанові.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Питання про передання справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою
або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої
та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.
Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість),
що пов'язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей
між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 квітня
2025 року у справі № 243/2168/20, провадження № 61-7871св24.
Позивачем не наведено обґрунтованих причин та вагомих і достатніх аргументів,
які б свідчили про помилковість вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду та наявність підстав для відступлення від таких висновків.
Отже, колегія суддів не встановила підстав для задоволення вказаного клопотання.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мирося Сергія Васильовича, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мирося Сергія Васильовича, задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець