17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 212/8633/24
провадження № 61-5783 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року у складі судді Козлова Д. О.
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»
(далі - АТ «Кривбасзалізрудком»), приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ЦГЗК»)
про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він протягом 20 років працював на підприємстві АТ «Кривбасзалізрудком» та 2 роки на ПрАТ «ЦГЗК».
Згідно з даних інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання від 11 січня 2023 року він, працюючи
на вказаних підприємствах, підпадав під негативний вплив факторів важкої праці, шуму, вмісту хімічних речовин, дії світлового середовища, несприятливого мікроклімату та напруженості трудового процесу.
Медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я державної установи «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 25 квітня 2024 року № 682 про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) (далі - висновок від 25 квітня 2024 року № 682) йому встановлено професійні захворювання.
20 серпня 2024 року він пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, де йому визначено ступень втрати професійної працездатності у розмірі 65 %
та 3 групу інвалідності безстроково.
Вказував, що його постійно турбує виражений біль та обмеження рухів у шийному
і поперековому відділах з іррадіацією в праві руку, ногу, біль в плечових, ліктьових
і колінних суглобах, обмеження рухів та хрускіт у них, заніміння кінцівок, запаморочення, коливання AT, задишка при фізичному навантаженні, підвищена втомлюваність, загальна слабкість, задишка, кашель, важкість в грудях.
Унаслідок отриманих професійних захворювань, він змушений тривалий час проходити медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури і лікування.
У зв'язку з отриманими професійними захворюванням порушено його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, у тому числі виконувати повсякденні обов'язки. Глибина його душевних страждань зумовлена безвідповідальною поведінкою колишніх роботодавців, оскільки
він тривалий час належним чином виконував свої трудові обов'язки, забезпечуючи ціною власного здоров'я безперервну роботу та прибуток підприємств, які в свою чергу не виконували свій обов'язок щодо створення безпечних умов праці.
Йому завдано моральну шкоду, розмір якої ним оцінено у 390 500,00 грн, яку повинні відшкодувати АТ «Кривбасзалізрудком» та ПрАТ «ЦГЗК.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути
з АТ «Кривбасзалізрудком» на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 325 000,00 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб,
а також стягнути з ПрАТ «ЦГЗК» на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 65 500,00 грн, без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров'я, 210 000,00 грн,
без утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров'я, 40 000,00 грн, без утримання
з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ «Кривбасзалізрудком» у дохід держави судовій збір
у сумі 2 100,00 грн.
Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» у дохід держави судовій збір у сумі 400,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право
на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров'я, у зв'язку
з отриманням професійного захворювання та встановленням стійкої втрати працездатності первинно у розмірі 65 % із встановленням 3 групи інвалідності.
Унаслідок отриманого професійного захворювання у позивача змінилися умови життя, він змушений проходити лікування. Він відчуває стійкий біль, дискомфорт, загальну слабкість, задишку та інші негативні наслідки внаслідок професійного захворювання. Йому визначена індивідуальна програма реабілітації.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував період роботи позивача в шкідливих умовах на підприємствах відповідачів, який становить більше 15 років, характер та тривалість отриманого професійного захворювання, відсоток втрати професійної працездатності, тяжкість вимушених змін в його життєвих
і виробничих стосунках.
З урахуванням відповідних норм ПК України, районний суд дійшов висновку про те, що суми, стягнуті з відповідачів на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із заподіянням шкоди здоров'ю на виробництві не підлягають оподаткуванню.
Районний суд урахував відповідні норми Конституції України, ЦК України,
КЗпП України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ПрАТ «ЦГЗК» залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 29 жовтня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.
Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, відповідно до вимог розумності, виваженості та справедливості, виходячи із характеру захворювань, їх незворотності, фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалості та тяжкості, вимушеності змін у його життєвих стосунках, обґрунтовано визначився з розміром моральної шкоди.
Висновок суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим, він відповідає вимогам законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у пункті 13 Постанови Пленумом Верховного Суду України
від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
При цьому суд першої інстанції вірно вказав про те, що сума, стягнута з ПрАТ «ЦГЗК» на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із заподіянням шкоди здоров'ю на виробництві не підлягає оподаткуванню.
Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду.
АТ «Кривбасзалізрудком» рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку
не оскаржило.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У травні 2025 року ПрАТ «ЦГЗК» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 15 квітня 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1
до ПрАТ «ЦГЗК» відмовити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник указує на порушення судами норм процесуального права,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 09 травня 2025 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк
для подання відзиву на касаційну скаргу. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У червні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ПрАТ «ЦГЗК» мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про наявність правових підстав для відшкодування з товариства на користь позивача моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
Судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема,
які регулюють питання відшкодування моральної шкоди.
У спірних правовідносинах відсутній причинний зв'язок між діями ПрАТ «ЦГЗК»
та завданою позивачу моральною шкодою.
Стягнута судом сума моральної шкоди є занадто великою, вона не враховує,
що загальний стаж позивача в шкідливих умовах праці становить 16 років 4 місяці. Позивач працював у ПрАТ «ЦГЗК» нетривалий час (2 роки 3 місяці), порівняно
з періодом роботи в АТ «Кривбасзалізрудком». Розмір моральної шкоди, стягнутий з відповідачів не співмірний з часом і характером роботи позивача на відповідних підприємствах.
Вказує, що судова практика судів попередніх інстанцій при вирішення подібних спорів не є сталою, зазначена справа має виняткове значення для товариства.
Посилається на судову практику Верховного Суду у справах про відшкодування моральної шкоди, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано судами попередніх інстанцій. Зокрема, судами не враховано правовий висновок, викладений Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження
№ 61-21130сво21), про те, що покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи, якою не є ПрАТ «ЦГЗК».
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працював в АТ «Кривбасзалізрудком» із 11 квітня 2001 року
по 31 липня 2001 року, з 15 серпня 2001 року по 20 січня 2003 року, з 20 січня
2003 року по 29 липня 2003 року, з 29 липня 2003 року по 02 січня 2005 року,
з 02 січня 2005 року по 02 квітня 2010 року, з 02 квітня 2010 року по 13 липня
2013 року, з 14 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року, з 12 серпня 2019 року по 15 вересня 2022 року: учнем прохідника, прохідником, гірником очисного забою, вибухівником на дільницях шахти «Октябрська», а також машиністом електровозу та підривником на дільниці шахти «Тернівська», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 працював у ПрАТ «ЦГЗК» з 13 липня 2015 року по 08 листопада
2017 року підривником дільниці бурових та вибухових робіт № 7 шахти «Орджонікідзе», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного
професійного захворювання від 20 травня 2024 року, складеного відносно
АТ «Кривбасзалізрудком», встановлено наявність у ОСОБА_1 професійних захворювань: 1) вібраційна хвороба другої стадії від комбінованої дії загальної
та локальної вібрації; синдром генералізованої ангіодистонії, ускладнений гіпертонічною хворобою III стадії, ступінь 3, гіпертензивне серце. ІХС: гострий
Q передньосептальний, верхівки боковий інфаркт міокарда (11 квітня 2024 року)
СН II Аст. Ризик 4, у поєднані з синдромом полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднані з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів;
2) сидеросилікоз першої стадії, ускладнений ХОЗЛ, група А. Легенева недостатність першого-другого ступеня, що підтверджується медичним висновком від 25 квітня 2024 року № 682.
В акті зазначені причини виникнення професійних захворювань, оскільки
ОСОБА_1 , працюючи підземним підривником на шахті «Тернівська»
АТ «Кривбасзалізрудком» у період із 12 серпня 2019 року по 25 січня 2022 року
в підземних умовах шахти отримував вибухові речовини та засоби підривання
у підземному складі вибухових матеріалів та доставляв їх на дільниці шахти, внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, що мали місце щодо порушень в роботі системи вентиляції, пиловиведення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадав під вплив рівнів вібрації загальної
та концентрації аерозолів фіброгенної дії, які перевищували нормативні показники, що підтверджується інформаційною довідкою про умови праці Державної служби
з питань праці від 11 січня 2023 року.
Виникненню професійних захворювань сприяв професійний маршрут ОСОБА_1 , який працював з 11 квітня 2001 року по 31 липня 2001 року, з 15 серпня 2001 року по 29 липня 2003 року, з 02 січня 2005 року по 02 квітня 2010 року, з 02 квітня
2010 року по 13 липня 2013 року, з 14 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року учнем прохідника, підземним прохідником, гірником очисного забою, підривником на шахті «Октябрська» та машиністом електровозу на шахті «Тернівська»
АТ «Кривбасзалізрудком», а з 13 липня 2015 року по 08 листопада 2017 року підривником на шахті «Орджонікідзе» ПрАТ «ЦГЗК», за час роботи якого
ОСОБА_1 підпадав під вплив рівнів вібрації загальної та концентрації аерозолів фіброгенної дії, які перевищували нормативи показники, стаж роботи якого в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві АТ «Кривбасзалізрудком» становив майже 13 років, а стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві ПрАТ «ЦГЗК» становив 2 роки 4 місяці.
Відповідно до карти попереднього та періодичного медичних оглядів ОСОБА_1 за час його роботи на підприємстві ПрАТ «ЦГЗК» він був визнаний придатним
до роботи підривником дільниці бурових та вибухових робіт № 7 шахти «Орджонікідзе».
20 серпня 2024 року ОСОБА_1 прийшов огляд медико-соціальною експертною комісією, внаслідок якого йому визначено ступень втрати професійної працездатності в розмірі 65 %, з яких 50 % - вібраційна хвороба, а 15 % - сидеросилікоз, що підтверджується довідкою від 20 серпня 2024 року
серії 12ААА № 130190, та встановлено 3 групу інвалідності, безстроково,
що підтверджується довідкою від 20 серпня 2024 року серії 12ААГ № 573838.
ОСОБА_1 рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, нагляд у сімейного лікаря та невролога, із забороною важкої праці та в умовах виробничого пилу.
У зв'язку із професійними захворюваннями, ОСОБА_1 визначена індивідуальна програма реабілітації інваліда.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті
ЦПК України.
З урахуванням ціни позову (частинаперша статті 176 ЦПК України) справа
не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028, 00 грн * 250 = 757 000, 00 грн).
Проте, враховуючи положення підпунктіва), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд вважає, що є підстави для розгляду цієї справи, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Касаційна скарга ПрАТ «ЦГЗК» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій
в оскаржуваній частині відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду,
суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити
у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5
ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає
або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника
або уповноважений ним орган.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні
або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль
для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу,
що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21 (провадження № 61-20140св21) вказав, що вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який
є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час
та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно
до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника
або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності
чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення
частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено,
що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві
чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних
та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров'я тощо.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно
від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою
для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
ЄСПЛ указує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Саме тому розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи,
але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого й не повинен призводити до його збагачення.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року
у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) зроблено висновок,
що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених
цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам, установив фактичні обставини у справі і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 і стягнення з ПрАТ «ЦГЗК» на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров'я, 40 000,00 грн,
без утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, унаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і здорових умов праці, у позивача виникли професійні захворювання, що призвело до втрати працездатності на 65 % й встановлення
3 групи інвалідності.
Суди попередніх інстанцій при визначенні розміру моральної шкоди врахували обставини, які мають суттєве значення, зокрема: ступінь втрати працездатності позивачем, визнання його особою з інвалідністю 3 групи, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у повсякденному житті, необхідність реабілітації, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотрималися засад розумності і справедливості. Такі висновки судів попередніх інстанцій спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Судами вірно встановлено порушення роботодавцем норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця (роботодавців) покладається обов'язок
із відшкодування завданої моральної шкоди.
Судами попередніх інстанцій вірно визначено розмір моральної шкоди
у сумі 40 000,00 грн, який стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на корись позивача.
Колегія суддів погоджується із цим розміром відшкодування моральної шкоди,
який, при цьому, визначено, виходячи із засад розумності, виваженості
та справедливості, відповідно до пунктів 9, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах
про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення з ПрАТ «ЦГЗК» на корись позивача моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, оскільки факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями вірно встановлено судами. При цьому позивач змушений проходити курси лікування, реабілітації, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Крім того, суди дійшли правильного висновку про те, що суми, стягнуті з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із заподіянням шкоди життю та здоров'ю на виробництві, не підлягають оподаткуванню.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду
від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Отже, суди попередніх інстанцій зробили вірний висновок про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров'я
на виробництві, а розмір відшкодування, який стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на корись позивача, правильно обчислено судами.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 січня 2025 року у справі № 212/4843/24 (провадження № 61-13530св24).
Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції
є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання
є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин
та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи
їх у сукупності.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави
їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою
для скасування чи зміни судових рішень.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові
рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 29 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець