Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 вересня 2025 року Справа№200/4382/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 про відмову у перерахунку пенсії №914280190810 від 01.04.2025р; визнання протиправними дій відповідача 1 щодо припинення нарахування та виплат пенсії з 01.04.2024 р. по 14.06.2025 р.; зобов'язання відповідача 1 поновити виплату пенсії з 01.04.2024 року; зобов'язання відповідача 1 здійснити нарахування та виплатити пенсію з 01.04.2024 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Задоволено клопотання позивачки про відстрочення сплати судового збору в адміністративній справі. Відстрочено позивачці сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 гривень до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (за наявності), довідку про нараховану та виплачену ОСОБА_1 пенсію за період з 01.04.2024 року.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком, проте у зв'язку з не проходженням чергової ідентифікації автоматизованим способом їй було призупинено виплату пенсії з 01.04.2024. Зазначила, що з метою поновлення виплати пенсії звернулася через портал ПФУ із заявою про проведення ідентифікації, на підставі якої ГУ ПФУ в Хмельницькій області 25.03.2025 р. прийнято рішення №634713 про встановлення особи за результатами проведеного відеоконференцзв'язку та сформовано заяву про поновлення виплати пенсії. Проте незважаючи на винесення ПФУ відповідного рішення про встановлення особи відповідні нарахування пенсійних виплат в квітні 2025 року не відбулися внаслідок прийняття відповідачем 2 рішення від 01.04.2025 №914280190810 про відмову в поновленні виплати пенсії у зв'язку з відсутністю повідомлення про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Крім того, зазначила, що направила відповідачам заяви про неотримання пенсійних виплат РФ, проте вказані заяви відповідачі проігнорували. Рішення відповідача 2 про відмову у перерахунку пенсії № 914280190810 від 01.04.2025р та дії відповідача 1 щодо припинення нарахування та виплат пенсії з 01.04.2024 вважає протиправними, просила задовольнити позов.
Відповідач 1 через канцелярію суду у встановлені судом строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у м. Селидове, як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком. У зв'язку з не проходженням ОСОБА_1 фізичної ідентифікації, як внутрішньо переміщеної особи, виплату пенсії пенсіонерці автоматично призупинено з 01.04.2024 відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 49 Закону №1058 (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в порядку екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 28.02.2025, яку надано засобами вебпорталу та винесено рішення № 634713 від 25.03.2025 про встановлення особи. 01.04.2025 Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в порядку екстериторіальності розглянуто зазначене рішення про вcтановлення особи від 25.03.2025 та винесено рішення про відмову в поновленні виплати пенсії, оскільки, відсутня інформація про отримання/неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідно до вимог пункту 14 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 та порядку №299. В квітні 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подано заяву з інформацією про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, тобто у спосіб, який суперечить вимогам чинного законодавства України. Таким чином, відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 буде здійснено після надання пенсіонером інформації про неодержання пенсії, зокрема, від органів пенсійного забезпечення російської федерації, за допомогою функціоналу «Дистанційне інформування» на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.
Відповідач 2 через канцелярію суду у встановлені судом строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію, призначену відповідно Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV, має статус внутрішньо переміщеної особи. За матеріалами електронної пенсійної справи виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено у зв'язку з не проходженням чергової фізичної ідентифікації з квітня 2024 року. Позивач звернулась із заявою від 28.02.2025 року про проходження ідентифікації в режимі відеоконференцзв'язку. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області винесено рішення про встановлення особи від 25.03.2025р. № 634713, згідно з яким за результатами проведеного відеоконференцзв'язку встановлено особу ОСОБА_1 . Відділом перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуто рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про вcтановлення особи позивача від 25.03.2025р. № 634713. Відповідно до даного рішення і згідно заяви від 28.02.2025р. ОСОБА_1 відсутня інформація про отримання/неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.Враховуючи вищевикладене, відповідачем правомірно прийнято рішення №914280190810 від 01.04.2025р відмовити ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії. Для поновлення виплати пенсії, на виконання вимог законодавства, в належній заяві про поновлення виплати пенсії позивачу потрібно повідомити про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Крім того, вважає, що позивачкою пропущено строк звернення до адміністративного суду.
Крім того, позивачкою подано до відповідь на відзив ГУ ПФУ в Запорізькій області, зміст якої аналогічний викладеному в позовній заяві.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Гірницьким РВ УМВС України в м. Макіївці 07.08.2001 року) та пенсіонером за віком, що не є спірною обставиною між сторонами.
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) та відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) є суб'єктами владних повноважень - органами виконавчої влади, основним завданням яких, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
Судом встановлено на підставі витягу з програмного забезпечення Пенсійного фонду України «ІКІС ПФУ», що позивачці з 01.04.2024 року не нараховується та не виплачується пенсія за віком.
25.03.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло рішення про встановлення особи № 634713 за заявою від 28.02.2025.
01.04.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняло рішення про відмову у перерахунку пенсії №914280190810 від 01.04.2025р., яке обґрунтоване тим, що відповідно до рішення про вcтановлення особи від 25.03.2025р., винесеного Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 634713 згідно заяви від 28.02.2025р. ОСОБА_1 відсутня інформація про отримання/ неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії.
16.04.2025 року позивачка звернулася засобами поштового зв'язку до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про поновлення пенсійних виплат (з додатками), відповідно до якої зазначила на виконання п. 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» про те, що вона не отримує пенсійні виплати від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
На звернення представника позивачки із адвокатським запитом з питань пенсійного забезпечення Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відповідь листом від 13.06.2025 року № 0500-0202-8/59078, відповідно до якої за матеріалами електронної пенсійної справи виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено у зв'язку з непроходженням чергової фізичної ідентифікації з квітня 2024 року. На дату надання відповіді виплату пенсії ОСОБА_1 не поновлено з причини прийнятого рішення про відмову в поновленні виплати пенсії у зв'язку з відсутністю повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідно до пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058. Заяву ОСОБА_1 подану в квітні 2025 року, в якій зазначено вказану інформацію, не взято Головним управлінням до уваги, оскільки отримано засобами поштового зв'язку, що не передбачено чинним законодавством. Враховуючи зазначене, надати інформацію щодо суми заборгованості з пенсійних виплат ОСОБА_1 не має можливості, так як на дату надання відповіді пенсія ОСОБА_1 за запитуваний період не нараховувалась, оскільки електронна пенсійна справа знаходиться в статусі призупинено.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не нарахування та не виплати позивачці пенсії з 01.04.2024 року, а також відмови у поновленні пенсії у зв'язку з відсутністю інформації про отримання/неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Положеннями статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-VI).
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до статті 45 зазначеного Закону пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
За приписами статті 47 Закону №1058-VI, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.
Так, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини 1 зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.
При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-VI припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу з підстав передбачених Законом № 1058-VI.
За змістом наведених приписів випадки, за яких може бути припинено виплату пенсії, можуть бути передбачені виключно законом.
Суд звертає увагу на те, що на момент припинення виплати пенсії позивачу була відсутня така підстава як непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством.
Як було встановлено судом, відповідач припинив виплату пенсії позивачу без прийняття окремого рішення, тому суд дійшов висновку, що відповідач діяв не в спосіб установлений Законом № 1058-IV.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд зазначає, що Порядки на які посилається відповідач, не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
Підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу.
Таким чином, пенсійний орган не довів правомірність припинення виплати пенсії позивачці, таке припинення виплат відбулося за відсутності законних підстав, без прийняття рішення у відповідності до Закону № 1058.
Зазначені обставини свідчать про порушення відповідачем 1 законного права позивачки на отримання пенсії.
Стосовно прийняття відповідачем 2 спірного рішення суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Пунктом 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі змінами встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Суд зазначає, що доводи відповідачів про можливість поновлення пенсії виключно за умови після надання позивачкою інформації про неодержання пенсії, зокрема, від органів пенсійного забезпечення російської федерації, за допомогою функціоналу «Дистанційне інформування» на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, є безпідставними, оскільки пенсію позивачці припинено не з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
Отже, оскільки позивачка звернулась до суду з позовом щодо отримання пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 виплата пенсії позивачці підлягає поновленню з моменту її припинення, без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 про відмову у перерахунку пенсії №914280190810 від 01.04.2025р. та визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не нарахування та не виплати позивачці з 01.04.2024 року пенсії; зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2024 року.
Відповідно положень частини другої статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, яким допущено первісне порушення прав позивачки.
Згідно ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням судді Троянової О.В. на лікарняному розгляд справи проводиться у перший робочий день.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у перерахунку пенсії №914280190810 від 01.04.2025р.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Рішення прийнято, складено та підписано 16 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова