Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 вересня 2025 року Справа№200/4477/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, які полягають у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 р. до 01.02.2025 р. в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язання нарахувати і виплатити різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 01.02.2025 в загальній сумі 104 512,90 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; визнання протиправною бездіяльності, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення цього строку і зазначенням інших підстав для його поновлення та докази поважності причин його пропуску, надання доказів на підтвердження не нарахування йому НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України та НОМЕР_3 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України фіксованої індексації за період з 14.08.2020 по 11.10.2023 року, або у разі неможливості їх отримання - обґрунтованого клопотання про витребування доказів.
В установлений судом строк позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку, відповідно до якої просив поновити строк на звернення до адміністративного суду з даним позовом, а також відомості про нарахування грошового забезпечення НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України та НОМЕР_3 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Призначено розгляд заяви позивача про поновлення процесуального строку під час розгляду справи. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в строк подання відзиву на позовну заяву: засвідчені належним чином копії наказів про прийняття та проходження служби ОСОБА_1 ; відомості про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.10.2023 року по 01.02.2025 року; обґрунтовані пояснення з приводу письмового повідомлення ОСОБА_1 про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (з наданням відповідних доказів).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку. Визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у період з 12 жовтня 2017 року по 13 серпня 2020 року проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) надалі був переведений до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_5 ), з 12 березня 2023 року був переведений до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_6 ), з 12 жовтня 2023 року був переведений до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та 01 лютого 2025 року його виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зазначив, що за період з 01 березня 2018 року по 01 лютого 2025 року йому не була нарахована та виплачена «фіксована» сума індексації грошового забезпечення щомісяця. Окрім того, зазначив, що його представник звертався до вказаних військових частин щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в повному розмірі, проте «фіксовану» суму індексації грошового забезпечення не нараховано та не виплачено. Вказану бездіяльність вважає протиправною, просив задовольнити позов.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з 01 березня 2018 року базовим місяцем для нарахування індексації позивачу став березень 2018 року. Починаючи з січня 2024 виплачувалась індексація грошового забезпечення, тому вимога позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за 01.03.2018-01.02.2025 у відповідності до нижчезазначеного рішення Верховного Суду не підлягає задоволенню. Крім того, зазначив про відсутність підстав для виплати компенсації, встановленої Порядком №44, оскільки виплата грошової компенсації здійснюється військовослужбовцям одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та таке грошове забезпечення повинно бути одержано військовослужбовцями у зв'язку з виконанням ними обов'язків під час проходження служби. Окрім того, зазначив, що оскільки нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбувається в одному розрахунковому періоді (без створення заборгованості та затримки на один і більше календарних місяців), підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у відповідача відсутні.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_8 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Наказом начальника НОМЕР_10 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01 лютого 2025 року №77-ОС ОСОБА_1 , звільненого в запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Судом встановлено на підставі витягу з послужного списку від 04 листопада 2024 року, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 03.10.2013 по 13.08.2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 13.08.2020 по 12.03.2023 року - у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, у період з 12.03.2023 по 12.10.2023 року - у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, у період з 12.10.2023 по дату видання витягу - у НОМЕР_10 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Відповідно до довідок про грошове забезпечення за 2018-2020 роки, наданих військовою частиною НОМЕР_4 , позивачу за період з 01.03.2018 по 13.08.2020 року нараховано та виплачено тільки поточну індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця березень 2018 року.
Відповідно до архівної відомості, виданої військовою частиною НОМЕР_5 , позивачу за період з 13.08.2020 по 31.12.2022 року нараховано та виплачено тільки поточну індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця березень 2018 року, за період з 01.01.2023 по 12.03.2023 року нарахування індексації не проводилося.
Відповідно до архівної відомості, виданої військовою частиною НОМЕР_6 , позивачу за період з 12.03.2023 по 12.10.2023 року нарахування індексації не проводилося.
Відповідно до архівної відомості, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , позивачу за період з 12.10.2023 по 31.12.2023 року нарахування індексації не проводилося, з 01.01.2024 по 01.02.2025 нараховано та виплачено тільки поточну індексацію грошового забезпечення.
Доказів нарахування та виплати індексації-різниці у період з 01.03.2018 по 01.02.2025 року відповідачем не надано до суду, та не є спірною обставиною між сторонами.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не нарахування та не виплати позивачу за період з 01.03.2018 по 01.02.2025 року включно у фіксованому розмірі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-ІІІ (далі - Закон № 2017) визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 2017 державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282).
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №1282 індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
З огляду на зміст ст. 2 Закону №1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №1282 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ст. 9 Закону №1282 індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Відповідно до статей 4,6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі- Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
На підставі пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, тарифних ставок (окладів). Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.
Таким чином, місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Верховний Суд в подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки (постанови від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а, від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 і від 13.04.2023 у справі № 420/9187/21).
Так, розтлумачивши пункти 2, 5 Порядку № 1078, у зазначених справах, Верховний Суд вказав, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Одночасно з цим, Верховний Суд зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи.
Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця.
Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Верховний Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №1294 від 07.11.2007 (далі - Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил затверджено Додатком 25 до Постанови № 1294.
З 01.12.2015 положення Порядку №1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013).
Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну базовий місяць на місяць підвищення доходу, ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення базового місяця (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), місяцем підвищення доходу є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін підвищення тарифних ставок (окладів) для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 Постанови № 1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
За рахунок цього мала б обнулитися індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 Постанови № 1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв із змінами, внесеними Постановою № 1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).
Так, якщо на виконання пункту 3 Постанови № 1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх місяцем підвищення тарифних ставок (окладів) для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними Постановою № 1013).
Наведене свідчить, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався Постановою № 1294, яка була чинною з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018, тобто до набрання чинності Постановою №704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави для висновку, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, тому повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З урахуванням того, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Такий підхід визначений Верховним Судом в постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21.
Таким чином, для вирішення питання чи має позивач право на нарахування та виплату індексації-різниці з березня 2018 року відповідно до абзаців 3,4,5 пункту 5 Порядку № 1078, необхідно встановити розмір грошового забезпечення позивача за попередній місяць (лютий 2018 року), розмір індексації, що мав бути нарахований в цьому місяці, а також суму нарахованого грошового забезпечення без врахування складових разового характеру, за місяць, в якому відбулося підвищення посадових окладів (березень 2018 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) (втратила чинність 01.03.2018) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Таким чином, щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була передбачена постановою № 889, входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, про що неодноразово висловлювався Верховний Суд в постановах від 16.05.2019 року у справі № 826/11679/17, від 29.11.2019 року у справі № 822/112/18.
Крім того, за змістом Постанови №889 щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер, отже вона враховується при розрахунку індексації.
Згідно п. 2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються, зокрема, Адміністрацією Державної прикордонної служби.
За п. 6 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 року №73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 року за № 217/28347 (далі - Інструкція №73), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників.
Нарахована до виплати позивачу у лютому 2018 року щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 3110,85 грн входить до складу грошового забезпечення позивача за січень 2018 року, нарахована позивачу до виплати у березні 2018 року щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 51,85 грн входить до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року.
Як свідчать матеріали справи розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року склав 5236,60 грн, а саме:
оклад за військовим званням - 60 грн,
посадовий оклад - 685 грн,
надбавка за вислугу років -186,25 грн,
преміювання - 3219,50 грн,
винагорода ПКМУ - 889 51,85 грн,
надбавка за ОУС ризик для життя - 102,75 грн,
надбавка за ВОВЗ - 931,25 грн.
Розмір грошового забезпечення позивача за березень 2018 року склав 8441,10 грн, а саме:
оклад за військовим званням - 950 грн,
посадовий оклад - 2910 грн,
надбавка за вислугу років -1351 грн,
преміювання - 3230,10 грн.
Стосовно винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.06.2021 у справі №240/11441/19, відступив від правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 420/1232/16, постанові від 30.11.2018 у справі №415/6132/16 та дійшов висновку, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. Водночас, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва).
Отже, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону №2262-ХІІ.
У постанові від 22.11.2023 у справі №240/7091/20 колегія суддів Верховного Суду зі складу Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду не знайшла підстав для відступу від вищезазначених правових висновків у справі, що розглядається.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.10.2023 у справі №607/1662/21 та постанові від 17 січня 2024 року у справі № 932/9029/23 звернула увагу на те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
Отже, участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Відтак, винагорода за участь в АТО не підлягає включенню до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року (4500 грн) та за березень 2018 (4500 грн).
Отже, розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року становить 5236,60 грн, за березень 2018 року - 8441,10 грн.
Розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А) становить:
8441,10 грн - 5236,60 грн = 3 204,50 грн.
Прожитковий мінімум у березні 2018 року складав 1762,00 грн, а величина приросту індексу споживчих цін - 253,30%.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 у такому разі склала:
1762,00 грн х 253,30% / 100% = 4463,15 грн.
Відтак, розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року в даному разі є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
На підставі абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації-різниці складає:
4463,15 грн - 3 204,50 грн = 1 258,65 грн.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абз. 3, 4, пункту 5 Порядку №1078 у зв'язку з відсутністю підвищення доходу підлягала виплаті позивачу у розмірі 1 258,65 грн щомісячно до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
З матеріалів справи встановлено, що за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року включно відповідачем виплачена позивачу лише поточна індексація грошового забезпечення без виплати щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення 1258,65 грн, що не заперечується відповідачем.
Разом з цим, виплата вказаної індексації не виключає необхідності щомісячної виплати позивачу індексації-різниці за наявності правових підстав для її виплати.
Отже, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі грошової індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно із застосуванням щомісячної індексації-різниці у розмірі 1 258,65 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, є протиправною.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 22.01.2025, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 3 листопада 2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Цей закон не визнавався неконституційним.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснювалося.
Статтею 39 Закону України від 9 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Статтею 34 Закону України від 19.11.2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.
Враховуючи викладене, зміну механізму нарахування індексації грошового забезпечення, підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 за період з 01.01.2023 по 01.02.2025 року відсутні.
Отже, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі грошової індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року включно із застосуванням щомісячної індексації-різниці у розмірі 4265,80 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, є протиправною.
Спірний період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року складає 58 місяців.
Отже, сума індексації-різниці, яка мала бути нарахована та виплачена позивачу, за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно становить: 1 258,65 грн х 58 місяців = 73 001,70 грн.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пунктів 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Таким чином, на відповідача Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією відповідної суми позивачеві.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 1258,65 грн на місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у загальній сумі 73001,70 грн, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати (грошового забезпечення), суми індексації грошових доходів громадян) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Враховуючи, що позивачу не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення за спірний період, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.
На підставі частини третьої статті 24 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009).
Відповідно до пункту 12 Положення № 1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 121 Положення № 1115/2009 вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.
На підставі пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558) грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням.
Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень свідчить, що розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився, та звідки був звільнений.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу з 03.10.2013 по 13.08.2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 13.08.2020 по 12.03.2023 року - у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, у період з 12.03.2023 по 12.10.2023 року - у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, у період з 12.10.2023 по 01.02.2025 року - у НОМЕР_10 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, де наказом начальника НОМЕР_10 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01 лютого 2025 року №77-ОС ОСОБА_1 , звільненого в запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Таким чином, оскільки позивача у період з 2018 по 2025 роки не було звільнено з військової служби іншими військовими частинами, а було переведено на службу до іншої військової частини, та оскільки позивача було звільнено саме з НОМЕР_10 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, відповідно, відповідач є останнім місцем проходження служби позивача, а отже, є належним відповідачем у даній справі.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач, ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як позивач у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням судді Троянової О.В. на лікарняному розгляд справи проводиться у перший робочий день.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 р. до 31.12.2022 р. у повному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати Військової частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 ) індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 1258,65 грн в місяць за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно у загальній сумі 73001 грн 70 коп. відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято, складено та підписано 16 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова