Справа № 138/1667/25
Провадження №11-кп/801/960/2025
Категорія: 227
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
18 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
зі секретарем судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15.07.2025 року у кримінальному провадженні, відомості по якому внеснно до ЄРДР за №12025020160000153 від 28.03.2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Барок Барського району Вінницької області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, пенсіонера, одруженого, раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України
за участю сторін кримінального провадження
прокурора: ОСОБА_8
захисника: ОСОБА_9
обвинуваченого: ОСОБА_7
28 березня 2025 року, близько 10 години 46 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Renault Megane», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по вул. Коцюбинського в м. Могилів-Подільський Вінницької області, в світлу пору доби, по сухому, чистому дорожньому покритті, яке складається з двох смуг руху, по одній смузі у кожному напрямку, в момент здійснення маневру виїзду на головну дорогу проспект Незалежності на перехресті, що розташоване напроти будинку № 16 по проспекту Незалежності у м. Могилів-Подільському Вінницької області, ігноруючи вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, на перехресті нерівнозначних доріг водій ОСОБА_7 ,, який рухався другорядною дорогою, не надав перевагу у русі транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі та допустив зіткнення з мотоциклом марки «LifanLF 175-2E» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 та пасажиром ОСОБА_11 .
Своїми діями ОСОБА_7 порушив вимоги дорожнього знаку 2.1 та п.п.10.1, 16.11 Правил дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, згідно яких передбачено, що воді повинен дати дорогу транспортним засобом, що під'їжджають до нерегульованого перехресті по головній дорозі, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається другорядною дорогою, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.
Під час дорожньо-транспортної пригоди, в результаті порушення водієм автомобіля ОСОБА_7 вимог дорожнього знаку 2.1 та п.п. 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху травмовано мотоцикліста ОСОБА_10 та пасажира мотоцикла ОСОБА_11 , які отримали тілесні ушкодження, а саме: ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого багатоуламкового перелому правої великогомілкової та малогомілкової кісток зі зміщенням та заходженням відламків по довжині, закритий перелом 4-ої плесневої кістки без зміщення відламків, множинні садна тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, які в своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя під час заподіяння. ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого багатоуламкового перелому середньої третини лівої стегнової кістки зі зміщенням та заходженням відламків по довжині, множинні садна верхніх та нижніх кінцівок, які відносяться в своїй сукупності до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості та які такі, що спричиняють за собою тривалий розлад здоров'я терміном понад три тижні і не являються небезпечними для життя під час заподіяння.
Порушення водієм автомобіля «Renault Megane», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вимог дорожнього знаку 2.1 та п.п. 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у виді спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 та середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_11 .
Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15.07.2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення його права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75, п. 1, п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України звільнено його від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк на один рік та покласти на нього обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Іспитовий строк ОСОБА_7 обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 15 липня 2025 року.
Понесені по справі процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів в сумі 19 610 (дев'ятнадцять тисяч шістсот десять) гривень 80 копійок стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави (стягувач - Вінницький НДЕКЦ, що розташований за адресою: вул. Порика, 8 м. Вінниця, 21021).
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Могилів-Подільського міськрайсуду Вінницької області від 02.04.2025 на:
- автомобіль марки «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , користувачем якого є ОСОБА_7 , переданий йому на зберігання, залишивши його останньому;
- мотоцикл марки «Lifan LF 175-2E», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_10 та знаходиться у нього на зберіганні, залишивши його останньому.
Прокурор Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, просила вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду від 15.07.2025 відносно ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням. встановивши йому іспитовий строк один рік. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. У решті вирок залишити без змін.
Вимоги апеляційної скарги прокурора мотивовано тим, що водночас, ухвалюючи вирок, місцевий суд у статей 50, 65 КК України не мотивував свого рішення та належним чином не обгрунтував підстав, з яких дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Зокрема, суд залишив поза увагою та не проаналізував характер й обсяг допущеного обвинуваченим грубого порушення вимог дорожнього знаку 2.1 та п.п. 10.1. 16.11 Правил дорожнього руху, а також наслідків злочинної недбалості (спричинения потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя під час їх заподіяння, та отримання тілесних ушкоджень, що потерпілою ОСОБА_11 середньої тяжкості спричиняють тривалий розлад здоров'я терміном понад три тижні).
Отже, сукупність цих обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_7 покарання без призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права засобами) не транспортними займатись певною діяльністю (керувати забезпечить відповідності покарання характеру кримінального правопорушення, а відтак таке додаткове покарання має бути статті межах санкції частини закону про кримінальну призначено в відповідальність.
Позбавлення обвинуваченого права керувати транспортними засобами не позбавляє його джерела доходу, оскільки ОСОБА_7 не здійснює трудову діяльність, пов'язану з керуванням транспортними засобами.
Відсутність претензій матеріального морального характеру з урахуванням наслідків вчиненого злочину, не знижує тяжкості та небезпечності обвинуваченим. Позитивні кримінального правопорушення, відомості та характеризуючі дані про особу обвинуваченого вже взяті до уваги судом першої інстанції і обвинуваченого звільнено від призначеного основного покарання з випробуванням.
Окрім того, обвинуваченим вчинено тяжкий злочин в сфері дотримання суспільної транспортної дисципліни, в результаті чого одному з потерпілих спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Також, слід врахувати, що думки потерпілих щодо призначення покарання у справах цієї категорії не є обов'язковими для суду, не обмежують суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, кримінальну відповідальність, однак вони ураховуються в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не мають над ними пріоритету.
Потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_10 подали заяви, в яких просили апеляційний розгляд проводити у їх відсутність, вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15.07.2025 року залишити без змін.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
З оскаржуваного вироку слідує, що суд розглянув обвинувальний акт відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
При цьому суд з'ясував правильність розуміння обвинуваченим ОСОБА_7 змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 394, ч. 1 ст. 404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися і докази стосовно яких судом, згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувалися.
Доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості (є явно несправедливим) суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Санкцією частини другої статті 286 КК України передбачено можливість призначення особі покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Відтак призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у цьому випадку віднесено до дискреційних повноважень суду.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Отже, як і основне покарання, прийняття рішення про призначення чи непризначення додаткового покарання, судом має бути належним чином умотивоване.
Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Необхідно також урахувати, що позбавлення права займатися певною діяльністю як додаткове покарання має бути призначене за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого з заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права займатися певною діяльністю.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20 зроблено висновок, що: «правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК України, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК України. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, унаслідок порушення особою правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями».
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам при призначенні покарання у кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, необхідно суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого.
У цьому провадженні судом першої інстанції установлено, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо, одружений, пенсіонер, щиро розкаявся у скоєному, повністю відшкодував шкоду потерпілим.
Водночас, ухвалюючи вирок, місцевий суд у порушення вимог статей 50, 65 КК України не мотивував свого рішення та належним чином не обґрунтував підстав, з яких дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Зокрема, суд залишив поза увагою та не проаналізував характер й обсяг допущеного обвинуваченим грубого порушення вимог дорожнього знаку 2.1 та п.п. 10.1. 16.11 Правил дорожнього руху, а також наслідків злочинної недбалості спричинення потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя під час їх заподіяння, та отримання тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_11 середньої тяжкості.
Указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети.
Отже, сукупність цих обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_7 покарання без призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права займатись певною діяльністю (керувати транспортними засобами) не забезпечить відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а відтак таке додаткове покарання має бути призначено в межах санкції частини статті закону про кримінальну відповідальність.
Позбавлення обвинуваченого права керувати транспортними засобами не позбавляє його джерела доходу, оскільки ОСОБА_7 не здійснює трудову діяльність, пов'язану з керуванням транспортними засобами.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
Відсутність претензій матеріального та морального характеру, з урахуванням наслідків вчиненого злочину, не знижує тяжкості та небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим.
Такий висновок колегії суддів відповідає практиці суду касаційної інстанції, зокрема висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 08 серпня 2023 року у справі №599/1247/22.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що думки потерпілих щодо призначення покарання у справах цієї категорії не є обов'язковими для суду, не обмежують суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність, однак вони ураховуються в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не мають над ними пріоритету.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 21 лютого 2019 року у справі №742/584/18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17).
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року указав, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, відверте нехтування обвинуваченим Правилами дорожнього руху України, а також наслідки, колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише з призначенням йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Апеляційна скарга прокурора не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині призначеного основного покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, тому у цій частині підстав для перегляду судового рішення колегія суддів не вбачає.
Отже, допущене місцевим судом неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (незастосування закону, який підлягав застосуванню) у цьому випадку потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413 та п. 2 ч.1 ст. 420 КПК України є підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413 414,420, 615 КПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу прокурора задоволити.
Вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду від 15.07.2025 відносно ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Ухвалити новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням. встановивши йому іспитовий строк один рік. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У решті вирок залишити без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3