ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 вересня 2025 року Справа № 924/345/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Маціщук А.В.
суддя Василишин А.Р.
суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Загородько Б.Ю.
за участю представників сторін:
прокурора - Безпалова А.В.
позивача Хмельницької обласної військової адміністрації - не з'явилися
відповідача Білогірської селищної ради - не з'явилися
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства "Орлан" Білогірської селищної ради - адв. Підопригора Р.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Білогірської селищної ради
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 р.
постановлене у м. Хмельницький, повний текст складено 04.06.2025 р.
у справі № 924/345/25 (суддя Музика М.В.)
за позовом першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації
до відповідача Білогірської селищної ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства "Орлан" Білогірської селищної ради
про скасування права комунальної власності та повернення земельних ділянок
Відповідно до рішення від 03.06.2025 р. Господарський суд Хмельницької області частково задоволив позов першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації у справі № 924/345/25. Згідно з рішенням суду підлягають витребуванню з незаконного володіння Білогірської селищної ради на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001 площею 15,9546 га, 6820388000:06:002:0001 площею 129,7984 га, 6820388000:05:005:0001 площею 237,7725 га, 6820388000:05:010:0001 площею 66,5797 га. Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування права комунальної власності на земельні ділянки.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Білогірська селищна рада звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вважає, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, які мають значення для справи, дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, неправильно застосував при цьому норми матеріального права, порушив норми процесуального права та змінив позовні вимоги без законних підстав, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Доводить, що право комунальної власності на спірні земельні ділянки існувало з 2013 року - з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Звертає увагу, що норми ч. 3 ст. 117 ЗК України забороняють передачу у державну власність земель, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування або комунальних підприємств, і пояснює, що КП «Орлан» - комунальне підприємство, яке на законних підставах отримало спірні земельні ділянки у постійне користування, а право комунальної власності оформлено згідно із законом.
Вважає, що системне тлумачення підпункту «в» пункту 24 розділу 10 ЗК України вказує, що вказівка на землі лісогосподарського призначення стосується лише тих земель, які знаходяться «в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення». Інші землі лісогосподарського призначення переходять у комунальну власність.
Звертає увагу, що при ухвалені рішення суд першої інстанції послався на норми Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", тоді як цей Закон втратив чинність на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01.01.2013 р.
Вважає, що судом першої інстанції було застосовано норми закону який не підлягає застосування, а тому оскаржуване рішення ухвалено з порушення норм матеріального права та підлягає скасуванню.
Також звертає увагу, що суд першої інстанції в рішенні зазначив, що позивач має звернутися для захисту свого порушеного права шляхом подачі віндикаційного позову, а не негаторного позову, натомість в кінцевому результаті суд виснував, що виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов'язати Білогірську селищну раду повернути у відання держави в особі позивача спірні земельні ділянки слід розуміти як вимогу про витребування цих земельних ділянок на користь власника, що дозволить здійснити реєстрацію за позивачем права власності на такі земельні ділянки та ефективно захистити права останнього. Скаржник вважає, що таким чином суд першої інстанції самостійно змінив позовні вимоги прокурора, викладені в позовній заяві, та частково задовільнив змінені позовні вимоги, чим порушив норми процесуального законодавства, хоча мав би відмовити у задоволені позову. Натомість в матеріалах справи відсутні будь-які заяви чи клопотання від позивача/прокурора щодо зміни позовних вимог, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог.
Просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 р. у справі № 924/345/25 скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову Шепетівської окружної прокуратури у повному обсязі.
Виконувач обов'язків керівника Шепетівської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, вважає, що доводи скарги є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства.
Доводить, що на момент реєстрації прав Білогірською селищною радою на земельні ділянки лісогосподарського призначення діяла і діє на даний час норма, відповідно до якої землі лісогосподарського призначення за межами населених пунктів були і залишаються у державній власності.
Зазначає, що державою не приймалося будь-яких рішень з приводу передачі спірних земельних ділянок у комунальну власність. Право держави порушене органом місцевого самоврядування, який не є набувачем в розумінні ст. ст. 387, 388 ЦК України, а тому прокурором правильно обрано негаторний спосіб захисту відповідно до ст. 391 ЦК України.
Зауважує, що розглядаючи спір, суд не обмежений у застосуванні принципу «jura novit curia» у дослідженні підстав позову, так і у тлумаченні його предмету. Якщо позивач хоче повернути майно, то він хоче саме повернути майно незалежно від словесного вираження своєї вимоги.
Стверджує, що позиція відповідача є необгрунтованою та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури та просить врахувати відзив на апеляційну скаргу відповідача при розгляді апеляційної скарги.
Позивач Хмельницька обласна військова адміністрація та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство "Орлан" Білогірської селищної ради відзивів на апеляційну скаргу не подавали.
Позивач Хмельницька обласна військова адміністрація не забезпечив явку представника у судові засідання 22.07.2025 р. та 08.09.2025 р., тоді як був повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи в установленому порядку /а.с. 156, 198 у т.1/.
Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача.
До початку судового засідання 08.09.2025 р. скаржник подав клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи його хворобою осіб, уповноважених на представництво Білогірської селищної ради.
Розглянувши клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів відхиляє таке клопотання як необгрунтоване, враховуючи наступне.
Учасники справи відповідно до норм ст. 169-170 ГПК України при розгляді справи судом у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань. Всупереч наведеним нормам скаржник не надав суду будь яких доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин.
Відповідно до норм ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Звертаючись до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, скаржник жодним чином не пояснює причини, з яких неможливо забезпечити явку представника для участі в судовому засіданні, як це передбачено ст. 169-170 ГПК України, тому клопотання про відкладення розгляду справи є необґрунтованим.
Колегія суддів бере до уваги, що скаржник жодним чином не доводить, що участь представника в судовому засіданні є необхідною, тоді як апеляційний суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження і призначення судового засідання не визнавав обов'язковою явку представників сторін.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка у судове засідання учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи в установленому законом порядку /а.с. 198 у т.1/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась і додаткові докази судом не витребовувались, натомість позиція скаржника у спорі викладена в апеляційній скарзі та доведена суду апеляційної інстанції представниками в судовому засіданні 22.07.2025 р., тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника скаржника за наявними у справі матеріалами.
Представники відповідача/скаржника в судовому засіданні 22.07.2025 р. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задоволити.
Прокурор в судових засіданнях 22.07.2025 р. та 08.09.2025 р. заперечував проти вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Представник третьої особи в судових засіданнях 22.07.2025 р. та 08.09.2025 р. у повному обсязі підтримував доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задоволити.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників відповідача/скаржника, прокурора та представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
На підставі розпорядження Білогірської районної державної адміністрації № 9 від 18.01.2006 р. Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству "Орлан" було видано Державні акти: серія ЯЯ № 339340 від 10.03.2006 р. на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 66,580 га із кадастровим номером 6820388000:05:010:0001, серія ЯЯ № 339342 від 10.03.2006 р. на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 237,772 га із кадастровим номером 6820388000:08:002:0001, серія ЯЯ № 339366 від 09.03.2006 р. на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 15,8118 га із кадастровим номером 6820389000:06:006:0001, серія ЯЯ № 339369 від 09.03.2006 р. на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 76,3927 га із кадастровим номером 6820389000:05:002:0001 /а.с. 52 - 55 у т.1/.
Згідно з витягами з Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001 площею 15,9546 га, 6820388000:06:002:0001 площею 129,7984 га, 6820388000:05:005:0001 площею 237,7725 га, 6820388000:05:010:0001 площею 66,5797 га, відносяться до земель лісогосподарського призначення, вид цільового призначення: 09.01 Для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг /а.с. 22 - 45 у т.1/.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, спірні земельні ділянки 07.02.2023 р. були зареєстровані як належні на праві власності Білогірській селищній раді Шепетівського району Хмельницької області на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" /а.с. 71 - 78 у т.1/. Також відповідно до інформації з державних реєстрів спірні земельні ділянки перебувають у постійному користуванні Спеціалізованого лісогосподарського комунальноого підприємства «Орлан» Білогірської селищної ради на підставі державних актів серія ЯЯ № 339340 від 10.03.2006 р., серія ЯЯ № 339342 від 10.03.2006 р., серія ЯЯ № 339366 від 09.03.2006 р. та серія ЯЯ № 339369 від 09.03.2006 р. /а.с. 71 - 78 у т.1/.
Прокурор у позові доводить, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів були передані з державної у комунальну власність всупереч нормам ст. 1, 5, 8, 17 Лісового кодексу України та ст. 3,12, 19, 20, 55, 84, 122 Земельного кодексу України.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій згідно зі ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор у позовній заяві визначає усвідомлену пасивну поведінку позивача.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно, прокурор доводить, що у спірних правовідносинах Хмельницька обласна військова адміністрація є належним позивачем як розпорядник земель лісогосподарського призначення.
Листом виконувача обов'язків керівника Шепетівської окружної прокуратури від 10.12.2024 р. № 54/1-9529вих-24 54-3114-24 /а.с. 64 - 65 у т.1/ прокурор повідомив орган державної влади Хмельницьку обласну військову адміністрацію про факти порушення Білогірською селищною радою вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісового фонду, а також прокурор просив повідомити про вжиті/заплановані заходи для повернення спірних земельних ділянок до земель державного лісового фонду, у тому числі в судовому порядку.
Листом від 24.12.2024 р. № 99/24-12-12260/2024 Хмельницька обласна військова адміністрація у відповідь на лист прокурора зазначила, що заходів щодо повернення спірних земельних ділянок до земель державного лісового фонду, Хмельницька обласна військова адміністрація не вживала у зв'язку з обмеженим фінансуванням. У випадку встановлення порушень чинного законодавства Хмельницька обласна військова адміністрація не заперечує щодо представництва прокурором її інтересів /а.с. 66 у т.1/.
Листом від 14.03.2025 р. № 51/1-2339вих-25 Шепетівська окружна прокуратура повідомила орган виконавчої влади про прийняте рішення звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації про скасування державної реєстрації права комунальної власності та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001, 6820388000:06:002:0001, 6820388000:05:005:0001, 6820388000:05:010:0001 загальною площею 450,1052 га /а.с. 79 - 80 у т.1/.
Хмельницька обласна військова адміністрація на такий лист не відреагувала.
Отже, прокурор у даній справі відповідно до норм ч.4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» обґрунтував необхідність представництва інтересів держави, оскільки компетентний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відреагував на стверджуване порушення законності у сфері земельних відносин. Звертаючись до Хмельницької обласної військової адміністрації до подання позову, прокурор надав їй можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення, кваліфікується як бездіяльність відповідного органу та є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Суд першої інстанції встановив, що на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» спірні земельні ділянки були сформовані як землі лісогосподарського призначення та відносились до земель державної форми власності, тому з огляду на розташування земельних ділянок поза межами населених пунктів суд виснував, що спірні земельні ділянки не підлягали передачі до комунальної власності.
Задоволивши позов частково, суд першої інстанції виснував про наявність порушення права позивача, однак встановив, що обраний прокурором у цій справі спосіб захисту щодо зобов'язання повернути земельні ділянки не відповідає належному способу захисту, тому не призведе до відновлення прав держави, оскільки є неефективним. Натомість суд першої інстанції виснував, що вимогу зобов'язати Білогірську селищну раду повернути у відання держави в особі позивача спірні земельні ділянки слід розуміти як вимогу про витребування цих земельних ділянок на користь власника, що дозволить здійснити реєстрацію за позивачем права власності на такі земельні ділянки та ефективно захистити права останнього.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, враховуючи наступне.
Згідно з ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 3 Земельного кодексу України визначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Згідно з ч. 5 ст. 83 ЗК України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтею 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на 18.01.2006 р.) визначено, що сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Районні, обласні ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.
Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень,
підприємств торгівлі тощо).
Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.
Стаття 7 Лісового кодексу України визначає, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Згідно з ст. 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Із 01.01.2013 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Колегією суддів встановлено, що на підставі розпорядження Білогірської районної державної адміністрації № 9 від 18.01.2006 р. спірні земельні ділянки були передані у постійне користування Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству "Орлан", про що видані державні акти : Державний акт серія ЯЯ № 33934о від 10.03.2006 р. на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 66,580 га із кадастровим номером 6820388000:05:010:0001, Державний акт серія ЯЯ № 339342 від 10.03.2006 р. на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 237,772 га із кадастровим номером 6820388000:08:002:0001, Державний акт серія ЯЯ № 339366 від 09.03.2006 р. на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 15,8118 га із кадастровим номером 6820389000:06:006:0001 та Державний акт серія ЯЯ № 339369 від 09.03.2006 р. на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 76,3927 га із кадастровим номером 6820389000:05:002:0001 /а.с. 52 - 55 у т.1/.
В подальшому 07.02.2023 р. на підставі вищезазначених державних актів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна були внесені відомості про право власності на спірні земельні ділянки Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області та про право користування на спірні земельні ділянки за Спеціалізованим лісогосподарським комунальним підприємством «Орлан» Білогірської селищної ради /а.с. 71 - 78 у т.1/.
Судом встановлено, що у 2021 році Білогірське спеціалізоване комунальне підприємство "Орлан" було перейменовано у Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан» Білогірської селищної ради і Білогірська селищна рада є власником зазначеного підприємства, і така інформація перевірена на час перегляду справи за відкритими джерелами.
Отже, орган державної влади Білогірська районна державна адміністрація, надавши спірні земельні ділянки в постійне користування, діяла в межах своєї компетенції відповідно до норм п. б ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату розпорядження 18.01.2006 р.), де визначено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Відповідно, Білогірська селищна рада є власником спірних земельних ділянок, оскільки ці ділянки перебували у постійному користуванні комунального підприємства такої селищної ради, що передбачено п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", і вчинення державної реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки у 2023 році не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на землю.
Так, норми пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" визначають, зокрема, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється в порядку, встановленому законом. Натомість перехід права на земельні ділянки визначається рішенням органу державної влади чи місцевого самоврядування, в даному випадку - розпорядженням Білогірської районної державної адміністрації № 9 від 18.01.2006 р.
Аналогічного змісту правовий висновок щодо умов застосування пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 02.08.2022 р. у справі № 922/2060/20, що враховується колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
За встановлених у справі обставин та відповідно до вищенаведених норм Земельного кодексу України і Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" Білогірська селищна рада в силу закону набула право власності на спірні земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні комунального підприємства на час набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" - на 01.01.2013 р.
Натомість державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з'ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 02.08.2022 р. у справі № 922/2060/20 та у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 917/553/17, від 31.08.2022 р. у справі № 906/29/21, від 06.09.2022 р. у справі № 904/4393/21, від 14.06.2023 р. у справі № 924/521/21 та від 29.08.2023 р. у справі № 917/253/20 і колегія суддів враховує такий висновок відповідно до ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України
Наведеним повністю спростовуються твердження прокурора про те, що на момент реєстрації прав Білогірською селищною радою на земельні ділянки лісогосподарського призначення діяла і діє на даний час норма, відповідно до якої землі лісогосподарського призначення за межами населених пунктів були і залишаються у державній власності.
Підсумовуючи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги прокурора про повернення земельних ділянок до державної власності та скасування державної реєстрації права комунальної власності не підлягають задоволенню як безпідставні, оскільки право комунальної власності виникло з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" на тій підставі, що спірні земельні ділянки перебували у постійному користування комунального підприємства, що не спростовано сторонами у справі.
Колегія суддів відзначає при цьому суперечливу позицію прокурора на стадії апеляційного перегляду рішення, оскільки у відзиві на апеляційну скаргу прокурор наполягає, що право держави порушене органом місцевого самоврядування, який не є набувачем в розумінні ст. ст. 387, 388 ЦК України, а тому прокурором правильно обрано негаторний спосіб захисту відповідно до ст. 391 ЦК України. Одночасно прокурор вважає правильним застосування судом принципу «jura novit curia» та перекваліфікації судом даного позову у віндикаційний.
Колегія суддів, враховуючи, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення з комунальної власності Білогірської селищної ради прокурор заявив з правових підстав, передбачених статтею 391 Цивільного кодексу України та статтею 152 ЗК України, відзначає наступне.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (такого змісту висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) (тут і далі - в редакції станом на подання позову 31.03.2025 р.) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
На підставі статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування норм статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, а також в постановах Верховного Суду від 03.06.2020 р. у справі № 490/9612/16-ц, від 01.07.2020 р. у справі № 297/829/17.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц.
Колегія суддів відзначає, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
Аналогічні правові висновки, щодо необхідності застосування норм ст. 387, 388 ЦК України у справах де предметом спору є землі лісогосподарського призначення викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц та у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 р. у справі № 587/1967/20, від 07.02.2024 р. у справі № 707/3047/22 та від 16.07.2025 р. у справі № 317/1921/22. Такі висновки враховуються колегією суддів відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Натомість обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, про що зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 р. у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що заявлені в цій справі Шепетівською окружною прокуратурою позовні вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення з комунальної власності Білогірської селищної ради не є належним способом захисту порушеного права і не підлягають задоволенню.
При цьому колегія суддів не погоджується з аргументами суду першої інстанції про те, що виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов'язати Білогірську селищну раду повернути у відання держави в особі позивача спірні земельні ділянки слід розуміти як вимогу про витребування цих земельних ділянок на користь власника, що дозволить здійснити реєстрацію за позивачем права власності на такі земельні ділянки та ефективно захистити права останнього.
Колегія суддів відзначає, що принцип «jura novit curia» (суд знає закони) застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Але застосування судом цього принципу не є безмежним.
Так, позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Активна роль суду в процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів зауважує, що принцип «jura novit curia» («суд знає закони») полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У даній справі в обґрунтування позову, заявленого з підстав, передбачених статтею 391 Цивільного кодексу України та статтею 152 ЗК України, прокурор доводив, що зайняття земельних ділянок лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння права власності держави і у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок лісогосподарського призначення.
Колегія суддів відзначає, що принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
Натомість, суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позову, застосував норми ст. 387 ЦК України та зазначив, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Таким чином, суд вийшов за межі позову, самостійно змінивши позовну вимогу, що є порушенням норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів за результатом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 р. на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.
Судові витрати покладаються на Хмельницьку обласну прокуратуру згідно зі ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу відповідача Білогірської селищної ради задоволити.
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 р. у справі № 924/345/25 скасувати.
Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Хмельницької обласної прокуратури (29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, пров. Військоматівський, буд. 3, код ЄДРПОУ 02911102) на користь Білогірської селищної ради (30200, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, селище Білогір'я, вул. Шевченка, буд. 44, код ЄДРПОУ 04403143) 53261,84 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Господарському суду Хмельницької області видати наказ на виконання даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Справу № 924/345/25 повернути Господарському суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений 18.09.2025 р.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.