ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 вересня 2025 року Справа № 903/358/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія"
на рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2025
(ухвалене о 14:52 год. у м. Луцьку, повний текст складено 03.07.2025)
у справі № 903/358/25 (суддя Бідюк С.В.)
за позовом керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Локачинської селищної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія"
про стягнення 425 267 грн 45 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
прокурор - Безпалов А.В.
Керівник Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Локачинської селищної ради звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія" про стягнення 425 267 грн 45 коп., з яких: 339 770 грн 36 коп. інфляційних втрат та 85 497 грн 09 коп. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно зберіг у себе кошти внаслідок несплати орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 1 328 628 грн 19 коп., котрі були стягнуті рішенням Господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі № 903/144/24.
Прокурор вказує, що відповідач має також сплатити інфляційні втрати та 3 % річних, за період починаючи з 01.10.2020 до моменту фактичного виконання рішення Господарського суду Волинської області від 08.05.2024 у справі № 903/144/24 (до 23.07.2024 включно).
Господарський суд Волинської області рішенням від 25.06.2025 у справі № 903/358/25 позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна Аграрна Компанія" на користь Локачинської селищної ради 339 770 грн 36 коп. інфляційних втрат, 85 497 грн 09 коп. 3% річних, а всього 425 267 грн 45 коп. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна Аграрна Компанія" на користь Волинської обласної прокуратури 5 103 грн 21 коп. витрат по сплаті судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що позов є обґрунтованим, а суми 3% річних та інфляційних втрат підлягають до стягнення з відповідача.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 254, 509, 524, 530, 533, 534, 535, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Також, суд першої інстанції надав оцінку дотримання прокурором порядку, встановленого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія", у якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2025 у справі № 903/358/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 132 836 грн 52 коп., з них: 96 877 грн 45 коп. інфляційних втрат та 35 959 грн 07 коп. 3% річних, а в позові про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.12.2020 по 27.03.2022 відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц підтримала численні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Отже, Велика Палата Верховного Суду у спорі щодо стягнення інфляційних втрат і 3 %, нарахованих на суму боргу після ухвалення судом рішення про її стягнення, обмежила стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України останніми трьома роками, на підставі заяви відповідача про сплив позовної давності до цих вимог.
Зауважує, що "Продовження строку", про який вказано в п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та "Зупинення строку", про який вказано в п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не означають "збільшення" строку позовної давності відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Продовжує, що задовольняючи позов суд не вірно трактує законодавчі норми, оскільки на період дії карантину, продовження строку позовної давності означає продовження самого права на звернення до суду з позовом, але сам загальний строк позовної давності рахується трьома роками.
Отже, позивач з моменту введення карантину та подальшому з моменту введення воєнного стану зберігає своє право на звернення до суду, але це не означає що правомірним є нарахування 3 % річних, інфляційних втрат за весь цей період, оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Оскільки позов подано 27.03.2025, то скаржник вважає такими, що підлягають відхиленню вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.12.2020 по 27.03.2022.
Згідно розрахунку, котрий наведений в апеляційній скарзі, відповідач вказує, що загальний розмір інфляційних втрат та 3% річних складає 132 836 грн 52 коп.
За наведеного, відповідач не погоджується із оскарженим рішенням суду першої інстанції.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 у справі №903/358/25 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2025 у справі № 903/358/25. Розгляд апеляційної скарги призначив на 02.09.2025 о 10:40 год.
Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому вказує таке.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи не мають належного правового обґрунтування, суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи, сутності зобов'язання та положенням чинного законодавства.
Твердження скаржника про нібито неправомірне обчислення інфляційних втрат і 3 % річних за період до 13.03.2022 ґрунтуються на хибному розумінні статті 625 ЦК України.
Відповідач також посилається на загальні строки позовної давності, застосовуючи їх до грошових санкцій, хоча статтею 261 ЦК України і пунктами 12 та 19 "Прикінцевих і перехідних положень" ЦК України чітко передбачено продовження строків на період карантину (12.03.2020- 30.06.2023) і зупинення їх перебігу під час воєнного стану (з 24.02.2022).
Розрахунок інфляційних втрат і 3% річних проведено з урахуванням методики, встановленої постановою Господарського суду Волинської області від 07.08.2024 у справі №903/144/24. За основу взято недоотриману місячну орендну плату в сумі 35 908 грн 86 коп., що відповідає частині 33,2314 га земельної ділянки державної власності (кадастровий номер 0722484600:04:000:0695). Період розрахунку охоплює дати з 01.10.2020 до 31.10.2023 і продовжений до 23.07.2024 (дня, що передує сплаті за рішенням від 07.08.2024).
Відповідач жодного разу не з'явився до суду першої інстанції, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду. Він не подав відзиву на позовну заяву, не надав жодного процесуального документа, не висловив заперечень щодо обставин справи чи правової кваліфікації зобов'язання, не надав контррозрахунку. Його позиція була повністю пасивною, що свідчить про свідоме ігнорування процесуальних прав та обов'язків, передбачених процесуальним законодавством.
Апеляційна скарга була подана лише після винесення рішення, ухваленого без участі відповідача з його свідомої вини. Така поведінка не може бути підставою для перегляду законного і обґрунтованого рішення, винесеного на підставі належних доказів.
Відтак позивач вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2025 відповідає нормам матеріального й процесуального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою та підстав для її задоволення немає.
Тому позивач просить залишити апеляційну скаргу ТОВ "ПП Західна аграрна компанія" без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2025 у справі №903/358/25 - без змін.
Прокурор, у відзиві на апеляційну скаргу відповідача вказує, що аргументи скаржника не заслуговують на увагу з таких підстав.
ЦК України встановлена загальна та спеціальна позовна давність. Разом з тим, у "Прикінцевих та перехідних положеннях" ЦК України містяться законодавчі приписи, на підставі яких строк позовної давності продовжується та/або зупиняється.
Зокрема, з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023. Цим Законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину тобто до 30.06.2023.
За наслідками розгляду справи № 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 зробила висновок про те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності з 02.04.2020, а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності цим законом.
Оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і на теперішній час, то слід враховувати, що: у межах продовженої (зупиненої) позовної давності відповідно до вимог ст. 257 ЦК України перебувають позовні вимоги починаючи з 02.04.2017; у межах продовженої (зупиненої) позовної давності відповідно до вимог ст. 258 ЦК України перебувають позовні вимоги починаючи з 02.04.2019.
Правові висновки з цих питань також викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, від 12.06.2024 у справі № 906/871/21, від 19.06.2024 у справі №931/9/23, від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23, від 23.10.2024 у справі № 922/5064/23, від 05.11.2024 у справі № 911/1929/23.
Посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного суду викладені в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц з приводу того, що "невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову", також не заслуговують на увагу, оскільки відповідні висновки зроблені за результатами перегляду справи від 2016 року, до поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) та введення воєнного стану.
За таких підстав прокурор просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія", а рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2025 залишити без змін.
У зв'язку із відпусткою судді-члена колегії Мельника О.В. у період з 01.09.2025 по 02.09.2025 включно судове засідання у справі № 903/358/25 02.09.2025 не відбулося.
Крім того, 01.09.2025 від прокурора надійшли додаткові пояснення, в котрих останній посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.09.2025 у справі №903/358/25 розгляд апеляційної скарги призначив на 16.09.2025 о 10:45 год.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 16.09.2025 прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та поясненнях. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
В судове засідання 16.09.2025 представники позивача та відповідача не з'явилися.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач та відповідач були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (а. с. 165, 176), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Господарський суд Волинської області рішенням в справі №903/24/24 від 02.04.2024 вніс зміни до договору оренди земельної ділянки від 20.06.2019, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області та ПП "Західна аграрна компанія" (код 36205714), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав 24.06.2019 на підставі Договору, номер запису 32150707 щодо земельної ділянки площею 33, 2314 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки: 0722484600:04:000:0695, а саме: пункт 2.1 договору виклав у такій редакції - "В оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 33,2314 гектарів, у тому числі: 33,2314 га - рілля". Вніс зміни до договору оренди земельної ділянки від 20.06.2019, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області га ПП "Західна аграрна компанія" (код 36205714), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав 24.06.2019 на підставі Договору, номер запису 32150707 щодо земельної ділянки площею 33, 2314 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки: 0722484600:04:000:0695, а саме пункт 2.7 договору викладено в такій редакції - "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 779 442 грн 24 коп.".
В подальшому, Господарський суд Волинської області рішенням у справі №903/144/24 від 08.05.2024 за позовом керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Локачинської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ПП "Західна аграрна компанія" про стягнення 1 328 628 грн 19 коп. позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія" на користь Локачинської селищної ради 1 328 628 грн 19 коп. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 33,2314 гектарів, кадастровий номер 0722484600:04:000:0695.
Розглядаючи вказану справу, суд встановив, що:
"20.06.2019 між Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області як орендодавцем та Приватним підприємством "Західна аграрна компанія" як орендарем було укладено договір оренди землі (надалі - договір).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав від 18.07.2023 №339530120 право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 24.06.2019 на підставі договору, номер запису 32151307.
Як передбачено п. 1.1. договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0722484600:04:000:0695, яка розташована за межами населених пунктів на території Привітненської сільської ради, Локачинського району, Волинської області.
В оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 15,0000 гектарів, у тому числі 33,2314 га - пасовище (п. 2.1. договору).
Кадастровий номер земельної ділянки: 0722484600:04:000:0695 (п. 2.3. договору).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2019 становить 198 415 грн 68 коп.. (п. 2.7. договору).
Договір укладено на строк 7 років (п. 3.1. договору).
Згідно з п. 4.2. договору орендна плата сплачується орендарем відповідно до Податкового кодексу України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на р/р управління казначейства у Локачинському районі Волинської області у розмірі 74,163 % від і нормативної грошової оцінки земельної ділянки (розмір орендної плати визначений за результатами проведення електронних земельних торгів), з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи і продовження його дії ( п. 4.3. договору).
Згідно з п. 4.4. договору орендна плата вноситься орендарем у строки, визначені Податковим кодексом України у розмірі, встановленому п. 4.2. договору.
Крім цього, пунктом 4.5. договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно у разі, зокрема, зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно з п.п. 8.3.6. п.8.3. договору орендар має право проводити зміну угідь орендованої земельної ділянки в установленому законодавством порядку.
24.12.2020 юридичну особу ПП "Західна Аграрна Компанія" було реорганізовано в юридичну особу ТОВ "ПП Західна Аграрна Компанія", що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За змістом абзацу 6 статті 32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Пунктом 11.7. договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 03.12.2020 № 14-ОТГ та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 03.12.2023 земельну ділянку з кадастровим номером 0722484600:04:000:0695 було передано у комунальну власність Локачинської селищної ради, Володимирського району.
…
Однак, починаючи з 01.10.2020 ТОВ «Західна Аграрна Компанія» зобов'язаний сплачувати за оренду земельної ділянки з кадастровим номером 0722484600:04:000:0695 плату в розмірі 48 171, 4778 грн. за місяць, розмір орендної плати за рік, починаючи з 01.10.2020 становить 578 057,734 грн.
Враховуючи викладене, з урахуванням інформацій Головного управління Державної податкової служби у Волинській області, Локачинської селищної ради та зважаючи на зміну нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за жовтень-грудень 2020 року відповідач зобов'язаний був сплатити орендну плату в розмірі 144 514,433 грн. (місячна орендна плата в сумі 48 171,4778 грн. х на 3 місяці), сплатив орендну плату в розмірі 36 787,8237 грн. (сплачена місячна орендна плата в сумі 12 262,6079 грн. х 3 місяців), внаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї земельної ділянки кошти в розмірі 107 726,609 грн. (сума орендної плати, яку орендар зобов'язаний був сплатити у розмірі 144 514,433 грн. за мінусом суми оренди, сплаченої орендарем за відповідний період у розмірі 36 787,8237 грн.).
За 2021 рік відповідач зобов'язаний був сплатити орендну плату в сумі 578 057,743 грн. (місячна орендна плата в сумі 48 171,4778 грн. х на 12 місяці), сплатив орендну плату у розмірі 147 151,295 грн. (сплачена місячна орендна плата в сумі 12 262,6079 грн. х 12 місяців), внаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника земельної ділянки кошти в розмірі 430 906,439 грн. (сума орендної плати, яку орендар зобов'язаний був сплатити у розмірі 578 057,743 грн. за мінусом суми, сплаченої за відповідний період у розмірі 147 151,295 грн).
За 2022 рік відповідач зобов'язаний був сплатити орендну плату у розмірі 578 057,743 грн. (місячна орендна плата у розмірі 48 171,4778 грн. х на 12 місяців), сплатив орендну плату у розмірі 147 151,295 грн. (сплачена місячна орендна плата у розмірі 12 262,6079 грн. х 12 місяців), внаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника земельної ділянки кошти в розмірі 430 906,439 грн. (сума орендної плати, яку орендар зобов'язаний був сплатити у розмірі 578 057,743 грн. за мінусом суми, сплаченої орендарем за відповідний період у розмірі 147 151,295 грн.).
За січень - жовтень 2023 року відповідач зобов'язаний був сплатити орендну плату у розмірі 481 714,778 грн. (місячна орендна плата у розмірі 48 171,4778 грн. х на 10 місяців), сплатив орендну плату у розмірі 122 626,079 грн. (сплачена місячна орендна плата у розмірі 12 262,6079 грн. х 10 місяців), внаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника земельної ділянки кошти в розмірі 359 088,699 грн. (сума орендної плати, яку орендар зобов'язаний був сплатити у розмірі 481 714,778 грн. за мінусом суми, сплаченої орендарем за відповідний період, у розмірі 122 626,079 грн.).
Таким чином, загальна сума коштів, яку відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника земельної ділянки становить 1 328 628,19 грн.".
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Відповідно до платіжної інструкції № 134 від 24.07.2024, відповідачем перераховано кошти в сумі 1 328 628 грн 19 коп. із призначенням "101; Згідно рішення Господарського суду Волинської області від 08.05.2024р. по справі № 903/144/24" (т. 1, а. с. 24).
На думку прокурора, відповідач також зобов'язаний сплатити суми відсотків річних та інфляційних втрат.
Вказане стало підставою для подання позову в цій справі.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Апеляційний господарський суд з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, ту обставину що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції, вважаючи, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, не вказує про недотримання прокурором ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", апеляційний господарський суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не надає оцінку щодо подання прокурором позову в цій справі.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведених норм вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Вказане не договірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Тобто, таке зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 910/13814/17.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. В іншому випадку без судового рішення зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов'язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов'язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.
Вказаний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.
Із вище встановлених обставин справи вбачається, що відповідач лише 24.07.2024 сплатив позивачу 1 328 628 грн 19 коп. безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 33,2314 гектарів, кадастровий номер 0722484600:04:000:0695, власником якої є територіальна громада селища Локачин, від імені якої діє позивач.
При цьому, суд враховує, що з 01.10.2020 відповідач мав сплачувати збільшену орендну плату, однак вказаного не зробив, що стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом в справі № 903/144/23, а тому початком періоду прострочення спірного грошового зобов'язання є 01.10.2020, а закінченням - 23.07.2024, оскільки грошові кошти сплачено відповідачем лише 24.07.2024.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01.10.2019 в справі № 910/12604/18.
Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.
Отже, прокурор правомірно нарахував та заявив до стягнення із відповідача суми пені та відсотків річних з моменту фактичного початку збереження відповідачем коштів без достатньої правової підстави та до моменту фактичної сплати таких коштів, стягнутих за рішенням суду.
Щодо посилання скаржника на пропуск позовної давності, суд апеляційної інстанції враховує таке.
Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. ст. 263, 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
З врахуванням викладеного та беручи до уваги, що станом на 02.04.2020 позовна давність щодо заявлених прокурором позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не спливла (в цій справі періодом нарахування є 01.10.2020-23.07.2024), то перебіг цього строку був зупиненим на момент ухвалення рішення суду першої інстанції (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025 "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" п.19 розділу було виключено і відповідний закон набрав чинності 04.09.2025.
Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок прокурора, дійшов висновку, що нараховані 339 770 грн 36 коп. інфляційних втрат та 85 497 грн 09 коп. 3% річних є арифметично правильні, підставні та підлягають до стягнення з відповідача.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2025 у справі № 903/358/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія" - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Західна аграрна компанія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 25.06.2025 у справі № 903/358/25 - без змін.
2. Справу № 903/358/25 надіслати Господарському суду Волинської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "18" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.