18 вересня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/1785/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
08 вересня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою суду від 11.09.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску; уточненої позовної заяви, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду надано суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду та уточнений позов.
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду в сукупності з позовною заявою, суд зазначає таке.
В клопотанні про поновлення строку звернення до суду зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь - яким строком. Окрім того, позивачем не було одержано від відповідача письмового повідомлення, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
Суд зазначає, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби. Такий строк з 19 липня 2022 року становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
При цьому, пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Відтак обмеження щодо застосування строків визначених частиною другою статті 233 КЗпП України скасовано.
Таким чином, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Таким чином, щодо періоду з 19.07.2022 застосуванню підлягають положення статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
При цьому, суд звертає увагу представника позивача, що зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 на яку посилається представник позивача у клопотанні про поновлення строку звернення до суду.
Тобто, в клопотанні представником також зазначено, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
При цьому, нормативного обґрунтування щодо необхідності застосування до спірних правовідносин за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 положень статті 233 КЗпП України у попередній редакції представником позивача зовсім не зазначено.
Таким чином, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та вищезазначеної практики Верховного Суду, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року та, як наслідок, останнім днем такого строку є 30 вересня 2023 року.
При цьому, посилання позивача на те, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні), є безпідставними, оскільки, представником позивача заявлені вимоги щодо сум нарахований та виплачених позивачу під час проходження ним служби, а не виплачених йому при звільненні.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним платежем. Отже, отримуючи грошове забезпечення позивач був достовірно обізнаний з його розміром та мав можливість звернутися до відповідача для з'ясування його складових чи здійснення перерахунку (доплати).
Суд звертає увагу, що самі лише посилання на очікування щодо добросовісності відповідача при отриманні грошового забезпечення під час проходження військової служби не є належними підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Крім того, спірні правовідносин виникли ще у серпні 2022 року (після отримання грошового забезпечення за липень 2022 року), а фактично позивач почав вчиняти активні дії щодо з'ясування складових виплачених йому сум та їх перерахунку фактично лише у серпні 2025 року, тобто через 3 роки.
Суд зазначає, що у клопотанні стороною позивача не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
Щодо посилань представника позивача на проходження позивачем служби, що значно ускладнювало його доступ до правосуддя, суд зазначає таке.
Верховний Суд у своїй постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 (адміністративне провадження №К/990/14363/24) зазначив, що стаття 123 КАС України допускає поновлення строків звернення до суду, якщо заявник доведе поважність причин їх пропуску. Військова мобілізація та участь у бойових діях можуть бути визнані такими поважними причинами, якщо ці обставини об'єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Верховний Суд підтвердив, що строки звернення до суду, встановлені статтею 122 КАС України, можуть бути поновлені відповідно до статті 123 КАС України, якщо заявник надасть обґрунтовані пояснення та докази поважності причин пропуску. Суворе застосування строків звернення до суду в умовах воєнного стану може обмежувати конституційне право військовослужбовців на доступ до правосуддя, що суперечить принципу справедливості, закріпленому у статті 2 КАС України.
Так, Верховний Суд у пункті 57 постанови вказав, що проходження військової служби може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з таких причин: обмеження доступу до правової допомоги - військовослужбовці можуть перебувати у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду; виконання службових обов'язків - служба у Збройних Силах України, особливо в умовах воєнного стану, передбачає повну концентрацію на виконанні військових завдань, що може унеможливлювати звернення до суду; повага до особливого статусу - військовослужбовці, виконуючи свій конституційний обов'язок, мають право на захист від невиправданого обмеження доступу до правосуддя, гарантованого статтями 55, 124 та 129 Конституції України; фактор часу - участь у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях може суттєво ускладнювати дотримання строків, передбачених законом.
В клопотанні не зазначено, як саме проходження позивачем служби вплину на його можливість звернення до відповідача чи за правовою допомогою під час проходження служби.
Крім того, надане службове посвідчення є документом на підтвердження факту проходження позивачем військової служби, а не виконання ним бойових завдань, участь у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях, перебування у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду, протягом строку, який позивачем пропущений.
З огляду на зазначене, враховуючи відсутність належних доказів для підтвердження неможливості звернення позивача до відповідача чи за правовою допомогою під час проходження служби, зазначені посилання представника позивача є необґрунтованими.
Суд звертає увагу, що самі лише посилання на судову практику не є належними підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
У зв'язку з викладеним, вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Отже, позивачу необхідно надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Згідно з частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на 3 календарних дні з дня отримання ухвали про продовження строку.
Керуючись статтями 121, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Продовжити адвокату Єрьоміній Вікторії Анатоліївні в інтересах ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 3 (три) календарних дні з дня отримання даної ухвали суду.
Запропонувати позивачу протягом 3 (трьох) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяС.В. Борзаниця