Справа № 630/49/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1954/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України
Іменем України
17 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 12 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 ,
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, - задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 10 жовтня 2025 року включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який або альтернативний запобіжний захід.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що до затримання його робітниками поліції він від органів поліції, досудового розслідування та суду не переховувався, не уникав і не перешкоджав і всебічно сприяв встановленню істини, а також надалі не збирається вчиняти такі дії.
До затримання, 02.11.2023, вів соціальне життя, має на утриманні батька інваліда та неповнолітнього сина, має постійне місце проживання, раніше не судимий.
Також зазначав, що ризики, на які посилається прокурор у клопотанні, не підтверджені належними доказами.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Вирішуючи питання про доцільність продовження раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої погодився з тим, що ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а також врахував ті обставини, що ОСОБА_6 офіційно не працює, проживав за місцем мешкання з матір'ю, якій спричинив тілесні ушкодження, від яких остання померла, та батьком, який при обранні стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу висловився проти застосування стосовно сина більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту; не має власної родини, тобто в нього відсутні міцні соціальні зв'язки, а тому враховуючи характер та обставини правопорушення, які інкримінуються ОСОБА_6 , особу обвинуваченого, дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, та відсутність підстав для визначення застави, оскільки злочину вчинений із застосування насильства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, як стали підставою для обрання та продовження строку запобіжного заходу, та виправдовують тримання особи під вартою.
З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства,який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який законом передбачено покарання позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття слідчим суддею необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами його апеляційної скарги.
Крім того, з урахуванням часу перебування цього кримінального провадження в суді першої інстанції та доводів апелянтів, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду на необхідність дотримання розумних строків встановлених ст.28 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 12 серпня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 залишити без змін.
Звернути увагу суду на необхідність дотримання вимог, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: