Справа №639/947/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1862/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст. 111-1, ч. 1 ст. 111-2 КК України
Іменем України
17 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111-1, ч. 1 ст. 111-2 КК України, - задоволено та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 27.09.2025 включно.
Відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в просить скасувати ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року та постановити у справі нове рішення, яким змінити ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою без права внесення застави на тримання під вартою з можливістю внесення застави, а в разі внесення за нього застави, покласти на нього обов'язки, передбаченій ст. 194 КПК України.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що ОСОБА_7 перебуває в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» з 11 листопада 2022 року, тобто вже практично 2 роки, при цьому тривалість провадження не підтверджена ні обґрунтованою підозрою (обвинуваченням) у вчиненні кримінального правопорушення, ні складністю кримінального провадження, ні наявністю ризиків, а тривалість такого розгляду обумовлена виключно неналежним виконанням прокурором своїх посадових обов'язків.
Захисник зазначав, що всі речові докази у кримінальному провадженні були отримані з істотним порушенням вимог КПК України, дозволи на проведення обшуків для відшукання яких, були надані слідчим суддею за зверненням особи - прокурора, який не був процесуальним керівником у кримінальному провадженні, а отже, не міг звертатися ні з клопотаннями про надання дозволів на проведення обшуків, ні з клопотаннями про арешт вилученого у ході обшуків майна, що свідчить про те, що докази, якими сторона обвинувачення доводить винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, є недопустимим та не можуть братися до уваги судом вже на даній стадії.
Крім того, всі свідки, які були допитані у судових засіданнях, навіть не знають особисто ОСОБА_7 , всі обставини вони повідомляли із чужих показань.
Захисник просив врахувати, що ОСОБА_8 має зареєстроване у встановленому порядку місце реєстрації та проживання, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, має місце роботи, має у власності цілий ряд рухомого та нерухомого майна, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, що свідчить про наявність у нього тісних соціальних зв'язків, які у даному випадку не дають підстав вказувати на його потенційну можливість переховуватися від суду.
Вказані обставини, на думку захисника, свідчать про можливість зміни запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 з тримання під вартою без права внесення застави на тримання під вартою з можливістю внесення, оскільки за ч.6 ст.176 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
Разом з апеляційною скаргою захисник заявляє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивуючи це тим, що у судовому засіданні 30 липня 2025 року було постановлено вступну та резолютивну частину оскаржуваної ухвали, складання повного тексту судового рішення було відкладено.
Повний текст судового рішення було опубліковано у ЄДРСР тільки 04 серпня 2025 року, а тому 5-ти денний строк на подання апеляційної скарги має розпочати свій перебіг з 05 серпня 2025 року, оскільки раніше сторона захисту не могла знати мотиви прийнятого рішення суду першої інстанції.
Саме тому апелянт вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин та просить його поновити.
Колегія суддів доводи клопотання захисника про поновлення строку на оскарження ухвали Основ'янського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року вважає поважними та такими, що заслуговують на увагу, а за таких підстав поновлює цей строк.
Заслухавши доповідь головуючого судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисників з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції суд виходив з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також ризику, передбаченого п.1 ч.1ст. 177 КПК України. При цьому, судом враховано, що ОСОБА_7 обвинувачується у пособництві державі-агресору протягом окупації Куп'янського району, зокрема, шляхом встановлення дружніх контактів зі співробітниками спецслужби держави-агресора, отримання дозвільних документів у сфері торгівлі від представників окупаційної влади, а також передачі матеріальних ресурсів до Російської Федерації. Враховуючи наявність обґрунтованої підозри, ну думку суду першої інстанції, це дає достатні підстави вважати, що у обвинуваченого існують соціальні зв'язки з представниками окупаційної влади держави-агресора, а отже на території Російської Федерації та суміжних з Куп'янським районом тимчасово окупованих територіях України. З огляду на серйозність обвинувачення та, відповідно тяжкість можливих правових наслідків кримінально-правового переслідування ОСОБА_7 державою, ці обставини свідчать про існування ризику переховування обвинуваченого від суду. Наявність у обвинуваченого дружини та неповнолітніх дітей, а також місця проживання у м. Харкові, де його дружина та діти проживають як внутрішньо переміщені особи, не є гарантією його належної поведінки та запобіжником ризику втечі, враховуючи тяжкість можливих правових наслідків для нього в результаті кримінального переслідування. У сім'ї обвинуваченого відсутній тривалий зв'язок з м. Харковом, в якому дружина та діти обвинуваченого проживають як внутрішньо переміщені особи. Враховуючи всі вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що єдиним ефективним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків та запобігти ризику втечі.
За правилами абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України суд не визначав розмір застави з огляду на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, тяжкість обвинувачення, а також обставини, які свідчать про ризик переховування обвинуваченого від суду.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризику втечі, передбаченого ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, працює директором ПП «Полесадсервіс», обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, та особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки під час його перебування на тимчасово окупованій території, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом необґрунтованого рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо не визначення розміру застави, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 111-1 КК України.
ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що внаслідок повномасштабного військового вторгнення російської федерації в Україні введено військовий стан, а ОСОБА_7 обвинувачується у пособництві державі-агресору, що є злочином проти основ національної безпеки України, що поза розумним сумнівом свідчить про існування суспільного інтересу у цьому кримінальному провадженні.
Отже, законодавець наділив суд дискреційними повноваженнями щодо можливості не визначати розмір застави, а враховуючи наведені обставини цього кримінального провадження, колегія суддів, ретельно перевіривши доводи прокурора та пояснення сторони захисту, дійшла висновку про відсутність підстав у цьому кримінальному провадженні для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення у даному кримінальному провадженні застави при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 .
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений має зареєстроване у встановленому порядку місце реєстрації та проживання, одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, має місце роботи, має у власності цілий ряд рухомого та нерухомого майна, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, що свідчить про наявність у нього тісних соціальних зв'язків, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.
З приводу доводів захисника про те, що докази у вказаному кримінальному провадженні отримані, на його переконання, з істотним порушенням вимог КПК України, колегія суддів зазначає, що дослідження доказів з приводу їх належності, процесуальної допустимості та достатності для вирішення питання щодо винуватості або невинуватості обвинуваченого є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Крім того, з урахуванням часу перебування цього кримінального провадження в суді першої інстанції та доводів сторони захисту, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду на необхідність дотримання розумних строків встановлених ст.28 КПК України.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити.
Поновити захиснику обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: