ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" вересня 2025 р. справа № 300/8050/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Ласійчук Олександр Петрович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Полтавській області), згідно якого просить суд:
- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з 21.06.2024 за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 наступні періоди: з 01.09.1984 по 22.02.1988 навчання в Бурштинському енергетичному технікумі, з 20.05.1988 по 15.06.1990 військову службу в Радянській Армії, з 22.08.1992 по 21.03.1994 роботу в енергоремонтному підприємстві “Львівенерго» на посаді слюсаря по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду, з 15.11.1999 по 15.12.1999, з 17.01.2000 по 31.01.2000, з 22.07.2002 по 26.07.2002, з 04.11.2002 по 08.11.2002 роботу на посаді електрослюсаря з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі, з 01.10.2003 по 31.12.2003 робота електрослюсарем з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи з 22.08.1992 по 21.03.1994 в енергоремонтному підприємстві “Львівенерго» на посаді слюсаря по ремонту по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити з 21.06.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.09.2024 позивач звернувся до відповідача 1 із заявою та відповідними документами про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, однак, рішенням відповідача 2 від 26.09.2024 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Так, згідно наведеного рішення ГУ ПФУ у Полтавській області, не зараховано до страхового стажу періоди: з 01.09.1984 по 22.02.1988 навчання в Бурштинському енергетичному технікумі, з 20.05.1988 по 15.06.1990 військову службу в Радянській Армії, з 22.08.1992 по 21.03.1994 роботу в енергоремонтному підприємстві “Львівенерго» на посаді слюсаря по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду, з 15.11.1999 по 15.12.1999, з 17.01.2000 по 31.01.2000, з 22.07.2002 по 26.07.2002, з 04.11.2002 по 08.11.2002 роботу на посаді електрослюсаря з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі, з 01.10.2003 по 31.12.2003 робота електрослюсарем з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі. Проте на думку представника позивача, така відмова є неправомірною, оскільки при її винесенні порушені конституційні права позивача щодо пільгового пенсійного забезпечення, гарантовані статтею 46 Конституції України так як, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Крім того, оскільки позивач через 2 місяці і 6 днів після закінчення навчання у Бурштинському енергетичному технікумів працевлаштувався в електричному цеху електромонтером 3 розряду по ремонту апаратури РЗА ТЦ, ОРУ, 1, 2 блок Південно-Української АЕС Міністерства атомної енергетики СССР, то такі спірні періоди навчання і військової служби підлягають зарахуванню до пільгового стажу для призначення пенсії по Списку №2. Враховуючи наведене, просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.12.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що на момент розгляду заяви та прийняття рішення від 26.09.2024 про відмову в призначенні пенсії в позивача недостатньо загального та пільгового стажу, передбаченого п.2. ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, згідно розрахунку стажу позивача, який долучено до матеріалів позову, до загального стражу роботи враховано спірні періоди роботи. Крім того, в зв'язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, заява щодо призначення пенсії розглядалася на етапі призначення спеціалістами ГУ ПФУ в Полтавській області. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не здійснювало розгляд заяви позивача від 19.09.2024, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому, відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.12.2024 відповідно до якого проти позову заперечив, вказавши, що аналіз документів, наданих позивачем для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, показав, що загальний страховий стаж становить 25 років 04 місяці 27 днів. Пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 11 років 06 місяців 22 дні. За наданими документами до пільгового та страхового стажу не враховано період роботи з 01.10.2003 по 31.12.2003 згідно довідки № 105/196 від 15.05.2024, оскільки його не підтверджено даними системи персоніфікованого обліку. Таким чином, Головним управлінням прийнято рішення від 26.09.2024 № 092850026529 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Зважаючи на зазначене вище, приймаючи рішення, що оскаржується, відповідач 2 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому вважаємо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.09.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, що визнається сторонами.
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області.
Відповідач 2 рішенням №092850026529 від 26.09.2024 позивачу відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, вказавши, що пенсійний вік визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 55 років, вік позивача на час звернення - 57 років 22 дні, необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 цього Закону становить 30 років, страховий стаж позивача становить 25 років 04 місяці 27 днів. Так, аналіз документів, наданих позивачем для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, показав, що пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 11 років 06 місяців 22 дні. До пільгового та страхового стажу не враховано період роботи з 01.10.2003 по 31.12.2003 згідно довідки № 105/196 від 15.05.2024, оскільки його не підтверджено даними системи персоніфікованого обліку. Загальний страховий стаж становить 25 років 04 місяці 27 днів (а.с.15-16).
Крім того, згідно наявного в матеріалах справи розрахунку трудового стажу ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не зарахувало до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 наступні періоди: з 01.09.1984 по 22.02.1988 навчання в Бурштинському енергетичному технікумі, з 20.05.1988 по 15.06.1990 військову службу в Радянській Армії, з 22.08.1992 по 21.03.1994 роботу на посаді слюсаря по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду, з 15.11.1999 по 15.12.1999, з 17.01.2000 по 31.01.2000, з 22.07.2002 по 26.07.2002, з 04.11.2002 по 08.11.2002 роботу на посаді електрослюсаря з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі та до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 21.03.1994 в енергоремонтному підприємстві “Львівенерго» на посаді слюсаря по ремонту по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду.
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі, також - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (надалі, також - Закон №213-VIII), який набрав чинності з 01.04.2015, зокрема, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, для чоловіків з 25 років до 30 років страхового стажу.
Окрім цього, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі, також - Закон №1058-IV).
Верховною Радою України 03.10.2017 ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII, яким Закон №1058-ІV доповнено розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма також передбачає зміст ідентичний пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII щодо збільшення на 5 років необхідного страхового стажу.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 (надалі, також - Рішення №1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ встановлено неконституційність окремих положень Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Відтак, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав необхідний страховий стаж для чоловіків 30 років, тоді як другий - 25 років.
Норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
У справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відтак, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Така позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії за віком на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідач 2 рішенням №092850026529 від 26.09.2024, вказавши, що пенсійний вік визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 55 років, вік позивача на час звернення - 57 років 22 дні, необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 цього Закону становить 30 років, страховий стаж позивача становить 25 років 04 місяці 27 днів. Так, аналіз документів, наданих позивачем для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, показав, що пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 11 років 06 місяців 22 дні. До пільгового та страхового стажу не враховано період роботи з 01.10.2003 по 31.12.2003 згідно довідки № 105/196 від 15.05.2024, оскільки його не підтверджено даними системи персоніфікованого обліку. Загальний страховий стаж становить 25 років 04 місяці 27 днів (а.с.15-16).
Крім того, згідно наявного в матеріалах справи розрахунку трудового стажу ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не зарахувало до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 наступні періоди: з 01.09.1984 по 22.02.1988 навчання в Бурштинському енергетичному технікумі, з 20.05.1988 по 15.06.1990 військову службу в Радянській Армії, з 22.08.1992 по 21.03.1994 роботу на посаді слюсаря по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду, з 15.11.1999 по 15.12.1999, з 17.01.2000 по 31.01.2000, з 22.07.2002 по 26.07.2002, з 04.11.2002 по 08.11.2002 роботу на посаді електрослюсаря з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі та до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 21.03.1994 на посаді слюсаря по ремонту по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду.
Відтак, вищенаведені рішення №092850026529 від 26.09.2024 та розрахунок трудового стажу вказують на підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах, а саме відсутність необхідного пільгового стажу та трудового стажу.
Досліджуючи висновки відповідача 2, які стали причиною у відмові позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до пільгового стажу, суд зазначає наступне.
Абзацом 2 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Окрім цього, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 10 Порядку №637 застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерством праці та соціальної політики від 18.11.2005 №383 (надалі, також - Порядок №383) визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637).
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Надаючи оцінку правомірності дій відповідача 2 щодо не зарахування спірних періодів з 22.08.1992 по 21.03.1994 роботу в Калуській ТЕЦ на посаді слюсаря по ремонту по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду до пільгового стажу по Списку №2 з підстав відсутності документів про результати атестації робочих місць за умовами праці, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 Порядку №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41 передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Згідно п. 4.5 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 (зі змінами), якщо атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, не підтвердилось право на пільгову пенсію, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць.
Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Міністерством праці України разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку (п.п. 8, 9).
Аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
У відповідності до п. 10 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
У пункті 4.2 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах зазначено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Вказану позицію висловив Верховний Суд у рішенні від 10.07.2018 у справі №227/545/17.
Більше того Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а від 19 лютого 2020 сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах списком №2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Суд зазначає, що за весь спірний період роботи позивача, чинними були Списки виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР "Про затвердження" від 22.08.1956 за №1173, Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 за №10, Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 за №162, Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 за №36, Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 за №461 (надалі по тексту також - Постанова №461).
Так, розділом XIII підрозділом «а» код КП 214000а-18455 Постанови №162 " Слюсарі, електромонтери, електрослюсарі всіх найменувань, зайняті на обслуговуванні, ремонті котельного, турбінного (парогазотурбінного) устаткування валивоподавання і пилоприготування, що забезпечують його роботу засобів вимірювання та автоматики" віднесені до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
При цьому, суд зазначає, що факт належності спірних періодів роботи позивача до страхового стажу роботи на пільгових умовах за Списком №2 підтверджується трудовою книжкою та копіями довідок від 15.05.2024 №105/195, №105/196, №105/197 та №06-615 від 03.06.2024 (а.с.31-34).
Крім того, суд звертає увагу, що відповідач 2 у даній справі є саме суб'єкт владних повноважень, на якого покладається тягар доказування правомірності своїх дій/рішень, відомостей стосовно вжиття заходів щодо проведення будь-яких звірок пенсійними органами, в частині пільгового стажу роботи позивача із первинними документами таких підприємств чи архівів, матеріали справи не містять.
Так, приписами підпункту 7 пункту 4 і підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, визначено, що:
- Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає пенсії;
- Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач 2 не позбавлений права, а в розумінні положень процесуального закону і обов'язку, зокрема, у разі наявності певних розбіжностей у документах, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, тривалість трудоднів тощо - особливо у випадках, коли сам орган пенсійного фонду наполягає на отримання таких документів.
Жодних пояснень та будь-яких письмових доказів стосовно вжитих заходів в частині самостійного витребування відповідачем у колишніх роботодавців матеріалів чи документів, що містять відомості про спірний страховий/трудовий як пільговий стаж роботи позивача для усунення власних сумнівів як суб'єктів владних повноважень, до суду не надходило.
Відтак, твердження відповідача 2 про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача за Списком №2, спірного періоду з 22.08.1992 по 21.03.1994 роботу на посаді слюсаря по ремонту по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду до пільгового стажу по Списку №2 з підстав відсутності документів про результати атестації робочих місць за умовами праці, є необґрунтованими та безпідставними.
При цьому, вирішуючи питання стосовно зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Водночас, цією ж частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, вирішуючи питання щодо наявності підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити пенсію, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Формулюючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача 2 призначити пенсію та зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 військову строкову службу , позивач не врахував, що для поновлення порушеного права необхідним є також і вирішення питання про зобов'язаня зарахування до пільгового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 22.02.1988 в Бурштинському енергетичному технікумі та періоду роботи з 26.04.1988 по 19.05.1988.
Так, суд зазначає, що статтею 56 Закону №1788-XII визначено, що в стаж роботи, яка надає право на трудову пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації і перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" від 10.02.1998 № 103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно - технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Судом встановлено, що згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.03.1988, копія якої наявна в матеріалах справи, позивач з 01.09.1984 по 22.02.1988 навчання в Бурштинському енергетичному технікумі за спеціальністю електричні станції, сітки та системи, що також підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 від 01.03.1988 (а.с.23-29,30).
При цьому відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.03.1988, після закінчення навчання у період роботи з 26.04.1988 по 19.05.1988 позивач був працевлаштований в електричному цеху електромонтером 3 розряду по ремонту апаратури РЗА ТЦ, ОРУ, 1, 2 блок Південно-Української АЕС Міністерства атомної енергетики СССР, професія якого відноситься до Списку №2, затвердженого відповідними постановами.
З огляду на вищевикладене, після закінчення навчання позивач зайняв посаду за набутою професією, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, тобто в межах трьохмісячного терміну, визначеного в нормі наведеного Закону.
Таким чином, суд керуючись статтею 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати позивачу до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 період роботи з 26.04.1988 по 19.05.1988 в електричному цеху електромонтером 3 розряду по ремонту апаратури РЗА ТЦ, ОРУ, 1, 2 блок Південно-Української АЕС Міністерства атомної енергетики СССР.
Як наслідок, з аналізу норм статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» період навчання позивача підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2.
За таких обставин, відповідачем протиправно не зараховано позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 період навчання з 01.09.1984 по 22.02.1988 навчання в Бурштинському енергетичному технікумі.
Стосовно зарахуванню до пільгового стажу періоду проходження ним строкової військової служби з 20.05.1988 по 15.06.1990 в радянській армії, суд зазначає наступне.
Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 25.03.1988, під час роботи з 26.04.1988 по 19.05.1988 в електричному цеху електромонтером 3 розряду по ремонту апаратури РЗА ТЦ, ОРУ, 1, 2 блок Південно-Української АЕС Міністерства атомної енергетики СССР, професія якого відноситься до Списку №2, ОСОБА_1 призваний на строкову військову служби у радянську армії де проходив її з 20.05.1988 по 15.06.1990.
Відповідно до пункту "в", "д" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Приписами пункту 109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого Радою Міністрів СРСР від 03.08.1972 за №590, передбачено, що крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також:
- згідно пункту "з" навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і так далі) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та з перекваліфікації;
- відповідно до пункту "к" служба в складі Збройних Сил СРСР і перебування в партизанських загонах; служба у військах і органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік; служба в органах міліції. Перебування військовослужбовця в полоні зараховується до стажу роботи в установленому порядку.
При призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (підпункти "а" і "б" пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника членам їх сімей, а також пенсій по старості працівницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах "к" і "л", прирівнюються за вибором яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даного періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті "з", прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду
Статтею 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за №2011-XII від 20.12.1991 визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, оскільки на момент призову на строкову військову службу позивач працював за професією або займав посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, що дає йому право на зарахування періоду проходження військової служби з 20.05.1988 по 15.06.1990 до пільгового стажу роботи.
Окремо слід надати оцінку періодам перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати, в розрізі зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 15.11.1999 по 15.12.1999, з 17.01.2000 по 31.01.2000, з 22.07.2002 по 26.07.2002, з 04.11.2002 по 08.11.2002 роботу на посаді електрослюсаря з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі.
Так, згідно статті 181 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України, Кодекс) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Відповідно до статті 34 цього ж Кодексу простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Згідно з листа Мінсоцполітики України від 08.02.2016 за №713/039/161-16 підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є: перш за все, наявність професії або посади в списках №1 і №2; підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць, порядок проведення якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442; виконання робіт в умовах, передбачених відповідним списком №1 та №2, протягом повного робочого дня.
Час простою і періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Саме таке застосування статті 34 КЗпП України здійснено Верховним Судом у постановах від 26.03.2020 у справі №423/2860/16-а (адміністративне провадження №К/9901/18363/18) і від 29.07.2020 у справі №165/2354/16-а (адміністративне провадження №К/9901/15790/18).
Зі змісту довідки філії «Калуська ТЕЦ» ТОВ "Костанза" від 15.05.2024 за № 105/194 (а.с.31) слідує, що ОСОБА_1 за період роботи перебував у відпустці без збереження заробітної плати:
- з 15.11.1999 по 15.12.1999 (записка № 1469);
- з 16.12.1999 по 31.12.1999 (записка № 1540);
- з 17.01.2000 по 31.01.2000 (записка № 26);
- з 22.07.2002 по 26.07.2002 (записка № 109);
- з 04.11.2002 по 08.11.2002 (записка № 593).
ОСОБА_1 сумарно перебував у відпустці без збереження заробітної плати в календарному 1999 році - 47 днів, в 2000 році - 15 днів, в 2002 році - 10 днів.
З огляду на вищевикладене, не підлягають зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи позивача з 15.12.1999 по 31.12.1999 (17 днів, з розрахунку: 47 - 30 = 17).
З урахуванням вищенаведеного, є протиправною бездіяльність органу пенсійного забезпечення в частині незарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи ОСОБА_1 з 15.11.1999 по 14.12.1999, з 17.01.2000 по 31.01.2000, з 22.07.2002 по 26.07.2002, з 04.11.2002 по 08.11.2002 роботи на посаді електрослюсаря з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду в Калуській теплоелектроцентралі, а також є неправомірними дії ГУ ПФУ у Полтавській області в частині не зарахування до пільгового стажу за Списком №2 вищевказаних періодів роботи позивача.
В свою чергу, в частині незарахування періоду з 15.12.1999 по 31.12.1999, такі дії відповідача 2 є правомірними.
Беручи до уваги усі обставини справи та норми чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд виснує про наявність достатніх фактичних і правових підстав для зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи ОСОБА_1 в Калуській теплоелектроцентралі з 15.11.1999 по 14.12.1999, з 17.01.2000 по 31.01.2000. з 22.07.2002 по 26.07.2002, з 04.11.2002 по 08.11.2002 на посаді електрослюсаря з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду.
Стосовно не зарахування до пільгового та страхового стажу періоду роботи з 01.10.2003 по 31.12.2003 згідно довідки № 105/196 від 15.05.2024, оскільки його не підтверджено даними системи персоніфікованого обліку, суд зазначає наступне.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону № 1058-ІV.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Таким чином, невиконання страхувальником обов'язку зі сплати страхових внесків не може позбавляти особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, адже суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту населення.
Також, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Відтак, відмова у зарахуванні до пільгового та страхового стажу періоду роботи з 01.10.2003 по 31.12.2003 згідно довідки № 105/196 від 15.05.2024 з єдиної підстави як не підтвердження сплати страхових внесків є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 27 березня 2018 року, справа № 208/6680/16-а; від 24 травня 2018 року, справа № 490/12392/16-а; від 20 березня 2019 року, справа № 688/947/17; від 9 вересня 2019 року, справа №242/5448/16-а; від 31 жовтня 2019 року, справа № 235/7373/16.
Інших підстав для не зарахування спірних періодів роботи позивача страхового стажу та стажу роботи за Списком №2 відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №092850026529 від 26.09.2024 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області підлягає до скасування.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 26.06.2024, суд зазначає наступне.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч.2 ст.9 КАС України).
При цьому, відповідно до положень частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Так, пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України виданого 22.02.1996, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на момент звернення із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 досягнув 55 років.
Як слідує із матеріалів справи із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, позивач звернувся 19.09.2025.
Тобто, у даному випадку позивач, звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії у встановлений трьох місячний термін з дня досягнення пенсійного віку, що свідчить про можливість для призначення пенсії за віком саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
При цьому, як зазначено судом вище, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Така позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії за віком на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, рішеннями якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Відтак, зважаючи на досягнення позивачем 55 років, наявності у нього загального страхового стаж понад 25 років, в тому числі стажу роботи за списком №2 понад 12 років і 6 місяців (з урахуванням висновку суду щодо зарахування до стажу роботи на пільгових умовах за списком № 2 спірних періодів роботи), з метою належного захисту прав ОСОБА_1 , суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву від 19.09.2024 та відмовив позивачу у призначенні пенсії, призначити з 21.06.2024 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відтак, в задоволенні вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області суд відмовляє.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з частиною 3статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1000,00 грн, згідно квитанції №6299-4071-0299-0058 від 22.10.2024 (а.с.35).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області №092850026529 від 26.09.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.
Вийти за межі позовних вимог.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 період навчання з 01.09.1984 по 22.02.1988 в Бурштинському енергетичному технікумі, період роботи з 26.04.1988 по 19.05.1988 в електричному цеху електромонтером 3 розряду по ремонту апаратури РЗА ТЦ, ОРУ, 1, 2 блок Південно-Української АЕС Міністерства атомної енергетики СССР, військову службу з 20.05.1988 по 15.06.1990 в радянській армії, періоди роботи з 22.08.1992 но 21.03.1994 роботу на посаді слюсаря по ремонту по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду, з 15.11.1999 по 14.12.1999, з 17.01.2000 по 31.01.2000. з 22.07.2002 по 26.07.2002, з 04.11.2002 по 08.11.2002 роботу на посаді електрослюсаря з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі, з 01.10.2003 по 31.12.2003 робота елетрослюсарем з ремонту електроустаткування електростанцій зайнятий на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування п'ятого розряду на Калуській теплоелектроцентралі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 22.08.1992 по 21.03.1994 на посаді слюсаря по ремонту по ремонту обладнання котельних і пилоприготувальних цехів по четвертому розряду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 21.06.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
Відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000).
Суддя Микитин Н.М.