15 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 607/5036/23
провадження № 51-3556 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2025 року,
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року, залишеним без зміни ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією усього належного йому майна, яке є його власністю.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні умисних дій, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, будучи особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
За обставин, детально викладених у вироку, депутат Державної Думи Федеральних Зборів рф ОСОБА_5 , будучи представником влади рф, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів російської федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС російської федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість загибелі людей, зокрема і цивільного населення, та настання інших тяжких наслідків, розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на недоторканість та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та державного кордону, а також розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю російської федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХIХ), статей 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою російська федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів рф, де підтримав постанову із зверненням до Президента російської федерації з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених донецької та луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів рф, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою луганською народною республікою, у такий спосіб ОСОБА_5 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів рф були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою.
Дії рф призвели до загибелі людей, у тому числі дітей, та настання інших тяжких наслідків у вигляді отримання людьми тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на підстави передбачені ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 у зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що усупереч ст. 384 КПК обвинуваченому не роз'яснено про можливість та особливості розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Таке роз'яснення повинно відбуватись обвинуваченому, а не захиснику. Вказує, що письмового роз'яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування не містять.
Також захисник зазначає, що ОСОБА_5 не є суб'єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, оскільки не має повноважень змінювати територіальну цілісність України, оскільки не є представником влади України; стороною обвинувачення не доведено наявність в його діях попередньої змови групою осіб; голосуючи обвинувачений висловив свою політичну позицію за яку не може нести кримінальну відповідальність; стороною обвинувачення не доведено наявності причино-наслідкового зв'язку між конкретними діями обвинуваченого та загибеллю людей, а також настанням інших тяжких наслідків.
Вважає, що вирок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях і доказах, які зібрані всупереч КПК. Судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК.
Мотиви Суду
Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
Як убачається з вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, зроблено з дотриманням приписів ст. 23 КПК. Судом з'ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку.
Такого висновку суд дійшов на підставі досліджених фактичних даних, які містяться у низці письмових доказів, зокрема протоколах огляду від 10, 22, 31 березня, 06, 19, 30 квітня 2022 року, з додатками, зміст яких детально викладений у вироку. Також суд дав оцінку фактичним даним, як містяться у відповідях т.в.о. заступника командувача (з персоналу) Головного управління Національної Гвардії України №27/9/2/3-6537 від 06 вересня 2022 року та начальника Головного слідчого управління НП України ОСОБА_6 №22375/24/13/2-2022/ВС від 06 вересня 2022 року.
Таким чином, дослідивши наявні у справі письмові докази, місцевий суд визнав, що вони згідно зі статтями 84-86, КПК є процесуальними джерелами доказів, а тому правомірно поклав їх в основу вироку, а їх сукупність дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_5 в інкримінованому злочині та правильно кваліфікувати його дії за ч. 3 ст. 110 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи вказаний вирок за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , перевірив викладені в ній доводи, які за своєю суттю аналогічні доводам касаційної скарги та обґрунтовано спростував їх, зазначивши в ухвалі мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції не встановив порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів, відповідно вони отримані у порядку, встановленому КПК, підтверджують існування обставин, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки вчинення злочину) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень статей 84 - 86 КПК є належними, допустимими, достовірними.
Спростовуючи доводи сторони захисту щодо нероз'яснення обвинуваченому про можливість та особливості розгляду кримінального провадження судом присяжних, а також відсутність письмового роз'яснення прокурора, суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на положення ч. 10 ст. 615 КПК в редакції Закону України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX, відповідно до якої судове провадження щодо ОСОБА_5 у суді першої інстанції здійснено колегіально судом у складі трьох суддів, ураховуючи той факт, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні надійшов до суду першої інстанції 17 березня 2023 року.
Крім того, суд зазначив, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено у відсутності обвинуваченого, оскільки кримінальне провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia) на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року, у зв'язку із тим, що ОСОБА_5 з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території російської федерації.
Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд не встановив будь-яких порушень норм процесуального закону у ході здійснення досудового розслідування та судового провадження. Так, стороною обвинувачення під час досудового розслідування було вжито заходів для повідомлення ОСОБА_5 про здійснюване щодо нього кримінального провадження, зокрема, окрім повідомлень в спосіб, передбачений вимогами КПК шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в газеті «Урядовий кур'єр», також публікаціями на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. При цьому, обвинувачений будучи повідомленим про розгляд справи, жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв'язку з чим судовий розгляд здійснювався на підставі зазначеної вище ухвали, за його відсутності з обов'язковою участю захисника. Виклик обвинуваченого до суду публікувалися на офіційному сайті засобу масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» за посиланням, а також на офіційному веб-сайті Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та Тернопільського апеляційного суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець врегулював здійснення процедури in absentia, зокрема порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором в ст. 297-5 і абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК. Як убачається із судових рішень вимоги вказаних норм, щодо повідомлення ОСОБА_5 про розгляд стосовно нього справи, були дотримані.
Крім того, з огляду на положення ч. 3 ст. 400 КПК, після закінчення строків на оскарження засуджений не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_5 також не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущені у ході спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
Спростовуючи доводи сторони захисту щодо відсутності у діях ОСОБА_5 складу інкримінованого кримінального правопорушення, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що зібрані під час досудового розслідування та дослідженні місцевим судом докази, підтверджують, що ОСОБА_5 є депутатом Державної Думи рф, яка є вищим законодавчим органом рф, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України, однак діючи всупереч міжнародними правовим актам вчинив дії по ратифікації Договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою донецькою народною республікою і так званою луганською народною республікою.
Вказане стало однією з передумов повномасштабного військового вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року, початку бойових дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Крім того, витяги та протоколи огляду сайту Державної Думи рф, достовірно свідчать, що ОСОБА_5 будучи депутатом Державної Думи рф, внаслідок зайняття цієї посади повинен був знати та достовірно знав про численні міжнародні акти, які є основними регуляторами міжнародних відносин та міжнародного права та якими беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, суверенітет якої визнаний всіма країнами світу, в тому числі і рф (міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу, демаркація кордонів України та рф здійснена), а отже достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
Протоколами огляду даних про голосування підтверджено, що ОСОБА_5 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів рф, під час засідань палати розуміючи, що діє всупереч встановленим національними нормативно-правовими актами та міжнародним правовим актам підтримав постанову із зверненням до президента рф з проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а в подальшому підтримав ратифікацію Договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою донецькою народною республікою і так званою луганською народною республікою.
Визнання інших державних утворень, так званих «луганської народної республіки» та «донецької народної республіки», у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції також визнав неспроможними твердження сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_5 голосуючи, лише висловив таким чином свою політичну позицію, за яку не може нести кримінальну відповідальність, оскільки на порушення усіх вищенаведених актів міжнародного права і законодавства України обвинувачений ОСОБА_5 вчинив дії спрямовані саме на зміну меж території та державного кордону України.
Колегія суддів зауважує, що вказані дії засудженого були вчинені за попередньою змовою групою осіб, про що зазначено у судових рішеннях з посиланням на досліджені докази, оскільки голосування за проект постанови та проекти законів про ратифікацію відповідних договорів, здійснено всіма присутніми членами Державної Думи Федеральних зборів рф, а перед голосуванням здійснювалось обговорення таких проектів. Таким чином, дослідженими місцевим судом публікаціями та додатками до них підтверджується факт незаконних дій представників влади російської федерації, що діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та іншими особами, домовилися про вчинення комплексу умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «днр» та «лнр» як начебто суверенних і незалежних держав.
Призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі у межах, встановленої санкцією ч. 3 ст. 110 КК, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
На думку колегії суддів касаційного суду, судами попередніх інстанцій дотримано вимоги матеріального та процесуального закону під час розгляду вказаного кримінального провадження. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3