65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2070/25
Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2070/25
За позовом: Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області
до відповідача: Приватного підприємства “Евротрансстрой»
про стягнення завищеної вартості виконаних робіт за договором підряду на суму 8 053,80грн
обставини справи:
27.05.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області до Приватного підприємства “Евротрансстрой», в якій воно просить суд стягнути суму завищеної вартості виконаних робіт за договором підряду від 12.11.2021 №12/11/2 у розмірі 8 053,80 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що завищення вартості виконаних робіт на суму 7 535,16 грн (з ПДВ) виникло в результаті безпідставного включення в акти Ф №КБ-2в витрат на роботу автомобілів бортових вантажопідйомністю 5 тон. А завищення вартості виконаних робіт на суму 518,64 грн виникло в результаті невідповідності кількості матеріальних ресурсів, врахованих в актах Ф №КБ-2в, в порівнянні з нормативною кількістю, згідно ресурсних елементних кошторисних норм.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 02.06.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, справу постановив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
17.06.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст.ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно положень ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
установив:
28.08.2021 між Управлінням капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області як замовником та ПП “Евротрансстрой» як підрядником було укладено Договір № 28/08/2 на закупівлю підрядних робіт по об'єкту «Капітальний ремонт багатоквартирного будинку за адресою: м. Чорноморськ, просп. Миру, 1 (далі - Договір).
Відповідно до п. 3.1 Договору договірна ціна є твердою і становить 4 096 173,13 грн (чотири мільйони дев'яносто шість тисяч сто сімдесят три гривні 13 копійок) у тому числі ПДВ 20% - 682 695,33 грн (шістсот вісімдесят дві тисячі шістсот дев'яносто п'ять гривень 53 копійки), код фінансування 1517310/3131 (міський бюджет).
Згідно з п. 3.2., 3.3. Договору коригування твердої Договірної ціни відбувається лише у випадках, передбачених законодавством, що регулює сферу державних закупівель, Постанови КМУ від 01.08.2005 року № 668, та Правил визначення вартості будівництва ДСТУ Б.Д.1.1- 1:2013, чинним законодавством України та цим Договором. Договірна ціна може коригуватися тільки за взаємною згодою Сторін.
За умовами п. 4.2.3., 4.2.4., п.4.2.7. Договору замовник зобов'язаний, прийняти в установленому порядку та оплатити виконані роботи, негайно повідомити Підрядника про виявлені недоліки в роботі, приймати від Підрядника акти виконаних робіт за ф.КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт за ф. КБ-3, перевірити їх та підписати впродовж 30 (тридцяти) календарних днів або повернути Підряднику для виправлення.
Відповідно до п. 11.2. Договору оплата виконаних робіт проводиться після прийняття Замовником закінчених робіт або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт, протягом до 30 календарних днів після підписання Замовником представлених Підрядником належно оформлених актів виконаних робіт (ф. № КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт (ф. № КБ-3), рахунку на оплату, в межах бюджетних призначень та при умові наявності коштів на рахунку Замовника по даному об'єкту.
За умовами п. 12.5., 12.9. Договору передача виконаних робіт Підрядником і приймання їх Замовником оформлюється актом про виконані роботи. Підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.
Між Замовником та Підрядником були підписані: Акт № 4 (форма № КБ-2) приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021; Акт № 3 (форма № КБ-2) приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021; Акт № 2 (форма № КБ-2) приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021; Акт № 1 (форма № КБ-2) приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2021.
Згідно з платіжними дорученнями від 01.12.2021 № 366, від 04.11.2021 № 305, від 28.12.2021 №447, від 23.11.2021 №346 замовник повністю оплатив роботи підрядника у сумі - 4 096 173,13 грн.
Південним офісом Держаудитслужби Державної аудиторської служби України проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року.
За результатами значеної перевірки складено Акт перевірки № 151517-11/10 від 28.01.2025, згідно якого встановлено завищення вартості виконаних робіт на суму 7 535,16 грн (з ПДВ) яке, виникло у результаті безпідставного включення в акти форми № КБ-2в витрат на роботу автомобілів бортових вантажопідйомністю 5 тонн. Крім того, проєктом на капітальний ремонт нежитлового фонду: «Капітальний ремонт покрівлі багатоквартирного будинку за адресою: м. Чорноморськ, пр-т Миру, 1» не передбачено зведення або пристосування тимчасових будівель і споруд. При виконанні ремонтно-будівельних робіт на об'єкті ремонту приоб'єктний склад і місце установки співпадають, внутрішньо будівельне транспортування матеріалів відсутнє. На підставі викладеного під час формування договірної ціни та вартості робіт по актах ф. № КБ-2в при взаєморозрахунках, вартість експлуатації автомобілів бортових 5т повинно бути виключено з поточної вартості одиничних розцінок. Завищення вартості виконаних робіт на суму 518,64 грн виникло в результаті невідповідності кількості матеріальних ресурсів, урахованих в актах Ф. № КБ-2в, в порівнянні з нормативною кількістю, згідно з ресурсними елементами кошторисних норм.
Предметом позову є вимога Управління про стягнення з Підприємства 8 053,80 грн завищеної вартості виконаних робіт.
Відповідач свою позицію мотивує тим, що договірна ціна є твердою, зауважень до робіт зі сторони замовника не було, акти приймання передачі робіт підписані між сторонами без зауважень та розрахунки проведені у повному обсязі у зв'язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов таких висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом частин 1- 3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу.
Статтею 849 Цивільного кодексу України передбачені права замовника під час виконання роботи, а саме: замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника; якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків; якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника; замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника на який спрямована узгоджена воля сторін.
Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.
Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід'ємною частиною.
Згідно з частиною 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Як установлено господарським судом між сторонами у справі укладений договір №28/08/2 на закупівлю підрядних робіт по об'єкту «Капітальний ремонт багатоквартирного будинку за адресою: м. Чорноморськ, просп. Миру, 1.
Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача 8 053,80 грн завищеної вартості виконаних робіт за договором підряду №28/08/2, з яких:
- 7535,16 грн (з ПДВ) заявлено як таке, що виникло у результаті безпідставного включення в акти форми № КБ-2в витрат на роботу автомобілів бортових вантажопідйомністю 5 тон;
- 518,64 грн виникло результаті невідповідності кількості матеріальних ресурсів, врахованих в актах форми № КБ-2в, в порівнянні з нормативною кількістю, згідно ресурсних елементних кошторисних норм.
За вказаним Договором відповідач виконав на користь позивача роботи, що підтверджується підписаними між сторонами документами, а саме: Акт № 4 (форма № КБ-2) приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021; Акт № 3 (форма № КБ-2) приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021; Акт № 2 (форма № КБ-2) приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021; Акт № 1 (форма № КБ-2) приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2021.
Згідно платіжних доручень від 01.12.2021 № 366, від 04.11.2021 № 305, від 28.12.2021 №447, від 23.11.2021 №346 замовник повністю оплатив роботи підрядника у сумі - 4 096 173,13 грн.
Отже, суд установив, що відповідач виконав, а позивач прийняв без зауважень та оплатив підрядні роботи за Договором вартістю 4 096 173,13 грн, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, які підписані та скріпленні печатками сторін.
Відмови від приймання виконаних робіт з боку позивача не надходило, обсяг наданих робіт погоджений сторонами, а їх вартість повністю оплачена позивачем.
Суд установив, що зауважень стосовно робіт, виконаних відповідачем позивач не мав.
З огляду вказані обставини, в діях відповідача відсутня протиправність поведінки, оскільки він правомірно отримав плату за виконані роботи за Договором, обсяг та вартість яких прийняті позивачем без зауважень та претензій.
При цьому суд враховує, що включення в акти форми № КБ-2в витрат на роботу автомобілів бортових вантажопідйомністю 5 тон та кількості матеріальних ресурсів, врахованих в актах форми № КБ-2в погоджені сторонами Договору у підписаних сторонами актах.
Як наслідок, ці ж самі витрати знайшли своє відображення і в підписаних сторонами актах приймання виконаних будівельних робіт.
Отже, позивач оглянув, прийняв та повністю оплатив роботи за Актом приймання виконаних будівельних робіт, який підписано та скріплено печатками сторін без будь-яких зауважень і застережень, погодившись як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю. Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня.
При цьому позивач не довів, що загальна вартість виконаних відповідачем робіт перевищує договірну ціну, зазначену у відповідній проектній документації до Договору.
Щодо Акта ревізії, на який посилається позивач, суд зазначає, що цей документ не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України (що діяв на момент виникнення спірних відносин), яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади. Тобто, вказаний вище Акт не може розглядатись і як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти. Акт ревізії лише фіксує факт завищення вартості робіт, які прийняті та оплачені замовником, відтак, кошти отримані за наявної правової підстави - Договору та інших документів (актів, довідок тощо). Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками Акт ревізії у цьому випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 916/1906/18, від 17.03.2020 у справі № 911/1102/19, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19.
Слід також зазначити, що ні позивачем, ні Південним офісом Держаудитслужби у судовому порядку не порушувалось питання про визнання недійсним Договору (повністю чи в частині) з підстав порушення законодавства при визначенні ціни роботи, тобто не спростовано у встановленому порядку презумпцію правомірності Договору підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1, ч. 3 та ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями частин першої та третьої цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Ураховуючи викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів факту порушення відповідачем умов Договору, завищення останнім вартості виконаних будівельних робіт та протиправності поведінки відповідача при виконанні Договору. При цьому, Акт ревізії не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
Надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.94 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.94 року серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись ст. 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238,241,247,252 ГПК України, суд
ухвалив:
1. У задоволенні позову Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області до відповідача Приватного підприємства “Евротрансстрой» про стягнення завищеної вартості виконаних робіт за договором підряду на суму 8 053,80 грн - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст.ст.254,256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено та підписано 17 вересня 2025 р.
Суддя Т.І. Демченко