65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1867/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Демченко Т.І.,
дослідивши матеріали позовної заяви
За позовом: Акціонерного товариства “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта»
до відповідача: Акціонерного товариства “Одеснафтопродукт»
про стягнення коштів у розмірі 11 812,95 грн
обставини справи:
13.05.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта» до Акціонерного товариства “Одеснафтопродукт», в якій воно просить суд стягнути грошові кошти у розмірі 11 812,95 грн.
Обґрунтувуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору зберігання від 29.03.2019 №102/19-09 в частині оплати послуг.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 19.05.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).
11.06.2025 до Господарського суду Одеської області від позивача супровідним листом надійшли оригінали доданих до позову документів для огляду.
У встановлений судом строк відповідач не скористався наданим статтею 165 ГПК України правом та відзив на позовну заяву не подав, як і не надав жодних доказів у справі, тоді як суд вчинив передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення відповідного учасника справи про її розгляд.
Ухвала від 19.05.2025 про відкриття провадження у цій справі доставлена відповідачу до його електронного кабінету користувача підсистемою (модулем) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи («Електронний суд»), відповідно до довідки секретаря судового засідання про доставку електронного документу, що в свою чергу свідчить про факт отримання відповідачем зазначеної ухвали суду.
З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.
Водночас відповідач у встановлений судом строк своїм процесуальним правом подання відзиву на позов не скористався, у зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Ураховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Ооскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч. 4 ст.240 ГПК України.
установив:
29.03.2019 між Акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» та Акціонерним товариством «Одеснафтопродукт» укладений Договір зберігання № 102/19-09 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору предметом даного договору є зберігання товарно-матеріальних цінностей, далі “Майно».
За умовами пунктів 1.2., 1.4., 1.6., 2.1.2. Договору АТ «Укртатнафта» зобов'язалося прийняти на зберігання, зберігати у себе на території і повернути після закінчення строку зберігання або за письмовим повідомленням Поклажодавця товарно-матеріальні цінності АТ «Одеснафтопродукт», а саме: «Компресор 1TZL63 кмп ЗВП, поз. ПК-101А/Б» (далі - Майно).
За умовами п. 1.5. Договору Строк зберігання Майна, згідно, настає з дати підписання акту прийому-передачі і закінчується 31.12.2025 (в редакції Додаткової угоди № 6 від 02.12.2024).
Прийом (повернення) Майна на зберігання (зі зберігання), згідно умов пункту 1.8 Договору, підтверджується актами прийому-передачі.
Згідно з п. 2.2.1. Договору Поклажодавець зобов'язаний сплатити Зберігачу вартість послуг зі зберігання Майна
Відповідно до норм пункту 3.1 Договору вартість послуг по зберіганню Майна становить 504,00 грн. (з ПДВ) за місяць зберігання. У разі, якщо послуги надавалися в неповному місяці, тоді вартість послуг розраховується шляхом множення кількості днів фактичного зберігання на тариф зберігання за один день, який становить 16,80 грн. (з ПДВ).
Згідно з п. 3.2 Договору Поклажодавець, здійснює оплату послуг по зберіганню Майна на розрахунковий рахунок Зберігача в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. 4.2. Договору у разі порушення Поклажодавець строку оплати, визначеного в п. 3.2., поклажодавець сплачує зберігачу, на вимогу останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, щодо якої порушено строк оплати, за кожен день порушення строку оплати.
Строк дії Договору, відповідно до пункту 6.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №6 від 02.12.2024), - до 31.12.2025, а в частині розрахунків - до їх повного завершення.
На виконання умов Договору, Зберігачем надано Поклажодавцю послуги зберігання майна, що підтверджується актом прийому-передачі майна на зберігання від 29.03.2019 №102/19-09.
За результатами наданих послуг Зберігачем оформлено Акти приймання-здачі наданих послуг та виставлено відповідачу відповідні рахунки на суму - 9 576,00 грн.
Проте, як зазначає позивач, у порушення умов Договору Поклажодавець не здійснив оплату зазначених послуг.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Договором з боку відповідача позивачем заявлено до стягнення суму 11 812,95 грн, з яких: основна заборгованість у сумі - 9 576 грн 00 коп., пеня у сумі - 1 092 грн 17 коп., 3% річних - 215 грн 39 коп., інфляційні втрати у сумі - 929 грн 39 коп.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов таких висновків.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно з ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Cуд установив, що правовідносини між сторонами виникни на підставі укладеного між ними 29.03.2019 Договору зберігання № 102/19-09.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Суд з'ясував, що матеріали справи містять акти приймання-здачі наданих послуг та рахунку на загальну суму 9 576,00 грн, зазначені акти підписані представниками сторін та скріплені печатками.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Також суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних заперечень та зауважень з приводу наданих послуг позивачем за Договором.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань за умовами Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 9 576,00 грн боргу є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що час розгляду справи відповідачем не було використано свого процесуального права на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до ст. 165 ГПК України, з викладенням своїх заперечень проти позову.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі - 1 092 грн 17 коп., 3% річних - 215 грн 39 коп. та інфляційних витрат у сумі - 929 грн 39 коп., господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідальність за невиконання грошового зобов'язання за договором у вигляді пені погоджена сторонами у п.4.2. Договору відповідно до якого, у разі порушення Поклажодавець строку оплати, визначеного в п. 3.2., поклажодавець сплачує зберігачу, на вимогу останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, щодо якої порушено строк оплати, за кожен день порушення строку оплати.
Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ураховуючи встановлення судом обставини несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд зазначає про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши додані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає їх вірними в частині нарахованих сум, а вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі - 1 092 грн 17 коп., 3% річних - 215 грн 39 коп. та інфляційних витрат у сумі - 929 грн 39 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи усе викладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у розмірі 2 422,40 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Позов Акціонерного товариства “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта» до відповідача Акціонерного товариства “Одеснафтопродукт» про стягнення коштів у розмірі 11 812,95 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Одеснафтопродукт» (65039, Одеська обл., м.Одеса, пров. 2-й Артиоерійський, 6; код ЄДРПОУ: 03482749) на користь Акціонерного товариства “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта» (39610, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3; код ЄДРПОУ: 00152307) основну заборгованість у сумі - 9 576 (дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн 00 коп., пеню у сумі - 1 092 (одна тисяча дев'яносто дві) грн 17 коп., 3% річних - 215 (двісті п'ятнадцять) грн 39коп., інфляційні втрати у сумі - 929 (дев'ятсот двадцять дев'ять) грн 39 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 17 вересня 2025 р.
Суддя Т.І. Демченко