Справа № 348/1379/21
Провадження № 11-кп/4808/474/25
Категорія ч.2 ст. 194 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
16 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано - Франківського апеляційного суду в складі :
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Надвірнянського районного суду від 03 вересня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 вважає, що ухвала суду першої інстанції про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованою, а висновки суду не відповідають вимогам КПК України та практиці ЄСПЛ.
Зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись виключно на тяжкість обвинувачення, не навів жодних конкретних доказів, що підтверджують реальний намір обвинуваченого ухилятися від суду, зокрема: у матеріалах справи немає відомостей про його фактичне переховування; немає показань свідків або документів, які б свідчили про підготовку до втечі (зміна місця проживання, придбання квитків тощо); відсутні будь-які дані про наявність зв'язків за кордоном.
Проте, ОСОБА_8 має постійне місце проживання у с. Пнів, де проживає з матір'ю та бабусею, які й надалі мешкають за цією адресою, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, скарги на його поведінку до органів місцевого самоврядування не надходили, до обрання запобіжного заходу працював на тимчасових роботах.
Вказані обставини свідчать про наявність стимулюючих факторів, що мінімізують ризик втечі, тому висновок суду про існування такого ризику є голослівним та суперечить вимогам ч.1 ст. 194 КПК України.
Вказує, що в даному випадку ОСОБА_8 не здійснював жодних дій, спрямованих на вплив на свідків чи потерпілих, оскільки більшість з них були допитані в суді попереднім складом суду, і вони прямо вказали, що не знають обвинуваченого та не можуть стверджувати про його причетність до кримінальних правопорушень, а один свідок має засекречені дані, і вони невідомі обвинуваченому, що виключає можливість тиску.
Звертає увагу, що єдиним аргументом суду першої інстанції щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення є те, що обвинувачений не має офіційного працевлаштування та постійного доходу, однак, на думку сторони захисту, це є припущенням, оскільки не підтверджується жодними доказами, у матеріалах справи відсутні дані про факти протиправної поведінки ОСОБА_8 до та після затримання, так як він раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_8 утримується під вартою з 05.02.2021 року, тобто понад 4 роки та 7 місяців. Таке тривале тримання під вартою без належного обґрунтування суперечить ст. 5 Європейської конвенції, ст. 29 Конституції України та практиці ЄСПЛ. Сторона обвинувачення не надала переконливих доказів того, що ризики не зменшилися або з'явилися нові підстави для подальшого тримання під вартою.
Стверджує, що суд визнав заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів (454 000 грн.), не обґрунтувавши, чому це «виключний випадок» виходу за межі, передбачені п.2 ч.5 ст. 181 КПК України (20-80 прожиткових мінімумів), при цьому не враховано відсутність у ОСОБА_8 постійного доходу та дорогого майна, його скрутний майновий та сімейний стан.
Просить ухвалу Надвірнянського районного суду від 03.09.2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати та постановити нову, якою обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, а саме у вигляді домашнього арешту та визначити розмір застави в межах п.2 ч.5 ст. 182 КПК України (20-80 прожиткових мінімумів).
Ухвалою Надвірнянського районного суду від 03 вересня 2025 року клопотання прокурора задовольнено та продовжено строк тримання під вартою щодо ОСОБА_8 на 60 днів до 01 листопада 2025 року включно.
Визначено обвинуваченому ОСОБА_8 заставу в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 000 грн.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 , підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати;
- прокурор заперечив з приводу поданої апеляційної скарги захисника, вважає її безпідставною та необґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції, слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції в повній мірі дотримався.
Доводи захисника ОСОБА_9 в поданій апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно продовжив щодо його підзахисного ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є необґрунтованими, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відносно обвинуваченого ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який востаннє продовжено ухвалою суду від 10.07.2025 року до 07.09.2025 року.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно положень ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин передбачених ст.178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, з огляду на те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати.
Обставини на які посилається апелянт не спростовують висновків суду першої інстанції, що більш м'який запобіжний захід, зокрема домашній арешт, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не запобігатиме наведеним ризикам.
Суд першої інстанції в повній мірі врахував як обставини справи, так і відомості що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 , які не спростовують висновків суду.
Разом з тим, продовжуючи щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що обвинувачений має постійне місце проживання і за яким характеризується посередньо, не одружений, дітей на утриманні немає, до обрання запобіжного заходу не працював.
Також суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване щодо обвинуваченого ОСОБА_8 ; відсутність тісних соціальних зв'язків, що ставить під сумнів можливість належного виконання обов'язків обвинуваченого; вік та стан здоров'я, які не перешкоджають подальшому триманню під вартою обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 про те, що суд визнав заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів (454 000 грн.), не обґрунтувавши, чому це «виключний випадок» виходу за межі, передбачені п.2 ч.5 ст. 181 КПК України (20-80 прожиткових мінімумів), при цьому не враховано відсутність у ОСОБА_8 постійного доходу та дорогого майна, його скрутний майновий та сімейний стан, є необґрунтованими та безпідставним, виходячи із такого.
Суд першої інстанції прийшов до правильного переконання, що під час попереднього судового розгляду судом встановлювався розмір застави, яка була визначена обвинуваченому при обранні запобіжного заходу, та що цей розмір є обґрунтованим, підстав для зміни розміру застави відсутні.
Колегія суддів також враховує те, що визначений в ухвалі суду розмір застави є пропорційним щодо конкретної особи, враховуючи дані, які містяться в матеріалах провадження та обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_8 та буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим на даному етапі судового провадження покладених на нього обов'язків, а також забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
Також відсутні підстави вважати вказаний розмір застави непомірним для обвинуваченого, оскільки, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
За таких обставин, істотних порушень вимог КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали колегією суддів не встановлено.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Надвірнянського районного суду від 03 вересня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_3
Судді ОСОБА_4
ОСОБА_5