Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Паневіна В.О.,
суддів
Кліменко М.Р. і Глоса Л.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 5 грудня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 4 листопада 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Севастополя від 31 січня 2006 року,
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, мешканку м. Севастополя, раніше не судиму, -
- за ч.1 ст. 396 КК України на 1 (один) рік обмеження волі. На підставі п. “б» ст. 1 Закону України “Про амністію» від 11 липня 2003 року ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання.
За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що вона, працюючи адвокатом, 7 лютого 2002 року в період з 18 год. 40 хв. до 20 год., перебуваючи у службовому кабінеті НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3, під час побачення наодинці з ОСОБА_3, який підозрювався по кримінальній справі НОМЕР_2 у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ст. 289 ч. 3 КК України, діючи умисно, за власною ініціативою отримала від нього ключ від гаража НОМЕР_3 в ГК ІНФОРМАЦІЯ_2, де, як їй було відомо, знаходились речові докази по справі.
З метою знищення речових доказів і перешкоджання розкриттю злочину, вчиненого ОСОБА_3, вона передала ключі від гаража матері останнього ОСОБА_4 з вказівкою негайно вжити заходів для приховання речових доказів, що знаходяться у гаражі. Виконуючи цю вказівку, ОСОБА_4 прибула до гаража і почала вчиняти дії по вивезенню речових доказів, але ці дії були припинені працівниками міліції.
Ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 31 січня 2006 року вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 4 листопада 2005 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2 стверджує, що остання, передаючи ключі від ОСОБА_3 його матері, не переслідувала мети приховування злочину чи злочинця, ніяких вказівок ОСОБА_4 не давала, активних дій не вчиняла, а тому в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України. Крім того, винуватість ОСОБА_2 по справі не доведена. Також захисник зазначає, що по справі допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, оскільки кримінальна справа щодо адвоката порушена неповноважною особою - прокурором м. Севастополя, який за Законом України “Про адвокатуру» такими повноваженнями не наділений, і розслідувана з порушенням правил підслідності. З урахуванням цього захисник просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу провадженням закрити за відсутністю в її діях складу злочину.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.396 КК України, за обставин, зазначених у вироку, ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку й досліджених у судовому засіданні доказах.
Зокрема, сама ОСОБА_2 не заперечувала, що 07.02.2002 року ввечері, перебуваючи у ІНФОРМАЦІЯ_3, під час зустрічі наодинці із затриманим ОСОБА_3, який підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, отримала від нього ключі і медичний документ, які передала його матері ОСОБА_4. При цьому визнавала, що слідчому повідомила тільки про отримання від затриманого медичного документу.
Винуватість ОСОБА_2 підтверджена також дослідженими судом і наведеними у вироку показаннями ОСОБА_3, його матері ОСОБА_4, яким суд дав відповідну оцінку, визнавши достовірними ті їх показання, в яких вони визнали, що ОСОБА_2 ще зранку 07.02.2002р. знала про знаходження у гаражі ОСОБА_3 запчастин від викраденої ним у ОСОБА_5 автомашини, при зустрічі після затримання з ОСОБА_3 сама попросила у нього ці ключі, приховавши їх отримання від слідчого, які передала його матері з попередженням про необхідність вивезення з гаражу “непотрібних» речей.
Зазначені показання підтверджені і показаннями свідків - слідчих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, оперативних працівників міліції ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, з яких видно, що ОСОБА_4, отримавши 07.02.2002р. ввечері від адвоката ОСОБА_2 ключі від гаражу, де зберігались деталі викраденого автомобіля, про що знала адвокат, відразу ж разом із ОСОБА_12 поїхала в гараж, де була затримана працівниками міліції під час намагання вивезти з гаража автомобільні деталі і запчастини; при цьому навіть понятим було зрозуміло, що вивозяться докази вчинення злочину.
Згідно з протоколами огляду місця події - гаража, огляду речових доказів - вилучених автомобільних деталей і запчастин встановлено, що вони відносяться до автомобіля ВАЗ-2104, тобто такого автомобіля, який був викрадений у ОСОБА_5.
Як убачається з вироку Ленінського районного суду м. Севастополя від 23.07.2002р., ОСОБА_3 засуджений в тому числі за ч.3 ст. 289 КК України за викрадення у ОСОБА_5 автомобіля ВАЗ-2104, який був доставлений в гараж ОСОБА_3 у ГК ІНФОРМАЦІЯ_2, де його розібрали, двигун поставили на автомобіль ОСОБА_3, а частину деталей залишили у гаражі, де вони і були виявлені 07.02.2002р. при огляді місця події.
Наведеними та іншими зазначеними у вироку доказами спростовані доводи касаційної скарги про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у приховуванні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.
Безпідставними є твердження і про те, що приховування речових доказів не утворює складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 396 КК України. За змістом закону, об'єктивну сторону цього злочину складають дії по переховуванню не тільки злочинця, знарядь та засобів вчинення злочину, а й слідів злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, тобто й тих речей, які є речовими доказами по справі.
Та обставина, що ОСОБА_2 безпосередньо не була присутня при намаганні вивезти з гаражу викрадені речі, не свідчить про відсутність з її боку активних дій, спрямованих на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Суди як першої, так і апеляційної інстанції ретельно перевірили всі доводи, висунуті на захист засудженої ОСОБА_2, які аналогічні тим, що наведені у касаційній скарзі. Викладені у судових рішеннях мотиви визнання цих доводів безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам справи, колегія суддів знаходить обґрунтованими і погоджується з ними.
Дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч.1 ст.396 КК України.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування судових рішень, по справі не встановлено.
Не є порушенням закону те, що кримінальна справа щодо адвоката ОСОБА_2 була порушена прокурором м. Севастополя, який прирівняний до прокурора області і м. Києва та має рівні з ними повноваження по порушенню кримінальних справ щодо адвокатів, а також те, що порушена справа була спрямована за постановою прокурора для розслідування не органам МВС, а слідчому прокуратури, оскільки останнє є допустимим за вимогами ч. 1 ст. 112 КПК України.
При призначенні засудженій ОСОБА_2 покарання суд дотримав вимоги ст. 65 КК України і обрав їй покарання, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів.
З урахуванням викладеного, не встановлено підстав для призначення справи до розгляду в суді касаційної інстанції з повідомленням осіб, визначених ст. 384 КПК України.
відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2.
Паневін В.О. Кліменко М.Р. Глос Л.Ф.