_______________ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ_________________
22 листопада 200 6 року м. Одесса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду
Одеської області в складі:
Головуючої судді Процик М.В.,
Суддів: Федорової А.С, Мизи Л.М.,
При секретарі: Грінченко Є.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства
«Кілійський виноробний завод» (далі ЗАТ «Кілійський винзавод") про
поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного
прогулу, стягнення моральної шкоди та визнання недійсними записів в
трудовій книжці,
за апеляційною скаргою ЗАТ «Кілійський винзавод» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2006 року, -
24 вересня 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ЗАТ «Кілійський винзавод» про визнання запису в трудовій книжці про звільнення за ст.40 п.4 КЗпП Україна недійсним, та про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн.
Позивачка посилалась на те, що вона працювала у відповідача начальником виноробного цеху і з 01.09.2003 р. незаконно була звільнена з роботи за прогули, про що в її трудовій книжці незаконно зроблено запис; з 22.08.2003р. вона не змогла приступити до роботи, тому що охорона заводу, посилаючись на розпорядження адміністрації заводу та на арешт майна, не пустила її на робоче місце; з 26 серпня 2003 року знаходилась на лікарняному; звільнення проведено без згоди профкому і без витребування від неї пояснень, і ці незаконні дії відповідача заподіяли їй моральні страждання.
05 липня 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ЗАТ «Кілійський виноробний завод" про повторне поновлення на роботі, про визнання незаконним наказу про поновлення на роботі з 23 червня 2004р., та визнання запису про поновлення виконаним 30.06.2004 p., просила також про визнання недійсним запису у трудовій книжці про звільнення з роботи з ЗО червня 2004 року за п.4 ст.40 КЗпП України (за прогули), та про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. Позивачка посилалась на те, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 22 червня 2004 року вона була поновлена на роботі і воно було виконано державним виконавцем ЗО червня 2006 року, однак після відбуття державного виконавця її запросили до голови спостережної ради ЗАТ, а потім на профкомітет, і не давши змоги щось пояснити, заявили, що вона вчинила прогул з 23 по 29 червня 2004 року і буде
Справа № 22-5507/2006
Головуючий у 1-й інстанції - Пепеляшков C.M.
Доповідач - Процик М.В.
звільнена. В той же день наказом № 107-к її знову звільнили за прогули, яких вона не вчиняла, оскільки в зазначені дні вирішувалося питання про примусове виконання рішення суду від 22 червня 2004 року.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 22 червня 2004 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 та інших працівників ( всього 11) було скасовано ухвалою апеляційного суду від 22 грудня 2004 року і справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду від 12 квітня 2006 року позовні заяви ОСОБА_1 від 24 вересня 2003 року та 05 липня 2004 року об'єднані в одне провадження (а.с.148 т.1)
При новому розгляді справи позивачка уточнила свої вимоги, остаточно просила поновити її на колишній посаді в ЗАТ. «Кілійський винзавод» з 01 вересня 2003 року, просила визнати записи в трудовій книжці про звільнення за прогули недійсними, стягнути з відповідача на її користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2003 року до винесення рішення, та стягнути моральну шкоду в розмірі 30000 гривень, посилаючись на те, що відповідач двічі незаконно звільнив її з роботи, незаконні звільнення призвели до моральних страждань, суттєво вплинули на її стан здоров'я та становище в сім'ї і суспільстві (т.1 а.с. 91)
Представник відповідача ЗАТ «Кілійський винзавод» у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що позивачка не виходила на роботу з неповажних причин, і була звільнена з роботи за прогули з дотриманням трудового законодавства.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2006 року позов задоволено частково: ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Кілійського виноробного цеху ЗАТ «Кілійський винзавод», стягнуто з ЗАТ «Кілійський винзавод» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 32619 грн.56 коп., моральну шкоду в сумі 12000 грв., та судові витрати в сумі 1090 грн., а всього - 45709,56 грн. Визнано недійсними записи в трудовій книжці ОСОБА_1, внесені з 01.09.2003р. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 1014 грн.08 коп.
В апеляційній скарзі ЗАТ «Кілійський винзавод» просить рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.05.2006 року скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст.40,43,147,235,237-1 КЗпП України, правильно виходив з того, що позивачка прогулу без поважних причин не здійснювала, мало місце порушення трудового законодавства, і тому за весь час вимушеного прогулу на її користь необхідно стягнути середньомісячну заробітну плату, а оскільки незаконними звільненнями були грубо порушені її права, спричинена їй моральна шкода підлягає відшкодуванню в визначеному судом розмірі.
Колегія суддів з таким висновком суду погоджується, тому що він ґрунтується на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, на досліджених доказах, які є в матеріалах справи, і суд вирішив справу згідно із законом.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути, розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Отже, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з наявністю судових спорів ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2003 року на майно ЗАТ «Кілійський виноробний завод" був накладений арешт, у зв'язку з чим підприємство фактично не працювало, на заводі була, виставлена охорона. 26 серпня 2003 року ЗАТ звернулося до суду з заявою про роз'яснення ухвали, чи може підприємство здійснювати господарську діяльність та працювати. 29 серпня 2003 року Приморський районний суд роз'яснив ухвалу суду про накладення арешту на майно. (т.1 а.с.16). Зазначене свідчить про те, що в період з 22 серпня 2003 року по 01 вересня 2003 року позивачка та інші працівники підприємства були позбавлені можливості працювати, у зв'язку з накладенням арешту на майно, а крім того позивачка з 2 6 серпня 2003 року знаходилася на лікарняному.(т.1 а.с.10)
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили, що після захвата заводу люди з автоматами побили охоронців, а працівників не впускали на територію заводу і не допускали до своїх робочих місць.(т.1 а.с.151,153)
За таких обставин суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відсутність позивачки на роботі в ці дні не може вважатися прогулом без поважних причин і її звільнення наказом НОМЕР_1 за прогул є незаконним.
З матеріалів справи також вбачається, що виконавчий лист за рішенням суду від 22 червня 2004 року про поновлення на роботі позивачки та інших працівників був виданий 25 червня 2004 року. 26,27,28 червня 2004 року були вихідними днями. ЗО червня 2004 року державний виконавець склав акт про проведення виконавчих дій, тобто рішення суду від 22 червня 2004 року про поновлення позивачки на роботі було фактично виконано державним виконавцем ЗО червня 2004 року. {т.1 а.с.58,73,74)
Враховуючи те, що позивачка фактично була допущена до роботи лише ЗО червня 2004 року, як зазначено в акті державного виконавця від 30 червня 2004 року, підстав для її звільнення з роботи за прогул без поважних причин з 23 по 29 червня 2004 року не було, тому наказ № 107-к від 30 червня 2004 року також є незаконним.
Крім того, звільнення працівника з ініціативи власника проведено без попередньої згоди профспілкового органу, без витребування від працівника письмових пояснень та без врахування попередньої роботи працівника, тобто, з порушенням вимог ст.ст.43,14 9 КЗпП України.
Таким чином, позивачка двічі була звільнена з роботи за прогул без поважних причин незаконно.
Розмір заробітної плати позивачки встановлено судом на підставі довідки відповідача { т.1 а.с.28 ), і апелянтом розмір стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не оскаржується.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд правильно виходив з того, що незаконне звільнення позивачки грубо порушило її право на труд, суттєво вплинуло на її нормальні життєві зв'язки, позбавило джерела існування, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації її життя. Ці висновки суду відповідають вимогам ст. 237-1 КЗпП України, оскільки відповідач двічі порушив законні права позивачки, вона тривалий час {більше 2,5 років) знаходиться в стресовому стані, потерпає від приниження в зв'язку з звільненням за прогули і це призвело до її значних моральних страждань. Із наданих апеляційному суду додаткових документів вбачається, що позивачка - вдова, має на утриманні доньку, яка на контрактній основі в 2003-2006 роках навчалася в Одеській національній академії харчових технологій і потребувала значної матеріальної допомоги.
Розмір моральної шкоди, який не оскаржується відповідачем в апеляційній скарзі, визначений судом з урахуванням зазначених обставин справи, і на погляд колегії суддів, такий розмір відшкодування повністю відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Слід також зауважити, що позивачка тривалий час ( з 1972р.) працювала на даному підприємстві, мала багато заохочень за успіхи в роботі, а відповідач, звільняючи її за прогул, всупереч вимогам ст.149 КЗпП України не врахував її попередню роботу.
Доводи апеляційної скарги про те, що в період з 22 серпня по 01 вересня 2003 року позивачка відмовилася виходити на роботу, хоча підприємство працювало і працівники отримували заробітну плату не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються вищезазначеними матеріалами справи. Доводи скарги про те, що відповідач добровільно виконав рішення суду від 22 червня 2004 року про поновлення позивачки на роботі, про що їй було відомо, є голослівними, не підтверджені доказами і також спростовуються матеріалами справи.
Згідно ст.88 ЦПК України суд обґрунтовано постановив стягнути понесені і документально підтверджені позивачкою судові витрати, стягнення яких відповідачем в апеляційній скарзі не оскаржується.
Оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, висновки суду відповідають обставинам справи, немає порушень норм матеріального або процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, а судове рішення відповідає вимогам ст.ст. 212, 213,214 215 ЦПК, є законним, обґрунтованим і справедливим, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307ч.1п.1, 308, 313, 314 ч.1п.1,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Кілійський виноробний завод» відхилити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом протягом двох місяців з дня набрання законної сили.