Іменем України
22 листопада 2006 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючого: Федорової А.Є., суддів: Мизи Л.М., Процик М.В. при секретарі: Непомнящій 0.0.,
розглянувши у судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ЗАТ «Кілійський виноробний завод" на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Кілійський виноробний завод" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
24 вересня 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Кілійський виноробний завод" про визнання недійсним запису у трудовій книжці про звільнення з роботи 1 вересня 2003 року за п.4 ст.40 КЗпП України за прогули, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.
Позивач зазначав, що він працював в ЗАТ «Кілійський виноробний завод" економістом з 19 серпня 1976 року і наказом НОМЕР_1 був звільнений з роботи за прогул, про що в його трудовій книжці зроблений відповідний запис за № 15. Посилаючись на те, що прогули він не вчиняв, а 22 серпня 2003 року разом з іншими працівниками не був допущений охороною на територію заводу і на робоче місце, оскільки майно ЗАТ було арештовано, завод не працював, а також на те, що звільнення проведено без згоди профкому і без витребування від нього пояснень, і ці незаконні дії відповідача заподіяли йому моральну шкоду, позивач просив задовольнити позов.
7 липня 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Кілійський виноробний завод" про визнання недійсними наказу НОМЕР_2 про звільнення з роботи ЗО червня 2004 року за п.4 ст.40 КЗпП України за прогули та запису у трудовій книжці за № 18 від ЗО червня 2004 року, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. При цьому позивач посилався на те, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 22 червня 2004 року він разом з іншими працівниками був поновлений на роботі. Це рішення було виконано державним виконавцем ЗО червня 2006 року, однак після
Справа № 22-5505/2006 р
Головуючий в 1 інст.: Пепеляшков C.M. Доповідач: Федорова А.Є.
відбуття державного виконавця з заводу його запросили до голови спостережної ради ЗАТ, а потім на профкомитет, і не давши змоги написати пояснення заявили, що він вчинив прогули з 23 по 29 червня 2004 року. В той же день наказом НОМЕР_2 його знову звільнили за прогули, які він не вчиняв, оскільки в зазначені дні вирішувалося питання про примусове виконання рішення суду від 22 червня 2 004 року.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 22 червня 2004 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 та інших працівників (всього 11) було скасовано ухвалою апеляційного суду від 22 грудня 2004 року і справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.(а.с.55,81-82, т.1)
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду від 12 квітня 2006 року позовні заяви ОСОБА_1 від 24 вересня 2003 року та 07 липня 2004 року об'єднані в одне провадження (а.с.126, т.1)
При новому розгляді справи ОСОБА_1 підтримав свої вимоги і просив задовольнити їх в повному обсязі, а також стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 30000 грн., мотивуючи тим, що відповідач двічі звільнив його з роботи незаконно, порушивши його право на працю та достатній життєвий рівень, що потягло приниження його честі, гідності та ділової репутації, погіршення відносин в сім'ї та зі знайомими і заподіяло йому тривалих моральних страждань.(а.с.95 т.1)
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 05 травня 2006 року позов задоволено. Постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді економіста ЗАТ «Кілійський виноробний завод" з 01 вересня 2003 року, визнати недійсними записи в трудовій книжці, внесені з 01 вересня 2003 року, стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 19561,62 грн., моральну шкоду у сумі 8000 грн. та судові витрати 1090 грн.
В апеляційній скарзі ЗАТ «Кілійський виноробний завод" просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, з тих підстав, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають матеріалам справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня)без поважних причин. Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначеним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Як вбачається з матеріалів справи, Орендне підприємство «Кілійський виноробний завод", на якому працював позивач з 197 6 року, було реорганізовано у 2002 році в ЗАТ «Кілійський виноробний завод". По факту реорганізації орендного підприємства в закрите акціонерне товариство, присвоєння та розтрати майна орендного підприємства органами прокуратури неодноразово вирішувалося питання про порушення кримінальної справи. У зв'язку з наявністю судових спорів ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 15 серпня 2003 року на майно ЗАТ «Кілійський виноробний завод" був накладений арешт, у зв'язку з чим підприємство фактично не працювало, на заводі була виставлена охорона. 26 серпня 2003 року ЗАТ звернулося до суду з заявою про роз'яснення, чи може підприємство здійснювати господарську діяльність та працювати. 29 серпня 2003 року Приморський районний суд роз'яснив ухвалу суду про накладення арешту на майно. (а.с.14.т.1)
Судом встановлено, що в_ період з 22 серпня 2003 року по 01 вересня 2 003 року позивач та інші працівники підприємства були позбавлені можливості працювати, так як підприємство фактично не працювало у зв'язку з накладенням арешту на майно.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили, що після захвата заводу люди з автоматами побили охоронців, а працівників не впускали на територію заводу і не допускали до своїх робочих місць.(а.с.136-138.т.1}
За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність позивача на роботі в ці дні не може вважатися прогулом без поважних причин і його звільнення наказом НОМЕР_1 за прогул є незаконним.
З матеріалів справи також вбачається, що виконавчий лист за рішенням суду від 22 червня 2004 року про поновлення на роботі позивача та інших працівників був виданий 25 червня 2004 року. 26,27,28 червня 2004 року були вихідними днями. ЗО червня 2004 року державний виконавець склав акт про проведення виконавчих дій, тобто рішення суду від 22 червня 2004 року про поновлення позивача на роботі було фактично виконано державним виконавцем ЗО червня 2004 року. (а.с.70,71, т.1)
Оскільки позивач фактично був допущений до роботи лише ЗО червня
2004 року, як зазначено в акті державного виконавця від ЗО червня 2004
року, підстав для його звільнення з роботи за прогул без поважних
причин з 2 3 по 29 червня 2004 року не було, тому наказ НОМЕР_2 від ЗО
червня 2004 року також є незаконним.
Крім того, звільнення працівника з ініціативи власника проведено без попередньої згоди профспілкового органу, без зажадання від працівника письмових пояснень та без врахування попередньої роботи працівника, тобто з порушенням вимог ст.ст. 43,149 КЗпП України.
Таким чином, позивач двічі був звільнений з роботи за прогул без поважних причин незаконно.
Зазначені факти були встановлені судом з додержанням норм процесуального законодавства. Суд дав належну оцінку зібраним доказам і обґрунтовано поновив позивача на роботі та стягнув на його користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу в сумі 19561,62 грн., що відповідає матеріалам справи та вимогам ст.235 КЗпП України.
Розмір заробітної плати встановлений судом на підставі довідки відповідача виходячи із заробітної плати 608,15 грн. та не оспорюється відповідачем. (а.с.33 т.1)
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд правильно виходив з того, що незаконне звільнення позивача грубо порушило його право на працю, його нормальні життєві зв'язки, позбавило джерела заробітку, необхідного для задоволення нормальних життєвих потреб, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації його життя. Ці висновки суду відповідають вимогам ст. 237-1 КЗпП України, оскільки відповідач двічі порушив законні права позивача, що призвело до моральних страждань. Позивач тривалий час працював на даному підприємстві, мав багато заохочень за успіхи в роботі, неодноразово був занесений на дошку пошани, тому звільнення за прогул принижує його професійну честь, гідність та ділову репутацію. Разом з тим, звільняючи позивача за прогул, відповідач всупереч вимог ст.149 КЗпП України, не врахував його попередню роботу.
Крім того, позивач має на утриманні дружину та двох дітей, які продовжують навчання, що підтверджуються наданими додатковими матеріалами.
Розмір моральної шкоди, який не оскаржується відповідачем в апеляційній скарзі, визначений судом з урахуванням обставин справи, характеру і обсягу страждань і немайнових витрат, яких зазнав позивач, не працюючи з вини відповідача протягом більш ніж 2,5 роки, і на погляд колегії суддів такий розмір відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що в період з 22 серпня по 01 вересня 2003 року позивач відмовився виходити на роботу, хоча підприємство працювало і працівники отримували заробітну плату не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, в тому числі поясненнями зазначених свідків.
Доводи скарги про те, що відповідач добровільно виконав рішення суду від 22 червня 2004 року про поновлення позивача на роботі, про що позивачу було відомо, не підтверджені доказами і також спростовуються матеріалами справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що суд неправильно застосував норми матеріального права або порушив норми процесуального права, і ці порушення призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно ст.88 ЦПК суд обґрунтовано постановив стягнути і судові витрати позивача, понесені ним і документально підтверджені, які також не оскаржуються в апеляційній скарзі.
Оскільки наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, а судове рішення відповідає вимогам ст.ст. 212, 213,214 215 ЦПК, є законним, обґрунтованим і справедливим, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову відсутні.
Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ЗАТ «Кілійський виноробний завод" відхилити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.