Провадження № 11-кп/821/643/25 Справа № 705/1046/25 Категорія: ч. 1 ст. 255-2 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
10 вересня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисниці - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в м. Черкаси апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_7 на ухвалу Маньківського райсуду Черкаської обл. від 28.07.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в
м. Умань Черкаської обл., українця, грома-
дянина України, одружений, має на утриман-
ні двох неповнолітніх дітей, є особою з інва-
лідністю 2 групи, раніше не судимий, про-
живає
АДРЕСА_1 ,
продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 25.09.2025 р. включно, без визначення розміру застави, -
В провадженні Маньківського райсуду Черкаської обл. перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62024000000000635 від 23.07.2024 р., за обвинуваченням ОСОБА_8 та інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 2552 КК України.
Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою на 60 днів, до 25.09.2025 р. включно, без визначення розміру застави.
В задоволенні клопотання захисниці ОСОБА_7 , підтримане обвинуваченим ОСОБА_8 , про зміну запобіжного заходу - відмовлено.
При прийняті рішення про продовження строку тримання під вартою, суд встановив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений може переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Наведені прокурором ризики є триваючими та на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Суд врахував ступень тяжкості кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_8 , яке, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Санкція ч. 1 ст. 2552 КК України передбачає основне покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 12 років з конфіскацією майна, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та/або підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, також усвідомлюючи можливість призначення додаткового покарання як конфіскація майна, в разі визнання його винуватим, можливість відчуження належного йому майна на користь інших осіб. Суворість передбачуваного покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а тяжкість кримінального покарання та суворість можливого вироку підвищують ймовірність переховування від суду.
Ризик незаконного впливу на свідків, експерта та спеціаліста існує й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом показань та надання їм оцінки, оскільки перебуваючи поза межами установи попереднього ув'язнення обвинувачений матиме можливість обговорювати з причетними до протиправної діяльності особами, відомі органу досудового розслідування обставини щодо підготовки та вчинення кримінального правопорушення, намагання вплинути на цих осіб.
Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином обґрунтований тим, що перебуваючи поза межами установи попереднього ув'язнення обвинувачений може продовжити узгоджувати свої дії з іншими співорганізаторами та учасниками злочинного зібрання, крім того зможе сприяти переховуванню свідків сторони обвинувачення.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується підтверджений характером вчиненого правопорушення, здійснення низки цілеспрямованих дій упродовж тривалого часу, продуманістю таких дій, цинічністю характеру протиправних дій, ризиком завдання непоправної шкоди здоров'ю населення в період збройної агресії рф, вчинення кримінального правопорушення під час запровадження по всій території України правового режиму воєнного стану.
При продовженні строку тримання під вартою судом розглянута можливість застосування альтернативних запобіжних заходів та зроблено висновок про те, що жоден більш м'який запобіжний захід крім тримання під вартою не зможе запобігти існуючим ризикам, не сприятиме виконанню завдань кримінального провадження, визначеним ст. 2 КПК України.
В апеляційній скарзі захисниця ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, оскільки, на її думку, при продовженні обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд не врахував відсутність обґрунтованого обвинувачення, відсутність ризиків, передбачених КПК України, наявності міцних соціальних зв'язків, належної правової поведінки, які підтверджують відсутність підстав для продовження обраного раніше запобіжного заходу.
Вважає що суд першої інстанції скопіював клопотання прокурора, не надав оцінки зазначеним в клопотанні аргументам прокурора, не оцінював надані стороною обвинувачення докази. Судом не зазначено, чому саме інші запобіжні заходи такі як застава або домашній арешт не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку, а тому зауважує, що ризики передбачені ст. ст. 177-178 КПК України не доведені, належним чином не обґрунтовано подальше тримання під вартою ОСОБА_8 .
Прокурор в клопотанні формально перерахував ризики, зазначені в КПК України, без жодного пояснення як вказаний ризик доводиться та має існування по відношенні до обвинуваченого.
ОСОБА_8 має сталі соціальні зв'язки за місцем проживання, родину яка складається з батьків, дружини, дітей, має постійне місце проживання, в розшуку ніколи не перебував, належним чином виконує процесуальні обов'язки. Підсумовуючи зазначає, що наразі застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_8 є необґрунтованим, оскільки відсутні підстави для застосування такого запобіжного заходу. Вважає, що цілодобовий домашній арешт цілком може забезпечити виконання ним покладених на нього обов'язків.
Просить ухвалити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю за адресою АДРЕСА_1 та/або у частині визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В судовому засіданні захисниця ОСОБА_7 надала суду апеляційної інстанції копію відповіді «Центр охорони здоров'я ДКВС України» в м. Києві та Київській обл. від 8.09.2025 р. з відомостями про стан здоров'я ОСОБА_8 та копію ухвали суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, захисницю ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , які підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю або встановити розмір застави в розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали, які виділені з кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, об-ґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
За приписами ч. ч. 1 та 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому Главою 18 розділу II КПК України.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178 та 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що вказані вимоги місцевим судом виконані в повному обсязі.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 до двох місяців, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 2552 КК України, яке, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, санкція якого, відповідно, передбачає покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років з конфіскацією майна.
Суд вірно врахував наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п. п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема неявкою до суду та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, наведені прокурором ризики є триваючими та виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Крім того, ризики, які були наявні при обранні даного виду запобіжного заходу обвинуваченому, не відпали, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено.
Суд встановив та обґрунтував, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки ОСОБА_8 під час розгляду кримінального провадження.
Прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_8 , доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України.
Будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено, обставин, які б виключали перебування обвинуваченого під вартою не встановлено.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає не лише відомостям про особу обвинуваченого, а й характеру та тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні запобіжного заходу, при продовженні строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, продовжують існувати, в зв'язку з чим суд прийшов до обґрунтованого висновку про доцільність збереження застосованого щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який забезпечить його належну процесуальну поведінку.
Дані обставини у своїй сукупності на сьогоднішній день свідчать про те, що продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при прийнятті рішення про обрання запобіжного заходу, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, зазначені ризики, наразі, є реальними та триваючими, вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який, альтернативний запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 іншого, більш м'якого, запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Апеляційний суд позбавлений можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто, в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи захисниці про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст. ст. 197 та 199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого до двох місяців, тобто до 25.09.2025 р.
На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання ОСОБА_8 під вартою, підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відсутні.
Згідно довідки про рух розгляду справи, судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 та інших осіб не завершено, не проведено підготовче судове засідання, не оголошено обвинувальний акт, не допитані свідки, не досліджені докази, а тому доводи апеляційної скарги про обрання обвинуваченому занадто суворого запобіжного заходу без визначення розміру застави, апеляційний суд вважає не доречними, тому що вивченням наданих судом першої інстанції та сторонами матеріалів вбачається, що розгляд справи місцевим судом проводиться згідно вимог КПК України, його тривалість залежить від кількох чинників, як об'єктивних так і суб'єктивних та на які суд апеляційної інстанції не має законних підстав для впливу.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги захисниці про недоведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави, або для застосування цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам виділеного кримінального провадження.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків є запобіжний захід у виді тримання під вартою.
З урахуванням характеру та тяжкості злочину, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , встановлених судом першої інстанції ризиків, сторона захисту не навела в апеляційній скарзі переконливих доказів того, що обвинувачений буде виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, а тому у суду першої інстанції були вагомі підстави для продовження відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, апеляційний суд дійшов висновку, що продовження строку дії відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу відповідає характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також, беручи до уваги покарання, яке у майбутньому йому загрожує за вчинення особливо тяжкого злочину, враховуючи особу обвинуваченого, підстави і мету запобіжного заходу, стадію розгляду кримінального провадження, яке до спливу строку обраного запобіжного заходу не буде завершено, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а також відсутність в матеріалах справи відомостей про існування достатніх стримуючих факторів, які б свідчили про протилежне, то апеляційний суд вважає виправданою необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Наявність даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 , зокрема те, що він має родину, батьків, є особою з інвалідністю 2 групи, стан його здоров'я (відповідно до довідки Філії ДУ «Центр охорони здоров'я ДКВС України» є задовільним (а. пр. 7) перевірені апеляційним судом та ці дані не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду, оскільки не спростовують висновки суду про те, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України.
З приводу надання в судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисницею ОСОБА_7 копії відповіді «Центр охорони здоров'я ДКВС України» в м. Києві та Київській обл. від 8.09.2025 р. з відомостями про стан здоров'я ОСОБА_8 та копії ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд приймає до уваги їх зміст, проте зауважує, що згідно наданої відповіді стан здоров'я ОСОБА_8 на даний час розцінюється як задовільний, останній не потребує термінового оперативного втручання, зазначені дані не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду, вони не спростовують висновки суду про те, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, в тому числі ст. 2552 КК України. Тобто, законодавець визначив певний перелік кримінальних правопорушень, які становлять підвищену небезпеку, та які вимагають від суду більш прискіпливого та вкрай виваженого підходу при вирішенні питанні про можливість застосування застави. Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції дотримався цих вимог та дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Доводи апеляції не спростовують таких висновків, а фактично зводяться лише до того, що фінансовий стан обвинуваченого дозволяє йому сплатити заставу у достатньо великому розмірі, але це ніяким чином не переважає встановлені судом першої інстанції ризики.
Враховуючи тяжкість, специфіку кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , апеляційний суд, виходячи із вимог п. 4 ч. 4 ст. 183 КПК України, не знаходить підстав для визначення розміру застави та задоволення апеляції.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Підсумовуючи вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга захисниці задоволенню не підлягає, ухвала суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 418 та 4221 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу Маньківського райсуду Черкаської обл. від 28.07.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_8 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 25.09.2025 р. включно, без визначення розміру - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді