Житомирський апеляційний суд
Справа №295/6344/25 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А.
Категорія 84 Доповідач Павицька Т. М.
15 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу№295/6344/25 (2-з/295/36/25) за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Воробйової Т.А. в м. Житомирі,
У травні 2025 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком - ОСОБА_1 до досягнення дітьми 14-річного віку.
11 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала заява про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову наступним способом:
- заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на маніпулювання малолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- заборонити ОСОБА_2 здійснювати відеозаписи малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого публічного використання, в тому числі і в мережі Інтернет (включаючи соціальні мережі, зокрема Facebook) без попередньої письмової згоди ОСОБА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 здійснювати публічні виступи малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому числі і в мережі Інтернет (включаючи соціальні мережі, зокрема Facebook) без попередньої письмової згоди ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначала, що 08.06.2025 відповідач провела публічний виступ в прямому ефірі з власного акаунту у соціальній мережі Facebook, який розпочався приблизно о 18 годині 09 хвилин. Під час вказаного ефіру відповідач публічно розповідала про сімейне життя з позивачем без дозволу такого, використовуючи неправдиві та однобокі твердження, маючи на меті маніпуляцію суспільною думкою щодо реальних обставин та реальної ролі кожного із колишнього подружжя. Під час цього ж прямого ефіру, що відбувався у формі безперервного потокового відео на невизначену аудиторію без будь-яких обмежень публічності такого, приблизно о 18 годині 10 хвилин цього ж дня відповідач, продовжуючи порушення конституційних прав як позивача так і їх спільних дітей, в наказному порядку та без дозволу позивача (батька), ввела в кадр малолітнього сина - ОСОБА_4 , де вимагала від нього під диктовку надавати маніпулятивні відповіді на свої маніпулятивні запитання. У цих відповідях звинувачувався колишній чоловік (позивач) та його рідні. Тим самим, відповідач вчинила дії, які суперечать найкращим інтересам дитини та спрямовані на налаштовування психологічного відторгнення батька, що в результаті матиме негативний вплив як на дитину так і на її форму взаємодії в суспільстві та моделі поведінки.
Вказує, що надалі, під час цього ж ефіру, відповідач без дозволу позивача (батька) ввела в кадр для публічного перегляду через відео їх спільну малолітню доньку ОСОБА_5 з тією ж метою. Більше того, в подальшому, під час цього прямого ефіру, відповідачка публічно зізналася в тому, що вона здійснила втручання в особисте життя сина ОСОБА_4 , шляхом огляду його кореспонденції - переписки в соціальній мережі Телеграм, а також публічно, в порушення права дитини на приватність, здійснила незаконне втручання в її особисте життя та розголосила публічно інформацію про таке життя. Такими своїми діями відповідач порушила цілий ряд прав дитини та ще й публічно в цьому зізналась, що вказує на її несвідомість дій, якими вона наносить непоправну шкоду своїм малолітнім дітям, і такі дії з боку відповідача мають бути обмежені судом шляхом забезпечення позову. Також, вказані дії відповідача є використанням дітей для маніпуляції, що порушує їхні права на приватність, захист від втручання в особисте життя та може завдати шкоди їхньому психологічному стану та емоційному розвитку. Вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав та інтересів малолітніх дітей у цій справі. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити заяву про забезепечення позову в повному обсязі.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановленою ухвалою представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, невжиття заходів забезпечення позову, призведе до втрати психоемоційного зв'язку між батьком і дітьми, так як наразі відповідачка всіляко обмежує зустрічі батька з дітьми й намовляє на батька дітей при них, тому виникла необхідність покладення на відповідача обов'язку не чинити перешкоди зустрічам батька і дітей та не вчиняти дії, спрямовані на маніпулювання малолітніми дітьми, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Вказує, що до заяви були подані відеозаписи прямого ефіру відповідача, що підтверджують обставини використання дітей у публічних виступах. Однак, судом першої інстанції при винесенні ухвали, не було досліджено жодного з долучених доказів та не надано їм оцінку, що свідчить про формальний підхід до розгляду заяви про забезпечення позову. Зазначає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 260 ЦПК України щодо її змісту. Остання не містить мотивів, з яких суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у забезпеченні позову, посилання на відповідний закон, яким керувався суд. Судом першої інстанції не надано оцінку доводам та доказам позивача, на які позивач посилається в заяві про забезпечення позову. Звертає увагу на те, що тривалий розгляд цієї справи без можливості спілкування дітей з батьком може призвести до втрати емоційного зв'язку між батьком та дітьми, що в свою чергу ускладнить або зробить неможливим виконання судового рішення про задоволення його позову. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.
01 серпня 2025 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що позивач в заяві про забезпечення позову не навів обставин та не надав доказів, які б свідчили про ризик не виконання судового рішення, у випадку задоволення позову. Вказує, що єдиним доказом в підтвердження вимог заяви, які позивач надав суду, є відеозаписи ефіру відповідачки в соціальній мережі. Проте, висловлення нею своєї думки відносно сімейного конфлікту між сторонами не свідчить про утруднення або неможливість виконання рішення суду в майбутньому. Зазначає, що в заяві про забезпечення позову та відповідно в апеляційній скарзі не роз'яснено, яким чином у випадку вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснювати відеозаписи та публічні виступи дітей для подальшого публічного використання в тому числі і в мережі інтернет, покращить психоемоційний зв'язок між батьком і дітьми, за втрату якого він вказує в апеляційній скарзі. Вказує, що у заяві про забезпечення позову не наведено належного обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову та не надано доказів наявності реальної загрози невиконання рішення суду. Зазначає, що відповідачка має власні сторінки у різних соціальних мережах де публікує фото, відео повсякденного життя своєї родини. Дитині сторін ОСОБА_4 вже 12 років, він має власні сторінки в соцмережах, має власну думку та йому неможливо нав'язати власні бачення сімейної ситуації. Продемонстрований позивачем відеозапис зі ОСОБА_4 був чисто ініціативою останнього, який також захотів висловити свою думку.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів, що невжиття заходів забезпечення позову запропонованим способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про визначення місця проживання дітей. Наслідком розгляду спору у даній справі є визначення місця проживання дітей. Встановлення заборони відповідачу на вчинення зазначених у заяві дій будь - яким чином не впливає на можливість чи неможливість виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов'язку вчинити певні дії (постанова Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі №940/448/23 (провадження №61-6470св24).
Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов'язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine(заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).
У рішенні від 04 вересня 2018 року у справі Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява №6221/14 ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, з встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом трьох років і п'яти місяців, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного iсiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (§33-34).
У § 127 рішення ЄСПЛ Eberhard and M. v. Slovenia від 01 грудня 2009 року, заяви №8673/05, 9733/05, наголошено що стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз'єднання їх зі своїми дітьми та зобов'язання національних органів влади сприяти такому возз'єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції.
Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України).
Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №752/1253/22 (провадження №61-7628св22) Верховний Суд дійшов висновку, що заборона батькові та бабусі вчиняти дії, спрямовані на вчинення перешкод матері у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином з встановленням графіку перебування дитини з матір'ю за місцем її реєстрації без присутності батька та бабусі є співмірним заходом забезпечення позову. Верховний Суд мотивував судове рішення тим, що існує необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час достатньо тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Водночас доцільно надати можливість безперешкодного спілкування та побачень матері з дитиною, участі у її вихованні, недопущення розриву сталого психологічного зв'язку протягом певного проміжку часу.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту дітей з їх батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком.
У справі №203/3174/22 (постанова від 17 квітня 2023 року) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і зобов'язання батька передавати малолітнього сина матері для особистого спілкування без обмеження місць перебування, без присутності батька у визначений час, а також зобов'язання батька надати необмежене спілкування матері із сином особисто, у вільний час дитини, засобами телефонного, електронного та іншого способу зв'язку.
У справі №467/403/22 забезпечено позов матері шляхом визначення часу спілкування малолітньої дитини, 2016 року народження, за місцем проживання матері у м. Одеса з 14:00 години кожної першої п'ятниці до 18:00 години кожної першої неділі та з 14:00 години кожної третьої п'ятниці до 18:00 години кожної третьої неділі без присутності батька, зобов'язано батька дитини передавати малолітню дитину її матері за місцем проживання дитини. Верховним Судом у постанові від 15 листопада 2023 року у цій справі наголошено, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
У справі №490/2077/23 (постанова від 05 грудня 2023 року) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову шляхом безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу батька з малолітнім сином, за місцем проживання першого у період з 11:00 год. кожної другої суботи місяця до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком, відповідає нормам процесуального права. Судом враховано, що з січня 2021 року позивач через дії матері не має можливості вільно спілкуватись зі своїм малолітнім сином, що призводить до втрати зв'язку між батьком та дитиною.
У справі №752/1253/22 (постанова від 26 жовтня 2022 року) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо доцільності забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування дитини з матір'ю з 19:30 год. до 21:00 год. щотижня кожного понеділка, середи, п'ятниці, а також другої, четвертої та п'ятої суботи та неділі місяця з 11:00 год. суботи до 19:30 год. неділі за місцем реєстрації матері, без присутності батька та бабусі. Судом ураховано наявність обставин, які позбавляють матір можливості спілкуватися з малолітнім сином.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі №757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі №361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі №545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі №752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі №467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі №490/2077/23).
Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні по відношенню до дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці по відношенню до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав'язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім'ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.
Підстави забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 посилаючись на створення йому відповідачем перешкод у вихованні та спілкуванні з дітьми просив суд визначити місце проживання дітей з ним.
Між сторонами справи існує спір щодо спільної участі батьків у вихованні їх малолітніх дітей.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просив вжити заходи забезпечення позову наступним способом:
- заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на маніпулювання малолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- заборонити ОСОБА_2 здійснювати відеозаписи малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого публічного використання, в тому числі і в мережі Інтернет (включаючи соціальні мережі, зокрема Facebook) без попередньої письмової згоди ОСОБА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 здійснювати публічні виступи малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому числі і в мережі Інтернет (включаючи соціальні мережі, зокрема Facebook) без попередньої письмової згоди ОСОБА_1 .
Разом з тим, на думку колегії суддів, обраний позивачем спосіб забезпечення позову є не ефективним та не сприятиме недопущенню розриву психологічного зв'язку між батьком і дітьми.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довів, що невжиття заходів забезпечення позову запропонованим способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про визначення місця проживання дітей.
Встановлення заборони відповідачу на вчинення зазначених у заяві дій будь - яким чином не впливає на можливість чи неможливість виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.
Відтак, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала суду є незаконною, постановлена із порушенням норм процесуального права, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції дослідив всебічно, повно і з'ясувавши усі обставини справи, надав об'єктивну оцінку правовідносинам, з урахуванням суті спору, та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, їм надано належну оцінку, постановлено законне і обґрунтоване судове рішення, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 16 вересня 2025 року.
Головуючий
Судді