Справа № 761/40074/20
Провадження № 2/761/698/2022
20 вересня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Шаповала М.С.,
за участю:
представника відповідача - Щетініна М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт» про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно,
ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт» про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно.
Позовні вимоги вмотивовує тим, що у період з 01.08.2016 року по 30.05.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт» не здійснювало утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 . У зв'язку із цим ОСОБА_1 просить Товариство з обмеженою відповідальністю повернути їй безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 200 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року у справі відкрито провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт» подало відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого Акт від 31.05.2020 року був складений ОСОБА_1 штучно після надсилання вимоги ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Комфорт» 20.05.2020 року. Даний Акт декларує незадоволеність окремих співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Наведені обставини свідчать, що сторони, третя особа завчасно повідомлені про розгляд справи судом.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Обставини, що встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт» безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі 200 (двісті) грн., сплачені як внески і платежі співвласників за період з 01.08.2016 року по 31.05.2020 року.
ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 . Управителем будинку за вказаною адресою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт».
14.05.2020 року ОСОБА_1 було сплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт» внески і платежі співвласників за період з 01.08.2016 року по 30.05.2020 року.
20.05.2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із вимогою про повернення безпідставно перерахованих коштів у розмірі 200 (двісті) грн. Безпідставність набуття відповідачем коштів, сплачених як внески співвласника ОСББ позивач обґрунтовує тим, що у період з 01.08.2016 року по 30.05.2020 року ОСББ «Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт не здійснювало утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 посилається на Акт від 31 травня 202 року, згідно якого співвласники будинку АДРЕСА_1 склали даний акт про те, що в період з 01.01.2019 року по 30.05.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт» не здійснювало самозабезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, витрат на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку, оплату та інших витрат (видатків), передбачених рішенням співвласників, а тому не виконало свого обов?язку щодо забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного стану спільного майна, що належить співвласникам.
Відповідно квитанції від 14.05.2020 року ОСОБА_1 сплатила кошти в сумі 200 (двісті) грн. як оплату внесків і платежів співвласників за період з 01.08.2016 року по 30.05.2020 року.
Акт від 31.05.2020 року був складений вже після надсилання вимоги ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих відповідачем коштів, яка була направлена 20.05.2020 року. У Акті ж від 31.05.2020 року вказано, що на думку тих співвласників, які підписали даний акт (три з більше як двохсот співвласників) у період з 01.01.2019 року по 30.05.2020 року Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт» не здійснювало самозабезпечення належного утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території. Скарг від інших співвласників до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт» не надходило. До того ж, Акт від 31.05.2020 року декларує незадоволення окремих співвласників квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 якістю утримання будинку починаючи з 01.01.2019 року, в той час, як сплата внесків позивача згідно квитанції від 14.05.2020 року відбулась за період з 01.08.2016 року по 30.05.2020 року. Тобто, у період з 01.08.2016 року по 01.01.2019 року у жодного співвласника претензій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт» немає, у тому числі і у ОСОБА_1 . Тож платіж внесків відповідно до квитанції від 14.05.2020 року в сумі 200 (двісті) грн. підтверджує факт визнання та часткового погашення ОСОБА_1 заборгованості по сплаті таких внесків, що утворилась за період з 01.08.2016 року.\
Інших доказів ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт» від виконання чи неналежного виконання обов?язків з території ОСОБА_1 не наведено.
Щодо позовних вимог суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України муддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставно набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 зазначив, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, як інакше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші, на них нараховуються відсотки згідно зі ст. 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року в справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі № 760/6938/16-ц зроблений висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
У разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17.
Оскільки платіж внесків відповідно до квитанції від 14.05.2020 року в сумі 200 (двісті) грн. підтверджує факт визнання та часткового погашення ОСОБА_1 заборгованості по сплаті таких внесків, що утворилась за період з 01.08.2016 року, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволенню не підлягає.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись ст.2,4-5,12-13,19,76-82, 89, 95, 174,178, 191, 259, 263, 266 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт» про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або уразі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику)учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені удень його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 вересня 2022 року.
Суддя: