Головуючий по 1-й інстанції: Фанда О.М. Справа № 22-а-669/07 Господарський суд Івано-Франківської області ряд.ст.зв. № 36
Доповідач: Олендер І.Я.
02 липня 2007 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Кушнерика М.П.,
Пліша М.А.,
при секретарі Федаш О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Івано-Франківській області на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 23 березня 2007 року в справі № А-14/19-9/28 за адміністративним позовом Тисменицької районної санітарно-епідеміологічної станції до Державної інспекції з контролю за цінами в Івано-Франківській області про визнання нечинним рішення, -
23 березня 2007 року Господарським судом Івано-Франківської області прийнято постанову по справі № А-14/19-9/28 за адміністративним позовом Тисменицької районної санітарно-епідеміологічної станції до Державної інспекції з контролю за цінами в Івано-Франківській області про визнання нечинним рішення, якою позов задоволено частково.
Вказану постанову суду в апеляційному порядку оскаржив відповідач Державна інспекція з контролю за цінами в Івано-Франківській області, представник якої в поданій апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням як процесуального, так і матеріального права, в зв'язку з чим просить постанову скасувати та постановити нову, якою повністю відмовити в задоволені позову.
Як на доводи в своїй апеляційній скарзі представник відповідача покликається на те, що відповідачем була проведена перевірка дотримання державної дисципліни цін позивачем, за наслідками якої було складено акт, яким встановлено, що позивач при надані платних послуг до фіксованих розмірів тарифів, встановлених постановою Кабміну, нараховував непередбачені законодавством націнки в розмірі 20% як додавання податку на додану вартість, яке робив на підставі роз'яснень Державної податкової адміністрації, внаслідок чого порушив ст. 10 Закону України „Про ціни і ціноутворення”. Судом помилково взято до уваги покликання позивача на Закон України „Про податок на додану вартість”, оскільки такий не визначає порядок формування регульованих цін і тарифів, та такий не застосовується до відносин санітарно-епідеміологічної служби з споживачами платних послуг, про що зазначено в листі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 17.12.2004 р.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги та дав пояснення на підтримання такої.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та дав пояснення, згідно яких вважає, що постанова суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підстав до її скасування не має.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, пояснення представника позивача на заперечення проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Розглядаючи спір та приймаючи постанову про задоволення позову, суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив із вимог норм чинного законодавства, та, з урахуванням предмету спору, дійшов до правильного висновку про неправомірне застосування відповідачем до позивача економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в частині застосування фінансових санкцій в сумі 33066 грн., в тому числі 11022 грн. необґрунтовано одержаної виручки та 22044 грн. штрафу.
При цьому судом першої інстанції правильно встановлено, що у відповідності до ст.ст. 6, 7, 8 Закону України „Про ціни і ціноутворення” та згідно ст. 35 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” оплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, що не відноситься до медичної допомоги, здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та що такі визначені Постановою Кабміну України № 662 від 11.05.2006 року „Про внесення змін до Постанов Кабінету Міністрів України від 15.10.2002 року № 1544 і від 27.08.2003 року № 1351 „Про затвердження тарифів на роботи та послуги, що виконуються та надаються за плату установами, закладами державної санітарно-епідеміологічної служби”, в якій не зазначено, що такі затверджені з урахуванням податку на додану вартість.
З огляду на це колегія суддів вважає, що не заслуговує на увагу доводи відповідача на роз'яснення, надані листом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 17.12.2004 р., оскільки такі не можуть спростовувати положень, встановлених законами та нормативно-правовими актами.
Як зазначено в акті по результатах перевірки позивача (а.с. 19-21) відповідач вважає встановленим, що позивач при надані платних послуг до фіксованих розмірів тарифів, встановлених постановою Кабміну, нараховував непередбачені законодавством націнки в розмірі 20%, як додавання податку на додану вартість, яке робив на підставі роз'яснень Державної податкової адміністрації, внаслідок чого порушив ст. 10 Закону України „Про ціни і ціноутворення”, та на підставі цього відповідач прийняв оскаржене рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін (а.с. 22).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що такі висновки та дії відповідача не узгоджуються з вимогами зазначених вище законів та нормативно-правових актів, та крім того, суперечать п.1 ч.2 ст. 92 Конституції України, ч.3 ст. 1 Закону України „Про систему оподаткування”, які визначають, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування, зокрема Законом України „Про податок на додану вартість”, яким встановлюються платники такого податку, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій.
Тому з огляду на зазначене та вимоги п.3.1, п.6.1 ст. 3, п.4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, суд дійшов до правильного висновку про те, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму податку на додану вартість, що правомірно робилось позивачем, а тому правових підстав вважати такі дії порушенням дисципліни ціноутворення не має, як і не має підстав для застосування, з цього приводу, до позивача фінансових санкцій.
Судом першої інстанції правильно дано оцінку правомірності надання роз'яснення ДПА України, оформлених листами від 15.09.2003 року № 8101/5/15-2416 та від 18.11.2004 року № 12895/5115-2416 (а.с. 12, 13), щодо здійснення операцій з надання зазначених вище послуг позивачем, за змістом якого до законодавчо визначеної ціни необхідно додавати податок на додану вартість, оскільки такі не суперечать вимогам чинного законодавства та, зокрема, такі дані відповідно до п.4.4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст. 2, 10, 11, 71, 72, 138, 143, 159, 161-163 КАС України, ст.ст. 92, 124 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України „Про систему оподаткування”, ст.ст. 6, 7, 8, 9 Закону України „Про ціни і ціноутворення”, ст.ст. 3, 4, 6 Закону України „Про податок на додану вартість”, ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст. 35 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 11.05.2006 року „Про внесення змін до Постанов Кабінету Міністрів України від 15.10.2002 року № 1544 і від 27.08.2003 року № 1351 „Про затвердження тарифів на роботи та послуги, що виконуються та надаються за плату установами, закладами державної санітарно-епідеміологічної служби”, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Івано-Франківській області залишити без задоволення, апостанову Господарського суду Івано-Франківської області від 23 березня 2007 року в справі № А-14/19-9/28 за адміністративним позовом Тисменицької районної санітарно-епідеміологічної станції до Державної інспекції з контролю за цінами в Івано-Франківській області про визнання нечинним рішення- без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.
На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після проголошення.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: М.П.Кушнерик
М.А.Пліш