15 вересня 2025 року № 320/15844/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту також відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в зарахуванні позивачу до вислуги років на військовій службі періоду навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, з 30 липня 1998 року по 31 липня 2002 року, та внесення, у зв'язку з цим, відповідних змін до послужного списку облікової справи офіцера запасу ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 зарахувати позивачу до вислуги років на військовій службі період навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, з 30 липня 1998 року по 31 липня 2002 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до послужного списку особової справи офіцера запасу ОСОБА_1 запис про проходження військової служби у період навчання, з 30 липня 1998 року по 31 липня 2002 року, на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не зараховано до вислуги років, що дає право на пенсію згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру» періоду проходження військової служби, а саме, період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 30.07.1998 по 321.07.2002.
На думку позивача, така позиція органу відповідача є протиправною та порушує його право на призначення пенсії, що змусило його звернутися до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 відкрито провадження у справі №320/15844/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до витягів з наказів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 30.07.1998 №142-С та від 27.06.2003 №286-С позивач згідно з рішенням приймальної комісії від 30.07.1998 був зарахований студентом Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури та денних факультетів на військово-юридичний факультет №6 та на підставі рішення Державної екзаменаційної комісії №18 позивачу з 30.06.2003 присвоєно кваліфікацію юриста-спеціаліста з врученням диплома з відзнакою та відраховано з академії у зв'язку з закінченням навчання.
З наявних в матеріалах справи копій послужних списків позивача вбачається, що ОСОБА_1 з 01.08.2002 по 27.06.2003 проходив дійсну військову службу у Збройних Силах України на посаді курсанта Військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. З 30.07.2003 по 20.12.2019 перебував на різних посадах в органах прокуратури.
Записи щодо навчання позивача у період з 01.09.1998 по 31.07.2002 містяться у розділі 8 послужного списку «Самостійна трудова діяльність до служби у Збройних Силах України».
Заявою від 01.03.2023 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 про зарахування йому до вислуги років на військовій службі періоду навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 30.07.1998 по 31.07.2002 та внести у зв'язку з цим відповідні зміни до послужного списку особової справи офіцера запасу.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08.03.2023 №947 позивача повідомлено про відсутність повноважень на внесення змін в рядки 8-10 послужного списку.
Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача внести відповідні зміни до послужного списку особової справи, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.09.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до пункту «а» частини першої статі 17 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років для призначення пенсії зараховується, зокрема, військова служба.
При цьому статтею 2 Закону №2232-XII визначено види військової служби, серед яких, зокрема військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).
Згідно абзацу третього частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції чинній на момент вступу позивача до військово-юридичного факультету), початком проходження військової служби вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Згідно пункту 2.9 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014, обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється за послужним списком з особової справи військовослужбовця.
Наказом Міністерства освіти і науки України № 1697 Національний університет «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» перейменовано в Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, відповідні зміни внесено до ЄДР.
Згідно з переліком вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року №1410 «Про створення єдиної системи військової освіти» Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (військово-юридичний факультет) входить до військових навчальних підрозділів Міноборони України.
Відповідно до указу Президента України від 20.11.1996 №1105/96 «Про заходи щодо підготовки кадрів військової юстиції та організації науково дослідної роботи у галузі військового законодавства» вказано, що військово-юридичний факультет (військової юстиції) утворений у складі Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, відноситься до системи військової освіти та перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України, тобто має статус військово-навчального закладу.
Даний статус встановлено постановою Кабінету Міністрів України №70 від 22 січня 1998 року «Про утворення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого» та постановою №1410 від 15.12.1997 «Про Перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти», де також зазначено факультет військової юстиції Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
За змістом пункту 15 Тимчасового положення про організацію підготовки офіцерів у цивільних вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом Міністра освіти України та Міністерства оборони України №360/342 від 28.12.1995 (чинного на момент проходження позивачем навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого), військові інститути, військові відділення, військові факультети при цивільних вищих навчальних закладах є вищими військово-навчальними закладами Міністерства оборони України, що створені для підготовки офіцерів з вищою освітою з залученням професорсько-викладацького складу і навчально-матеріальної бази цивільних вищих навчальних закладів.
Згідно Указу Президента України № 1105/96 від 20.01.1998р. утворено військово-юридичний факультет Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Згідно пункту 1.7 Інструкції про організацію освітньої діяльності у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №399 від 30.10.1998 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), до вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України належали такі військові структури: військові академії, військові університети, військові інститути, військові коледжі, а також військові інститути (факультети) при цивільних вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ). ВВНЗ становлять основу системи військової освіти, яка є складовою частиною державної системи освіти.
Факультет військової юстиції Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відноситься до єдиної системи військової освіти, згідно із переліком вищих навчальних закладів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1410 від 15 грудня 1997 року.
Згідно з частиною першою, другою статті 61 Закону України «Про вищу освіту» особами, які навчаються у закладах вищої освіти, є: 1) здобувачі вищої освіти; 2) інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти.
Здобувачами вищої освіти є:
1) студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра;
2) курсант - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого військового навчального закладу (закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання), військового інституту як підрозділу закладу вищої освіти і навчається з метою здобуття вищої освіти за певним ступенем та якій присвоєно військове звання рядового, сержантського і старшинського складу або спеціальне звання рядового, молодшого начальницького складу або таке звання вона мала під час вступу на навчання. Статус курсанта може надаватися окремим категоріям осіб, які навчаються у невійськових закладах вищої освіти, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого військового навчального закладу (закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання) з метою здобуття вищої освіти і має військове звання офіцерського складу або відповідне спеціальне звання середнього чи старшого начальницького складу, має статус слухача вищого військового навчального закладу (закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання).
З аналізу вищевикладеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано такі поняття як «студент» та «курсант».
Водночас, як вже вказано, початком проходження військової служби вважається: день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу.
Згідно приписів абз.4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII (у редакції на час зарахування позивача на навчання) початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Згідно абзацу 3 пункту 4 Тимчасового положення про проходження військової служби громадянами України, затвердженого Указом Президента України №174/93 від 13.05.1993, чинного на час зарахування позивача на навчання, початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого від 30.07.1998 №124-С позивача рішенням приймальної комісії від 30.07.1998 зараховано студентом Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури та денних факультетів.
Наказом Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого від 27.06.2003 №286-С на підставі рішення екзаменаційної комісії №18 позивачу присвоєно кваліфікацію юриста-спеціаліста та відраховано останнього з академії із закінченням навчання з 30.06.2003.
Наказом начальника військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого від 27.06.2003 №66 курсанта 5 курсу, який закінчив навчання на військово-юридичному факультеті за рівнем підготовки «спеціаліст», якому присвоєно звання «лейтенант юстиції» ОСОБА_1 з 28.06.2003 виключено з усіх видів забезпечення та зі списків особового складу факультету.
З послужного списку позивача вбачається, що у розділі 9 «Проходження дійсної військової служби у Збройних Силах України» міститься запис про призив на військову службу 01.08.2002 та про проходження військової служби у період з 01.08.2002 по 27.06.2003 курсантом військово-юридичного факультету Національної академії ім. Я. Мудрого.
Позивач в адміністративному позові посилається по положення частини першої статті 86 Закону України «Про прокуратуру», якою врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Водночас суд зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів, якими б підтверджувалося звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років, розгляд питання щодо призначення такого виду пенсії позивачу та, зокрема відмова у призначенні позивачу пенсії за вислугу років через відсутність достатньої вислуги років внаслідок незарахування до вислуги років періоду навчання.
Тобто, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження порушення його прав та інтересів оскаржуваними діями відповідача.
Крім того суд зауважує, що відповідачем у листі від 08.03.2023 №947 не зазначено про відсутність підстав для внесення до послужного списку записів про проходження військової служби у період навчання, з 30 липня 1998 року по 31 липня 2002 року, на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а лише зазначено про відсутність у відповідача повноважень щодо їх внесення.
Відповідно до пунктів 1, 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Виходячи з наведених положень, на відповідача не покладено обов'язок щодо внесення записів до послужного списку щодо періоду проходження навчання.
Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що юридичний спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.
Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином спірні дії відповідача порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів, якими б підтверджувалось порушення прав та інтересів позивача внаслідок надання йому відповіді щодо відсутності у відповідача повноважень на внесення записів до його послужного списку.
В свою чергу, ненадання таких доказів унеможливлює встановлення судом наявності чи відсутності у діях відповідача ознак протиправності.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
повний текст рішення виготовлено та підписано 15.09.2025
Суддя Панченко Н.Д.