15 вересня 2025 року № 320/5546/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - Позивач) з позовом до Головного управління Національної гвардії України (вул. Святослава Хороброго (Народного ополчення), 9-А, м.Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498) (далі - Відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) (далі - Треті особи), в якому просить суд:
визнати недійсним рішення центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України (протокол від 25.02.2021 № 3) у частині зняття з квартирного обліку при Головному управлінні Національної гвардії України підполковника запасу ОСОБА_1 з родиною складом 5 осіб, в т.ч: дружина ОСОБА_2 , син дружини ОСОБА_3 , дочка дружини ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 ;
зобов'язати Головне управління Національної гвардії України поновити ОСОБА_1 з родиною на квартирному обліку при Головному управлінні Національної гвардії України з датою постановки на облік 01 березня 2001 року.
Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач неправомірно прийняв рішення про зняття його (Позивача) разом із родиною із квартирного обліку, оскільки у квартирі, яка була йому попередньо видана у м. Сімферополь у 1998 році, ніхто з 2001 року не зареєстрований. При цьому, в м. Києві, куди він переїхав із родиною, Позивач має квартиру, придбану у кредит, а відшкодування на придбання житла Відповідач не здійснив через відсутність фінансування на ці потреби.
Відповідач не виконав ухвалу суду та не надіслав відзив на позову заяву. Треті особи також не надіслали до суду пояснення по суті адміністративного позову.
Заяви та клопотання сторін
Від Позивача, Відповідача та Третіх осіб не надходили заяви чи клопотання.
Відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (частина п'ята статті 262 КАС України).
При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи (частина восьма статті 262 КАС України).
У зв'язку з тим, що від Відповідача та Третіх осіб не надходили відповідно відзив на позовну заяву та письмові пояснення, суд вирішує справу за наявними в матеріалах справи документами.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 13 березня 2023 року суд відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Позивач - ОСОБА_1 , 1969 року народження, - служив у Збройних силах України з 1986 року.
У 1998 році отримав трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
В подальшому (у 2001 році) при зарахуванні на квартирний облік за новим місцем проходження військової служби ( АДРЕСА_3 ) Позивач надав зобов'язання про здачу отриманої у АДРЕСА_4 трикімнатної квартири. Але зобов'язання не виконав - квартира не була здана внутрішнім військам.
Відповідно до витягу з наказу Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 03.11.2011 № 209 Позивача звільнено в запас за станом здоров'я.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності Позивач має у приватній власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 (договір купівлі-продажу № 1059 від 12.03.2013), на яку відповідно до договору іпотеки від 12.03.2013 накладено обтяження, строк виконання основного зобов'язання - 10.11.2028.
Листом від 12.10.2018 № 27/30/2-П-557 Відповідач повідомив Позивачу, що у зв'язку з тим, що він (Позивач) перебуває на квартирному обліку в Головному управлінні НГУ з 01.03.2001 за № 17 на загальних підставах та в списку першочергового отримання житла з 01.03.2001 за № 2, у разі надходження житлової площі до Головного управління НГУ питання забезпечення родини житлом буде розглянуто на засіданні Центральної житлово-побутової комісії згідно з чергою та відповідно до вимог чинного законодавства.
Листом від 24 вересня 2019 року № 27/29/3-П-925 Відповідач повідомив Позивача про те, що він (Позивач) перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, з 01.03.2001 року на загальних підставах за № 7, а також у списках на першочергове отримання житла - з 01.03.2001 за № 1. При цьому, у 2019 році у Відповідача відсутні кошторисні призначення відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік» на виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
На засіданні центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України, яке відбулося 25 лютого 2021 року, розглянувши питання зарахування на квартирний облік військовослужбовців Київського гарнізону, прийнято рішення про зняття з квартирного обліку Позивача з родиною на підставі п.3.15 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.2007 № 278 (пункт 1.5, витяг з протоколу № 3).
Про прийняте рішення Відповідач повідомив Позивача листом від 09.03.2021 № 27/10/3-2000/10.
Отже, суд встановив, що між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини щодо прийняття останнім рішення про зняття Позивача родиною з квартирного обліку.
Вказані правовідносини регулюються статтею 19 Конституції України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Постанова КМУ № 1081), Інструкцією з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.2007 № 278 (далі - Інструкція № 278).
Не погоджуючись із діями Відповідача щодо зняття його з родиною з квартирного обліку Позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.
Норми права, які застосував суд
Вимогами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією України та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» 26 березня 1992 року N 2235-XII (що діяв на момент звільнення Позивача у запас 03.11.2011)(далі - Закон про внутрішні війська) внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (далі - внутрішні війська) входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.
Відповідно до статті 13 Закону про внутрішні війська держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей, зокрема, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Законом України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII (у редакції на дату прийняття Відповідачем рішення про зняття Позивача з родиною з квартирного обліку 25.02.2021)(далі - Закон про Національну гвардію), зокрема статтею 1, визначено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Відповідно до частини другої статті 21 Закон про Національну гвардію військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Закон № 2011-ХІІ відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).
Так, абзацом четвертим пункту першого статті 12 Закону № 2011-ХІІ (у редакції станом на дату звільнення Позивача у запас 03.11.2011 та на дату прийняття рішення Відповідачем про зняття Позивача з родиною з квартирного обліку 25.02.2021) передбачено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Пунктом 10 статті 12 Закону № 2011-ХІІ (у редакції станом на дату прийняття рішення Відповідачем про зняття Позивача з родиною з квартирного обліку 25.02.2021) визначено, що військовослужбовці, які проходили військову службу на територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, що визнані тимчасово окупованими, та продовжують службу у військових формуваннях України, а також члени їх сімей, які проживають разом із ними, отримали статус внутрішньо переміщених осіб і відповідно до вимог цієї статті забезпечені службовими жилими приміщеннями або їм надано жилі приміщення для постійного проживання на таких територіях, або які мають у приватній власності жилі приміщення, розташовані на таких територіях, якщо право власності на них набуте відповідно до законів України, та які прибули на іншу територію України, забезпечуються жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення за письмовою згодою зазначених осіб та повнолітніх членів їх сімей, посвідченою нотаріально. Відмова від права власності на жиле приміщення, розташоване на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, що перебуває у приватній власності таких категорій осіб, здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Право власності на жиле приміщення, розташоване на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, що перебуває у приватній власності осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, набуває орган, до повноважень якого належить поліпшення житлових умов таких категорій осіб на іншій території України, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Пункт 10 статті 12 Закону № 2011-ХІІ доповнений Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 18 вересня 2018 року № № 2547-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2019 року.
Відповідно до статті 12 Закону № 2011-ХІІ механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовців та членів їх сімей) урегульовано Постановою КМУ № 1081.
Пунктом 3 Постанови КМУ № 1081 визначено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.
Облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах (пункт 22 Постанови КМУ № 1081).
На кожного військовослужбовця, зарахованого на облік, оформляється облікова справа (пункт 25 Постанови КМУ № 1081).
Облікова справа зберігається за місцем перебування військовослужбовця на обліку, а після надання йому житла для постійного проживання протягом п'яти років - у виконавчому органі районної, міської, районної у місті ради, що видав ордер, якщо
ордер видано квартирно-експлуатаційним органом - в квартирно- експлуатаційному органі. Після закінчення зазначеного строку справа знищується у встановленому порядку (пункт 25 Постанови КМУ № 1081).
Відповідно до пункту 29 Постанови КМУ № 1081 та пункту 1.3 Інструкції № 278військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі звільнення з військової служби в запас за станом здоров'я або уразі, коли вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку із скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів уразі неможливості їх використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі розформування військової частини - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла.
Пунктом 4.3 Інструкції 278 передбачено, що надання житлових приміщень військовослужбовцям проводиться після фактичної здачі ними службової житлової площі (утому числі виписки всіх членів родини, на яких надається службове житлове приміщення), яку вони займали за попереднім місцем служби, з поданням довідки про здачу або інше використання житла за попереднім місцем служби.
Згідно з пунктом 30 Постанови КМУ № 1081 та пунктом 3.15 Інструкції № 278 військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Оцінка суду
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному КАС України (частина четверта статті 242 КАС України).
Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Аналізуючи законодавство України, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню у зв'язку із наступним.
І. З огляду на вимоги статей 1, 13 Закону про внутрішні війська та статей 1, 21 Закону "Про Національну гвардію" служба у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та Національної гвардії України є публічною службою, а тому позов, пред'явлений звільненим у запас військовослужбовцем вказаних вище військ про визнання протиправним і скасування рішення житлово-побутової комісії про зняття з квартирного обліку та поновлення на квартирному обліку для отримання житла позачергово, слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори, які стосуються реалізації військовослужбовцями соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21, де Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №752/5881/15.
ІІ. Щодо вимоги Позивача визнати недійсним рішення центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України (протокол від 25.02.2021 № 3) у частині зняття з квартирного обліку Позивача з родиною складом 5 осіб.
Позивач стверджує, що Відповідач, прийнявши рішення про зняття його з родиною квартирного обліку, порушив вимоги статті 12 Закону № 2011-ХІІ щодо надання йому в обов'язковому порядку житла як особі, яка має стаж військової служби більше 20 років. А також не врахував вимоги пункту 10 статті 12 Закону № 2011-ХІІ, оскільки надана Позивачу попередньо квартира знаходить на тимчасово окупованій території України та відповідно до Закону перейшла у власність держави.
Відповідач не надав заперечення на вказані доводи, проте з документів, які містяться в матеріалах справи суд вбачає, що Відповідач обґрунтовує своє рішення наданим житлом Позивачу, яке він не повернув, змінюючи своє місце служби, а також наявністю житла, придбаного у кредит.
Суд, оцінюючи докази, що містяться у справі, чинне законодавство України із вказаного спірного питання, дійшов наступних висновків.
З аналізу вказаних вище норм статей 1, 1-2, 12 Закону № 2011-ХІІ, пунктів 3, 22, 25, 29, 30 Постанови КМУ № 1081,пунктів 1.3, 3.15, 4.3 Інструкції № 278 суд вбачає, що забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. При цьому, військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей додатково за їх бажанням може бути надана грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах шляхом оформлення облікової справи, яка зберігається за місцем перебування військовослужбовця на обліку, а після надання йому житла для постійного проживання протягом п'яти років - у виконавчому органі районної, міської, районної у місті ради, що видав ордер, якщо ордер видано квартирно-експлуатаційним органом - в квартирно - експлуатаційному органі. Надання житлових приміщень військовослужбовцям проводиться після фактичної здачі ними службової житлової площі (у тому числі виписки всіх членів родини, на яких надається службове житлове приміщення), яку вони займали за попереднім місцем служби, з поданням довідки про здачу або інше використання житла за попереднім місцем служби.
Підставами для зняття квартирного обліку є: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Окремо суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 18 вересня 2018 року № 2547-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2019 року, пункт10 статті 12 Закону № 2011-ХІІ доповнений нормою про те, що військовослужбовці, які проходили військову службу на території, зокрема, Автономної Республіки Крим, що визнана тимчасово окупованою, та продовжують службу у військових формуваннях України, а також члени їх сімей, які проживають разом із ними, отримали статус внутрішньо переміщених осіб і відповідно до вимог статті 12 Закону № 2011-ХІІ забезпечені службовими жилими приміщеннями або їм надано жилі приміщення для постійного проживання на такій території, або які мають у приватній власності жилі приміщення, розташовані на такій території, якщо право власності на ній набуте відповідно до законів України, та які прибули на іншу територію України, забезпечуються жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення за письмовою згодою зазначених осіб та повнолітніх членів їх сімей, посвідченою нотаріально. А право власності на жиле приміщення, розташоване, зокрема, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, що перебуває у приватній власності осіб, зазначених вище, набуває орган, до повноважень якого належить поліпшення житлових умов таких категорій осіб на іншій території України, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із матеріалів справи та було зазначено вище, а також не заперечується Позивачем та Відповідачем, Позивач, перебуваючи на службі у Національній гвардії України, у 1998 році отримав трикімнатну квартиру у місті Сімферополь (Автономна Республіка Крим). У подальшому (у 2001 році) при зарахуванні на квартирний облік за новим місцем проходження військової служби (м. Київ) Позивач надав зобов'язання про здачу отриманої у місті Сімферополі трикімнатної квартири. Але зобов'язання не виконав - квартира не була здана внутрішнім військам. Відповідно до витягу з наказу Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 03.11.2011 № 209 Позивача звільнено в запас за станом здоров'я.
Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності Позивач має у приватній власності двокімнатну квартиру у місті Києві (договір купівлі-продажу № 1059 від 12.03.2013).
Керуючись пунктом 3.15 Інструкції № 278, 25 лютого 2021 року на засіданні центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України було прийнято рішення про зняття з квартирного обліку Позивача з родиною.
Аналізуючи вказані вище норми чинного законодавства, обставини та документи, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що Позивач реалізував своє гарантоване право на отримання житла відповідно до вимог статті 12 Закону № 2011-ХІІта Відповідач правомірно зняв його з родиною з квартирного обліку, оскільки, по-перше, трикімнатна квартира була отримана Позивачем у 1998 році у місті Сімферополі (Автономна Республіка Крим) та не здана під час переведення на службу в іншу місцевість (місто Київ), по-друге, Позивач має у приватній власності двокімнатну квартиру у місті Києві.
Суд не погоджується із позицією Позивача про те, що відповідно до пункту 10 статті 12 Закону № 2011-ХІІ його квартира у місті Сімферополі перейшла у власність органу, до повноважень якого належить поліпшення житлових умов таких категорій осіб на іншій території України, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач змінив місце служби з Автономної Республіки Крим та місто Київ у 2001 році. При цьому, для постановки на квартирний облік за новим місцем роботи (м.Київ) письмово зобов'язався повернути надане йому житло.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь були визнані тимчасово окупованою територією Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року (стаття 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Таким чином, з 2001 року (з моменту переведення Позивача на нове місце служби) до 2014 року (часу визнання Автономної Республіки Крим тимчасово окупованою територією Російською Федерацією) і в подальшому Позивач не виконав прийняті на себе письмові зобов'язання, що були умовою постановки його на квартирний облік за новим місцем служби, про повернення попередньо наданого йому житла.
При цьому, Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 18 вересня 2018 року № 2547-VIII, яким були внесені відповідні зміни до пункту 10 статті 12 Закону № 2011-ХІІ, набрав чинності з 01 січня 2019 року. Аналізуючи зміст даного Закону суд вбачає, що дія вказаного закону не розповсюджується на правовідносини, які виникли до набрання чим чинності (відсутня ретроспективна дія).
Таким чином, на Позивача, який з 2001 року до 01 січня 2019 року не виконав зобов'язання щодо повернення наданого йому житла, розташованого на тимчасово окупованій території російською федерацію, не розповсюджується норма пункту 10 статті 12 Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 18 вересня 2018 року № 2547-VIII).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що Відповідач, за наявності факту неповернення Позивачем раніше наданого йому та його родині житла за попереднім місцем служби, а також квартири, придбаної у кредит, за новим місцем служби (за яким він звільнений в запас за станом здоров'я), правомірно прийняв рішення про зняття Позивача з родиною з квартирного обліку.
Суд не бере до уваги доводи Позивача та Відповідача про те, що Позивачу Відповідачем пропонувалося отримати квартиру в іншому населеному пункті, а також отримати грошову компенсацію, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні підтверджуючі документи.
Таким чином позовні вимоги щодо визнання недійсним рішення центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України (протокол від 25.02.2021 № 3) у частині зняття з квартирного обліку при Головному управлінні Національної гвардії України підполковника запасу ОСОБА_1 з родиною складом 5 осіб, в т.ч: дружина ОСОБА_2 , син дружини ОСОБА_3 , дочка дружини ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 , не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Головне управління Національної гвардії України поновити ОСОБА_1 з родиною на квартирному обліку при Головному управлінні Національної гвардії України з датою постановки на облік 01 березня 2001 року суд зазначає таке.
Вказана позовна вимога є похідною від первісної позовної вимоги. У зв'язку з тим, що в задоволенні первісної вимоги суд відмовляє, похідна вимога від первісної, а саме щодо зобов'язання Головного управління Національної гвардії України поновити ОСОБА_1 з родиною на квартирному обліку при Головному управлінні Національної гвардії України з датою постановки на облік 01 березня 2001 року, не підлягає також задоволенню.
За вказаного вище правового врегулювання, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилався Позивач як на підставу своїх вимог, а Відповідач - заперечуючи проти них, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам Позивача та Відповідача та доказам, що це підтверджують, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог та відсутністю витрат Відповідача, пов'язаних із розглядом справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 15.09.2025
Суддя Панченко Н.Д.