19 травня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/158/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від прокуратури - Григорян Е.Р.,
від відповідачів:
1) Миколаївської міської ради - не з'явився,
2) ТОВ “Ірбіс Плюс» - Панченко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішень міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості та зобов'язання повернути земельну ділянку,-
Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» про:
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8, якими затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 3 роки Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» земельну ділянку площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконним і скасування пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» продовжено на 3 роки термін оренди земельної ділянки площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку №1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 № 5176, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 14.02.2020 №35576392);
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» (код ЄДРПОУ 32093054) знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від будівельних матеріалів;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» (код ЄДРПОУ 32093054) повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006.
Позовні вимоги прокурором обґрунтовані тим, що надання Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» земельної ділянки водного фонду, здійснення будівництва об'єкту нерухомості та оформлення права власності на нього здійснено з порушенням вимог земельного, водного та містобудівного законодавства з огляду на наступне.
Як вказує прокурор, пунктами 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8 затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 3 роки Товариству з обмеженою відповідальністю «Ірбіс Плюс» земельну ділянку площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку №1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві. На підставі вказаного рішення 09.04.2004 між Миколаївською міською радою та ТОВ «Ірбіс Плюс» укладено договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис №2447. За заявою ТОВ “Ірбіс Плюс» від 04.10.2006 №8, пунктом 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23 продовжено на 3 роки термін оренди вказаної ділянки.
Далі, 03.09.2007 між Миколаївською міською радою та ТОВ «Ірбіс Плюс» укладено договір оренди землі №5176, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006. Зазначений договір 27.09.2007 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040700100491. У подальшому строк оренди вказаної земельної ділянки неодноразово продовжувався, у зв'язку з чим з товариством укладались договори про зміни від 02.07.2008 №1671-08, від 20.11.2009 №1000-09, від 28.12.2011 №305-11, від 10.02.2020 №15/У-20. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.02.2020 за ТОВ «Ірбіс Плюс» зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки, про що вчинено запис №35576392.
За ствердженням прокурора, на вказаній земельній ділянці Товариством самочинно побудовано нерухоме майно - прохідну площею 5,2 кв.м, право власності на яку визнано рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 у справі №8/46/08. На підставі вказаного рішення суду та рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.07.2008 №1573 прохідній надано нову адресу - вул. Варварівський спуск, 1/3, а ТОВ «Ірбіс Плюс» 10.09.2008 видано свідоцтво про право власності серії САС №228673. Натомість, як вказує прокурор, постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009 задоволено касаційне подання прокуратури, скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі № 8/46/08- НР позов Товариства залишено без розгляду у зв'язку з неявкою позивача.
Прокурор зауважує, що у подальшому пунктом 30 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 №1254 змінено адресу вказаній нежитловій будівлі з «вул. Варварівський спуск, 1/3» на «вул. Бузький бульвар, 5-г». Пунктом 1.15 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 №1256 повторно оформлено за ТОВ «Ірбіс Плюс» право власності на нежитлову будівлю (прохідна) загальною площею 5.2 кв.м за літ. А, яка розташована по вул. Бузький бульвар, 5г. За інформацією управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради від 21.11.2024 №51259/22.01-15/24-2 дозвільні документи щодо забудови земельної ділянки по вул. Варварівський узвіз 1/3 та Бузький бульвар, 5 г не видавались. На підставі рішення виконкому міської ради від 21.12.2011 №1256, ТОВ «Ірбіс Плюс» 28.12.2011 видано свідоцтво про право власності серії САЕ №359171. Право власності на вказану нежитлову будівлі зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2012.
Прокурор зазначає, що містобудівною документацією, діючою на момент прийняття рішення про відведення земельної ділянки, є Генеральний план міста Миколаєва, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24.11.1986, який розроблено з метою забезпечення дальшого планомірного, економічно обґрунтованого і комплексного розвитку міста Миколаєва, підвищення рівня його благоустрою і створення найсприятливіших умов для праці, побуту і відпочинку населення.
Як вказує прокурор, за інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 15.11.2024 №21220/02.02.01-40/12/7/24 земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 за вказаним Генеральним планом відноситься до території зелених насаджень загального користування проектного стану. При цьому, розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях зелених зон міста (якщо об'єкти які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства), відповідно до підпункту «б» пункту 10.4 розділу 10 ДБН 360-92** та пункту 3.6 Правил утримання зелених насаджень забороняється. У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст. 1 Закону України «Про будівельні норми» є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Натомість, як зауважує прокурор, згідно наявного у проекті відведення генерального плану забудови земельної ділянки (горизонтальне планування ділянки) на ній запроектовано будівництво готелю з рестораном, житлових боксів, адміністративно-господарського приміщення, паркувального майданчика для автомобілів, пірсу та тераси, покритих тротуарною плиткою. Відтак, на думку прокурора, відведення спірної земельної ділянки в оренду для будівництва комерційного об'єкта (готельного комплексу), яка належить до території зелених насаджень загального користування, не лише перешкоджає її використанню за цільовим призначенням, а й створює обставини для протиправної зміни природного ландшафту, що свідчить про порушення вимог статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Прокурор стверджує, що діючим на час прийняття рішення 12.12.2003 №17/8 Генеральним планом міста Миколаєва, державними будівельними нормами, стандартами і правилами встановлено, що будівництво комерційного об'єкта - готельного комплексу в межах вказаної території заборонено, а тому і відведення ТОВ «Ірбіс Плюс» земельної ділянки для вказаних цілей суперечить вимогам законодавства.
Також прокурор зауважує, що при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радо безпідставно не враховано входження земельної ділянки у прибережну захисну смугу Бузького лиману.
Прокурор, із посиланням на ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), вказує, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склались. Уздовж морів, морських заток та лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. За ствердженням прокурора, відповідно до наявних у проекті відведення графічних матеріалів (плану відведення земельної ділянки №ПВ-03-2009201, викопіювання з чергового кадастрового плану) на час прийняття рішення земельна ділянка площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 є вільною від будь-яких будівель та споруд та раніше нікому не надавалась у власність або у користування. Як зазначає прокурор, згідно з п. 10.4 розділу 10 ДБН 360-92** встановлено заборону на розміщення будинків, споруд і комунікацій на землях водоохоронних зон. Відтак, на думку прокурора, прибережна захисна смуга є природоохоронною територією, може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.
Прокурор, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, а також Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-184цс-15, від 10.06.2015 у справі № 162цс-15, від 22.04.2015 у справі № 6-52 цс-15, зазначає, що відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води. Так, прокурор вказує, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом та не змінює правовий режим захисної смуги. Доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікація земельних угідь, пояснювальні записки до проекту землеустрою, погодження проектів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води, тощо.
Як вказує прокурор, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2024 №816/10 спірна земельна ділянка площею 2252 кв. м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - Бузького лиману. Відповідно до листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.05.2023 №1657/02.02.01-22/11/14/23, долученого до вказаної інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймались. За ствердженням прокурора, накладення спірної земельної ділянки на законодавчо визначену прибережну захисну смугу Бузького лиману підтверджується також даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку. Зокрема, земельна ділянка розташована впритул до урізу води та всією своєю площею розташована в межах 100 метрової прибережної захисної смуги лиману (найбільш віддалена межа ділянки від урізу води - 63-82 метри). Окрім того, відповідно до долучених акту обстеження від 08.11.2024, проведеного департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, фотоматеріалів вбачається, що спірна земельна ділянка розміщена впритул до урізу води Бузького лиману. На думку прокурора, наміри ТОВ «Ірбіс Плюс» здійснити будівництво причалу на спірній земельній ділянці також підтверджують факт її знаходження в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту та прилягання безпосередньо до урізу води. Про розташування земельної ділянки у безпосередній близькості до урізу води свідчать наявні у проекті відведення текстові та графічні матеріали (розділ 2.2 пояснювальної записки, план відведення земельної ділянки №ПВ- 03-2009201, висновок головного управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 05.12.2003 №17-5520). Відтак, прокурор вважає, що вказане беззаперечно свідчить, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, є територією з обмеженим режимом господарської діяльності, а тому не могла буди відведена в оренду товариству для будівництва готельного комплексу з рестораном, житловими боксами, адміністративно-господарським приміщенням, паркувальним майданчиком для автомобілів, пірсом та терасою.
Наразі прокурор стверджує, що відведення земельної ділянки як земель житлової та громадської забудови (землі поточного будівництва) за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення. Так, прокурор, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17, зазначає, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки. Держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок. Тобто, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, водного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів. При цьому, положеннями глави 18 Водного кодексу України «Користування землями водного фонду. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони» взагалі не передбачено можливість зміни цільового призначення земель водного фонду, зокрема й будівництва комерційних об'єктів. Водночас, за ствердженням прокурора, пунктами 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8 фактично незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду шляхом передачі її в оренду ТОВ «Ірбіс Плюс» для забудови капітальними комерційними об'єктами нерухомості, як землі житлової та громадської забудови.
Прокурор, із посиланням на ст. 21 ЗК України, зазначає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що пункти 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8, пункт 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23, суперечать вимогам земельного, водного та містобудівного законодавства, порушують інтереси держави, що, згідно із ст. ст. 16, 20, 21, 393 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, є підставою для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання відповідного рішення незаконним та скасування. Наявність нескасованих (невизнаних недійсними) актів - пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8, пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23 - породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконних актів. У зв'язку із цим виникає необхідність відновити status quo antе становища, яке існувало до видання цих актів в усіх правовідносинах. На думку прокурора, вимога про визнання незаконними і скасування вказаних рішень органу місцевого самоврядування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника - територіальної громади міста Миколаєва. Відтак, оскарження спірних рішень міської ради через їх невідповідність закону спрямоване на захист інтересу держави в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується допоки існують незаконні рішення (триваюче порушення), тому їх можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення вказаного в позові інтересу держави. Отже, прокурор вважає, що визнання незаконним та скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8, пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23 є ефективним способом захисту порушених інтересів держави.
За ствердженням прокурора, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та на території зелених насаджень загального користування, та її відведення відбулось з численними порушеннями законодавства, то договори оренди від 09.04.2004 та від 03.09.2007 №5176 зі змінами та доповненнями підлягають визнанню недійсними.
Наразі прокурор вказує, що укладений 09.04.2004 між Миколаївською міською радою та ТОВ «Ірбіс Плюс» договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис №2447, вичерпав свою дію та не продовжувався, а тому підстави для визнання його недійсним наразі відсутні. Право оренди товариства на спірну земельну ділянку водного фонду зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 14.02.2020 вчинено запис №35576392. Посилаючись на ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», прокурор зазначає, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Отже, на думку прокурора, підлягає скасуванню державна реєстрація права оренди ТОВ «Ірбіс Плюс» на спірну земельну ділянку (запис №35576392 від 14.02.2020).
Як стверджує прокурор, спірна земельна ділянка в силу закону та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відноситься до земель комунальної власності, якими уповноважена розпоряджатися Миколаївська міська рада, то остання має право вимагати усунути перешкоди у користуванні належним їй майном. Відповідно до акту обстеження від 08.11.2024, проведеного департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 є вільною від забудови та захаращеною, на ній знаходяться будівельні матеріали. Натомість, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі свідоцтва про право власності серії САЕ №359171 від 28.12.2011 у власності ТОВ «Ірбіс Плюс» перебуває нерухоме майно - прохідна площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві. Первісне оформлення права власності на вказане самочинно збудоване нерухоме майно, у тому числі отримання свідоцтва про право власності серії САС №228673 від 10.09.2008, здійснено товариством на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 у справі №8/46/08, яке постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009 скасовано. Отже на думку прокурора, правова підстава видачі вказаного правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності, на цей час не існує. Відтак, прокурор вважає, що видане ТОВ «Ірбіс Плюс» свідоцтво про право власності САС №228673 від 10.09.2008 підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Натомість, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 №1256 оформлено за ТОВ «Ірбіс Плюс» право власності на нежитлову будівлю (прохідна) загальною площею 5.2 кв.м за літ. А, яка розташована по вул. Бузький бульвар, 5г. На підставі рішення виконкому міської ради від 21.12.2011 №1256, ТОВ «Ірбіс Плюс» 28.12.2011 видано свідоцтво про право власності серії САЕ №359171. Право власності на вказану нежитлову будівлі зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2012. Прокурор зазначає, що оскільки наразі право власності товариства на самочинно збудовану будівлю прохідної зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності серії САЕ №359171 від 28.12.2011, то саме вказаний правовстановлюючий документ підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Прокурор вказує, що згідно частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. При цьому, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного. Подібні висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 та постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19. За ствердженням прокурора, спірна земельна ділянка фактично є вільною від забудови, будь-які об'єкти нерухомості на ній відсутні.
Прокурор, із посиланням на ст. 316, 319, 346, 349 Цивільного кодексу України, зазначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єкти цих прав. Реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. Також зі змісту вищевказаних положень Закону випливає те, що нерухоме майно, зареєстроване у встановленому державою порядку з відповідними фізичними та геопросторовими характеристиками, повинно фактично існувати та бути предметом матеріального світу (ст.ст. 179, 181-182 ЦК України). Право власності припиняється у разі знищення майна. Аналогічно, відповідно до ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. Вказана стаття не містить визначення поняття «знищення майна» та випадків, на які поширюється ця норма, зокрема, залежно від причин знищення майна. Тобто, зазначена норма поширюється на всі випадки фізичного руйнування майна, що призводить до припинення його існування як такого, незалежно від причин настання такого результату. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Відтак, прокурор вважає, що фактично встановлення факту знищення прохідної (як речі матеріального стану) свідчить про об'єктивну необхідність припинення права власності на неї.
Наразі прокурор зауважує, що обґрунтованість позовної вимоги про припинення права власності на фізично знищене майно підтримана Верховним Судом постановою від 17.01.2019 у справі №708/254/18. Так, у даній постанові викладено висновок про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з вимогами статті 349 ЦК Украйни є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної їх інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. На думку прокурора, оскільки правова підстава для видачі правовстановлюючого документу товариству відсутня, на спірній земельній ділянці будь-які об'єкти нерухомого майна не розміщено, у тому числі й самочинно збудована товариством будівля прохідної, будівництво об'єктів не розпочато, то існує об'єктивна необхідність у визнанні недійсним і скасуванні свідоцтва про право власності серії САЕ №359171 від 28.12.2011 на об'єкт нерухомості (прохідну) та покладення обов'язку на ТОВ «Ірбіс Плюс» знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів.
Як вказує прокурор посилаючись на ст.ст. 14, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вказаними нормами визначено підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав, якими окрім інших, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката. Якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18). При цьому відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18). Розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються, окрім іншого, у разі знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню. У разі знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості (у тому числі у зв'язку із зміною проектної документації на будівництво) або скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. Відтак, прокурор вважає, що оскільки право власності на самочинно збудовану будівлю прохідної по вул. Бузький бульвар, 5-г набуто ТОВ «Ірбіс Плюс» незаконно та вказаний об'єкт фактично не існує в натурі (знищено), то свідоцтво серії САЕ №359171 від 28.12.2011 підлягає визнанню недійсним одночасно зі скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи. Прокурор зазначає, що подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.
Щодо представництва прокурором інтересів держави суді заявник з посиланням на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України зазначає наступне.
Важливість повернення територіальній громаді міста Миколаєва спірної земельної ділянки, яку надано ТОВ «Ірбіс Плюс» органом місцевого самоврядування з порушеннями законодавства, зумовлюється, зокрема, її особливим статусом, а саме належністю до прибережної захисної смуги водного об'єкту та території зеленої зони загального користування. Прокурор зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, використанні власності не на шкоду людині та суспільству, що відповідає частині третій статті 13, частині сьомій статті 41, частині першій статті 50 Конституції України та ін. Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16- ц, пункті 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.
Прокурор зазначає, що перебування спірної земельної ділянки у незаконному володінні ТОВ «Ірбіс Плюс» завдає шкоди визначеній містобудівними документаціями територіальній системі рекреаційних, природних і водозахисних об'єктів, а також порушується гарантоване законодавством право громадян на доступ і використання територій загального користування, узбережжя Бузького лиману, безпечне для життя і здоров'я довкілля. Повернення Українському народу загалом та територіальній громаді міста Миколаєва зокрема спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за її використанням згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. На думку прокурора, за таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення спірної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного набуття права оренди на землі прибережної захисної смуги Бузького лиману, тобто захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Відтак прокурор вважає, що в даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
Наразі прокурор зауважує, що положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України та частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та розташована на території міста Миколаєва, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог статті 122 ЗК України є Миколаївська міська рада. Відтак, за ствердженням прокурора, держава та Український народ - як власники земельних ділянок - делегували Миколаївській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від їх імені та в їхніх інтересах виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом. Водночас, саме у результаті прийняття Миколаївською міською радою рішення і його реалізації, спірну земельну ділянку комунальної власності, яка розташована в межах зеленої зони загального користування та прибережної захисної смуги Бузького лиману, протиправно надано в оренду для забудови комерційними об'єктами.
Як вказує прокурор, Миколаївська міська рада є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам є порушником у спірних правовідносинах, а заподіяння шкоди інтересам держави стали наслідком прийняття оспорюваного рішення. Відтак, прокурор вважає, що Миколаївська міська рада не може бути позивачем у цій справі.
Прокурор зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/24 (пункт 106) виснувала: особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура. Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. На думку прокурора, саме такий виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді наявний у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу (Миколаївської міської ради) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень статті 122 ЗК України реалізує права народу України щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності. З огляду на це прокурор пред'являє вказаний позов як самостійний позивач, що передбачено статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 ГПК України. Прокурор вважає, що вказані обставини надають йому право звернутися до суду із таким позовом, у зв'язку з відсутністю відповідного компетентного органу, що позбавляє необхідності надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави. Аналогічних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду (постанова від 11.06.2024 у справі № 925/1133/24) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 26.05.2021 у справі № 159/2380/17).
Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою прокурор зауважує, що в даному випадку втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, має легітимну мету та є пропорційним легітимній меті втручання у право мирно володіти земельною ділянкою.
Як вказує прокурор, згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Серед земель України за основним цільовим призначенням виділяють, зокрема, таку категорію як землі водного фонду, до яких належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також прибережними захисними смугами вздовж цих об'єктів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній і комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених законодавством. Громадянам забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування. Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб до узбережжя водних об'єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду. Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтноформуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води. У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов'язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж берега моря, морської затоки чи лиману. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Відтак, на думку прокурора, забудова спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, готельним комплексом з рестораном, житловими боксами, адміністративно-господарським приміщенням, паркувальним майданчиком для автомобілів, пірсом та терасою, заборонена. Окрім того, вказане обмежує безперешкодний доступ громадян до території загального користування, якою є узбережжя лиману. Крім того, статтею 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» установлено, що рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. На території рекреаційних зон заборонені господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням, а також зміна природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням. Прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 відносилась до території зелених насаджень загального користування, яка у комплексі з іншими територіями міста формувала безперервну систему озеленених територій. Дана територія з огляду на природний ландшафт має рекреаційну, природоохоронну й естетичну цінність. Саме за її рахунок (а не суміжних територій житлової забудови) відбувається забезпечення доступу громадян до рекреаційного простору. Тому, на думку прокурора, передача в оренду земельної ділянки для подальшої забудови завдає шкоди визначеній містобудівними документами територіальній системі рекреаційних, природних і водозахисних об'єктів, а також порушується гарантоване законодавством право громадян на доступ і використання територій загального користування, безпечне для життя і здоров'я довкілля. Дотримання вищевказаних законодавчих заборон, установлених державою, є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об'єкту зокрема. Прокурор вважає, що норми ЗК України та ВК України взагалі не передбачали та не передбачають можливості здійснювати будівництво готельного комплексу з рестораном, житловими боксами, адміністративно-господарським приміщенням, паркувальним майданчиком для автомобілів, пірсом та терасою, у межах прибережних захисних смуг водних об'єктів, а також в межах територій зелених насаджень загального користування. Вищевказані вимоги законодавства були та залишаються доступними, чіткими і зрозумілими, а наслідки їхньої дії передбачуваними як для органу місцевого самоврядування, який надав спірну земельну ділянку в оренду під забудову капітальними об'єктами, так і для ТОВ «Ірбіс Плюс» яке, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважали за можливе отримати таку ділянку. Для будь-якої особи, яка набула у користування земельну ділянку водного фонду, наслідки недотримання цих законодавчих обмежень є передбачуваними, а саме: визнання недійсними рішень, прийнятих з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, право власника вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення, усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном та ін. Відтак, прокурор стверджує, що втручання у право відповідача мирно володіти спірною ділянкою здійснюється відповідно до закону.
В свою чергу повернення Українському народу загалом та територіальній громаді міста Миколаєва зокрема спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за її використанням згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки. Прибережні захисні смуги встановлюються вздовж морів, лиманів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об'єктів, для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку. Отже, використання прибережних захисних смуг всупереч зазначеним цілям може призводити до забруднення та засмічення водних об'єктів, втрати ними водності, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей. З огляду на це закон обмежив можливість передання цих земель та заборонив їх використання для забудови комерційними об'єктами, у тому числі готельними комплексами з рестораном, житловими боксами, адміністративно-господарським приміщенням, паркувальним майданчиком для автомобілів, пірсом та терасою. Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб попередити завдання шкоди загалом водним ресурсам держави, навколишньому природному середовищу і зокрема конкретному водному об'єкту, а також забезпечити використання території для відпочинку, доступ до води, у тому числі з метою любительської риболовлі. Реалізація умов договору щодо будівництва готельного комплексу з рестораном, житловими боксами, адміністративно-господарським приміщенням, паркувальним майданчиком для автомобілів, пірсом та терасою, призведе до невідворотної втрати рекреаційних властивостей прибережної захисної та пляжної зони Бузького лиману. Прокурор вражає, що з огляду на принцип єдності юридичної долі об'єктів нерухомості та землі, будівництво вказаних об'єктів призведе до вибуття з комунальної власності спірної земельної ділянки та, відповідно, неможливості використання цієї території для задоволення потреб у рекреації, доступі до водного об'єкту не лише мешканців міста, а й взагалі народу України. На думку прокурора, з огляду на це у втручанні держави у право мирного володіння ТОВ «Ірбіс Плюс» спірною земельною ділянкою водного фонду у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та зеленої зони загального користування є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.
Прокурор зауважує, що у даній справі немає невідповідності між заходами втручання держави у право власності ТОВ «Ірбіс Плюс» і критеріями правомірного втручання у це право, сформульованими ЄСПЛ. У спірних правовідносинах суспільний інтерес у поверненні земельної ділянки територіальній громаді міста спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на цю ділянку; відновленні її цільового призначення як землі водного фонду та території зелених насаджень загального користування; збереженні прибережної захисної смуги; забезпечення безперешкодного і безоплатного доступ до узбережжя Бузького лиману. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади міста зокрема. Дотримання пропорційності між заходами втручання у право відповідача мирно володіти землею і легітимною метою такого втручання підтверджується наростанням суспільної значимості захисту водних ресурсів в Україні.
Наразі, на думку прокурора, для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності на мирне володіння майном необхідно врахувати те, що дії відповідачів - Миколаївської міської ради та ТОВ «Ірбіс Плюс» є недобросовісними з огляду на наступне. Спірна земельна ділянка розташована в безпосередній близькості до урізу води та всією своєю площею розташована в межах 100 метрової прибережної захисної смуги Бузького лиману (найбільш віддалена межа ділянки від урізу води - 63-82 метри). Вказане підтверджується даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, карти Google maps, порталу Опендатабот (кольорові викопіювання для візуального сприйняття додаються). Тому в силу явних ознак прибережної захисної смуги водного об'єкту, відкритості і незабудованості території, проявивши розумну обачність, товариство було зобов'язано утриматись від набуття права оренди на спірну земельну ділянку водного фонду для будівництва готельного комплексу, а Миколаївська міська рада - утриматись від прийняття рішень щодо її надання в оренду та укладення відповідного договору оренди землі. На думку прокурора, про віднесення цієї території до зони зелених насаджень загального користування та, відповідно, про пряму неможливість її використання за будь-яких обставин для будівництва готельного комплексу свідчив і діючий на час виникнення спірних правовідносин Генеральний план міста Миколаєва, який, за ствердженням прокурора, був проігнорований як міською радою, що його затверджувала, так і ТОВ «Ірбіс Плюс». Прокурор зауважує, що нормативно-правові акти, якими визначено правовий статус земель прибережних захисних смуг, режим їх використання, були доступними, чіткими та передбачуваними. Відтак, прокурор вважає, що ТОВ «Ірбіс Плюс» повинно було проявити розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з відповідним законодавством. Прокурор вказує, що аналогічні висновки щодо поведінки добросовісного власника викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17. Тому, на думку прокурора, немає підстав вважати, що перед набуттям права оренди спірної земельної ділянки існували перешкоди для самостійного чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомлення із зазначеними актами та висновку щодо правового режиму відповідної ділянки. Відтак, прокурор вважає, що з огляду на викладене, а також враховуючи те, що планово-картографічні матеріали, що містяться у проекті землеустрою, затверджені ТОВ «Ірбіс Плюс», товариство не могло не знати про те, де саме розміщена спірна земельна ділянка і якими є її межі на місцевості. Отже, на думку прокурора, наявні підстави стверджувати про те, що Товариство усвідомлювало ризик набуття земельної ділянки прибережної захисної смуги Бузького лиману, отже, мало можливість утриматись від набуття права оренди на неї.
Наразі прокурор зауважує, що добросовісність Товариства підлягає оцінці також з позиції дотримання умов договору оренди землі та фактичного використання ділянки за призначенням - для будівництва готельного комплексу. Так, відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 08.11.2024, проведеного департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, земельна ділянка є вільною від забудови, обнесена парканом. За інформацією управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради від 21.11.2024 №51259/22.01-15/24-2 дозвільні документи щодо забудови земельної ділянки по вул. Варварівський узвіз 1/3 та Бузький бульвар, 5 г не видавались. Прокурор, посилаючись на ст. 416 Цивільного кодексу України, зазначає. що невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд є підставою для припинення права користування нею. Натомість попри невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням та фактично відсутність наміру товариства будувати готельний комплекс, ні Миколаївською міською радою як власником землі, ні ТОВ «Ірбіс Плюс», не вжито заходів до розірвання договору оренди. Як наслідок понад 20 років земельна ділянка прибережної захисної смуги Бузького лиману є захаращеною, а мешканці міста позбавлені можливості використовувати її для рекреаційних цілей. Прокурор зазначає, що дії Товариства щодо набуття права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості - прохідну площею 5,2 кв.м також свідчать про недобросовісність останнього та наміри зберегти право оренди спірної ділянки на невизначений термін. Прокурор вказує, що згідно з висновками наведеними у судових рішеннях у справі №8/46/08, товариством здійснено будівництво об'єкту нерухомості самовільно, без дозволу на будівництво, належно затвердженого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт. Як зазначає прокурор, незважаючи на те, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі № 8/46/08-НР позов товариства про визнання права власності залишено без розгляду, останнім не вжито заходів до припинення права власності на будівлю прохідної. За ствердженням прокурора, з метою недопущення припинення права власності на самочинно збудоване майно (прохідну) по вул. Варварівський узвіз, 1/3 та притримання його за собою у будь-який спосіб, товариством подано до виконкому міської ради звернення про зміну її адреси, та у подальшому - заяву до КП ММ «БТІ» про оформлення права власності на нежитлову будівлю по вул. Бузький бульвар, 5г. За ствердженням прокурора, Миколаївською міською радою та її виконавчим комітетом, як власником землі та представником членів територіальної громади міста Миколаєва, не вжито заходів до усунення порушень законодавства при використанні земельної ділянки водного фонду та її забудові, а навпаки, діючи в інтересах ТОВ «Ірбіс Плюс», прийнято рішення про надання адреси самочинному об'єкту будівництва, оформлення права власності на нього та видано відповідні правовстановлюючі документи.
Наразі прокурор стверджує, що за даними порталу Опендатабот з 2019 року кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Ірбіс Плюс» є ОСОБА_1 . Отже, при набутті корпоративних прав на вказане товариство вочевидь був обізнаний про наявність речових прав як на спірну земельну ділянку, так і на самочинно збудоване нерухоме майно, яке зареєстровано за ТОВ «Ірбіс Плюс». Окрім того, згідно порталу Опендатабот, який є загальнодоступною базою даних та створений для доступу до державних баз даних громадян і бізнесу, при пошуку ТОВ «Ірбіс Плюс» за кодом ЄДРПОУ висвітлюється рішення господарського суду Миколаївської області від 10.03.2008 у справі №8/46/08 про оформлення права власності на самочинно збудований об'єкт - прохідну літ. А-1, загальною площею 5,2 кв.м, розташована поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску в м. Миколаєві. Прокурор зауважує, що згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки або майна у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц. ОСОБА_1 також є власником ТОВ «*8 Причал», у користуванні якого є суміжна до спірної земельної ділянки земельна ділянка 4810136300:01:001:0014 (цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту. Вказане свідчить, що кінцевому бенефіціарному власнику ТОВ «Ірбіс Плюс» достеменно відомо про розташування земельної ділянки у безпосередній близькості до урізу води лиману, відсутність будь-яких об'єктів нерухомості на ній, відповідно, й неможливість використання земельної ділянки для будівництва готельного комплексу з рестораном, житловими боксами, адміністративно-господарським приміщенням, паркувальним майданчиком для автомобілів, пірсом та терасою. Відтак, на думку прокурора, придбавши корпоративні права на підприємство, а фактично і право оренди на спірну ділянку з нібито розташованою на ній будівлею (прохідною), останній діяв вочевидь недобросовісно. Більш того, достовірно знаючи про відсутність будь-яких об'єктів, у тому числі будівлі прохідної, на спірній земельній ділянці не вжив заходів до скасування державної реєстрації права власності на неіснуючі будівлі. Прокурор зауважує, що за даними офіційного веб-сайту Миколаївської міської ради, Капацина М.В. є депутатом Миколаївської міської ради VIII скликання, а отже обізнаний про встановлені законодавством обмеження у забудові прибережної захисної смуги та пляжної зони Бузького лиману. Відтак, прокурор вважає, що у даному випадку повернення державі майна недобросовісним набувачем не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.02.2025 р. вказану позовну заяву першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/158/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 27.03.2025 об 11:30.
Також заступником керівника Миколаївської окружної прокуратури подано до господарського суду заяву про забезпечення позову у справі № 915/158/25 (вх. № 2103/25 від), відповідно до якої заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:
- заборонити суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно вказаних об'єктів, у тому числі внаслідок їх поділу чи об'єднання;
- заборони ТОВ «Ірбіс Плюс» укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, а також проведення на ділянці будь-яких будівельних робіт;
- заборонити органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, розташованій у місті Миколаїв;
- заборонити Миколаївській міській раді та її виконавчим органам приймати рішення щодо земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, у тому числі щодо надання дозволу на її поділ або об'єднання, зміну цільового призначення, укладати договори оренди, договори про зміни або додаткові угоди щодо неї.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2025 р. заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. № 2103/25) задоволено, а саме:
- заборонено суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві (реєстраційний номер 35703616), або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав відносно вказаного об'єкту;
- заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві, та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, а також проведення на вказаній ділянці будь-яких будівельних робіт.
19.02.2025 р. від представника відповідача ТОВ “Ірбіс Плюс» - адвоката Панченка С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 2568/25), в якому відповідач-2 не погоджується з позовними вимогами прокурора та вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вказує відповідач-2, 12.12.2003 р. Миколаївською міською радою прийнято рішення № 17/8, пунктами 18, 18.1 якого було затверджено проект відведення земельної ділянки та надано відповідачу-2 земельну ділянку в оренду строком на 3 роки для будівництва готельного комплексу, зарахувавши її до земель поточного будівництва. 15.12.2003 р. розташування готельного комплексу на земельній ділянці погоджено Державною інспекцією по охороні пам'яток культури в Миколаївській області. 16.12.2003 р. проект відведення земельної ділянки для будівництва готельного комплексу погоджено Відділом охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради. 17.12.2003 р. проект відведення земельної ділянки погоджено начальником головного управління містобудування та архітектури та зазначено, що обмеження на використання земельної ділянки відсутні. 18.12.2003 р. проект відведення земельної ділянки погоджено відділом охорони навколишнього природного середовища (з посиланням на позитивний висновок міської СЕС від 12.12.2003 року № 2221/5). 16.02.2004 р. відведення земельної ділянки для будівництва готельного комплексу погоджено Державним управлінням екології та природних ресурсів в Миколаївській області (лист № 01-11/345-05). 19.02.2004 р. проект відведення земельної ділянки погоджено Миколаївським міським управлінням земельних ресурсів. 09.04.2004 р. Миколаївською міською радою укладено з відповідачем- 2 договору оренди земельної ділянки № 2447 для будівництва готельного комплексу. 09.11.2006 - Миколаївською міською радою прийнято рішення № 7/23, пунктом 9 якого було продовжено відповідачу-2 термін оренди земельної ділянки на 3 роки, залишивши її в землях поточного будівництва. 03.09.2007 р. Миколаївською міською радою укладено з відповідачем-2 договору оренди земельної ділянки № 5176 для будівництва готельного комплексу. 27.09.2007 р. договір оренди земельної ділянки № 5176 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК». 02.07.2008 р. Миколаївською міською радою укладено з відповідачем-2 договір про зміни № 1671-08 до договору оренди земельної ділянки № 5176 для будівництва готельного комплексу. 18.11.2008 р. реєстрація договору про зміни до договору оренди земельної ділянки № 5176 у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК». 25.03.2009 р. Миколаївською міською радою прийнято рішення № 33/42, пунктом 17 якого було продовжено відповідачу-2 термін оренди земельної ділянки на 3 роки, залишивши її в землях поточного будівництва. 20.11.2009 року Миколаївською міською радою укладено з відповідачем-2 договору про зміни № 1000-09 до договору оренди земельної ділянки № 5176 для будівництва готельного комплексу (про продовження строку оренди земельної ділянки на 3 роки). 20.11.2009 р. договір про зміни № 1000-09 до договору оренди земельної ділянки № 5176 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК». 25.06.2010 р. - Миколаївською міською радою прийнято рішення № 47/45, пунктом 4 якого було продовжено відповідачу-2 термін оренди земельної ділянки на 10 років, залишивши її в землях поточного будівництва. 28.12.2011 р. Миколаївською міською радою укладено з відповідачем-2 договір про зміни № 305-11 до договору оренди земельної ділянки № 5176 для будівництва готельного комплексу (про продовження строку оренди земельної ділянки на 10 років). 28.12.2011 р. зареєстровано договір про зміни № 305-11 до договору оренди земельної ділянки № 5176 в Управлінні Держкомзему у м. Миколаєві. 10.02.2020 р. Миколаївською міською радою укладено з відповідачем-2 додаткової угоди № 15/У-20 до договору оренди земельної ділянки № 5176 (про поновлення оренди на 10 років - до 12.12.2029 р.). 14.02.2020 р. право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.
Відповідач-2 зазначає, що відповідно до наданого до матеріалів справи прокурором листа Державного управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області № 01-11/345-05, прокуратурою міста Миколаєва було внесено протест на рішення Миколаївської міської ради № 36 від 12.12.2003 року, який згодом було відкликано.
Відтак, за ствердженням відповідача-2, відведення відповідачем-1 відповідачу-2 земельної ділянки під будівництво готельного комплексу було погоджено наступними органами державної влади та місцевого самоврядування: Державною інспекцією по охороні пам'яток культури в Миколаївські області; Відділом охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради; начальником головного управління містобудування та архітектури; Відділом охорони навколишнього природного середовища; Миколаївською СЕС; Державним управлінням екології та природних ресурсів в Миколаївській області; Миколаївським міським управлінням земельних ресурсів; Миколаївською регіональною філією ДП «Центр ДЗК»; Управлінням Держкомзему у м. Миколаєві.
Також, на думку відповідача-2, відведення спірної земельної ділянки було фактично погоджено прокуратурою міста Миколаєва шляхом відкликання протесту № 36 від 20.02.2004 р.
Відповідач-2 зазначає, що 11.03.2008 р. рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 8/46/08 визнано за відповідачем 2 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - прохідну, площею 5,2 кв.м, розташовану поблизу житлового будинку № 1 по Варваріському спуску в м. Миколаєві. Дане рішення було прийнято за позовом відповідача 2 до адміністрації Заводського району м. Миколаєва та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, третя особа - КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації». При цьому, в даному судовому рішенні зазначено, що ані відповідачі, ані третя особа проти позову не заперечували. Приймаючи рішення про задоволення позову, господарський суд Миколаївської області послався на наявність висновків Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, Миколаївської санітарно-епідеміологічної станції, Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України, якими погоджено оформлення самочинно збудованої прохідної.
25.07.2008 р. рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1573 прохідній поблизу житлового будинку по Варваріському спуску площею 5,2 кв.м надано нову адресу - вул. Варварівський спуск, 1/3. 20.08.2008 р. рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1675 видано відповідачу-2 свідоцтво про право власності на майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 10.09.2008 р. відповідачу 2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 22.09.2009 р. постановою Вищого господарського суду України за касаційним поданням Першого заступника прокурора Миколаївської області прийнято Постанову у справі № 8/46/08, якою рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 р. скасовано, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, єдиною підставою для прийняття такої постанови Вищий господарський суд України зазначив про незалучення до участі у справі Миколаївської міської ради. При винесенні цієї постанови був присутнім представник Генеральної прокуратури України. 18.12.2009 р. - ухвалою Господарського суду Миколаївської області у справі № 8/46/08 позовну заяву відповідача-2 залишено без розгляду, при цьому при винесенні такої ухвали був присутнім прокурор Середа Є.В., який представляв інтереси держави в особі Миколаївської міської ради. 21.12.2011 р. рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1254 нежитловій будівлі по АДРЕСА_1 , надано нову адресу - вул. Бузький бульвар, 5-г. Також 21.12.2011 р. рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 видано відповідачу-2 свідоцтво про право власності на майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: вул. Бузький бульвар, 5-г. 28.12.2011 р. - відповідачу-2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: вул. Бузький бульвар, 5-г. 19.01.2012 р. здійснена державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: вул. Бузький бульвар, 5-г в реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Відповідач-2 зазначає, що 02.11.2017 року на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 66% статутного капіталу ТОВ «Ірбіс Плюс». Цього ж дня 34% статутного капіталу ТОВ «Ірбіс Плюс» придбало ТОВ «Рейдовий термінал «Конкорд», 100% корпоративних прав якого, в свою чергу, також належало ОСОБА_1 10.06.2019 р. ТОВ «Рейдовий термінал «Конкорд» на підставі Договору купівлі - продажу частки у статутному капіталі передало ОСОБА_1 частку у 34% статутного капіталу ТОВ «Ірбіс Плюс». Відповідач-2 погоджується з твердженням прокурора щодо того, що таким чином ОСОБА_1 фактично придбав право оренди земельної ділянки та право власності на нерухоме майно та підкреслює, що це сталося не у 2019 році, як про це вказав прокурор, а фактично у 2017 році.
Відповідач-2 зауважує, що на дату придбання ОСОБА_1 корпоративних прав в ТОВ «Ірбіс Плюс» нерухоме майно було в наявності та зазначає, що акт обстеження від 08.11.2024 р., на який прокурор посилається як на доказ відсутності на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, може свідчити лише про обставини, які існували саме на дату його складання - 08.11.2024, а не на дату придбання ОСОБА_1 корпоративних прав ТОВ «Ірбіс Плюс». Часткова руйнація нерухомого майна відбулась набагато пізніше - вже під час незаконної збройної агресії з боку російської федерації проти України, що не позбавляє ТОВ «Ірбіс Плюс» права відновити його або реконструювати у встановленому законодавством порядку після завершення війни та зникнення ризиків його повторної руйнації внаслідок ворожих обстрілів міста Миколаєва, які відбуваються майже кожного дня.
Щодо придбання ОСОБА_1 корпоративних прав на ТОВ «Ірбіс Плюс» відповідач-2, із посиланням на норми ст.ст. 1, 2, 4, 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність», зазначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями, зокрема, можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність провадиться на основі інвестування, що здійснюється громадянами. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей. Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Статтею 7 даного Закону встановлено, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Як вказує відповідач-2, відповідно до ст. 18 Закону, держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність», захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій. Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій. З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності.
Відтак, за ствердженням відповідача-2, ОСОБА_1 , придбаваючи корпоративні права на ТОВ «Ірбіс Плюс», діяв як інвестор відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», та мав намір вкласти власні кошти у будівництво готельного комплексу на земельній ділянці. ОСОБА_1 одночасно з придбанням корпоративних прав на ТОВ «Ірбіс Плюс» було придбано і права на суміжну земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 та нерухоме майно з метою комплексного розвитку території. Схематичний план реалізації інвестиції на цих земельних ділянках додається. Відповідач - 2 зазначає, що при прийнятті рішення про купівлю корпоративних прав у ТОВ «Ірбіс Плюс» ОСОБА_1 враховував, що станом на 2017 рік земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ «Ірбіс Плюс» вже 14 років, її відведення було погоджено усіма заінтересованими органами місцевого самоврядування та державної влади (в тому числі і прокуратурою). Також ОСОБА_1 було враховано, що нерухоме майно зареєстровано в Реєстрі речових прав вже понад 5 років і перебуває в зоні щільної забудови (поряд розташовані розважальні заклади, ресторани, готелі, нічні клуби, приватні будинки) у зв'язку з чим в нього не складалось враження, що знаходження нерухомого майна на цій ділянці не відповідає законодавству. Тим більше, що його розміщення також було погоджено усіма зацікавленими державними та місцевими органами; про його існування було відомо і прокуратурі, яка на той час вже протягом 5-ти років не вживала ніяких заходів для його знесення.
Відтак, відповідач -2 стверджує, що ОСОБА_1 мав обґрунтовані і законні очікування на те, що він зможе мирно володіти нерухомим майном та користуватись земельною ділянкою, і що на нього будуть розповсюджуватись гарантії захисту права власності та інвестицій відповідно до вимог Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Відповідач-2, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини з аналогічних питань, вказує. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (заява № 32899/13) від 20 вересня 2022 року констатовано порушення Україною ст. 1 Першого протоколу до Конвенції внаслідок позбавлення заявниці добросовісно отриманої нею земельної ділянки без жодної компенсації чи іншого виду належного відшкодування. При цьому Європейський Суд виходив з того, що заявниця добросовісно набула право власності на земельну ділянку, не знаючи, що передаючи ділянку заявниці, Рада не забезпечила вжиття необхідних заходів з огляду на інтереси громади. Отже, на неї не мали покладатися всі негативні наслідки за помилку, допущену цим органом, без надання компенсації чи іншого виду належного відшкодування (див. рішення у справі «Томіна та інші проти Росії» (Tomina and Others v. Russia), заява № 20578/08 та 19 інших заяв, пункт 39, від 01 грудня 2016 року). Отже, суд визнав, що позбавлення заявниці земельної ділянки, яку вона добросовісно отримала і використовувала протягом близько чотирьох років, без надання жодної компенсації чи іншого виду належного відшкодування поклав на неї непропорційний тягар, і у зв'язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідач-2 зазначає, що у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Одеська бутербродна компанія» проти України» (Заява № 59414/15) від 12 грудня 2024 року констатовано порушення Україною ст. 1 Першого протоколу до Конвенції внаслідок того, що хоча і втручання держави було передбачене законодавством і переслідувало мету, яка відповідала суспільному інтересу, воно в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності. Європейський суд наголосив, що навіть після того, як право власності підприємства - заявника на кафе було визнано недійсним і було знову видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення вжито не було, а виконавче провадження досі триває, хоча минуло вісім років. Більш того, з липня 2011 року до березня 2012 року кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації прав власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього, хоча їм мало бути відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою. Європейський суд зазначив, що це є ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її. Стосовно аргументів, що підприємство-заявник могло вимагати компенсацію за втрату майна, Європейський суд зауважив, що, по-перше, частина цього аргументу стосується передбачуваної можливості пана та пані Є., учасників підприємства-заявника, подати позов про відшкодування шкоди проти пана М., однак відсутнє детальне пояснення на підставі яких конкретних положень національного законодавства це було б можливим, і як це могло б виправити ситуацію для підприємства-заявника як окремої юридичної особи; по-друге, те, що підприємство-заявник могло отримати відшкодування за незаконні дії чи рішення органів державної влади, не було підтверджено жодними поясненнями чи прикладами з національної практики. Отже, Європейський суд дійшов висновку, що не має жодних наданих йому матеріалів, які б свідчили, що підприємство-заявник мало будь-які способи отримання компенсації. Беручи до уваги наведені міркування, Європейський суд констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Як вказує відповідач-2, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Відповідач-2 зауважує, що згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає захисту не тільки право власності, а й право оренди майна (рішення ЄСПЛ у справі «Будівельно-інвестиційна Група 1» проти України», Заява № 56903/10 від 17 грудня 2020 року, рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства», (Заява № 44277/98) від 24 червня 2003 року).
Відтак, відповідач-2 вважає, що задоволення позовних вимог прокурора призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, буде суперечити принципу «належного урядування» в Україні, не відповідатиме усталеній практиці Європейського Суду з прав людини.
Також у відзиві відповідачем-2 заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 . В обґрунтування вказаного клопотання відповідач-2 вказує, що враховуючи обставини, наведені у п. 3 даного відзиву, а також те, що прокурор у своєму позові неодноразово посилається на те, що саме Капацина М.В. діяв недобросовісно підчас набуття корпоративних прав на ТОВ «Ірбіс Плюс», тому є підстави вважати, що рішення господарського суду може вплинути на права Капацини М.В. У разі задоволення позову прокуратури, він буде фактично позбавлений прав інвестора, гарантованих Законом України «Про інвестиційну діяльність», його буде позбавлено права мирно користуватись земельною ділянкою та володіти нерухомим майном (через володіння 100% корпоративних прав ТОВ «Ірбіс Плюс»), що може бути підставою для нього для звернення до Європейського Суду з прав людини на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також відповідач-2 зазначає, що прокурор, формулюючи свої позовні вимоги, як негаторний позов, тобто позов, що має на меті усунути існуючі на дату його подання порушення, посилається на нормативні акти, що вже не діють. До таких актів, зокрема, належить наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 70 від 29.07.1994 року, ДБН 360-92** (втратили чинність 01.10.2019 року), постанова Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24.11.1986 року.
На думку відповідача-2, прокурор також посилається на норми законодавства, які взагалі не регулюють спірні правовідносини. Так, прокурор посилається на ст. 416 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Разом з цим, як вказує відповідач-2, дана норма міститься в Главі 34 Цивільного кодексу України, яка регулює право суперфіцію, і не може регулювати право оренди земельної ділянки, яке унормовано Главою 58 Цивільного кодексу України.
Відповідач-2 вважає, що практика Верховного Суду, на яку посилається прокурор, не є релевантною до обставин даної справи, так як стосується набуття права власності на земельні ділянки водного або навіть лісовового фонду, яке відбувалось внаслідок перевищення повноважень органами державної влади або місцевого самоврядування, чого не вбачається у даній справі. Відповідач-2 стверджує, що прокурор посилається на певні пункти постанов Верховного Суду, цитуючи їх зміст, якого насправді в цих пунктах немає.
Щодо обраного прокурором способу захисту відповідач-2 зазначає, що, як вбачається з позовних вимог, прокурор в даній справі виступає позивачем замість Миколаївської міської ради, яка не зазначається ним в якості позивача у зв'язку з тим, що, вона, нібито, сама є порушником вимог законодавства.
На думку відповідача-2, фактично даний позов пред'явлено прокурором в інтересах територіальної громади міста Миколаєва, від імені якої діє Миколаївська міська рада відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідач-2 вважає, що прокурором неправильно визначено спосіб захисту прав територіальної громади міста Миколаєва. Так, у п. 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18, зазначено, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
Відповідач-2 зауважує, що як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 користується земельною ділянкою площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 на підставі договору оренди землі від 03.09.2007 №5176, зі змінами та доповненнями, укладеного відповідачем 1, який діє саме від імені територіальної громади міста Миколаєва в силу положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». На думку відповідача-2, відповідно до даної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, для захисту прав територіальної громади міста Миколаєва прокурору слід було обирати не негаторний позов, а один із зобов'язально-правових способів захисту цивільних прав. При цьому, той факт, що у даній справі позивачем виступає прокурор, а не Миколаївська міська рада, не має значення, оскільки і прокурор, і Миколаївська міська рада представляють інтереси територіальної громади міста Миколаєва. До того ж, прокурор сам зазначає, що діє в інтересах територіальної громади міста Миколаєва замість Миколаївської міської ради.
Відповідач-2 зазначає, що у п. п. 153, 155 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц, зокрема, зазначено: «Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).»
Відтак, на думку відповідача-2, прокурором обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Також 19.02.2025 р. від представника відповідача ТОВ “Ірбіс Плюс» - адвоката Панченка С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про застосування позовної давності (вх. № 2570/25).
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач-2 зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, на думку відповідача-2, «визнання правочину недійсним» та «визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб» - є самостійними способами захисту цивільних прав, які є відмінними від способу, передбаченого ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України - усунення порушень прав власника на землю, які не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (негаторний позов).
Відповідач-2 вважає, що позовні вимоги прокурора № 1 (усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8), № 2 (усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконним і скасування пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23), № 4 (усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г) - фактично є вимогами про визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування (п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України), а позовна вимога № 5 (усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Ірбіс Плюс» знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від будівельних матеріалів) - є похідною від позовної вимоги № 4, а отже, може бути задоволеною тільки у випадку задоволення позовної вимоги № 4. Позовна вимога прокурора № 3 (усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 №5176) - фактично є вимогою про визнання правочину недійсним (п. 2, ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України), а позовна вимога № 6 (усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Ірбіс Плюс» повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006) - є похідною від позовної вимоги № 3 (правові наслідки недійсного правочину - абзац 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України), а отже, може бути задоволена виключно у випадку задоволення позовної вимоги № 3.
При цьому, відповідач-2 вважає, що застосування прокурором для формулювання усіх 6 позовних вимог однакового словосполучення «усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду» зроблено навмисно з метою штучного створення уявлення про заявлення прокурором саме негаторного позову, на який не розповсюджується позовна давність (а не позову про визнання правочину недійсним та про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, на які позовна давність розповсюджується).
Відповідач-2 зауважує, що матеріали справи, надані прокурором, містять інформацію про те, що ще 20.02.2004 року прокуратурою було внесено протест № 36 на рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8, який згодом було прокуратурою відкликано (Лист Державного управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області № 01-11/345 від 16.02.2004 року). Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ще в 2009 році Генеральній прокуратурі України було відомо, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2008 року у справі № 8/46/08 було визнано за ТОВ «Ірбіс Плюс» право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - прохідну, загальною площею 5,2 кв.м, розташовану поблизу житлового будинку №1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві (адже прокуратурою було внесено касаційне подання на це судове рішення). Представник Генеральної прокуратури навіть був присутнім у судовому засіданні у Вищому господарському суді України, що відбулось 22.09.2009 року, де розглядалось це подання. Отже, на думку відповідача-2, прокурору було відомо (не могло бути не відомо) про затвердження проекту відведення та надання в оренду ТОВ «Ірбіс Плюс» земельної ділянки площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку №1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві ще з 2004 року (вже більше 20 років), та про оформлення права власності за ТОВ «Ірбіс Плюс» на прохідну, загальною площею 5,2 кв.м - ще з 2009 року (вже більше 15 років).
Відповідач 2 вважає, що прокурором заявлено вищезазначені позовні вимоги поза межами встановленого строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
21.02.2025 р. від представника відповідача Миколаївської міської ради - Бублич Н.П. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву (вх. № 2686/25). Так, відповідач-1 зазначає, що підготовка позиції по даній справі потребує, серед іншого, збору інформації, яка не перебуває у володінні представника відповідача - посадової особи юридичного департаменту Миколаївської міської ради. Враховуючи викладене, юридичним департаментом Миколаївської міської ради було направлено запити до Департаменту архітектури та містобудування ММР та КП ММБТІ, однак станом на час спливу строку на подання відзиву відповідей на вказані запити представником не отримано, що унеможливлює на даний час сформувати остаточну позицію по даній справі. Відтак, відповідач-1 просить продовжити строк на подання відзиву на позовну заяву по справі № 915/158/25 до 03.03.2025 та відкласти підготовче засідання, призначене на 27.02.2025 о 11-30, на іншу дату.
24.02.2025 р. від представника прокуратури Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив ТОВ “Ірбіс Плюс» (вх. № 2786/25).
Щодо набуття ОСОБА_1 корпоративних прав на 100% статутного капіталу ТОВ «Ірбіс Плюс» прокурор зазначає, що у відзиві на позовну заяву зазначені обставини набуття ОСОБА_1 корпоративних прав на 100 % статутного капіталу ТОВ «Ірбіс Плюс» та мету вчинення правочинів з цих питань - інвестування власних коштів у будівництво готельного комплексу на земельній ділянці. Водночас прокурор зауважує, що ним не оскаржується та не надається оцінка законності набуття ОСОБА_1 корпоративних прав на статутний капітал ТОВ «Ірбіс Плюс», та вказане не є предметом позову у справі №915/158/25.
Прокурор вражає хибним посилання відповідача-2 на позиції Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України», «Надточий проти України», та «Одеська бутербродна компанія» проти України». Як вказує прокурор, правові позиції, викладені у вищезазначених рішеннях ЄСПЛ спрямовані на захист добросовісних набувачів майна. Зокрема, у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Як вказує прокурор, з огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на повернення майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. Відтак, на думку прокурора, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується (повертається). При цьому, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. На думку прокурора, ТОВ «Ірбіс Плюс» до суду не надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих тверджень щодо відсутності у нього відомостей про неможливість відведення земельної ділянки, яка належить до зеленої зони загального користування та розташована у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, та, відповідно, її використання для будівництва комерційних об'єктів на ній, а доводи представника відповідача щодо непропорційного втручання у право товариства на земельну ділянку та будівлю прохідної як особи, яка покладалась на легітимність добросовісних дій державних органів, спростовується наступним.
Як вказує прокурор, спірна земельна ділянка розташована в безпосередній близькості до урізу води та всією своєю площею розташована в межах 100 метрової прибережної захисної смуги Бузького лиману (найбільш віддалена межа ділянки від урізу води - 63-82 метри). Тому в силу явних ознак прибережної захисної смуги водного об'єкту, відкритості і незабудованості території, проявивши розумну обачність, товариство та, відповідно, всі його бенефіціарні власники були зобов'язані утриматись від набуття права оренди на спірну земельну ділянку водного фонду для будівництва готельного комплексу, а Миколаївська міська рада - утриматись від прийняття вочевидь незаконних рішень щодо її надання в оренду та укладення відповідного договору оренди землі.
Прокурор зауважує, що про віднесення цієї території до зони зелених насаджень загального користування та, відповідно, про пряму неможливість її використання за будь-яких обставин для будівництва готельного комплексу свідчив і діючий на час виникнення спірних правовідносин Генеральний план міста Миколаєва, який був проігнорований як міською радою, що його затверджувала, так і ТОВ «Ірбіс Плюс». Інші нормативно-правові акти, якими визначено правовий статус земель прибережних захисних смуг, режим їх використання, були доступними, чіткими та передбачуваними.
Прокурор вважає, що ТОВ «Ірбіс Плюс» повинно було проявити розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з відповідним законодавством. Аналогічні висновки щодо поведінки добросовісного власника викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17. На думку прокурора відсутні підстави щоб вважати, що перед набуттям права оренди спірної земельної ділянки, у тому числі при набутті корпоративних прав, існували перешкоди для самостійного чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомлення із зазначеними актами та висновку щодо правового режиму відповідної ділянки. Відтак, з огляду на викладене, а також враховуючи те, що планово-картографічні матеріали, що містяться у проекті землеустрою, затверджені ТОВ «Ірбіс Плюс», товариство не могло не знати про те, де саме розміщена спірна земельна ділянка і якими є її межі на місцевості. Тому наявні підстави стверджувати про те, що товариство, його посадові особи та засновники (бенефіціарні власники), усвідомлювали ризик набуття земельної ділянки прибережної захисної смуги Бузького лиману, отже, мали можливість утриматись від набуття права оренди на неї.
За ствердженням прокурора, не є добросовісними дії ТОВ «Ірбіс Плюс» щодо будівництва та оформлення права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості - прохідну площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г. Прокурор вказує, що судовими рішеннями у справі № 8/46/08 підтверджено, що товариством здійснено будівництво об'єкту нерухомості самовільно, без дозволу на будівництво, належно затвердженого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт. Незважаючи на те, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі № 8/46/08-НР позов товариства про визнання права власності залишено без розгляду, останнім не вжито заходів до припинення права власності на будівлю прохідної, а навпаки - подано до виконкому міської ради звернення про зміну її адреси, та у подальшому - заяву до КП ММ «БТІ» про оформлення права власності на нежитлову будівлю по вул. Бузький бульвар, 5г.
За ствердженням прокурора, при набутті Капациною В.М. корпоративних прав на ТОВ «Ірбіс Плюс» останній вочевидь був обізнаний про наявність речових прав як на спірну земельну ділянку, так і на самочинно збудоване нерухоме майно, яке зареєстровано за ТОВ «Ірбіс Плюс». Прокурор зазначає, що згідно порталу Опендатабот, який є загальнодоступною базою даних та створений для доступу до державних баз даних громадян і бізнесу, при пошуку ТОВ «Ірбіс Плюс» за кодом ЄДРПОУ висвітлюється рішення господарського суду Миколаївської області від 10.03.2008 у справі №8/46/08 про оформлення права власності на самочинно збудований об'єкт - прохідну літ. А-1, загальною площею 5,2 кв. м., розташована поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску в м. Миколаєві. При цьому, не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки або майна у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Як вказує прокурор, у постанові КЦС ВС від 03.02.2025 у справі № 185/10500/21 зазначено, що доводи про те, що відповідач не міг знати про претензії інших осіб на це нерухоме майно або про те, що воно може бути спірним, є необґрунтованими з огляду на те, що особа мала можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням, зокрема, перевірити наявність судових обмежень чи претензій інших осіб. Крім того, обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна, зокрема у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (щодо накладення арешту).
На думку прокурора, придбавши корпоративні права на підприємство, а фактично і право оренди на спірну ділянку з нібито розташованою на ній будівлею (прохідною), Капацина М.В. був обізнаний про місцезнаходження земельної ділянки та незаконне будівництво об'єктів на ній, а отже діяв вочевидь недобросовісно. Прокурор зауважує, що згідно з відзивом, Капацина М.В. обізнаний про відсутність будь-яких об'єктів, у тому числі будівлі прохідної, на спірній земельній ділянці, водночас дотепер не вжив заходів до скасування державної реєстрації права власності на неіснуючі будівлі. За даними офіційного веб-сайту Миколаївської міської ради, Капацина М.В. є депутатом Миколаївської міської ради VIII скликання, а отже, на думку прокурора, обізнаний про встановлені законодавством обмеження у забудові прибережної захисної смуги та пляжної зони Бузького лиману.
Прокурор вважає, що з цих же підстав не підлягає також застосуванню ЄСПЛ у справі «Надточий проти України», оскільки викладені у ній доводи стосуються захисту прав особи, яка добросовісно набула земельну ділянку для будівництва житлового будинку.
За ствердженням прокурора, не може бути врахована при розгляді справи і позиція ЄСПЛ у справі «Одеська бутербродна компанія» проти України» щодо тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її. Так, під час розгляду вказаної справи Європейський суд наголосив, що після того як право власності підприємства заявника на кафе було визнано недійсним і було видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення вжито не було. Більш того, кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації права власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього хоча їм було відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою.
Водночас, прокурор зауважує, що у справі, що розглядається, відсутні рішення судів про знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості - прохідної площею 5,2 кв.м по АДРЕСА_1 , та визнання недійсним права власності на нього. Як стверджує прокурор, будучи обізнаним про наявність ухвали господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі № 8/46/08-НР, яким позов ТОВ «Ірбіс Плюс» про визнання права власності залишено без розгляду, з метою недопущення припинення права власності на самочинно збудоване майно (прохідну) по АДРЕСА_1 та притримання його за собою у будь-який спосіб, товариством вжито заходів до привласнення нової адреси вказаному об'єкту та повторної реєстрації права власності на нього. Зокрема, ТОВ «Ірбіс Плюс» подано до виконкому міської ради звернення про зміну її адреси, та у подальшому - заяву до КП ММ «БТІ» про оформлення права власності на цю нежитлову будівлю по іншій адресі - вул. Бузький бульвар, 5г. У свою чергу, Миколаївською міською радою та її виконавчим комітетом, як власником землі та представником членів територіальної громади міста Миколаєва, також не вжито заходів до усунення порушень законодавства при використанні земельної ділянки водного фонду та її забудові, а навпаки в інтересах ТОВ «Ірбіс Плюс» прийнято рішення про надання адреси самочинному об'єкту будівництва, оформлення права власності на нього та видано відповідні правовстановлюючі документи.
Вказане, на думку прокурора, свідчить, що посадові особи як Миколаївської міської ради та її виконавчого комітету, так і ТОВ «Ірбіс Плюс», діяли недобросовісно, усупереч інтересам територіальної громади міста Миколаєва, задля притримання права оренди на рекреаційні території узбережжя Бузького лиману у будь-який спосіб з метою їх подальшої забудови комерційними об'єктами. Прокурор вважає, що в даному випадку відсутні ознаки терпимого ставлення органів влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її, а навпаки дії Миколаївської міської ради та її виконавчих органів свідчать про потурання інтересам товариства, вжиття усіх можливих заходів до «приховування» та узаконення самочинної забудови, попри те, що це суперечить інтересам територіальної громади міста Миколаєва.
Прокурор стверджує, що у спірних правовідносинах повернення державі майна недобросовісним набувачем не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Прокурор зауважує, що відповідачем звертається увага на наявність численних висновків та погоджень органів влади та контролю щодо погодження проекту землеустрою, проте вказане не є беззаперечним доказом законності відведення спірної земельної ділянки водного фонду. Проте, на думку прокурора, за умови належного виконання органами влади та контролю свої обов'язків та непогодження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду, місцерозташування якої було всім вочевидь відоме, порушення законодавства були б не допущені.
Як вважає прокурор, усе вищевикладене та підстави позовної заяви свідчать про незаконність набуття права оренди на земельну ділянку прибережної захисної смуги Бузького лиману та розміщення на ній об'єкту нерухомості (з оформленням права власності на нього). При цьому, твердження відповідача щодо наявності погоджень державними органами проекту відведення спірної ділянки не впливає на неправомірність розпорядження цією землею, оскільки вочевидь в даному випадку наявні порушення вимог земельного та водного законодавства. За ствердженням прокурора, наявність висновків органів влади жодним чином не відміняє положення ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, якими встановлена заборона на використання землі прибережної захисної смуги для цілей будівництва нерухомого майна.
Прокурор заперечує щодо необхідності залучення третьої особи - ОСОБА_1 , зазначаючи про те, що згідно порталу Опендатабот, який є загальнодоступною базою даних та створений для доступу до державних баз даних громадян і бізнесу, ОСОБА_1 є єдиним кінцевим бенефіціарним власником, засновником та керівником ТОВ «Ірбіс Плюс», яке є відповідачем у справі, відтак, для залучення ОСОБА_1 , як громадянина, в якості третьої особи немає жодних підстав.
На заперечення відповідача-2 щодо нормативного обґрунтування прокурором позовних вимог прокурор зауважує, що згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Як вказує прокурор, із посиланням на рішення від 03.10.1997 № 4-зп Конституційного Суду України, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній». Отже, судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно- правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак, при обґрунтуванні допущених Миколаївською міською радою порушень законодавства при відведенні спірної земельної ділянки водного фонду, розташованої у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, та ТОВ «Ірбіс Плюс» - при самовільному будівництві об'єктів нерухомості та оформленні права власності на них, прокурором наведено положення нормативних правових актів, державних будівельних норм, стандартів та правил, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.
На зауваження відповідача-2 щодо неправильно обраного прокурором способу захисту, прокурор вказує, що ним у позовній заяві детально обґрунтовано застосування ефективного способу захисту нормами законодавства та сталими правовими позиціями Верховного Суду у справах щодо земель водного фонду. Так, прокурор вказує, що Верховний Суд неодноразово виснував, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням норм земельного та водного законодавства слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункти 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі № 911/3310/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17).
Прокурор вважає недоречним посилання у відзиві на положення п.п. 153, 155 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 про те, що вимога про скасування рішення, записів про державну реєстрацію права власності не є необхідним для ефективного відновлення прав, оскільки позовна заява не містить таких вимог.
Також прокурор заперечує щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, наведених у відзиві на позовну заяву, розмір яких орієнтовно становить 40000,00 грн. Так, прокурор зазначає, що заявлений представником відповідача попередній розмір витрат на правничу допомогу у цій справі (4000 грн. за одну годину) не відповідає критеріям реальності та розумності визначення та розподілу судових витрат, є завищеним та належним чином не обґрунтованим.
25.02.2025 р. від представника прокуратури - Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на заяву про застосування позовної давності (вх. № 2807/25). Як зазначає прокурор, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач вказує, що позовна заява прокурора не підпадає під ознаки негаторного позову. Прокурор не погоджується з вказаними доводами, вказуючи, що відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. За змістом ст. 391 ЦК України, на яку міститься посилання у позові, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За правилами цієї статті власник (титульний володілець) може вимагати усунення будь-яких порушень його права. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Як вказує прокурор, територіальна громада міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном. Відтак, прокурор вважає, що позов про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та рoзпopядженні землями водного фонду шляхом визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, недійсним договору оренди землі, свідоцтва про право власності, скасуванням державної реєстрації права оренди та права власності із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, повернення земельної ділянки є негаторним та може бути заявлений впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної землі.
Як зазначає прокурор, відповідно до Переліку документів, що створюються під час діяльності органів прокуратури України, із зазначенням строків зберігання, строк зберігання документів реагування з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів сплинув. А тому підтвердити або спростувати доводи представника відповідача ТОВ «Ірбіс Плюс» про те кому саме, з яких підстав та на яке рішення та/або пункт рішення вносився протест або інший документ прокурорського реагування на цей час не вбачається можливим.
Разом з тим прокурор вказує, що обізнаність ТОВ «Ірбіс Плюс» про внесення протесту та зацікавленість вказаним документом лише після пред'явлення прокурором позову, додатково підтверджує недобросовісність останнього та незаконність набуття права оренди на землі водного фонду, розташовані в межах прибережної захисної смуг Бузького лиману.
Прокурор зауважує, що ним не спростовується та не заперечується факт обізнаності про вжиття ТОВ «Ірбіс Плюс» заходів до оформлення у судовому порядку права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості - будівлю прохідної. У позові наведено та підтверджено доказами той факт, що постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009 задоволено касаційне подання прокуратури, скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі № 8/46/08-НР позов товариства залишено без розгляду, у зв'язку з неявкою позивача. Незважаючи на те, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі № 8/46/08-НР позов товариства про визнання права власності залишено без розгляду, останнім не вжито заходів до припинення права власності на будівлю прохідної.
На думку прокурора, з метою недопущення припинення права власності на самочинно збудоване майно (прохідну) по вул. Варварівський узвіз, 1/3 та притримання його за собою у будь-який спосіб, товариством подано до виконкому міської ради звернення про зміну її адреси, та у подальшому - заяву до КП ММ «БТІ» про оформлення права власності на нежитлову будівлю по вул. Бузький бульвар, 5г. Наразі за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 за ТОВ «Ірбіс Плюс» зареєстровано право власності на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г, хоча остання знищена.
Прокурор зазначає, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 34 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц). Для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов'язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред'явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи (схожі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).
Відтак, прокурор вважає, що з огляду на вищевикладене, позовна вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи, також є негаторною, а висновок представника ТОВ «Ірбіс Плюс» про необхідність застосування у спірних правовідносинах наслідків спливу строку позовної давності є помилковим.
27.02.2025 р. від представника відповідача Миколаївської міської ради - Бублич Н.П. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 2975/25), в якому відповідач-1 заперечує проти вимог позовної заяви і вважає, що позов не підлягає задоволенню.
Як вказує відповідач-1, посилаючись на норми ст. 124 ЗК України, порядок передачі земельних ділянок в оренду, зокрема ч. 1 передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. У частині 3 вказаної статті зазначено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу. Відповідно до ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Відповідач-1 зазначає, що ст. 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно- епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.
За ствердженням відповідача-1, відповідно до дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданого виконкомом Миколаївської міської ради від 09.12.2003 за № 11442/050319, ПГО «Міський земельно-кадастровий центр» на замовлення ТОВ «Ірбіс плюс» проведено розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по Варварівському спуску в районі житлового будинку №1 в Заводському районі м. Миколаєва для будівництва готельного комплексу. Проект відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Ірбіс - Плюс» містив наступні погодження. Так, відповідно до висновку по проекту відведення земельної ділянки головного управління містобудування та архітектури від 17.12.2003 № 17-5520/2, погоджено матеріали по проекту відведення земельної ділянки, розроблені ПГО «Міський земельно-кадастровий центр» та зазначено про можливість відведення ТОВ «Ірбіс Плюс» в оренду земельну ділянку загальною площею 2252 кв.м за рахунок земель, не наданих в оренду чи користування, для будівництва готельного комплексу на Варварівському спуску поблизу ж/будинку №1 в Заводському районі м. Миколаєва, а також зазначено про відсутність наявних обмежень на використання земельної ділянки. Висновком Міської санітарно-епідеміологічної станції від 12.12.2003 № 2221/5 погоджено проект відведення земельної ділянки площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку № 1 по вул. Варварівський спуск в Заводському районі. Відповідно до протоколу робочої наради у в.о. начальника держу правління екоресурсів в Миколаївській області від 03.12.2003 погоджено відведення земельних ділянок під будівництво готельно-ресторанного комплексу по Варварівському спуску поблизу будинку №1. Висновком Державної інспекції по охороні пам'яток культури в Миколаївській області від 15.12.2003 № 1102 встановлено можливість розташування об'єкту, розмірів та умов вилучення (викупу) земельної ділянки (за наслідками обстеження) під будівництво та обслуговування готельного комплексу біля жилого будинку №1 по Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва. Висновком Державного управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області від 16.02.2004 № 01-11/345-05, з урахуванням відкликання протесту прокуратури м. Миколаєва від 20.02.2004 №36, погоджено ТОВ «Ірбіс» відведення земельної ділянки в оренду під будівництво готельного комплексу в районі житлового будинку №1 на Варварівському спуску, 1 в м. Миколаєві. Відповідно до висновку відділу охорони навколишнього природного середовища від 18.12.2003 № 670/з погоджено проект відведення земельної ділянки площею 2252 кв.м для будівництва готельно-ресторанного комплексу в районі житлового будинку № 1 по вул. Варварівський спуск в Заводському районі м. Миколаєва. Листом відділу охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради від 16.12.03 № 775/3 погоджено проект відведення земельної ділянки та зазначено про можливість відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування для будівництва готельного комплексу. Висновком Миколаївського міського управління земельних ресурсів Держкомзему України від 19.02.2004 № 292 погоджено проект відведення земельної ділянки ТОВ «Ірбіс Плюс» щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2252 га в оренду за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування з віднесенням її до земель іншого призначення (поточного будівництва) для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку №1 на Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва; земельна ділянка має обмеження у використанні згідно з УКПОКЧЗД: правові типу 1.1 - «зміна цільового використання».
Відповідач-1 зауважує, що саме Миколаївське міське управління земельних ресурсів, як структурний підрозділ Держкомзему України являється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та в силу Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності.
Як зазначає відповідач-1, в подальшому пунктами 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8 затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 2252 кв.м із земель населеного пункту, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до земель поточного будівництва, для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку №1 по Варварівському спуску та надано в оренду строком на 3 роки товариству з обмеженою відповідальністю «Ірбіс Плюс» земельну ділянку площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку №1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві. На підставі вказаного рішення 09.04.2004 між Миколаївською міською радою та ТОВ «Ірбіс Плюс» укладено договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис №2447.
За ствердженням відповідача-1, за заявою товариства від 04.10.2006 № 8, пунктом 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23 продовжено на 3 роки термін оренди вказаної ділянки. При цьому, відповідно до протоколу 7 сесії V скликання від 09.11.2006 р., серед запрошених та присутніх на сесії значився старший помічник прокурора міста - Левкович А.Є., який в ході обговорення вказаного проекту взагалі не вносив ніяких зауважень та пропозицій щодо продовження оскаржуваного договору оренди ТОВ «Ірбіс Плюс», що підтверджує обізнаність прокуратури про надання в оренду ТОВ «Ірбіс Плюс» оскаржуваної земельної ділянки та фактичну відсутність станом на 2006 рік заперечень з цього приводу.
Відповідач-1 зазначає, що в подальшому між Миколаївською міською радою та ТОВ «Ірбіс Плюс» 03.09.2007 укладено договір оренди землі №5176, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006. Зазначений договір 27.09.2007 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040700100491. Строк оренди вказаної земельної ділянки неодноразово продовжувався, у зв'язку з чим з товариством укладались договори про зміни від 02.07.2008 №1671-08, від 20.11.2009 №1000-09, від 28.12.2011 №305-11, від 10.02.2020 №15/У-20 (договір діє до 12.12.2029 року).
Відтак, на думку відповідача-1, проект землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки мав всі погодження, які передбачені вимогами статті ст. 123 Земельного кодексу України та Миколаївська міська рада мала тільки один варіант правомірної поведінки - затвердити проект землеустрою та прийняти рішення про відведення земельної ділянки ТОВ «Ірбіс Плюс» в оренду для будівництва готельного комплексу.
Відповідач також посилається на практику Європейського Суду з прав людини (рішення у справі «Рисовський проти України» (29979/04)) щодо застосування принципу «належного урядування». Крім того, як зазначає відповідач-1, Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Відтак, відповідач-1 вважає, що держава в особі Миколаївського міського управління земельних ресурсів Держкомзему України, міської санітарно-епідеміологічно станції Міністерства охорони здоров'я України, Державного управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області, Державної інспекції по охороні пам'яток культури в Миколаївській області управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації, погодила відведення земельної ділянки ТОВ «Ірбіс Плюс» в оренду за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування з віднесенням її до земель іншого призначення (поточного будівництва) для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку №1 на Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва, та не вказувала про заперечення щодо цього, а також порушення прав та інтересів держави. Отже, приймаючи оскаржувані пункти рішення, Миколаївська міська рада діяла у межах повноважень, визначених статтями 12, 123 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування».
Щодо обраного позивачем способу захисту, відповідач-1 вказує, що, на його думку, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 № 17/8, яким затверджено проект відведення та надано в оренду ТОВ «Ірбіс Плюс» земельну ділянку, пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23, яким продовжено ТОВ «Ірбіс Плюс» строк оренди земельної ділянки, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку такі позовні вимоги не є ефективним способом захисту права держави, оскільки названі рішення міської ради вже були реалізовані і вичерпали свою дію. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.
Відповідач-1 зазначає, що предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає. Тобто негаторний позов підлягає застосуванню лише за відсутності договірних відносин між сторонами, оскільки за такої ситуації здійснення власником захисту свого порушеного права відбувається засобами зобов'язального права. В даному випадку, на думку відповідача-1, договір оренди землі №5176, укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ «Ірбіс Плюс», предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 на даний момент діючий (діє до 12.12.2029 року), орендар сумлінно сплачує орендну плату за користування земельної ділянки, заборгованість зі сплати відсутня, у зв'язку з чим відповідач-1 вважає, що прокурор помилково звернувся з негаторним позовом, що тягне застосування загального строку позовної давності, передбаченого законодавством, та свідчить про заявлення позовних вимог поза межами встановленого законодавством строку.
В підготовчому засіданні 27.02.2025 р. судом задоволено клопотання відповідача-1 про надання додаткового строку на подання відзиву на позовну заяву та прийнято до розгляду відзив на позовну заяву як такий, що надійшов вчасно.
Також у підготовчому засіданні 27.02.2025 р. судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 .
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 27 лютого 2025 року по справі №915/158/25 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 13 березня 2025 року о 12 год. 30 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
03.03.2025 р. від представника відповідача ТОВ “Ірбіс Плюс» - адвоката Панченка С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на відповідь прокурора на відзив (вх. № 3173/25). Так, відповідач-2 вказує, що прокурором неодноразово у позовній заяві та у відповіді на відзив зазначається про порушення ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України в частині заборони використання прибережної захисної смуги для будівництва нерухомого майна. Разом з цим, на думку відповідача-2, прокурором не враховано, що за період від прийняття Миколаївською міською радою рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8, до дати подання прокурором даного позову, вищезазначені статті Земельного та Водного кодексів неодноразово змінювались. Отже, відповідач-2 вважає, що закон, який вступив в силу тільки 24.07.2021 року ніяким чином не може впливати на дійсність або недійсність договору оренди землі від 03.09.2007 року № 5176, так само, як і на законність або незаконність рішень Миколаївської міської ради від 12.12.2003 року № 17/8 та від 09.11.2006 року № 7/23.
Як вказує відповідач-2, аналогічні зміни вносились тими ж самими законами і у статтю 60 Земельного кодексу України. Відтак, на думку відповідача-2, ОСОБА_1 при придбанні корпоративних прав ТОВ «Ірбіс Плюс» 02.11.2017 року не міг знати, що у 2021 році в ВК України та ЗК України з'явиться норма, яка буде вводити певні обмеження на територію, що розташована в 100-метровій межі від урізу води лиману.
За ствердженням відповідача-2, станом на 02.11.2017 року діяв Генеральний план м. Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 року № 35/18 (розміщений у загальному доступі на офіційному сайті Миколаївської міської ради https://mkrada.gov.ua/documents/1944.html), яким не було передбачено розташування прибережної захисної смуги у місцезнаходженні земельної ділянки площею 2252 кв. м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006.
Також відповідач-2 вважає, що для оспорення договору оренди землі від 03.09.2007 №5176 прокурором обрано неправильний спосіб захисту (замість ресцисорного позову заявлено негаторний), що є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Крім того, відповідач-2 просив суд витребувати:
- у Миколаївської обласної прокуратури копію протесту прокуратури міста Миколаєва № 36 від 20.02.2004 року та копії усіх документів, які були підставою для внесення цього протесту; копію документу, яким було відкликано протест прокуратури міста Миколаєва № 36 від 20.02.2004 року та копії усіх документів, які були підставою для такого відкликання; копії інших документів прокурорського реагування на рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8;
- у Миколаївської міської ради копію рішення № 16/21 від 27.01.2022 року, а також детальний план території, затверджений цим рішенням.
03.03.2025 р. від представника прокуратури Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив міської ради (вх. № 3179/25).
Так, прокурор зазначає, що наявність погоджень органів влади жодним чином не спростовує твердження прокурора щодо незаконності відведення спірної земельної ділянки, розташованої на території зелених насаджень та прибережної захисної смуги Бузького лиману. Як вказує прокурор, наявність погоджень органів влади проекту землеустрою щодо відведення ділянки для цілей будівництва готельного комплексу не змінює законодавчу заборону на будівництво об'єктів на спірній ділянці (зі статусом території зелених насаджень та прибереженої захисної смуги), а лише додатково підтверджує неналежне виконання органами влади та контролю своїх обов'язків.
На думку прокурора, за будь-яких умов у Миколаївської міської ради не було прав розпорядитися спірною земельною ділянкою всупереч законодавчої заборони, передавши її в користування для цілей, які не узгоджуються зі статусом такої ділянки (для будівництва готельного комплексу). Відтак, прокурор вважає твердження про правомірність поведінки міської ради (обов'язок затвердити проект землеустрою, за наявності погоджень органів влади), є помилковим та таким, що безпосередньо порушує права територіальної громади на спірну земельну ділянку.
За ствердженням прокурора, Миколаївська міська рада, передавши в оренду земельну ділянку, яка належить до території зелених насаджень та прибережної захисної смуги, сама порушила принцип належного урядування, оскільки діяла всупереч законодавчим обмеженням щодо цільового призначення земельної ділянки. Відведення земельної ділянки для будівництва готельного комплексу на території зелених насаджень та прибережної захисної смуги також порушує принцип юридичної визначеності, оскільки суперечить положенням законодавства. Як вважає прокурор, в силу явних ознак прибережної захисної смуги водного об'єкту, відкритості і незабудованості території, проявивши розумну обачність, Миколаївська міська рада (як власник від імені територіальної громади) зобов'язана була утриматись від прийняття вочевидь незаконних рішень щодо надання спірної ділянки водного фонду в оренду для цілей будівництва готельного комплексу та укладення відповідного договору оренди землі, а ТОВ «Ірбіс Плюс» та всі його бенефіціарні власники - були зобов'язані утриматись від набуття права оренди на цю ділянку.
Прокурор зазначає, що міською радою не враховано, що спірні рішення послугували підставою для набуття права оренди для цілей, що безпосередньо порушують інтереси держави (для будівництва готельного комплексу), оскільки фактично встановлюють цільове призначення (вид використання) цієї землі. Прокурор, із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (п. 157) зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування (в частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії виконанням (укладенням відповідного договору тощо). Зазначене рішення наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо прокурор вважає що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною.
Як вказує прокурор, за обставин справи №915/158/25 вочевидь прокурор оспорює рішення міської ради з підстав незаконності надання ділянки (зелені насадження, прибережна захисна смуга) в оренду для цілей будівництва, тобто зі зміною її цільового використання. Відтак, прокурор вважає, що ним обрано ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави, заявлено позов відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим він підлягає задоволенню.
06.03.2025 р. від представника прокуратури Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів (вх. № 3430/25).
У підготовчому засіданні 13.03.2025 р. судом розглянуто клопотання відповідача-2 про витребування доказів, за результатами чого вказане клопотання було частково задоволено, а саме у задоволенні клопотання про витребування у Миколаївської міської ради копії рішення № 16/21 від 27.01.2022 року, а також детального плану території, затвердженого цим рішенням, судом відмовлено, оскільки відповідач-2 не надав доказів неможливості самостійного отримання запитуваних документів.
Так, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2025 р. по справі № 915/158/25 підготовче засідання відкладено на 24.03.2025 р. о 10:30, а також витребувано у Миколаївської обласної прокуратури належним чином засвідчені копії: протесту прокуратури міста Миколаєва № 36 від 20.02.2004 року та копії усіх документів, які були підставою для внесення цього протесту; документу, яким було відкликано протест прокуратури міста Миколаєва № 36 від 20.02.2004 року та копії усіх документів, які були підставою для такого відкликання; копії інших документів прокурорського реагування на рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8.
18.03.2025 р. від представника прокуратури Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про приєднання доказів (вх. № 4128/25), згідно з яким прокурор просив врахувати при розгляді справи копії запиту обласної прокуратури від 25.02.2025, інформації Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 03.03.2025, інформації виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.03.2025 з додатком.
21.03.2025 р. від представника прокуратури Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 4465/25), згідно з якою прокурор на виконання ухвали суду від 13.03.2025 р. повідомив, що раніше представнику відповідача адвокату Панченку С.В. обласною прокуратурою вже надавалась офіційна відповідь обласної прокуратури на його адвокатський запит, у якій повідомлено, що надати інформацію не виявляється можливим з огляду на закінчення терміну зберігання відповідних документів реагування. Прокурор зазначає, що додатково на виконання ухвали суду від 13.03.2025 від відділу документального забезпечення обласної прокуратури отримано інформацію щодо знищення цих документів. Так, за ствердженнями прокурора, листом 19.03.2025 відділом документального забезпечення обласної прокуратури, на виконання доручення щодо надання копії витребуваних ухвалою суду документів, надано копію акту прокуратури міста Миколаєва за №3 про виділення на знищення справ (документів), що не підлягають зберіганню, затвердженого прокурором міста Миколаєва 24.03.2010, в якому за порядковим №521 вказані документи були відібрані для знищення.
24.03.2025 р. від представника відповідача ТОВ “Ірбіс Плюс» - адвоката Панченка С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 4495/25), згідно з яким заявником надано для долучення до матеріалів справи копію адвокатського запиту № 17/03/01 від 17.03.2025 р. та відповіді Миколаївської міської ради № 6781/02.02.01-40/12/7/25 від 18.03.2025 року з додатками. На думку відповідача-2, вказані докази підтверджують наявність станом на дату подання позовної заяви прокурором детального плану території, в межах якої перебуває спірна земельна ділянка, відповідно до якого дана територія відноситься до громадської забудови та не є прибережною захисною смугою.
Вказане клопотання представника ТОВ “Ірбіс Плюс» було розглянуто та задоволено судом під час підготовчого засідання 24.03.2025 року.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.03.2025 р. по справі № 915/158/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 14.04.2025 р. о 12:00
02.04.2025 р. від представника прокуратури Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 5012/25), згідно з якими прокурор вважає подані відповідачем докази неналежними, недопустимими та такими, що не спростовують доводів, викладених прокурором у позові.
07.04.2025 р. від представника відповідача ТОВ “Ірбіс Плюс» - адвоката Панченка С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання (вх. № 5222/25), в яких відповідач просив суд з метою недопущення порушення принципу змагальності сторін у господарському судочинстві залишити без розгляду додаткові пояснення у справі, подані прокурором 01.04.2025 р.
Вказані заперечення представника відповідача ТОВ “Ірбіс Плюс» щодо залишення без розгляду додаткових пояснень прокурора судом залишені без задоволення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 р. по справі № 915/158/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 12.05.2025 р. о 10:30.
В судове засідання, призначене на 12.05.2025 р., представник відповідача - Миколаївської міської ради не з'явився.
Так, у судовому засіданні господарського суду 12 травня 2025 року по справі №915/158/25 за участю прокурора та представника відповідача ТОВ “Ірбіс Плюс» судом було протокольно оголошено перерву до 19 травня 2025 року о 13 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 12.05.2025 р. повідомлено відповідача - Миколаївську міську раду в порядку ст. 120 ГПК України.
Під час розгляду справи по суті в судовому засіданні прокурор наполягав на задоволенні позовних вимог, натомість відповідач заперечував проти задоволення позову прокурора.
Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
02.12.2003 ТОВ «Ірбіс-Плюс» звернулось із заявою за вих. № 112 від 28.11.2003 до Миколаївського міського голови Чайки В.Д. (вх. № 11442/05-03-18) про відведення земельної ділянки для будівництва готельно-ресторанного комплексу за адресою: Варварівський спуск, в районі будинку № 1. До вказаної заяви Товариством було надано статут, свідоцтво про державну реєстрацію, довідку держстатуправління, генплан, будгенплан.
Відповідно до протоколу робочої наради у в.о. начальника держуправління екоресурсів в Миколаївській області від 03.12.2003 було погоджено відведення земельних ділянок під будівництво готельно-ресторанного комплексу по Варварівському спуску поблизу будинку №1.
Також Головне управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради листом від 05.12.2003 № 17-5520 на адресу виконкому міської ради повідомило, що за результатами розгляду звернення ТОВ «Ірбіс-Плюс» про відведення земельної ділянки за адресою: Варварівський спуск, в районі будинку № 1, узгодженого генплану та будгенплану, вважає можливим відвести земельну ділянку орієнтовною площею 22500,0 кв.м для будівництва готельного комплексу та благоустрою прилеглої території схилу ріки Південний Буг з облаштуванням набережної та пірсу.
Згідно з листом від 09.12.2003 р. № 02-18/2109 заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради - головного архітектора міста Старушко О.В. надано дозвіл ТОВ «Ірбіс- Плюс» на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, необхідної для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку № 1 по Варварівському спуску (Заводський район), з огляду на позитивний висновок головного управління архітектури та містобудування від 05.12.2003 № 17-5520.
На підставі договору від 09.12.2003 р. за замовленням ТОВ «Ірбіс-Плюс» підприємством громадської організації «Міський земельно-кадастровий центр» виготовлено проект відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Ірбіс-Плюс» для будівництва готельного комплексу в районі ж/будинку № 1 по Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва.
Вказаний проект відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Ірбіс-Плюс» містив наступні погодження.
Листом Миколаївського міського управління земельних ресурсів від 10.12.2003 р. № 1895/22 погоджено ТОВ «Ірбіс-Плюс» умови відведення земельної ділянки по Варварівському спуску в районі житлового будинку № 1 в Заводському районі.
Листом Міської санітарно-епідеміологічної станції від 12.12.2003 № 2221/5 погоджено проект відведення земельної ділянки площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку № 1 по вул. Варварівський спуск в Заводському районі.
Висновком Державної інспекції по охороні пам'яток культури в Миколаївській області від 15.12.2003 № 1102 встановлено можливість розташування об'єкту, розмірів та умов вилучення (викупу) земельної ділянки (за наслідками обстеження) під будівництво та обслуговування готельного комплексу біля жилого будинку №1 по Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва.
Листом від 16.12.2003 р. № 775/3 проект відведення земельної ділянки площею 2252 кв.м в районі житлового будинку № 1 по Варварівському спуску, 1 в Заводському районі м. Миколаєва для будівництва готельного комплексу погоджено Відділом охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради.
Відповідно до висновку по проекту відведення земельної ділянки головного управління містобудування та архітектури від 17.12.2003 № 17-5520/2 погоджено матеріали по проекту відведення земельної ділянки, розроблені ПГО «Міський земельно-кадастровий центр» та зазначено про можливість відведення ТОВ «Ірбіс Плюс» в оренду земельну ділянку загальною площею 2252 кв.м за рахунок земель, не наданих в оренду чи користування, для будівництва готельного комплексу на Варварівському спуску поблизу ж/будинку №1 в Заводському районі м. Миколаєва, а також зазначено про відсутність наявних обмежень на використання земельної ділянки.
Відповідно до листа Відділу охорони навколишнього природного середовища від 18.12.2003 № 670/з погоджено проект відведення земельної ділянки площею 2252 кв.м для будівництва готельно-ресторанного комплексу в районі житлового будинку № 1 по вул. Варварівський спуск в Заводському районі м. Миколаєва (з посиланням на позитивний висновок міської СЕС від 12.12.2003 року № 2221/5).
Також, як вбачається з матеріалів справи, пунктами 18, 18.1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 р. № 17/8 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін о рішень міської ради та міськвиконкому по Заводському району м. Миколаєва» було затверджено проект відведення земельної ділянки та загальною площею 2252 кв.м із земель населеного пункту, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до земель поточного будівництва, для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску, та надано ТОВ «Ірбіс-Плюс» в оренду строком на 3 роки земельну ділянку площею 2252 кв.м (землі поточного будівництва) для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску (протокол профільної постійної комісії міської ради від 08.12.2003 № 61, п. 18, 18.1 включено за пропозицією постійної комісії міської ради з питань регулювання земельних відносин, архітектури та будівництва на пленарному засіданні міської ради).
В подальшому листом від 16.02.2004 р. № 01-11/345-05 Державне управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області, розглянувши представлені матеріали, рішення міської ради від 12.12.2003 № 17/8 та приймаючи до уваги відкликання протесту прокуратури м. Миколаєва від 20.02.2004 р. № 36, погодило ТОВ «Ірбіс-Плюс» відведення земельної ділянки в оренду під будівництво готельно-ресторанного комплексу в районі житлового будинку № 1 по Варварівському спуску, 1 в Центральному районі. м. Миколаєва.
Листом від 19.02.2004 р. № 292 Миколаївським міським управлінням земельних ресурсів погоджено ТОВ «Ірбіс-Плюс» проект відведення земельної ділянки загальною площею 0,2252 га, в т.ч. зайнятих поточним будівництвом - 0,2252 га, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, з віднесенням її до земель іншого призначення (поточного будівництва) - для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку № 1 на Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва. При цьому зазначено, що земельна ділянка має обмеження у використанні згідно УКПОКЧЗД: правові типу 1.1 - «зміна цільового використання».
Так, з урахуванням наведеного, 09 квітня 2004 р. між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Ірбіс-Плюс» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення від 12.12.2003 р. № 17/8 надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 2252 кв.м. (землі поточного будівництва), для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску (Заводський район), згідно з планом земельної ділянки, акту перенесення меж земельної ділянки у натурі, акту приймання передачі об'єкта оренди, плану відведення земельної ділянки, що є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до п. 2 вказаного договору оренди земельна ділянка передається в оренду, з правом передачі її в суборенду, строком на 3 роки з дати прийняття рішення.
Згідно п. 2.2 договору оренди договір набуває чинності з дати його державної реєстрації.
Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору оренди за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендну плату у грошовій формі. Розмір орендної плати: річна орендна плата за земельну ділянку (2252 кв.м) встановлюється у розмірі 1,2% від її грошової оцінки. Грошова оцінка земельної ділянки (2252 кв.м) на підставі розрахунку, складеного ТОВ «Південьприватзем» з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1.02 га на час укладання цього договору складає 238396,70 грн. Розмір грошової оцінки не є сталим і змінюється в зв'язку з проведенням її щорічної індексації та внесенням змін на підставі вимог діючого законодавства й інших нормативних документів. Розмір грошової оцінки земельної ділянки змінюватиметься без внесення змін та доповнень до цього договору.
Згідно з п. 4.1-4.3 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуск (Заводський район). Умови використання: використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Збереження якості землі: орендар шляхом здійснення заходів, передбачених п.п. «А», «В» пункту 1 ст. 164 Земельного кодексу України, повинен забезпечити раціональну організацію території, захист земельної ділянки від водної та вітрової ерозії, підтоплення забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами від інших процесів руйнування; орендар забезпечує знімання, використання й збереження речового шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель.
Відповідно до п. 6.1-6.2 договору оренди орендодавець стверджує, що на момент укладення цього договору земельна ділянка не відчужена будь-яким способом, не знаходиться у заставі, під арештом, не є предметом судового спору, не передана у використання, не обмежена будь-якими правами інших фізичних, юридичних осіб або будь-яким чином. Обов'язковими для діяльності орендаря є наступні обмеження : забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд на них, що знаходяться в межах закріплюваної території.
Відповідно до пп. а) п. 9.1 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, згідно з договором оренди.
Згідно з пп а), г) п. 9.3 договору оренди орендар має право самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору. У разі не закінчення будівництва до закінчення строку дії договору оренди, звернутися до міської ради з клопотанням про продовження строку оренди, при цьому орендна плата на землю вноситься по день фактичного використання земельної ділянки або до укладення нового договору оренди.
Вказаний договір оренди землі від 09.04.2004 був зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 13.05.2004 за № 2447.
Як встановлено судом, відповідно до п. 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 р. № 7/23 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» продовжено ТОВ «Ірбіс- Плюс» на 3 роки з 21.12.2006 р. термін оренди земельної ділянки площею 2252 кв.м, залишивши її в землях поточного будівництва, на період будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску, яка була надана рішенням міської ради від 12.12.2003 р. № 17/8.
Так, 03.09.2007 р. між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Ірбіс-Плюс» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення від 09.11.2006 р. № 7/23 продовжує ТОВ «Ірбіс-Плюс» оренду земельної ділянки, яка була надана рішенням міської ради від 12.12.2003 № 17/8, на період будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску (Заводський район).
Відповідно до п. 2.1- 2.5 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2252 кв.м без права передачі її в суборенду. Земельна ділянка вільна від забудови. Земельна ділянка передається в оренду без будинків, будівель, споруд та інших об'єктів. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 30.08.2007 № 108 (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1.035) на час укладання цього договору складає 273910,76 грн. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.
Згідно з п. 3.1 договору він діє протягом 3 років з 12.12.2006. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору оренди за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендну плату у грошовій формі. Розмір орендної плати: річна орендна плата за земельну ділянку (2252 кв.м) встановлюється у розмірі 1,2% від нормативної грошової оцінки, де нормативна грошова оцінка земельної ділянки (2252 кв.м) (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1.035) на час укладання цього договору складає 273910,76 грн. Виходячи з цього розмір орендної плати за рік за цим договором на момент його укладання складає 3286,93 грн.
Згідно з п. 5.1-5.3 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для будівництва готельного комплексу. Цільове призначення земельної ділянки - землі поточного будівництва. Умови збереження стану об'єкта оренди: на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише у разі прийняття Миколаївською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення оплачує орендар. Орендар шляхом здійснення заходів, передбачених п.п. «А», «В» пункту 1 ст. 164 Земельного кодексу України, повинен забезпечити раціональну організацію території, захист земельної ділянки від водної та вітрової ерозії, підтоплення забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами від інших процесів руйнування; орендар забезпечує знімання, використання й збереження речового шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель.
Відповідно до п. 6.1-6.2 договору оренди передача земельної ділянки в оренду здійснюється згідно до проекту її відведення, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 12.12.2003 № 17/8 за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації цього договору. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.
Відповідно до пп. а) п. 9.1 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, згідно з договором оренди.
Згідно з пп а) п. 9.3 договору оренди орендар має право самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору.
Відповідно до п. 14.1 договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Вказаний договір оренди землі від 03.09.2007 був зареєстрований 27.09.2007 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040700100491.
В матеріалах справи наявний договір про зміни № 1671-08 від 02.07.2008 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 27.09.2007 р. за № 0400700100491 та зареєстрований в Миколаївській міській раді 27.09.2007 за № 5176, відповідно до п. 1 якого пункт 4.2 договору оренди від 03.09.2007 викладено в наступній редакції: «З 01.01.2008 р. річна орендна плата за земельну ділянку (2252 кв.м) встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки, де нормативна грошова оцінка земельної ділянки (2252 кв.м) на час укладання цього договору складає 281850,26 грн. (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1.028). Виходячи з цього розмір орендної плати за рік за цим договором на момент його укладання складає 8447,41 грн.»
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1573 від 25.07.2008 р. прохідній поблизу житлового будинку по Варваріському спуску площею 5,2 кв.м надано нову адресу - вул. Варварівський спуск, 1/3.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1675 від 20.08.2008 р. ТОВ «Ірбіс-Плюс» видано свідоцтво про право власності на майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: вул. Варварівський спуск, 1/3.
10.09.2008 р. ТОВ «Ірбіс-Плюс» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: вул. Варварівський спуск, 1/3.
Водночас судом встановлено, що рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 8/46/08 від 11.03.2008 р. було визнано за ТОВ «Ірбіс-Плюс» право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - прохідну, площею 5,2 кв.м, розташовану поблизу житлового будинку № 1 по Варваріському спуску в м. Миколаєві. Дане рішення було прийнято за позовом ТОВ «Ірбіс-Плюс» до адміністрації Заводського району м. Миколаєва та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, третя особа - КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації». При цьому, в даному судовому рішенні зазначено, що ані відповідачі, ані третя особа проти позову не заперечували. Приймаючи рішення про задоволення позову, господарський суд Миколаївської області послався на наявність висновків Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, Миколаївської санітарно-епідеміологічної станції, Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України, якими погоджено оформлення самочинно збудованої прохідної.
Постановою Вищого господарського суду України у справі № 8/46/08 від 22.09.2009 р. за касаційним поданням першого заступника прокурора Миколаївської області прийнято рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 р. було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
18.12.2009 року Господарським судом Миколаївської області в судовому засіданні у справі № 8/46/08 за участю представника прокуратури Середи Є.В., який представляв інтереси держави в особі Миколаївської міської ради, постановлено ухвалу, якою позовну заяву ТОВ «Ірбіс-Плюс» залишено без розгляду у зв'язку з неявкою позивача.
Наразі згідно з п. 17 рішення Миколаївської міської ради від 25.03.2009 р. № 33/42 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» продовжено ТОВ «Ірбіс- Плюс» на 3 роки термін оренди земельної ділянки площею 2252 кв.м, яка була надана рішеннями міської ради від 12.12.2003 р. № 17/8, від 09.11.2006 № 7/23, залишивши її в землях поточного будівництва, на період будівництва готельного комплексу по вул. Варварівський спуск, 1/3.
В матеріалах справи наявний договір про зміни № 1000-09 від 20.11.2009 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 27.09.2007 р. за № 0400700100491 та зареєстрований в Миколаївській міській раді 27.09.2007 за № 5176, відповідно до п. 1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 25.03.2009 за № 32/45 продовжує ТОВ «Ірбіс-Плюс» термін оренди земельної ділянки, яка була надана рішенням міської ради від 09.11.2006 № 7/23, на період будівництва готельного комплексу по вул. Варварівський спуск № 1/3 (Заводський район), у зв'язку з чим п. 3.1 розділу 3 договору доповнено реченням: «Договір діє протягом 3 років з 12.12.2009. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для поновлення договору буде відповідне рішення орендодавця».
Відповідно до п. 5 рішення Миколаївської міської ради від 25.06.2010 р. № 47/45 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» пункт 17 рішення Миколаївської міської ради від 25.03.2009 р. № 33/42 викладено в такій редакції: «Продовжити ТОВ «Ірбіс- Плюс» на 10 років термін оренди земельної ділянки площею 2252 кв.м, яка була надана рішеннями міської ради від 12.12.2003 р. № 17/8, від 09.11.2006 № 7/23, залишивши її в землях поточного будівництва, на період будівництва готельного комплексу по вул. Варварівський спуск, 1/3».
Так, 28.12.2011 р. між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Ірбіс-Плюс» (орендар) укладено договір про зміни № 305-11 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 27.09.2007 р. за № 0400700100491 та зареєстрований в Миколаївській міській раді 27.09.2007 за № 5176, відповідно до п. 1 якого на підставі рішення міської ради від 25.06.2010 за № 47/45 у вказаний договір оренд внесені наступні зміни.
Відповідно до п. 1.1 договору про зміни пункт 3.1 розділу 3 договору доповнено наступним: «Договір діє протягом 10 років з 12.12.2009. Орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для поновлення договору буде відповідне рішення орендодавця».
Згідно з п. 1.4 договору про зміни розділ 6 договору оренди землі доповнено п. 6.3 наступного змісту: «Право на оренду не може бути відчужено орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу».
Відповідно до п. 4 договору про зміни він набуває чинності з моменту його реєстрації.
Вказаний договір про зміни від 28.12.2011 був зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 28.12.2011 за № 305-11.
Згідно з п. 30 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 р. № 1254 «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» нежитловій будівлі по вул. Варваріський спуск, 1/3, яка належить ТОВ «Ірбіс-Плюс» (договір оренди землі від 27.09.2007 р. № 5176), надано нову адресу: вул. Бузький бульвар, 5-г.
Згідно з п. 1.15 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 р. № 1256 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами» право власності на нежитлову будівлю (прохідна) загальною площею 5,2 кв.м за літ. А, яка розташована по вул. Бузький бульвар, 5г, оформлено за ТОВ «Ірбіс-Плюс».
28.12.2011 на підставі вказаного рішення виконкому міської ради від 21.12.2011 №1256, ТОВ «Ірбіс Плюс» видано свідоцтво про право власності серії САЕ №359171 на нерухоме майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: вул. Бузький бульвар, 5-г.
Вказане право власності за ТОВ «Ірбіс Плюс» на вказану нежитлову будівлі зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2012 (реєстрац. номер 35703616), про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 409861289 від 27.01.2025.
В подальшому, 10.02.2020 р. між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Ірбіс-Плюс» (орендар) укладено додаткову угоду № 15/У-20 до договору оренди землі, який зареєстровано в Миколаївській міській раді 27.09.2007 за № 5176, щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006. Згідно з п. 1 вказаної додаткової угоди пункт 3.1 розділу 3 договору оренди доповнено наступним: «Договір поновлено на 10 років (до 12.12.2029)».
Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №№ 409860339 409859068 від 27.01.2025 за ТОВ «Ірбіс Плюс» зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки на строк до 12.12.2029, про що 14.02.2020 вчинено запис за №35576392.
Однак, за ствердженням прокурора, надання ТОВ «Ірбіс-Плюс» земельної ділянки водного фонду, здійснення будівництва об'єкту нерухомості та оформлення права власності на нього здійснено з порушенням вимог земельного, водного та містобудівного законодавства. Адже, як вказує прокурор, діючим на час прийняття рішення 12.12.2003 №17/8 Генеральним планом міста Миколаєва, державними будівельними нормами, стандартами і правилами встановлено, що будівництво комерційного об'єкта - готельного комплексу в межах вказаної території заборонено, а тому і відведення ТОВ «Ірбіс Плюс» земельної ділянки для вказаних цілей суперечить вимогам законодавства. Так, при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радо безпідставно не враховано входження земельної ділянки у прибережну захисну смугу Бузького лиману, що є територією з обмеженим режимом господарської діяльності, а тому така земельна ділянка не могла буди відведена в оренду Товариству для будівництва готельного комплексу з рестораном, житловими боксами, адміністративно-господарським приміщенням, паркувальним майданчиком для автомобілів, пірсом та терасою.
Таким чином, з огляду на обставини справи, прокурор визначає, що належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави є: визнання незаконним та скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8; визнання незаконним та скасування пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23; визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 №5176, який 27.09.2007 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.09.2007 за №040700100491, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 14.02.2020 №35576392); визнання недійсним свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи; зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Ірбіс Плюс» знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів; зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Ірбіс Плюс» повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006.
Водночас прокурором заявлено саме негаторний позов про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішень міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Щодо процесуального статусу прокурора суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка загальною площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 належить на праві власності територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
В даному спору Миколаївська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є стороною спірного договору оренди землі. При цьому оскаржуваним рішенням від 12.12.2003 Миколаївська міська рада надала ТОВ «Ірбіс Плюс» в оренду земельну ділянку загальною площею 2252 кв.м (кадастровий номер 4810136300:01:002:0006). Право оренди Товариства на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 14.02.2020 вчинено запис №35576392.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, а повноваження з розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції Миколаївської міської ради, прокурор визначив останню відповідачем, оскільки саме у результаті прийняття Миколаївською міською радою рішення і його реалізації, спірну земельну ділянку комунальної власності, яка розташована в межах зеленої зони загального користування та прибережної захисної смуги Бузького лиману, протиправно надано в оренду для забудови комерційними об'єктами. В обґрунтування вказаного прокурор зазначив, що Миколаївська міська рада є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам є порушником у спірних правовідносинах, а заподіяння шкоди інтересам держави стали наслідком прийняття оспорюваного рішення. Таким чином, Миколаївська міська рада не може бути позивачем у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/24 (пункт 106) виснувала: особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Виходячи з положень ст. 131-1 Конституції України, в даному випадку виникла ситуація для представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу (Миколаївської міської ради) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень статті 122 ЗК України реалізує права народу України щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності.
Враховуючи доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, є територією з обмеженим режимом господарської діяльності, адже належить до обмежених ресурсів, що зумовлює встановлення особливого правового режиму його використання та здійснення прав щодо нього, відповідно суд дійшов висновку, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, який спрямовано на захист інтересів держави, що виходять за межі інтересів територіальної громади м. Миколаєва, від стверджуваного прокурором порушення, в тому числі з боку відповідача-1 - Миколаївської міської ради.
Як неодноразово підкреслювала Велика Палата Верховного Суду, особливий режим земельних ділянок, на яких установлюються водоохоронні зони і прибережні захисні смуги в межах цих зон. Нецільове використання цих смуг може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об'єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об'єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 108; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 115; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 пункт 99).
У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (аб. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8). Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
Так, у справі № 912/2797/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до Світловодської міської ради (яка є правонаступником Великоскельовської сільської ради) про визнання недійсними рішення, договору та зобов'язання повернути земельну ділянку. У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у вказаній вище справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак, це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.
У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3). У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
З огляду на стверджуване порушення Миколаївською міською радою інтересів держави, суд вважає, що прокурор наділений правом на самостійне звернення до суду із заявленим позовом, визначивши правильно орган місцевого самоврядування відповідачем у цій справі.
Щодо суті заявлених прокурором порушень суд зазначає наступне.
За ствердженнями прокурора, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та на території зелених насаджень загального користування, тому її відведення відбулось з численними порушеннями законодавства, а саме при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою безпідставно не враховано входження земельної ділянки у прибережну захисну смугу Бузького лиману. Наразі прокурор посилається на інформацію Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, наведену в листі від 25.10.2024 №816/10.
Отже, в даному випадку визначальним є встановлення судом статусу спірної земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин під час її відведення в оренду.
Як вбачається з інформації виконавчого комітету Миколаївської міської ради в листі від 15.11.2024 №21220/02.02.01-40/12/7/24, доданого до позову, земельна ділянка по вул. Бузький бульвар, 5 (Варварівський спуск, 1/3) з кадастровим номером (4810136300:01:002:0006) відповідно до Генерального плану розвитку міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24.11.1986, віднесена до території зелених насаджень загального користування проектного стану. Згідно з Правилами використання та забудови території міста Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 № 15/41, дана ділянка входила до зони розміщення об'єктів зовнішнього транспорту - ЗТ, яка передбачає: переважні види використання території: об'єкти залізничного транспорту (пасажирські, вантажні, сортувальні станції, СТО рухомого складу, будівлі і споруди інженерної та технічної інфраструктури); аеродроми та аеропорти; автовокзали міжміських перевезень, автостанції; залізничні зупинки; пасажирські порти з усією структурою сервісного обслуговування; вантажні порти, контейнерні площадки, складські приміщення та вся інженерна та технічна інфраструктура для обслуговування порту. Дозволені види використання, які супутні переважним видам використання: в смузі відводу залізниці дозволяється розміщення гаражів для легкових автомобілів, СТО, АЗС (з додержанням відповідних норм) та інших комунальних об'єктів, визначених містобудівною документацією: житло обслуговуючого персоналу. Визначення виду цільового призначення земельної ділянки здійснюється розробником землевпорядної документації під час її розроблення. Землевпорядною документацією, затвердженою у встановленому порядку, межі прибережної захисної смуги Бузького лиману по вул. Варварівський спуск не встановлено.
Так, відповідно до наявних у проекті відведення графічних матеріалів (плану відведення земельної ділянки №ПВ-03-2009201, викопіювання з чергового кадастрового плану) на час прийняття рішення земельна ділянка площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 є вільною від будь-яких будівель та споруд та раніше нікому не надавалась у власність або у користування.
Наразі суд зазначає, що належних і допустимих доказів знаходження на спірній земельній ділянці зелених насаджень та віднесення її до території зелених насаджень загального користування, що унеможливлювало б її використання з метою, з якою вона відведена була в оренду, у т.ч. забудова якої була заборонена на момент її відведення в оренду, прокурором до суду не надано, оскільки сам лист виконкому не є таким доказом за відсутності відповідних чинних на той час генпланів і схем, які б відображали місце розташування земельної ділянки на момент її відведення. До того ж зазначення в листі виконкому про віднесення земельної ділянки до території зелених насаджень загального користування проектного стану свідчить саме про те, що це мало бути відображено у відповідному проекті, за яким мали б бути створені відповідні зони. Крім того, в проекті відведення земельної ділянки в оренду не міститься інформації про наявність на її території зелених насаджень.
При цьому, з огляду на заявлений прокурором позов з метою захисту порушеного права щодо користування і розпорядження землею водного фонду в контексті стверджуваного порушення щодо використання прибережної захисної смуги Бузького лиману, суд вважає, що для правильного вирішення даного спору слід з'ясувати обґрунтованість доводів прокурора про накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу Бузького лиману.
Так, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області в листі від 25.10.2024 №816/10, на який посилається прокурор, спірна земельна ділянка земельна ділянка площею 0,2252 га з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м водного об'єкта Бузький лиман. Такий висновок Регіональний офіс водних ресурсів зробив на підставі даних відповідно геопорталу Національної інфраструктури геопросторових даних, геопорталу Держводагенства України «Державний водний кадастр: облік поверхневих водних об'єктів» та додатку 100 «Картосхема - водогосподарська ділянка Бузький лиман (код М5.4.0.11) до наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.03.2017 № 103 «Про затвердження меж районів річкових басейнів, суббасейнів та водогосподарських ділянок». Водночас в своєму листі Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області посилається на положення статті 88 Водного кодексу України в чинній редакції, за якою у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації; прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води лиманів. Наразі Регіональний офіс водних ресурсів вказує, що згідно з листом Миколаївської міської ради від 09.05.2023 № 1657/02.02.01-22/11/14/23 рішень щодо затвердження документації із землеустрою про затвердження проєктів щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва не приймалось.
Наразі суд зауважує, що зазначеного у вказаному вище листі Регіонального офісу водних ресурсів наказу Міністерства екології та природних ресурсів України № 103 не існувало на час виникнення спірних правовідносин, тому суд вважає неприйнятними висновки Регіонального офісу водних ресурсів про накладення спірної земельної ділянки на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м водного об'єкта Бузький лиман саме на момент відведення земельної ділянки у 2003 році.
Водночас під час встановлення обставин щодо належності спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Бузького лиману судом враховано наступне.
Разом з тим в ст. 19 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - відведення спірної земельної ділянки в оренду) передбачено, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
За ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Аналогічні положення містяться в ст. 4 Водного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за якою до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Вказані положення ЗК кореспондують з положеннями ч. 1-3 ст. 88 ВК України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
У відповідності до положень ст. 62 Земельного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.
За ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: 1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; 3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу; 4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.
В ч. 1, 3 і 4 ст. 85 Водного кодексу України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Виходячи з наведеного, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, таку ділянку можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Більше того, земельні ділянки прибережної захисної смуги уздовж лиману могли використовуватися згідно з чинним на час виникнення спірних правовідносин ВК України лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів.
Наразі в ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України визначено, що розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
За ч. 4-5 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Як з'ясовано судом, рішень щодо затвердження документації із землеустрою про затвердження проєктів щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва не приймалось, відповідний окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Бузького лиману не розроблявся.
Однак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21.
Відповідно до п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що законодавство, чинне на момент прийняття оскаржуваного рішення міськради про відведення спірної земельної ділянки, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів саме з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості (у цій справі - виходячи з існування фактичної забудови спірної земельної ділянки), а не на підставі відповідного проекту. Саме таке застосування положень ст. 60 ЗК і ст. 88 ВК України наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 при визначенні меж прибережної смуги.
Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи містобудування»), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про планування і забудову територій», який був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення).
Згідно з абз. 14 ст. 1 Закону України «Про планування і забудову територій» місцеві правила забудови - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.
Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (абз. 8 ст. 1 Закону України «Про планування і забудову територій»).
Водночас, судом з'ясовано, що на момент прийняття міськрадою рішення від 12.12.2003 №17/8 щодо відведення спірної земельної ділянки був діючим Генеральний план міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24.11.1986. Проте, вказаний генплан не передбачав визначення прибережних смуг.
Однак, відповідно до абз. 3 п. 10.17 Державних будівельних норм (далі - ДБН) 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води.
В свою чергу під час виділення земельних ділянок у м. Миколаєві під будівництво міська рада мала врахувати саме наведені ДБН.
Разом з тим, як вказує прокурор з посиланням на дані Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку, про що до позову надані відповідні кольорові викопіювання, спірна земельна ділянка розташована впритул до урізу води. Також в акті обстеження від 08.11.2024, проведеного департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, вказано, що спірна земельна ділянка розміщена впритул до урізу води Бузького лиману. Однак, вказані докази не містять відомостей яка саме відстань між ділянкою і урізом води. При цьому прокурор з посиланням на відомості Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру вказує, що найбільш віддалена межа спірної ділянки від урізу води дорівнює 63-82 метри.
Наразі, як вбачається з наявних графічних матеріалів в проекті відведення земельної ділянки, довжина спірної земельної ділянки дорівнює майже 78 м.
Відтак, виходячи з вищенаведеного, а також з урахуванням діючих на той час державних будівельних норм, зокрема, щодо необхідності установлення прибережної смуги не менше 20 м від урізу води, суд вважає, що відведення спірної земельної ділянки відбулось частково за рахунок ділянки прибережної захисної смуги Бузького лиману. Натомість доводи прокурора про розташування спірної земельної ділянки всією своєю в межах 100-метрової прибережної захисної смуги лиману не узгоджується з чинними на момент відведення спірної земельної ділянки нормами законодавства, які не містили саме такого визначення прибережної смуги. Адже норма в ст. 88 ВК України та в ст. 60 ЗК України про 100-метрову прибережну захисну смугу водного об'єкту у межах населеного пункту з'явилась лише згідно із Законом України № 711-IX від 17.06.2020, однак останній в даному випадку не може бути застосований до спірних правовідносин, що виникли у 2003 році.
Таким чином, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 лише частково накладається на прибережну захисну смугу Бузького лиману.
Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Як випливає зі змісту позовної заяви, підставою позовних вимог прокурора є факт неправомірного розпорядження Миколаївською міською радою спірною земельною ділянкою, оскільки останньою не враховано, що до складу вказаної земельної ділянки входить частина прибережної смуги, що відноситься до земель водного фонду, та подальша передача вказаної земельної ділянки органом місцевого самоврядування в оренду юридичній особі всупереч діючого законодавства.
Суд зазначає, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 117; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 124; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, пункт 105).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також у постанові Верховного суду від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20 сформульовано висновок про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.
Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).
Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення непов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Прокурор у позовній заяві наголошує, що Миколаївська міська рада незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою, надавши її в оренду ТОВ «Ірбіс-Плюс» за оспорюваним договором оренди, оскільки спірна земельна ділянка накладається на прибережну захисну смугу, а тому не могла бути передана в оренду для будівництва готельного комплексу. Таким чином, аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, прокурор позиціонує такий позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у цьому випадку - як визнання незаконним та скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8; визнання незаконним та скасування пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23; визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 №5176, який 27.09.2007 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.09.2007 за №040700100491, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 14.02.2020 №35576392); визнання недійсним свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи; зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Ірбіс Плюс» знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів; зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Ірбіс Плюс» повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006.
Отже, заявлені прокурором вимоги спрямовані на повернення спірної земельної ділянки у розпорядження територіальної громади мста Миколаєва.
Наразі в даному випадку щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права суд зазначає, що в контексті стверджуваного прокурором порушення обраний ним спосіб захисту порушеного права у вигляді усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельної ділянкою шляхом визнання незаконним і скасування оспорюваних рішень міської ради є неефективним. Адже задоволення позовної вимоги про визнання незаконними і скасування пунктів рішень Миколаївської міськради вже після їх виконання (реалізації), а саме після укладення на їх підставі договору оренди, не може призвести до захисту / поновлення прав на земельну ділянку, тобто такі позовні вимоги не є ефективним способом захисту права.
За таких обставин оскарження рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки таке рішення вже реалізовано шляхом укладення договору оренди, а тому не створює для орендаря жодних правових наслідків, як не створить їх і його скасування. Зазначені правові висновки викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 18.08.2021 у справі №910/6701/20, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, від 08.11.2022 у справі №910/18853/21, від 20.09.2023 у справі №910/3453/22, від 26.06.2024 у справі №904/4993/20.
Водночас з огляду на встановлення судом саме часткового накладення спірної земельної ділянки на частину прибережної захисної смуги Бузького лиману, суд вважає, що заявлені прокурором вимоги є неспівмірним по відношенню до відповідача-2, оскільки в даному випадку предметом спору фактично є лише частина земельної ділянки, яка відносилась на час прийняття оскаржуваного рішення до прибережної захисної смуги, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем-2 права оренди на всю земельну ділянку площею 2252 кв.м.
Як звернула увагу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (у спорі про накладення частини земельної ділянки на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця»), не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Також, на думку суду, прокурором, хоча й заявлено позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, водночас у позовній заяві прокурор застосовує окремий спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання недійсним правочину - договору оренди, що не узгоджується з нормами ЦК.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зауважила, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність у позивача з відповідачем договірних відносин. В іншому разі захист порушеного права власності здійснюється за допомогою зобов'язально-правових способів.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, у разі використання орендарем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню орендодавець має право звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі, протягом строку дії договору оренди землі (та існування обумовленого таким договором обов'язку виконувати зобов'язання щодо цільового використання земельної ділянки). При цьому, як випливає зі змісту вказаної постанови ВП ВС, у разі наявності між сторонами договірних відносин відповідне оспорення договору не може розглядатися як негаторний позов, а належить до зобов'язально-правових способів захисту.
У Постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2021 року у справі № 761/12692/17 зроблено наступний правовий висновок: «Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов)».
В той же час, як вбачається з позовної заяви прокурора, ним заявлена наступна вимога: «Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 №5176, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 14.02.2020 №35576392)». При цьому, у запереченнях на заяву відповідача 2 про застосування позовної давності від 24.02.2025 року, прокурор стверджує, що така позовна вимога - є негаторним позовом. Отже, для оспорення договору оренди землі від 03.09.2007 №5176 прокурором обрано неправильний спосіб захисту (замість рецисорного позову заявлено негаторний), що є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Стосовно вимог прокурора в частині усунення перешкод у користуванні і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи суд зауважує наступне.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності серії САЕ №359171 від 28.12.2011 у власності ТОВ «Ірбіс Плюс» перебуває нерухоме майно - прохідна площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі знищення майна. Аналогічно, відповідно до ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єкти цих прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Можливість і порядок державної реєстрації припинення права власності на об'єкт у зв'язку з його знищення передбачені п. 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015.
Тобто, у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.
Водночас слід зауважити, що прокурором не доведено належними і допустимими доказами факт знищення будівлі прохідної. При цьому судом критично оцінюються доводи прокурора про те, що оскільки правова підстава для видачі правовстановлюючого документу товариству відсутня, на спірній земельній ділянці будь-які об'єкти нерухомого майна не розміщено, у тому числі й самочинно збудована товариством будівля прохідної, будівництво об'єктів не розпочато, то існує об'єктивна необхідність у визнанні недійсним і скасуванні свідоцтва про право власності серії САЕ №359171 від 28.12.2011 на об'єкт нерухомості (прохідну) та покладення обов'язку на ТОВ «Ірбіс Плюс» знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів. Наразі прокурором не доведено у чому полягає об'єктивна необхідність у визнанні недійсним і скасуванні свідоцтва про право власності серії САЕ №359171 від 28.12.2011 на об'єкт нерухомості (прохідну). Також, на думку суду, доводи прокурора щодо фактичного знищення прохідної (як речі матеріального стану) не обумовлюють припинення права власності на неї саме в контексті стверджуваного порушення з метою захисту права користування та розпорядження територіальної громади міста Миколаєва спірною земельною ділянкою в частині, яка накладається на прибережну захисну смугу Бузького лиману.
Також суд вважає нерелевантними посилання прокурора на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, оскільки вказані висновки ВП ВС зроблені у спорі щодо самовільного зайняття особою земельної ділянки, тоді як обставини даної справи не стосуються самовільного зайняття відповідачем-2 спірної земельної ділянки.
Так, у постанові ВП ВС від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц наголошено, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Як вже зазначалось вище, позовні вимоги прокурора спрямовані на захист права користування та розпорядження територіальної громади міста Миколаєва спірною земельною ділянкою в частині, яка накладається на прибережну захисну смугу Бузького лиману, а тому визначальним є з'ясування факту здійснення відповідачем-2 забудови вказаної спірної частини земельної ділянки.
Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин 2, 3 цієї статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України, статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Отже, споруди та об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, які не відповідають встановленим режимам господарювання та не можуть експлуатуватись без порушення режиму, визначеного законодавством, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Водночас прокурор не надав суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна достовірно встановити обставини розміщення відповідачем-2 будівлі прохідної, будівельних матеріалів та огорож саме в частині прибережної захисної смуги, а тому суд вважає безпідставними вимоги прокурора про зобов'язання ТОВ «Ірбіс Плюс» знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів.
Щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора про повернення спірної земельної ділянки суд зазначає наступне.
З огляду на встановлення судом часткового накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 на прибережну захисну смугу Бузького лиману, що є землею водного фонду, відповідно правильним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України до користувача земельної ділянки з метою усунення перешкод, які він створює власнику - Миколаївській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.
Водночас прокурор пред'явив вимогу про повернення у комунальну власність сформованої земельної ділянки, право оренди на яку було набуто відповідачем-2 за договором оренди.
Однак, слід зазначити, що повернення земельної ділянки як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано, оскільки така вимога може бути задоволена тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на прибережну захисну смугу. Відтак, прокурор повинен був довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на прибережну захисну смугу.
За змістом ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі.
В свою чергу захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо, тому для правильного вирішення такого спору земельна ділянка, що накладається, зокрема на прибережну захисну смугу, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі відповідно до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр". Натомість виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Такі результати відповідних досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Близькі за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 та постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 звертала увагу на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.
Відтак, на думку суду, повернення спірної земельної ділянки в її теперішніх межах призведе до того, що відповідач-2 буде позбавлений права оренди не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладалась на прибережну захисну смугу, а й на ту частину земельної ділянки, яка не відносилась до прибережної захисної смуги на момент відведення спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 і не може бути оспореною з наведених прокурором підстав.
З огляду на те, що вимога про повернення спірних земельних ділянок як належний спосіб захисту у цій справі може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладалась на прибережну захисну смугу, але визначення такої частини судом самостійно є неможливим, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки.
Щодо доводів прокурора про дотримання принципів правомірного втручання у право відповідача-2 на мирне володіння спірною земельною ділянкою суд зауважує наступне.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів».
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.05.2013 р. у справі Н.К.М. проти Угорщини зазначив, що ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "ПайнВеліДевелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії» зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту “правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. “Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди) є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Отже, оскільки право оренди є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, то в даному випадку заявлені прокурором вимоги розцінюються судом як втручання в таке право.
Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
У ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст. 1 Протоколу гарантує кожному майнове право - право власності. Практика Європейського Суду з прав людини вказує, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три норми. Перша, загальна, норма стверджує принцип поваги права власності. Вона відображена у першому реченні першого абзацу ст. 1 Друга норма стосується позбавлення майна і обумовлює таке позбавлення певними обставинами. Вона міститься у другому реченні цього ж абзацу. Третя норма визнає, що держави-учасниці Конвенції мають право контролювати використання власності відповідно до інтересів суспільства, приймаючи такі закони, які на їхню думку, є для цього необхідними. Вона міститься у другому абзаці. Перш ніж розглянути питання про те, чи була дотримана перша норма, суд повинен визначити, чи були застосовані дві останні норми. Тобто друга і третя норми, як такі, що стосуються окремих випадків втручання у право на повагу до власності, повинні тлумачитись у світлі загальної першої норми (рішення “Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року)
Щодо вимог, відповідно до яких законним є втручання у право власності особи (право на мирне володіння майном), у рішенні “Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів». Говорячи про “закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Щодо дотримання державою “справедливого балансу» при втручанні у право на мирне володіння майном, суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно бути виправданим, а таким воно є, якщо здійснюється з метою задоволення “суспільного інтересу» та з дотриманням “справедливого балансу».
У рішенні “East/WestAllianceLimited» проти України» (заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року Суд зазначив: “…будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити “справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…»
Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати “справедливий баланс» між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.
Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.
У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв'язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення “суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 916/2791/13 зазначила, що, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:
1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача, як її орендаря, на мирне володіння майном останнього;
2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету;
3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті.
Щодо першого питання, то, на думку суду, прокурор від імені держави здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача-2 як орендаря на мирне володіння майновим правом (право оренди) шляхом звернення до суду з метою захисту інтересів територіальної громади. Стосовно другого питання, суд вважає, що в даному випадку прокурор, звертаючись із позовною заявою про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою, що направлена на повернення вказаної земельної ділянки і позбавлення відповідача-2 права її орендувати, не переслідує легітимну мету, відповідач-2 у встановленому законом порядку набув таке право, порушення норм діючого законодавства з боку відповідача-2 відсутні, прокурором протилежне не доведено.
По-третьому питанню, суд вважає, що заявлені прокурором вимоги не є пропорційними визначеній меті. Так, предметом спору фактично є частина земельної ділянки, яка накладається на прибережну захисну смугу Бузького лиману, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем-2 права оренди на всю земельну ділянку площею 2252 кв.м. Наразі, суд вважає, що застосований прокурором захід становитиме для відповідача-2 надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його з наслідками, які можуть настати для власника земельної ділянки - територіальної громади міста Миколаєва у разі можливого задоволення їх судом. Так, внаслідок задоволення позовних вимог прокурора відбудеться повернення земельної ділянки у розпорядження відповідача-1 у такому ж вигляді, як вона існувала на момент передачі її в оренду.
Наразі, на думку суду, даний спір викликаний саме допущенням з боку держави та органів місцевого самоврядування більше ніж 20 років тому помилок під час формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70, 71 рішення).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97, п. 58, ЕСНR 2002-VІІІ). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії-", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
В даному випадку з огляду на обставини даної справи, суд вважає, що непропорційним є виправлення допущеної помилки з боку відповідних органів під час відведення спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Ірбіс Плюс», яке покладалось на легітимність добросовісних дій таких органів і на протязі більше 20 років користувалось спірною земельною ділянкою добросовісно, за рахунок вказаного Товариства. Тим більш слід зауважити, що з матеріалів проекту відведення та наданих матеріалів міською радою випливає, що під час вирішення міськрадою питання про відведення спірної земельної ділянки відповідачу-2 прокуратурою вносився протест від 20.02.2004 р. № 36, який згодом був відкликаний, про що вказано в листі Державного управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області щодо погодження відведення спірної земельної ділянки ТОВ «Ірбіс-Плюс» в оренду під будівництво готельно-ресторанного комплексу в районі житлового будинку № 1 по Варварівському спуску, 1 в Центральному районі м. Миколаєва.
Так, відповідно до ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року у редакції, яка діяла станом на 20.02.2004 року, протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.
Ті обставини, що вказаний протест не зберігся в органах прокуратури, не свідчить про те, що такий факт не мав місце, оскільки, застосовуючи концепцію вірогідності доказів в контексті ст. 79 ГПК України, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази з більшою вірогідністю вказують на такий факт.
Щодо заяви відповідача-2 про наявність підстав для застосування позовної давності суд зауважує, що до заявленого прокурором позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення. Такі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 34 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 суд наголосив, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, у такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Разом з тим, суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам учасників спору, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку решті аргументів учасників справи, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури.
З огляду на те, що у задоволенні позову прокурора, пред'явленого в інтересах держави, відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню відповідачами.
Що стосується заходів забезпечення позову, застосованих згідно з ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2025 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 7 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
З огляду на те, що судовим рішенням у даній справі відмовлено в задоволенні позовних вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішень міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, зобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку, заходи забезпечення позову втратили свою актуальність та можуть бути перешкодою для відповідачів у здійсненні їх господарської діяльності.
За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14.02.2025 р. у даній справі.
Керуючись ст.ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; e-mail: orgpredstavn@myk.gp.gov.ua; код ЄДРПОУ 02910048) в інтересах держави до Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» (54017, м. Миколаїв, вул. Дунаєва (Панаса Саксаганського), 34/7, каб. 517; код ЄДРПОУ 32093054) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішень міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості та зобов'язання повернути земельну ділянку відмовити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2025 року у справі №915/158/25, а саме: скасувати заборону суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві (реєстраційний номер 35703616), або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав відносно вказаного об'єкту; скасувати заборону Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» (54017, м. Миколаїв, вул. Дунаєва (Панаса Саксаганського), 34/7, каб. 517; код ЄДРПОУ 32093054) укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві, та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, а також проведення на вказаній ділянці будь-яких будівельних робіт.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 12.09.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці у період з 17.06.2025 по 27.06.2025 року, з 15.07.2025 по 17.07.2025 року, з 07.08.2025 по 11.08.2025 року, з 21.08.2025 по 02.09.2025 і 11.09.2025, та тимчасовою непрацездатністю з 04.08.2025 по 06.08.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва