12 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/1471/25 пров. № А/857/12659/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року, ухвалене суддею Гресько О.Р. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/1471/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
31 січня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення від 10.01.2025 №172050005027 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зобов'язати призначити й виплачувати з 19.12.2024 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності правових підстав для призначення позивачу пенсії із зниженням пенсійного віку. Скаржник не заперечує, що страховий стаж позивача є достатнім для призначення пенсії за віком. Також скаржник підтверджує, що судовим рішенням встановлено факт проживання позивача у відповідні забрудненій зоні, разом з тим, рішення не містить вказівок зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії. На переконання скаржника, поза увагою суду залишились обставин, що порядком 22-1 визначено перелік документів, які слід подати заявнику на підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку для потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Рішення суду про встановлення факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у згаданому переліку не числиться. Пенсійний орган не вбачає у своїх діях ознак протиправності, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими.
Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловила незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 08.10.1993 (а.с.43).
Згідно з довідкою від 05.04.2023 №307, виданою Великоосницьким старостинським округом №6 виконавчого комітету Колківської селищної ради Луцького району Волинської області, позивач дійсно з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по 01.09.1986 та з 12.03.1991 по 01.12.1992 була зареєстрована та постійно проживала в селі Мала Осниця Маневицького (на даний час Луцького) району Волинської області.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 29.10.2024 у справі №556/2768/24, яке набрало законної сили 29.11.2024, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 в селі Мала Осниця Маневицького району Волинської області в період з 30.12.1986 по 07.01.1987, з 21.06.1987 по 31.08.1987, з 01.01.1988 по 11.01.1988, з 10.07.1988 по 31.08.1988, з 30.12.1988 по 09.01.1989, з 06.02.1989 по 01.04.1989, з 28.07.1989 по 31.08.1989, з 26.12.1989 по 09.01.1990, з 02.06.1990 по 01.07.1990, з 02.07.1990 по 03.11.1990, з 23.12.1990 по 20.01.1991, з 01.03.1991 по 11.03.1991, з 06.08.1992 по 13.04.1997.
19.12.2024 звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та 10.01.2025 прийнято рішення №172050005027 про відмову у призначенні пенсії. Рішення мотивоване тим, що страховий стаж позивача складає 33 роки 01 місяць 29 днів, тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 26 днів, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Крім цього, зазначено, що рішення Володимирецького районного суду від 29.10.2024 у справі №556/2768/24 не містить вимог зобов'язального характеру щодо призначення пенсії.
Листом від 15.01.2025 за №1700-0205-8/2433 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивача про прийняте рішення за результатами розгляду її заяви від 19.12.2024.
Позивач, вважаючи рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку на 6 років протиправним, звернулась до суду з метою захисту свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у наступному вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІпередбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01.1993 не менше 3 роки, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років з моменту аварії до 01.01.1993.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Положення Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше ніж на 6 років.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змістустатті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1(далі Порядок №22-1), передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії за віком надаються, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи, та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування.
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
-документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
-посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17, від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17 та від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/24.
Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 2 жовтня 2024 року у справі №500/551/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Спір між позивачем і відповідачами у цій справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та відповідно, її права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Зі змісту спірного рішення слідує, що обрахований пенсійним органом період проживання та роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 в сукупності становить 02 роки 26 днів.
Згідно з довідкою від 05.04.2023 №307 позивач дійсно з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по 01.09.1986 та з 12.03.1991 по 01.12.1992 була зареєстрована та постійно проживала в селі Мала Осниця Маневицького (на даний час Луцького) району Волинської області.
Відповідно до листа Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З Гжицького від 18.04.2023 №24-25 позивач проходила виробничу практику в КП «Україна» Маневицького району Волинської області з 06.02.1989 по 01.04.1989, в радгоспі «Троянівський» Маневицького району Волинської області з 02.07.1990 по 03.11.1990.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 позивач, зокрема, у період з 10.04.1991 по 16.09.1991, з 10.10.19991 по 05.08.1992 працювала в колгоспі «Україна» Маневицького району Волинської області.
Згідно з листом трудового архіву Колківської селищної ради Луцького району Волинської області від 27.06.2024 №186/15-09 місцезнаходження колгоспу «Україна» є село Велика Осниця Маневицького району Рівненської області.
Відповідно до довідки від 24.06.2024 №2595, виданої Маневицької селищної ради, радгосп «Троянівський» знаходився на території с.Троянівка Маневицького району Волинскої області, яке відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 №106 належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Наведені обставини враховані судом першої інстанції при ухваленні судового рішення.
Ба більше, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 29.10.2024 у справі №556/2768/24, яке набрало законної сили 29.11.2024, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 в селі Мала Осниця Маневицького району Волинської області в період з 30.12.1986 по 07.01.1987, з 21.06.1987 по 31.08.1987, з 01.01.1988 по 11.01.1988, з 10.07.1988 по 31.08.1988, з 30.12.1988 по 09.01.1989, з 06.02.1989 по 01.04.1989, з 28.07.1989 по 31.08.1989, з 26.12.1989 по 09.01.1990, з 02.06.1990 по 01.07.1990, з 02.07.1990 по 03.11.1990, з 23.12.1990 по 20.01.1991, з 01.03.1991 по 11.03.1991, з 06.08.1992 по 13.04.1997.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991"Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", с. Мала Осниця, с.Троянівка Маневицького району Волинської області дійсно відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.78 КАС України).
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.01.2025 №172050005027 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та визначення цьому ж пенсійному органу зобов'язання вчинити кореспондуючі праву позивача на належне пенсійне забезпечення дії.
Обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 460/1471/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк