11 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22762/24 пров. № А/857/6751/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Крутько О.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
07 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила: визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії, як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов'язати здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону «Про пенсійні забезпечення» з 04.07.2024.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є членом сім'ї, яку було примусово переселено і в подальшому реабілітовано згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Вказує, що звернулась до відповідача із заявою щодо перерахунку підвищення пенсії згідно пункту «г» Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII. Однак, рішенням № 913070197864 від 15.08.2024 відповідач відмовив їй у перерахунку, мотивуючи тим, що вона не надала документи, що підтверджують факт необґрунтованого зазнання політичних репресій, а згодом реабілітованої.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15.08.2024 № 913070197864 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім'ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, починаючи з 04.07.2024.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що що позивач є членом сім'ї репресованих осіб, які визнані реабілітованими та відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а відтак, є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими по політичним мотивам батьками. Оскільки з 05.05.2018 Законом № 962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, право на перерахунок підвищення до пенсії у позивача виникло з 05.05.2018. Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмови у перерахунку пенсії позивача є протиправним, а тому її право на перерахунок підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити відповідний перерахунок, починаючи з 04.07.2024.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». Вказує, що Пунктом 6 розділу XV Закону № 1058 передбачено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюються підвищення згідно із Законом № 1788-ХІІ. Підвищення пенсій громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено передбачено п. «г» ст. 77 Закону № 1788-ХІІ. Згідно з підпунктом 4 п. 2.6 Порядку № 22-1, при призначенні до пенсії підвищення згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» подаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї реабілітованого, якого було примусово переселено. За документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованим, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселення осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення (п. 2.13 Порядку). Статтею 77 Закону № 1788-ХІІ встановлено чіткий перелік осіб які мають право на надбавку до пенсійних виплат, а саме громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Звертає увагу на те, що позивачем не надано документів, що підтверджують факт необгрунтованого зазнанняполітичних репресій, а згодом реабілітованої.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.10.1955, ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 27.08.1978, ОСОБА_2 присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».
Управлінням внутрішніх справ виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів видано архівну довідку вих. Б-9 4/4-І04 від 15.01.1991, в якій зазначено, що видана вона гр. ОСОБА_3 1914 р.н., про те що він дійсно перебував у спецпоселенні з 20.01.1948 року. На підставі Ухвали Судової колегії Верховного суду УРСР від 17.06.1971 року гр. ОСОБА_3 реабілітований з правом повернення конфіскованого майна.
Згідно довідки Міністерства внутрішніх справ Читинської області № 392, ОСОБА_4 згідно Постанови керівництва СРСР від 15.05.1956 року звільнена з спецпоселення.
Позивачу Львівською обласною радою видано посвідчення № 166/4-П від 04.12.2013, згідно якого вона має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
04.07.2024 позивач звернулась із заявою до відповідача, в якій просила здійснити перерахунок підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України № 1788-ХІІ.
Листом від 18.07.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило, що позивачу необхідно звернутись із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії та оригіналами документів про визнання її реабілітованою, органом Пенсійного фонду України буде прийнято рішення про перерахунок (відмову у перерахунку) пенсії.
09.08.2024 позивач звернулася із заявою про призначення/перерахунку пенсії, в якій просила здійснити перерахунок пенсії за віком згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1799-ХІІ: підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком члену сім'ї репресованих осіб, які були реабілітовані.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15.08.2024 № 913070197864 відмовлено у перерахунку пенсії. Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала документи, що підтверджують факт необґрунтованого зазнання політичних репресій, а згодом реабілітованої.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-XII.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Згідно з пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.
Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, яка відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України враховується судом під час вирішення наведеного спору.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 та пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
На підставі матеріалів справи встановлено, що позивач є членом сім'ї репресованих осіб, які визнані реабілітованими та відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Відтак, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими по політичним мотивам батьками.
За таких обставин та з огляду на наведені вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та протиправність відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 1-1 Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» визначено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Отже, позивач проживала разом зі своєю сім'єю, як член сім'ї на спецпоселенні, відтак, є дитиною репресованої особи в розумінні Закону № 962-ХІІ із змінами, внесеними Законом № 2325-VIII.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що наявне у позивача посвідчення дійсно підтверджує її право на пільги та компенсації, встановлені Законом № 962-XII, однак оскільки цим Законом передбачено пільги репресованим та реабілітованим особам, так і членам їх сімей, які зазнали репресій, то позивач не будучи репресованою особою має право на пільги саме як потерпілий від репресій.
За результатами судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що позивач є членом сім'ї осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій та були реабілітовані, а тому вона набула право на підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Скаржником не доведено правомірність відмови у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15.08.2024 № 913070197864 про відмову у перерахунку пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування і виплату позивачу підвищення пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім'ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, починаючи з 04.07.2024.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 380/22762/24 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. Я. Качмар