12 вересня 2025 р. Справа № 520/1329/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Міністерства оборони України, ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.04.25 по справі № 520/1329/25
за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3
до Міністерства оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум треті особи ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення,
Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , в якому просили суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22.11.2024 № 37/д (пункт 68) про повернення на доопрацювання документів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задля підтвердження факту перебування на утриманні батька ОСОБА_5 на дату його загибелі, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, передбачену п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у зв'язку із загибеллю батька військовослужбовця ОСОБА_5 під час виконання обов'язків військової служби із захисту Батьківщини.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що суб'єкт владних повноважень повинен був застосувати національне законодавство України, чинне станом на дату ініціювання процедури виплати одноразової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця (тобто станом на 31.05.2024). Наполягали на неправомірності вчиненої суб'єктом владних повноважень відмови, яка ґрунтується на положеннях законодавства України, чинного станом на дату загибелі військовослужбовця ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано п.68 рішення Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у формі протоколу від 22.11.2024 № 37/д.
Зобов'язано Міністерство оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум Міністерства оборони України повторно розглянути звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу призначення одноразової грошової допомоги у порядку п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у зв'язку із загибеллю батька - військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_5 під час виконання обов'язків військової служби із захисту Батьківщини з урахуванням висновків суду у справі №520/1329/25.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на користь ОСОБА_2 484,48 грн у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на користь ОСОБА_3 484,48 грн. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням, третьою особою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в полному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суб'єктом владних повноважень в повному обсязі та належним чином відповідно до вимог чинного законодавства призначена і виплачена рівними частками одноразова грошова допомога всім особам, які мають право на її отримання, водночас позивачами не надано належним чином доказів порушення своїх прав щодо її отримання.
Також, не погодившись з вказаним рішенням, Міністерством оборони України подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою у позові відмовити.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що одноразова грошова допомога повинна призначатись і виплачуватись в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на її отримання, а саме на день загибелі ОСОБА_5 26.02.2024. Вказує, що відповідно до ч. 4 ст. 16-1 Закону ХХІІ (у редакції, чинній на день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги) вказано, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Водночас, відповідно до свідоцтв про народження доданих позивачами під час звернення із заявою про виплату одноразової грошової допомоги встановлено, що донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 та син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто є повнолітніми. Таким чином, комісія Міноборони дослідивши подані документи про призначення позивача ОГД встановила, що заявники не відносяться до неповнолітніх дітей загиблого, а оскільки на підставі поданих документів неможливо встановити, чи є повнолітні дочка та син загиблого військовослужбовця непрацездатними та чи перебували вони на його утриманні, дійшла вірного висновку про повернення документів на доопрацювання.
Відповідно до заперечення на апеляційні скарги, ОСОБА_2 зазначено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/1329/25 від 04.04.2025 є законним, обгрунтованим та прийнятим за повного та належного дослідження обставин справи, а вимоги апеляційних скарг Міністерства оборони України та ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що 07.03.2023 батько позивачів - ОСОБА_5 , був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив військову службу на посаді бойового медика взводу 1 розвідувального взводу розвідувальної роти Військової частини НОМЕР_1 .
26.02.2024 ОСОБА_5 вірний військовій присязі, захищаючи волю та незалежність України під час виконання бойового завдання згідно бойового розпорядження в районі населеного пункту Терни загинув в результатів вибухової травми.
31.05.2024 через ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявами про отримання одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих військовослужбовців, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" звернулись: мати ОСОБА_4 ; дружина ОСОБА_1 ; донька ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ); син ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
Відповідно до п. 47 Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.10.2024 № 252/168, затвердженого заступником Міністра оборони України 30.10.2024, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги матері та дружині загиблого ІНФОРМАЦІЯ_4 у період дії воєнного стану молодшого сержанта ОСОБА_5 (Київський МТЦКСП), що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 від 05.03.2024 та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 16.10.2024 № 321/КЦ/10715 - в розмірі 1/2 частини 15000000,00 грн. (тобто у сумі 7500000,00 (сім мільйонів п'ятсот тисяч) грн. 00 коп. у рівних частках кожній).
З пункту 68 Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.11.2024 № 37/д, затвердженого заступником Міністра оборони України 29.11.2024, вказано, що документи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернуто на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що повнолітні син та донька перебували на утриманні загиблого військовослужбовця, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до відомості розподілу виплат від 24.01.2025 щодо зарахування коштів на карткові рахунки 24.01.2025 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 отримали по 750000,00 грн кожна.
Не погодившись з рішенням Міністерства оборони від 22.11.2025 №37/д, позивачі звернулись з адміністративним позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необхідності визнати протиправним та скасувати п.68 рішення Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у формі протоколу від 22.11.2024 № 37/д та зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю батька.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин другої, третьої, п'ятої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.
Так, Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на:
- військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
- військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
- військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII.
Відповідно до частин першої, другої статті 16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у пунктах 1-3 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб'єктами низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких пов'язане з небезпекою для життя і здоров'я.
Конституційний Суд України ухвалив рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022, у якому вказав на необхідності посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також зазначив про неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.
Також у вказаному рішенні зазначено, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).
Так, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Абзацами 1-4, 6 п.2 Постанови №168 установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім'ям осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Отже, що після введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на період дії воєнного стану, для сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, Постановою №168 передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 гривень.
Колегія суддів зазначає, що єдиними умовами виплати одноразової грошової допомоги на момент смерті військовослужбовця є належність до певної певної категорії осіб, передбачених п. 1 Постанови 168 та загибель в період дії воєнного стану. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 11.09.2024 по справі №160/14225/23.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975).
Вказаний Порядок №975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Згідно з п.5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
Пунктом 10 Порядку №975 визначено перелік документів, які члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії, в тому числі - заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги.
Так, правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця унормовані ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч.1 ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024р.) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
За правилами ч. 4 ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Між тим, до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ (набрав чинності - 29.03.2024) згідно з ч.1 ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Таким чином, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнобов"язкове державне пенсійне страхування" в частині змісту юридичної категорії "непрацездатні особи" (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття).
Після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов.
Матеріалами справи підтверджено, що батько позивачів ОСОБА_5 загинув в результатів вибухової травми 26.02.2024 під час виконання бойового завдання згідно бойового розпорядження в районі населеного пункту Терни, а з заявами про отримання одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих військовослужбовців, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" звернулись повнолітні донька ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та син ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) через ІНФОРМАЦІЯ_7 31.05.2024.
Звертаючись з позовними вимогами позивачі зазначають, що на момент звернення із заявами про отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю батька вже діяла редакція ст. 16-1 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає право повнолітніх дітей на отримання такої допомоги.
Таким чином, визначальним для правильного вирішення спору є не календарна дата, на яку припав момент загибелі військовослужбовця і чинне станом на цю дату законодавство, а правова природа соціальної гарантії на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв'язку із втратою годувальника чи як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв'язку із втратою члена родини під час виконання конституційного військового обов'язку.
Щодо доводів відповідача, що одноразована грошова допомога повинна призначатись і виплачуватись в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання ОГД, тобто станом на 26.02.2024, колегія суддів вважає необгрунтованим та зазначає, що реалізація права на виплату одноразової грошової допомоги передбачена абз. 2 п. 2 Постанови № 168 та визначається з дати загибелі, визначеної у свідоцтві про смерть військовослужбовця, а також обмежується відповідно до п. 9 ст. 16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" строком у три роки з дня виникнення такого права. Оскільки датою смерті батька позивачів є 26.02.2024, тобто з цієї дати виникає право позивачів саме на звернення з заявами про отримання ОГД.
Колегія суддів зазначає, що Держава має забезпечити рівні та справедливі соціально-правові гарантії для усіх членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) через виконання ними обов'язків військової служби. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду 05.02.2025 у справі №120/17960/23.
Відповідно до відповідно до Пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги" від 09.12.2023 № 3515-IX вказано, що необхідність прийняття законопроекту пов'язана із тим, що у багатьох родинах членами сімей є, зокрема, особи, що досягли повноліття, особи, які проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, інші особи, за умови, що вони проживали разом із загиблим, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов'язки, притаманні членам сім'ї. Метою цього законопроекту є встановлення рівних та справедливих соціальноправових гарантій для усіх членів сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу служб цивільного захисту, працівників об'єктів критичної інфраструктури, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та поліцейських, що загинули(померли) через виконання ними обов'язків військової служби чи інших випадках.
Отже, законодавець удосконалив правове регулювання спірних правовідносин, розширивши перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, внесенням змін до статті 16-1 Закону №2011-XII, яким до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону віднесли також і повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця.
Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.ст. 3, 17, 65 Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов'язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов'язку.
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.06.2022 по справі № 640/6477/19, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не є релевантними.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень Основного Закону частинами першою, другою, восьмою статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року № 794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
Згідно з частиною першою, другою, сьомою статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів КМУ видає накази, які підписує міністр. Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами. Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Пунктом 8 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів КМУ видає накази, організовує і контролює їх виконання. Накази Міноборони, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності і громадянами.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 10.10.2024 по справі №420/11608/23.
Також колегія суддів зазначає, що правова позиція Верховного Суду у зазначеній справі стосується нового правового регулювання стосовно реалізації визначеного законом права на отримання ОГД після набрання чинності Порядком № 45 (згідно пункту 3 Наказу, яким затверджено Порядок № 45, останній набирає чинності з дня його офіційного опублікування, тобто 31 січня 2023 року) щодо проведення виплат ОГД однією виплатою, однак підлягає застосуванню за аналогією права до спірних правовідносин, оскільки стосуються застосуванню норм закону, який є чинним станом на дату звернення щодо отримання ОГД.
Враховуючи принцип правової визначеності як складової верховенства права, а також те, що розгляд вказаної заяви позивачів відбувся в межах встановленого строку та за нового правового регулювання, тобто адміністративна процедура, ініційована ними стосовно реалізації визначеного законом права на отримання ОГД завершена після набрання чинності ч. 4 ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024), відтак у відповідача були відсутні підстави для про повернення на доопрацювання документів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасуваня п.68 рішення Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у формі протоколу від 22.11.2024 № 37/д та зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю батька.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 по справі № 520/1329/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.А. Калиновський В.Б. Русанова