12 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/11927/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Головка А.Б., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області від 07.06.2024 року № Ф-6550-10-У зі сплати єдиного внеску в сумі 9 595,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 17.07.2019 року ОСОБА_1 працювала на посаді юрисконсульта ІІ категорії ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ", з 27.09.2019 року прийнята на посаду юрисконсульта І категорії Кременчуцької філії АТ "Полтаваобленерго" за переведенням з ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ", з 16.10.2019 року перебуває у трудових відносинах з АТ "Полтаваобленерго" в особі Кременчуцької філії на посаді юрисконсульта І категорії - керівника юридичної групи. 25.11.2011 року позивачем отримано свідоцтво на право заняття адвокатською діяльність №1116. Позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.06.2024 року № Ф-6550-10-У є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач є найманим працівником і доходів від незалежної професійної діяльності не отримує.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/11927/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
31.10.2024 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що 23.09.2014 року ОСОБА_1 взято на облік як фізичну особу, яка займається незалежною професійною (індивідуальною адвокатською) діяльністю. Станом на 22.10.2024 року у ОСОБА_1 борг по єдиному внеску складає 9595,30 грн., який виник за рахунок щоквартальних нарахувань з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року; - по строку сплати 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн., за 1-квартал 2020 року, сплата відсутня; - по строку сплати 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн., за 2-квартал 2020 року, сплата відсутня; - по строку сплати 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн., за 3-квартал 2020 року, сплата відсутня; - по строку сплати 21.01.2021 в сумі 3300,00 грн., за 4-квартал 2020 року, сплата відсутня. Вказує, що особи, які проводять незалежну професійну діяльність є платниками єдиного внеску незалежно від того, чи є такі особи на даний час одночасно найманими працівниками.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25 листопада 2011 року №32 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що їй видано відповідне свідоцтво №1116 від 25 листопада 2011 року.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копія якої наявна в матеріалах справи позивач з 17.07.2019 року по 24.09.2019 року працювала на посаді юрисконсульта другої категорії у юридичному відділі Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцькароку ТЕЦ"; з 27.09.2019 позивач прийнята на посаду юрисконсульта першої категорії у Кременчуцьку філію Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" за переведенням з ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ"; з 16.10.2019 року позивача переведено на посаду юрисконсульта першої категорії - керівника групи у юридичну групу Кременчуцької філії Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"; з 01.01.2022 року позивача переведено на посаду юрисконсульта першої категорії - керівника групи у відділ правового забезпечення Акціонерного товариства "Полтаваобленерго".
Відповідно до довідки Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" № 08-65/275 від 03.10.2024 року ОСОБА_1 працює в АТ "Полтаваобленерго" юрисконсультом 1 категорії - керівником юридичної групи з 27.09.2019 року по теперішній час.
07.06.2024 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6550-10-У, якою повідомлено, що станом на 19.07.2024 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 9595,30 грн.
Позивач ОСОБА_1 не погодилася з вимогою про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області від 07.06.2024 року № Ф-6550-10-У та звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Спірним у цій справі є питання сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування особою, яка є адвокатом і одночасно перебувала у трудових відносинах з товариством, яким сплачено такий внесок.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За приписами статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI, в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Проаналізувавши наведені вище положення ПК України та Закону №5076-VI, суд дійшов висновку, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Одночасно особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.08.2022 у справі №1940/1565/18, від 27.05.2020 у справі №500/576/19 та від 04.06.2020 у справі №240/9527/19.
Адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання. Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат, який працює за трудовим договором на подібній посаді, як у випадку позивача (юрисконсульт товариства), не зможе відобразити це місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із дозволених Законом варіантів організаційних форм діяльності адвоката.
Тобто адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
Якщо адвокат обирає індивідуальну діяльність, цьому кореспондує обов'язок стати на облік в контролюючому органі та сплачувати єдиний соціальний внесок на умовах, визначених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI); якщо ж особа працює за трудовим договором, платником єдиного внеску за неї, відповідно до цього ж Закону, є її роботодавець (підприємство, установа та організація, яке використовує працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством). При цьому база нарахування єдиного соціального внеску для означених вище платників податку є різною (сума нарахованої працівникові заробітної плати та сума доходу (прибутку), отриманого від незалежної професійної діяльності).
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.08.2022 у справі №1940/1565/18, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18 та від 28.05.2020 у справі №200/10723/18-а.
Таким чином, твердження відповідача про обов'язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем у 2020 році, в якому позивач таких доходів як дохід самозайнятої особи не отримував, не відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права.
Суд звертає також увагу на те, що статтею 2 Закону №2464-VI обов'язок подавати звітність з єдиного соціального внеску покладено саме на платників такого внеску.
При цьому, абзацом другим пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Водночас сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Тобто обов'язок визначати базу нарахування не менше розміру мінімального страхового внеску в разі неотримання доходу покладений саме на платників єдиного соціального внеску. За умови неотримання позивачем доходів від здійснення ним як самозайнятою особою незалежної професійної діяльності, тобто відмінної від тієї, що здійснюється позивачем як найманим працівником, платником єдиного соціального внеску, на якого покладено обов'язок подавати звітність, виступає саме роботодавець.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює в АТ "Полтаваобленерго" юрисконсультом 1 категорії - керівником юридичної групи з 27.09.2019 року по теперішній час.
Наданою до суду випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) у 2020 році сплачено страхувальником - його роботодавцем АТ "Полтаваобленерго".
Таким чином, в ході судового розгляду справи встановлено, що у період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року позивач дійсно перебував у трудових відносинах з АТ "Полтаваобленерго", працював на посаді юрисконсульта товариства, тобто здійснював діяльність у сфері права в межах трудових відносин з АТ "Полтаваобленерго".
При цьому, відповідачем до суду не надано будь - яких належних документальних та допустимих доказів того, що позивач у І - ІV кварталах 2020 року здійснював незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримував дохід від такої діяльності.
Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності у І - ІV кварталах 2020 року не отримувала, визначена у вимозі Головного управління ДПС у Полтавській області від 07.06.2024 року за № Ф-6550-10-У сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 9595,30 грн. фактично є подвійним нарахуванням єдиного внеску на один і той самий дохід позивача за вказаний період.
За приписами частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі “Серков проти України» (заява №39766/05), “Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), яким встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності своїх дій щодо нарахування позивачу єдиного внеску за І - ІV квартали 2020 року в розмірі 9595,30 грн.
Таким чином, вимога Головного управління ДПС у Полтавській області від 07.06.2024 року за № Ф-6550-10-У є протиправною та підлягає скасуванню.
Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000; код ЄДРПОУ 44057192) про скасування вимоги про сплату боргу задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області від 07.06.2024 року № Ф-6550-10-У щодо визначення недоїмки з єдиного внеску у розмірі 9 595,30 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2119,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко