10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 332/1476/23
провадження № 61-1656св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Петрової Марини Олександрівни на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2024 року у складі судді Погрібної О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві володіння та користування майном.
2. Позов обґрунтовано тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 .
3. Квартира належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
4. В квартирі проживає її брат ОСОБА_2 , якого ІНФОРМАЦІЯ_1 знято з реєстрації місця проживання за заявою позивачки. Проте, незважаючи на це ОСОБА_2 продовжує проживати в квартирі, на вимоги власника квартири звільнити приміщення не реагує.
5. Крім того, відповідач замінив замок в квартирі, що позбавляє можливості ОСОБА_1 потрапити до квартири та на свій розсуд користуватися та розпоряджатися даним житлом, що суперечить її інтересам.
6. Вказувала, що неодноразово зверталася (звернення від 07 жовтня 2022 року, 14 жовтня 2022 року, 13 лютого 2023 року) до відділення поліції № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області з заявами про те, що гр. ОСОБА_2 змінив замки до квартири та не відкриває двері, чим перешкоджає їй, як новому власнику цього житла, у користуванні ним.
7. Як зазначала позивач, ще за життя матері ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство психологічного і фізичного характеру як до матері, так і до неї, неодноразово викликалася поліція, були складені термінові заборонні приписи стосовно кривдника.
8. Відповідач користується комунальними послугами, за які нічого не сплачує, тим самим кожен день збільшується заборгованість за використані комунальні послуги.
9. Все вищезазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 порушує її право на самостійне володіння, розпорядження та користування її особистим майном.
10. Зазначала, що дії відповідача суперечать конституційному праву позивачки на особисту власність.
11. Отже, оскільки відповідач чинить перешкоди у користуванні належним їй житлом, вона самостійно у позасудовому порядку не має можливості усунути перешкоди в користуванні власністю, тому вважає, що такі перешкоди підлягають усуненню в судовому порядку.
12. Зважаючи на викладене, позивачка просила усунути перешкоди у праві володіння та користування власністю шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
13. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
14. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що відповідач вселився до спірної квартири зі згоди попереднього власника, де проживає та був зареєстрований тривалий час (близько 20 років), іншого житла не має. Натомість, позивачка не зареєстрована та не мешкає в спірній квартирі, має інше житло для проживання, а тому могла передбачати подальші наслідки набуття права власності на спірне житло. В даному випадку право позивачки на майно не може бути захищено шляхом виселення відповідача, який внаслідок цього стане безхатченком, що стане надмірним тягарем та порушуватиме його право на повагу до житла, яке є постійним та єдиним місцем його проживання.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. У лютого 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Петрової М. О .
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
18. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 липня 2025 року справу передано судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Осіян О. М., Синельников Є. В., Шипович В. В.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - Петрова М. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.
20. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року в справі № 595/1271/16-ц, від 25 квітня 2019 року в справі № 761/13293/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не є власником квартири, проте продовжує у ній проживати всупереч волі власника.
22. Крім того, ще за життя матері ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство психологічного та фізичного характеру як до матері, так і до неї, неодноразово викликалась поліція, було складено термінові заборонні приписи стосовно кривдника.
23. Зазначає, що позивачка не має можливості проживати у своїй же квартирі, оскільки відповідач змінив замок та не впускає її до житла, виклики поліції нічим не допомогли.
24. Також посилається на те, що іншого житла вона не має, вимушена проживати у будинку, який їй надали як тимчасовий прихисток чужі люди. Стоїть на обліку як внутрішньо переміщена особа.
25. 15 та 17 листопада 2024 року позивачка не змогла потрапити знову до свого житла, відповідач відкрив двері та вдарив її, остання викликала поліцію та зареєструвала звернення.
26. Крім того, відповідач запросив до квартири сторонню особу, яка проживає разом із ним та користується житлово-комунальними послугами.
27. На думку заявника, наведені обставини свідчать про те, що відповідач порушує право позивачки на самостійне володіння, розпорядження та користування її особистим майном.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28. ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 .
29. 09 вересня 2021 року ОСОБА_5 склала заповіт, за яким вказану квартиру заповіла своїй дочці ОСОБА_1 .
30. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
31. Померла ОСОБА_5 є матір'ю сторін, які, відповідно, є рідними братом та сестрою, що ними не оспорюється.
32. 10 лютого 2023 року ОСОБА_1 отримала у приватного нотаріуса Салтан В. В. свідоцтво про право на спадщину № 373 за заповітом, відповідно до якого вона набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_3 .
33. Згідно інформації за № 01-17/01/0361 від 06 березня 2023 року, яка була надана на адвокатський запит адвокату позивачки Петровій М. , за відомостями департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради 13 лютого 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було знято з реєстрації місця проживання в спірній квартирі за заявою власника ОСОБА_1 .
34. З наданої відповідачем копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та довідки про реєстрацію місця проживання особи від 17 серпня 2022 року встановлено, що з 24 лютого 2004 року він був зареєстрований у спірній квартирі.
35. Згідно з інформаційними довідками № 337369556 від 29 червня 2023 року, № 390641636 від 13 серпня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 , об'єкти нерухомості за останнім не зареєстровані.
36. З наданих відповідачем відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, станом на 22 липня 2024 року за період з 4 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року встановлено, що відповідач за вищезазначений період отримав 40 963,64 грн, останнє місце роботи: Центральний відділ освіти Департаменту освіти Запорізької міської ради.
37. За терміновим заборонним приписом стосовно кривдника серії АА № 256789 від 12 лютого 2022 року, складеним стосовно ОСОБА_2 , у зв'язку із вчиненням ним домашнього насильства психологічного характеру по відношенню до сестри ОСОБА_1 вжито захід у вигляді заборони на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи та заборона в будь-якій спосіб контактувати з постраждалою особою терміном на 5 діб до 17:30 годин 17 лютого 2022 року (т. 1, а. с. 18).
38. За терміновим заборонним приписом стосовно кривдника серії АА №256788 від 12 лютого 2022 року, складеним стосовно ОСОБА_2 , у зв'язку із вчиненням ним домашнього насильства психологічного характеру по відношенню до матері ОСОБА_5 вжито захід у вигляді заборони в будь-якій спосіб контактувати з постраждалою особою терміном на 5 діб до 17:30 годин 17 лютого 2022 року (т. 1, а. с. 19).
39. В листі начальника ВП № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 13 березня 2023 року, адресованого адвокату Петровій М., щодо звернень ОСОБА_1 до ВП № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, зазначається, що заява ОСОБА_1 від 13 лютого 2023 року про те, що заявниця вступила у спадщину, але брат не пускає її в квартиру, звернення було розглянуто згідно із Законом України «Про звернення громадян».
Позиція Верховного Суду
40. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
41. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
42. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
43. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
45. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
46. Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
47. У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
48. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
49. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
50. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
51. Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
52. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
53. У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
54. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
55. Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
56. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
57. У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється у разі, зокрема припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
58. У частині першій статті 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
59. Аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
60. Разом із тим, питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна (спірного житла), наявності чи відсутності іншого житла.
61. Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування житлом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц).
62. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
63. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
64. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
65. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
66. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
67. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
68. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
69. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
70. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
71. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
72. Не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
73. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
74. Схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.
75. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили із того, що відповідач був зареєстрований у спірній квартирі з 24 лютого 2004 року зі згоди власника квартири - своєї матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і продовжує у ній проживати.
Суди зазначили, що ОСОБА_2 вселився у спірну квартиру як член сім'ї попереднього власника квартири, набувши право користування майном.
Отже, суди дійшли висновку, що факт переходу права власності на квартиру до іншої особи як такий не є безумовною підставою для виселення членів сім'ї власника цього нерухомого майна, у тому числі й колишніх. При цьому судами зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 має у власності інше житло.
76. Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
77. Так, з матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2023 року ОСОБА_1 отримала у приватного нотаріуса Салтан В. В. свідоцтво про право на спадщину № 373 за заповітом, відповідно до якого вона набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_3 .
78. Також в матеріалах справи міститься довідка від 17 жовтня 2022 року про взяття ОСОБА_1 на облік внутрішньо переміщеної особи, з якої вбачається, що остання проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
79. Суди, виснуваючи щодо неможливості виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири не врахували, що останній чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні майном єдиному власнику, яка фактично як особа, яка має на праві власності майно, має проживати в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа.
80. При цьому судами не надано оцінки доводам позивачки щодо неодноразових звернень до органів поліції та складання відносно відповідача термінових заборонних приписів.
81. Отже, судами також не досліджено всесторонньо ці докази на предмет оцінки ситуації вцілому, зокрема й потенційного ризику домашнього насильства у майбутньому.
82. При цьому слід зауважити, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров'я та прав інших. У контексті статті 2 Конвенції у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканість (рішення ЄСПЛ від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України», заява № 17469/19).
83. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі встановили фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а тому дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
84. Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам.
85. Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
86. Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
87. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити в означеній частині законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Петрової Марини Олександрівни задовольнити частково.
2. Постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович