10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 757/47439/21
провадження № 61-11114св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Закрите акціонерне товариство «Лано Солюшенз»,
відповідачі: Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Лано Солюшенз» до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв України на знак для товарів та послуг і зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Лано Солюшенз» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року Закрите акціонерне товариство «Лано Солюшенз» (далі - ЗАТ «Лано Солюшенз») звернулося до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просило визнати недійсними повністю свідоцтва України на знаки для товарів і послуг від 10 липня 2019 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, власником яких є ОСОБА_3 ;
зобов'язати Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - УКРНОІВІ) внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 10 липня 2019 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ЗАТ «Лано Солюшенз» посилалося на те, що є власником таких свідоцтв на знаки для товарів і послуг: «ІНФОРМАЦІЯ_1» (словесний); «ІНФОРМАЦІЯ_2» (словесний); «ІНФОРМАЦІЯ_1.NET» (словесний); «ІНФОРМАЦІЯ_7» (словесний); «БИЗНЕС ІНФОРМАЦІЯ_2» (словесний); «ІНФОРМАЦІЯ_3» (словесний); «ІНФОРМАЦІЯ_3» (словесний); «Бизнес.ІНФОРМАЦІЯ_7» (словесний).
Рішенням Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - рішення Апеляційної палати) від 15 липня 2020 року визнано знак «ІНФОРМАЦІЯ_7» добре відомим в Україні відносно позивача для послуг 35 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП) «рекламування через комп'ютерну мережу в режимі онлайн» та послуг 38 класу МКТП «послуги інформаційних агентств» станом на 01 січня 2019 року.
Використання вказаних знаків для товарів і послуг позивач здійснює в мережі «Інтернет». Зокрема, з 29 січня 2015 року ЗАТ «Лано Солюшенз» є власником доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1.net.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1.net та ІНФОРМАЦІЯ_4. За адресою вказаних доменів розміщений однойменний веб-сайт - «ІНФОРМАЦІЯ_7» (українська, російська, англійська версії сайту), на якому розміщено визнаний добре відомим в Україні знак «ІНФОРМАЦІЯ_7» та інші знаки для товарів і послуг, що належать ЗАТ «Лано Солюшенз».
ОСОБА_3 , правонаступниками якого є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрував знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України від 10 липня 2019 року № НОМЕР_1 - «ІНФОРМАЦІЯ_5», від 10 липня 2019 року № НОМЕР_2 - «ІНФОРМАЦІЯ_7», від 10 липня 2019 року № НОМЕР_3 - «ІНФОРМАЦІЯ_6», які діють для послуг 38, 42 класів МКТП.
Позивач вважає, що зареєстровані ОСОБА_3 свідоцтва на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_7», «ІНФОРМАЦІЯ_6», які діють для послуг 38, 42 класів МКТП, підлягають визнанню недійсними повністю з підстав, передбачених абзацом п'ятим пункту 2 статті 6, абзацом третім пункту 3 статті 6 Закону України від 15 грудня 1993 року № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у редакції, чинній на дату реєстрації оспорюваних свідоцтв (далі - Закон 3689-XII), адже є такими, що вводять в оману та схожі настільки, що їх можна сплутати із знаками, визнаними добре відомими в Україні.
На підтвердження підстав і обставин позовної заяви позивач посилався на висновок експерта від 21 квітня 2021 року № 68-01 за результатами проведення експертизи інтелектуальної власності, згідно з яким знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_7», «ІНФОРМАЦІЯ_6» є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка надає послуги, а також є схожими настільки, що їх можна сплутати із знаком «ІНФОРМАЦІЯ_7», що визнаний добре відомим в Україні згідно з рішенням Апеляційної палати.
У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 18 березня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надав доказів, які могли б свідчити про фактичну можливість введення споживача в оману щодо особи, яка надає послуги, при використанні знаків за спірними правовідносинами чи визнання таких знаків тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованими знаками для товарів і послуг ЗАТ «Лано Солюшенз», а також невідповідність використання позивачем знаків для товарів і послуг умовам надання правової охорони за свідоцтвами на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що немає підстав для визнання недійсним повністю оспорюваних свідоцтв на знак для товарів і послуг як таких, що можуть ввести в оману щодо особи, яка надає послуги, адже немає підстави для застосування до спірних правовідносин абзацу п'ятого пункту 2 статті 6 Закону 3689-XII (в редакції Закону від 09 квітня 2015 року № 317-VIII) з огляду на абсолютність визначеного критерію для відмови в наданні правової охорони таким знакам.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу ЗАТ «Лано Солюшенз» залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд виходив з того, що позивач як на підставу визнання недійсними спірних свідоцтв на знаки для товарів та послуг посилався на абзацом п'ятим пункту 2 статті та абзац третій пункту третього статті 6 Закону № 3689-XII, однак не довів, що спірні торговельні марки є оманливими щодо виду, властивостей, характеру або якості товарів або послуг; географічного походження товарів або послуг; виробника товарів або надавача послуг, так само не довів, що на дату прийняття рішення про реєстрацію знаків для товарів і послуг, факт визнання знака «ІНФОРМАЦІЯ_7» добре відомим в Україні щодо ЗАТ «Лано Солюшенз» не було встановлено у визначений законодавством спосіб, тому висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову є обґрунтованим.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2024 року ЗАТ «Лано Солюшенз» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Підставою касаційного оскарження вказувало те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме абзацу третього пункту 3 статті 6 Закону 3689-XII у редакції цього Закону від 09 квітня 2015 року; статті 6 bis Паризької конвенції у взаємозв'язку з абзацом третім пункту 3 статті 6 Закону 3689-XII у редакції цього закону від 09 квітня 2015 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково застосували до спірних правовідносин норми абзацу третього пункту третього статті 6 Закону 3689-XII у чинній редакції, згідно з якою не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, які на дату подання заявки або якщо заявлено пріоритет, тому на дату пріоритету є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, зокрема, асоціювати з торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.
У серпні 2024 року УКРНОІВІ (раніше УКРПАТЕНТ) подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки ці судові рішення є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
12 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ЗАТ «Лано Солюшенз» є власником таких свідоцтв на знаки для товарів і послуг:
«ІНФОРМАЦІЯ_1» (словесний) за свідоцтвом від 10 грудня 2015 року № НОМЕР_4 , заявка від 07 серпня 2015 року № m 2015 12931, діє для послуг 38, 42 класів МКТП;
«ІНФОРМАЦІЯ_2» (словесний) за свідоцтвом від 10 грудня 2015 року № НОМЕР_5 , заявка від 07 серпня 2015 року № m 2015 12930, діє для послуг 38, 42 класів МКТП;
«ІНФОРМАЦІЯ_1.NET» (словесний) за свідоцтвом від 12 січня 2016 року № НОМЕР_6 , заявка № m 2015 13666 від 18 серпня 2015 року, діє для послуг 38, 42 класів МКТП;
«ІНФОРМАЦІЯ_7» (словесний) за свідоцтвом від 12 січня 2016 року № НОМЕР_7 , заявка № m 2015 13668 від 18 серпня 2015 року, діє для послуг 38, 42 класів МКТП;
«БИЗНЕС ІНФОРМАЦІЯ_2» (словесний) за свідоцтвом від 12 вересня 2016 року № НОМЕР_8 , заявка № m 201606957 від 01 квітня 2016 року, діє для послуг 35, 38, 41, 42 класів МКТП;
«ІНФОРМАЦІЯ_3» (словесний) за свідоцтвом від 12 вересня 2016 року № НОМЕР_9, заявка № m 201606958 від 01 квітня 2016 року, діє для послуг 35, 38, 41, 42 класів МКТП;
«ІНФОРМАЦІЯ_3» (словесний) за свідоцтвом від 12 вересня 2016 року № НОМЕР_10, заявка № m 201606959 від 01 квітня 2016 року, діє для послуг 35, 38, 41, 42 класів МКТП;
«Бизнес.ІНФОРМАЦІЯ_7» (словесний) за свідоцтвом від 10 квітня 2017 року № НОМЕР_11, заявка № m 201606960 від 01 квітня 2016 року, діє для послуг 38, 42 класів МКТП.
Використання зазначених знаків для товарів і послуг позивач здійснює в мережі «Інтернет». Зокрема, з 29 січня 2015 року ЗАТ «Лано Солюшенз» є власником доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1.net.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1.net, ІНФОРМАЦІЯ_4. За адресою вказаних доменів розміщений однойменний вебсайт «ІНФОРМАЦІЯ_7», на якому розміщені визнаний добре відомим в Україні знак «ІНФОРМАЦІЯ_7» та інші знаки для товарі і послуг, що належать ЗАТ «Лано Солюшенз».
Зокрема на підставі договору від 01 січня 2015 року та акта до нього, а також договору від 01 січня 2016 року № 0101-16 та акта до нього, укладених між ЗАТ «Лано Солюшенз» і Громадською організацією «Агентство вільної інформації», право наповнення веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_7», що за адресою в мережі «Інтернет» ІНФОРМАЦІЯ_1.net надано користувачу. Згідно з договором від 01 січня 2015 року № 01/2015, актом та додатковою угодою від 28 грудня 2015 року № 2 до нього, а також договором від 02 січня 2017 року № 020117-1 та актом до нього, укладеними між ЗАТ «Лано Солюшенз» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламний центр «Технологія» позивачу надано у користування площу сайту ІНФОРМАЦІЯ_1.net.ua., що розміщений в мережі «Інтернет»
Водночас правонаступники ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками низки свідоцтв на знаки для товарів і послуг у класах 35, 41 МКТП, зокрема:
словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_8», свідоцтво від 10 липня 2019 року № НОМЕР_1 , заявка від 15 серпня 2017 року № m201718062;
словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_7», свідоцтво від 10 липня 2019 року № НОМЕР_2 , заявка від 15 серпня 2017 року № m201718063;
словесний знак «ІНФОРМАЦІЯ_6», свідоцтво від 10 липня 2019 року № НОМЕР_3 , заявка від 15 серпня 2017 року № m201718066;
Рішенням Апеляційної палати від 15 липня 2020 року визнано знак «ІНФОРМАЦІЯ_7» добре відомим в Україні відносно позивача для послуг 35 класу МКТП «рекламування через комп'ютерну мережу в режимі онлайн» та послуг 38 класу МКТП «послуги інформаційних агентств» станом на 01 січня 2019 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_3 , звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою про визнання його недійсним.
Рішенням вказаного суду від 22 липня 2021 року у справі № 757/10002/20-ц, зокрема, у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - УКРПАТЕНТ), ЗАТ «Лано Солюшенз» про визнання недійсним рішення Апеляційної палати від 15 липня 2020 року про визнання знака «ІНФОРМАЦІЯ_7» добре відомим в Україні та наказу від 03 вересня 2020 року № 1708, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
На час апеляційного перегляду у цій справі вказане рішення суду не набрало законної сили.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.
Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Згідно зі статтею 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
За змістом частини першої статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 425 ЦК України майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Згідно із частиною першою статті 427 ЦК України майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.
За статтею 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Відповідно до статті 493 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
Згідно зі статтею 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.
За статтею 496 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 497 ЦК України чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджував, що знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_8» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_7» за свідоцтвом України № НОМЕР_2 , знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_6» за свідоцтвом України № НОМЕР_3 є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка надає послуги, а також є схожими настільки, що їх можна сплутати із знаком «ІНФОРМАЦІЯ_7», який визнаний добре відомим в Україні згідно з рішенням Апеляційної палати від 15 липня 2020 року, затвердженим наказом від 03 вересня 2020 року № 1708 відносно ЗАТ «Лано Солюшенз» для послуг 35 класу МКТП «рекламування через комп'ютерну мережу в режимі онлайн» та послуг 38 класу МКТП «послуги інформаційних агентств» станом на 01 січня 2019 року. У зв'язку з цим вказані свідоцтва мають бути визнані недійсними у судовому порядку, оскільки вони не відповідають умовам надання правової охорони, визначених абзацом п'ятим пункту 2 та абзацом третім пункту 3 статті 6 Закону 3689-XII.
Датою подання заявок № m 2017 18062, m 2017 18063, m 2017 18066 за оскаржуваними свідоцтвами України є 15 серпня 2017 року.
Станом на дату подання заявок у серпні 2017 рокудіяв Закон № 3689-XII в редакції від 21 травня 2015 року № 317-VIII.
Згідно з пунктом 1 статті 16 Закону № 3689-XII права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Таким чином, відповідність знака умовам правової охорони має розглядатися виходячи з дати подання відповідної заявки.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 2 статті 6 Закону № 3689-XII не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар або надає послугу.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 3689-XII свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.
Вимоги до заявки, правила подання та процедура розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг визначені Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг, затвердженими наказом Держпатенту України від 28 липня 1995 року № 116, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 02 серпня 1995 року за № 276/812 (далі - Правила).
У пункті 4.3.2.1 Правил зазначено, що згідно з пунктом 3 статті 6 Закону (прим. Закон № 3689-XII) не реєструються як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи щодо однорідних товарів і/або послуг.
Пунктом 4.3.1.9 Правил передбачено, що до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов'язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності. Позначення може бути визнане оманливим або таким, що здатне вводити в оману, коли є очевидним, що воно в процесі використання як знака не виключає небезпеку введення в оману споживача.
Пунктом 10.7.2 Методичних рекомендацій з окремих питань проведення експертизи заявки на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного підприємства «Український інститут промислової власності» від 07 квітня 2014 року № 91 (із змінами, внесеними наказом Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» від 22 січня 2016 року № 08), визначено, що узагальнюючи такі поняття, як «неправда» (брехня), «омана», «судження», можна визначити, що оманливі позначення (знаки) - це позначення або його елементи, які містять відомості, що однозначно сприймаються споживачем як неправдиві, неправильні або як такі, що не відповідають реальним фактам щодо властивостей (істотності) або інших якісних характеристик товарів або характеру послуг, походження товарів або послуг, а також відомості, що спотворюють істину, або свідомо видаються як істинні. Якщо такі відомості у позначенні є очевидним фактом, вони не потребують доказів або пояснень.
Позначення, що може ввести в оману споживачів, - це позначення, що не містить відомостей, які прямо не відповідають дійсності, проте реально здатне породжувати таку можливість побічно. Такі позначення асоціативно породжують у свідомості помилкову, неправильну думку щодо властивостей або інших якісних характеристик товарів або характеру послуг, географічного походження товарів або послуг, які насправді не відповідають дійсності. Здатність ввести в оману не завжди очевидна, вона має ймовірний характер.
Таким чином, підстава стосовно оманливості або можливості введення в оману стосується лише: виду, властивостей, характеру або якості товарів або послуг; географічного походження товарів або послуг; виробника товарів або надавача послуг.
Підстава для відмови в наданні правової охорони знаку для товарів і послуг, передбачена абзацом п'ятим пункту 2 статті 6 Закону № 3689-XII, належать до «абсолютних» підстав для відмови, спрямованих на захист публічного (суспільного) інтересу, а не приватних прав та інтересів третіх осіб.
«Абсолютні» підстави для відмови в наданні правової охорони дозволяють без зіставлення з іншими об'єктами оцінити сутність заявленого на реєстрацію позначення, його здатність виконувати функції торговельної марки, зокрема основну функцію - розрізняльну. «Відносні» підстави для відмови дають відповідь на питання, чи не буде заявлене позначення у разі його реєстрації порушувати права та інтереси третіх осіб на інші об'єкти, зокрема, на знаки для товарів і послуг, які вже охороняються. «Абсолютні» підстави містяться у пунктах 1, 2, а «відносні» - у пунктах 3, 4 статті 6 Закону № 3689-XII.
Згідно з абзацом третім пункту третього статті 6 Закону № 3689-XII (в редакції, яка діяла станом на час подання заявок) не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності.
Законом України від 21 липня 2020 року № 815-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення охорони і захисту прав на торговельні марки і промислові зразки та боротьби з патентними зловживаннями» абзац третій пункту 3 статті 6 Закону № 3689-XII замінено двома новими абзацами такого змісту:
«торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;
торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо неспоріднених товарів і послуг, якщо використання торговельної марки іншою особою щодо таких неспоріднених товарів і послуг свідчитиме про зв'язок між ними і власником добре відомої торговельної марки та може завдати шкоди інтересам такого власника».
У цій справі суди встановили, що рішенням Апеляційної палати від 15 липня 2020 року визнано знак «ІНФОРМАЦІЯ_7» добре відомим в Україні відносно позивача для послуг 35 класу МКТП «рекламування через комп'ютерну мережу в режимі онлайн» та послуг 38 класу МКТП «послуги інформаційних агентств» станом на 01 січня 2019 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою про визнання вказаного рішення недійсним. Рішенням вказаного суду від 22 липня 2021 року у справі № 757/10002/20-ц, зокрема, у задоволенні позову ОСОБА_3 до УКРПАТЕНТУ (нині - УКРНОІВІ), ЗАТ «Лано Солюшенз» про визнання недійсним рішення Апеляційної палати про визнання знака «ІНФОРМАЦІЯ_7» добре відомим в Україні та наказу від 03 вересня 2020 року № 1708, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Водночас і на дату подання ОСОБА_3 заявок на реєстрацію знаків для товарів і послуг за спірними свідоцтвами, і на дату прийняття рішення про реєстрацію знаків для товарів і послуг, факт визнання знака «ІНФОРМАЦІЯ_7» добре відомим в Україні відносно ЗАТ «Лано Солюшенз» не було встановлено у визначений чинним законодавством спосіб, тому в УКРПАТЕНТУ (нині - УКРНОІВІ) не було підстав для відмови у наданні правової охорони спірним позначенням, з підстав, передбачених абзацом третім частини третьої статті 6 Закону № 3689-XII.
Встановивши, що знаки для товарів і послуг за заявками № m 2017 18062, m 2017 18063, m 2017 18066 не є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар або надає послугу, суди попередніх інстанцій вважали, що спірні свідоцтва на знаки для товарів та послуг не підлягають визнанню недійсними за вказаною підставою.
При цьому суди зауважили, що у висновку експерта від 21 квітня 2021 року № 68-01 встановлено обставини, що торговельні марки «ІНФОРМАЦІЯ_8» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_7» за свідоцтвом України № НОМЕР_2 , знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_6» за свідоцтвом України № НОМЕР_3 є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка надає послуги, а також є схожими настільки, що їх можна сплутати із знаком «ІНФОРМАЦІЯ_7», який визнаний добре відомим в Україні.
Водночас апеляційний суд зазначив, що з інших підстав, передбачених статтею 19 Закону № 3689-XII, позивач не звертався.
Вказані висновки є передчасними з огляду на таке.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Застосування фрази суду «мета позову» повинно відбуватися відповідно до підстав (обставин) позову.
Розглядаючи принцип цивільного судочинства крізь призму ролі суду в процесі, колегія суддів наголошує, що суд має владні повноваження у процесі провадження у справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, як це передбачено нормами процесуального закону.
У свою чергу, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
При цьому, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
У разі помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.
Згідно з пунктом 4.3.2.4 Правил позначення вважається тотожним з іншим позначенням, якщо воно збігається з ним у всіх елементах. Позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів. При перевірці позначень на тотожність і схожість необхідно: провести пошук тотожних або схожих позначень; визначити ступінь схожості заявленого позначення та виявлених при проведенні пошуку позначень; визначити однорідність товарів і/або послуг, для яких заявлено знак, в порівнянні з товарами і/або послугами, для яких зареєстровані або заявлені тотожні або схожі знаки, виявлені під час пошуку.
Пунктом 4.3.2.5 Правил встановлено, що для позначення, заявленого як знак, щодо якого проводиться експертиза по суті, і виявлених, зареєстрованих та заявлених на реєстрацію знаків з більш раннім пріоритетом встановлюється однорідність товарів або товарів і послуг. При встановленні однорідності товарів або товарів і послуг визначається принципова імовірність виникнення у споживача враження про належність їх одній особі, що виготовляє товари або надає послуги. Для встановлення такої однорідності слід враховувати рід (вид) товарів і послуг; їх призначення; вид матеріалу, з якого товари виготовлені; умови та канали збуту товарів. Коло споживачів.
Згідно з пунктом 4.3.2.6 Правил словесні позначення, заявлені як знаки, порівнюються з словесними та комбінованими позначеннями, до композиції яких входять словесні елементи. При встановленні схожості словесних позначень враховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість.
Звертаючись до суду, позивач, серед іншого присилався на те, що знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_7», «ІНФОРМАЦІЯ_6» є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка надає послуги, а також є схожими настільки, що їх можна сплутати із знаком «ІНФОРМАЦІЯ_7», що визнаний добре відомим в Україні, а також вказував на те, що вони є семантично, фонетично схожими, в тому числі через тотожність закладених і них понять, ідей, з якими вони асоціюються у споживача.
Місцевий суд не звернув на зазначені обставини (підстави) позову та не надав їм належної правової оцінки. Зокрема, суд не надав оцінки ймовірності сплутування позначень в контексті візуальної, звукової, концептуальної схожості в загальному враженні, які вони справляють, беручи до уваги, серед іншого, їх розрізняльні компоненти, тобто не зробив їх глобальне порівняння за ступенем схожості, з огляду на їх призначення за цільовою аудиторією споживачів таких послуг.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду, на вказане не звернув достатньої уваги та передчасно зазначив, з інших підстав, передбачених статтею 19 Закону № 3689-XII, позивач не звертався.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, не розглянули позовні вимоги, виходячи із всіх обставин, на які позивач посилався.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справиВерховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Лано Солюшенз» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов