11 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 557/1769/24
Провадження № 22-ц/4815/1174/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Гощанська селищна рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Рудиком Віталієм Романовичем на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 06 червня 2025 року (ухвалене у складі судді Тишкуна П.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Гощанської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Рудика В.Р. звернулася до суду із позовом до Гощанської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно.
Позовну заяву обгрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , актовий запис №10, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
Спадщину після смерті матері позивач прийняла вчасно, вступивши в управління та володіння спадковим майном, так як в силу положень ст. 569 ЦК України (в редакції 1963 року) на момент смерті матері проживала разом з нею, здійснюючи догляд за нею.
За життя ОСОБА_2 працювала в КСП «Промінь» та відповідно до чинного законодавства мала право на земельну частку (пай) при розпаюванні земель підприємства.
Так, при розпаюванні земель КСП "Промінь" ОСОБА_2 була включена до списків Додатку №1 до Державного акту на право колективної власності на землю серії РВ №00017 від 24.06.1993 року під №360 під іменем ОСОБА_3 .
Проте, у Додатку №2 від 06.03.1996 року матір позивача була виключена із списків, у зв'язку із смертю.
Відповідно до норм чинного законодавства та Закону України «Про власність» покійна матір позивача набула право спільної сумісної власності на земельну частку (пай) з моменту внесення її до додатку №1 до Державного акту на право колективної власності на землю та дату його видачі співвласникам КСП «Промінь» - 24.06.1993 року і позбавлення її права власності на землю інакше як за рішенням суду є неможливим, то земельна частка (пай) розміром 3.57 в умовних кадастрових га, яка належала покійній, входить до складу спадщини, на яку претендує позивач. Що стосується розбіжності при написанні імені спадкодавця у документах, представник зазначає, що ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є тотожними.
Просила визнати за нею право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті її матері ОСОБА_2 , що значиться в списках до Додатку № 1 до Державного акту на право колективної власності на землю під записом ОСОБА_3 , а саме на земельну частку/пай розміром 3.57 умовних кадастрових га., яка належала їй на праві спільної сумісної власності на підставі Додатку №1 до Державного акту на право колективної власності на землю серії РВ 00017 від 24 червня 1993 року.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 06 червня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Гощанської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.
Рішення суду обгрунтовано тим, що, на думку суду, після смерті матері у 1995 році та після відкриття спадщини, позивачка мала об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права, оскільки могла звернутися до відповідних органів влади чи інших підприємств та установ за отриманням інформації щодо включення спадкодавців до списку пайовиків КСП «Промінь». Однак, позивачка у передбачений законом строк не звернулася до суду з вказаними вимогами хоча про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх членів КСП «Промінь».
Позивач звернулася з позовом до суду лише у листопаді 2024 року, питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності не ставить, обставин, які на протязі більш 29 років перешкоджали їй звернутися до суду за захистом своїх прав, не зазначає, у зв'язку з чим суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 через свого адвоката Рудика В.Р. оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_2 набула права власності на земельну частку (пай) з моменту видачі Державного акту на право колективної власності на землю, тобто з 24 червня 1993 року, як зазначено у самому Державному акті (відповідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року).
У зв'язку зі смертю ОСОБА_6 сертифіката на земельну частку (пай) не отримала і була виключена зі додатку № 1 до Державного акту на право колективної власності на землю.
Рішення про виключення ОСОБА_2 із списків Додатку № 1 до Державного акту про право колективної власності є нікчемним, в силу положень ст. 51 Закону України "Про власність", що діяв на момент виникнення вказаних правовідносин.
У силу положень ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) позивач спадщину після смерті матері прийняла, вступивши в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується довідкою сільської ради № 432 від 02.07.2008 року.
Строки визнання права власності на спадкове майно законодавством в таких випадках не визначені.
Отримавши відмову у нотаріуса у видачі відповідних документів на право власності, у зв'язку з відсутністю оригіналів документів, ОСОБА_2 скористалася своїм правом і звернулася до суду.
Відмова суду у задоволенні позову, у зв'язку із пропуском строків позовної давності є хибною і не відповідає вимогам чинного законодавства.
Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
04 серпня 2025 року Гощанська селищна рада подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що позивач не звернулася до суду у передбачений законом строк, хоча про порушення своїх прав дізналася або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх членів КСП "Промінь".
Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , актовий запис №10, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 22.05.1995 року Русивельською сільською радою Гощанського району Рівненської області.
Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_2 , а саме що вона була її матір'ю, стверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , видане 25.12.1962 року Сіннянською сільською радою Гощанського району та свідоцтвом про її одруження серії НОМЕР_3 , видане 26.05.1969 року Сіннянською сільською радою Гощанського району.
24.06.1993 року колективному сільськогосподарському підприємству «Промінь» с.Русивель Русивельською сільською радою народних депутатів Гощанського району Рівненської області було видано Державний акт на право колективної власності на землю серії РВ 00017.
Як вбачається із списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства (КСП «Промінь») за №360 у ньому значиться ОСОБА_3 .
Згідно копії додатку №2 до протоколу комісії КСП «Промінь» від 06.03.1996 року с.Русивель було внесено зміни до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства «Промінь» Гощанського району, додатку №1 до Державного акту на право колективної власності на землю серії РВ 00017 від 24.06.1993 року, і ОСОБА_3 за №360, була виключена із списків, у зв'язку із смертю.
Згідно матеріалів Вікіпедії, Список українських жіночих імен, ім'я « ОСОБА_5 » є одним із варіантів імені « ОСОБА_4 ».
Відповідно до інформації відділу у Гощанському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №Г-18/0-0.20-20/134-19 від 08.07.2019 року та №Г-8/0-0.20-20/134-17 від 07.09.2017 року, згідно додатку №1 до Державного акту на право колективної власності на землю серії РВ №00017 від 24.06.1993 року, громадянка ОСОБА_2 , не була включена до списку членів КСП «Промінь». Однак, згідно вищевказаного Державного акту до списку членів КСП «Промінь» була включена громадянка ОСОБА_3 за №360, але була виключена із списку у зв'язку з смертю, відповідно до додатку №2 протоколу комісії КСП «Промінь» від 06.03.1996 року.
Із інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №29-17-0.2-5703/2-24 від 21.10.2024 року вбачається, що станом на 01.01.2024 року вартість земельної частки (паю) КСП «Промінь» на території села Русивель Рівненського (колишнього Гощанського) району становить 127044,41 грн. Розмір земельної частки (паю) - 3,57 умовних кадастрових гектарів.
ОСОБА_1 дійсно знаходилася по догляду за матір'ю ОСОБА_2 і проживала разом з нею в одному будинку з квітня місяця 1994 року по 20 травня 1995 року (до дня смерті) в с.Русивель Гощанського району Рівненської області (довідка №432 від 02.07.2008 року).
На звернення позивача до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Строкаля В.Д. щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті матері ОСОБА_2 , листом №300/02-14 від 30.10.2024 року її було повідомлено про неможливість видати їй свідоцтво, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності даного майна спадкодавцеві.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що після смерті матері у 1995 році та після відкриття спадщини позивач мала об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права, оскільки могла звернутися до відповідних органів влади чи інших підприємств та установ за отриманням інформації щодо включення спадкодавців до списку пайовиків КСП "Промінь".
Питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності позивач не ставить, обставин, які на протязі більше 29 років перешкоджали звернутися їй до суду за захистом своїх прав не зазначає, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Спірні правовідносини між сторонами виникли під час дії ЦК Української РСР в редакції 1963 року, тому до цих правовідносин варто застосовувати норми Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року (щодо кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини).
Відповідно до ст.548 ЦК України 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).
Главою 5 ЦК Української РСР було регламентовано питання позовної давності.
Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71 ЦК Української РСР).
Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту (стаття 80 ЦК Української РСР).
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 6610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 925/756/19 (провадження № 12-40гс20) зроблено висновок, що «строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), ЦК України визначено як позовна давність (стаття 256 цього Кодексу). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, зазначила, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).
При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).
Звертаючись до суду із позовом у листопаді 2024 року (спадкодавець померла у 1995 році), позивач не ставить питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та не зазначає жодних причин або підстав, чому вона пропустила встановлені законом строки для звернення до суду.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що після смерті матері у 1995 році та після відкриття спадщини, позивачка мала об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права, оскільки могла звернутися до відповідних органів влади чи інших підприємств та установ за отриманням інформації щодо включення спадкодавців до списку пайовиків КСП «Промінь». Однак, позивачка у передбачений законом строк не звернулася до суду з вказаними вимогами хоча про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх членів КСП «Промінь».
Покликання апелянта на те, що рішення про виключення ОСОБА_2 із списків Додатку № 1 до Державного акту про право колективної власності є нікчемним, в силу положень ст. 51 Закону України "Про власність", що діяв на момент вказаних правовідносин є помилковим, оскільки земельна ділянка (пай) ОСОБА_2 в натурі не виділялася, тобто право власності на земельну ділянку у неї не виникло.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного ст. ст. 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Рудиком Віталієм Романовичем залишити без задоволення.
Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 06 червня 2025 року залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.