Рівненський апеляційний суд
Іменем України
12 вересня 2025 року м. Рівне
Справа № 557/81/25
Провадження № 11-кп/4815/457/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024181080000285 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 13 березня 2025 року стосовно
ОСОБА_5 , котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Олександрія Кіровоградської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_5 , будучи військовозобов'язаним, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи визнаним придатним для відправки на військову службу під час мобілізації після проходження медичної комісії щодо визначення ступеня придатності до військової служби, відмовився від отримання бойової повістки на призов, відповідно до якої мав з'явитися 25 листопада 2024 року о 9 годині 00 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_3 для у зв'язку з проходженням військової служби за мобілізацією у зв'язку з проведенням загальної мобілізації згідно Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», та відмовився ставити підпис у повістці. Згодом ОСОБА_5 було оголошено зміст повістки вголос та складено акт від 22.11.2024 про відмову розписуватися та отримувати повістку для призову по загальній мобілізації. Не маючи права на відстрочку чи звільнення від призову, достовірно володіючи інформацією про час відправки для проходження військової служби та місце розташування збірного пункту, діючи умисно, ОСОБА_8 без поважних причин не прибув до 09 години 00 хвилин 25 листопада 2024 року на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_3 , що у АДРЕСА_4 , у зв'язку із проходженням військової служби за мобілізацією, внаслідок чого ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 13 березня 2025 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ст. 336 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Судом вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_7 просить вказаний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винуватим за ст. 336 КК та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
В решті вирок просить залишити без змін.
На обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що місцевий суд, звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, не врахував, що він свідомо не з'явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримку для відправки у військову частину, тяжкість вчиненого злочину.
На думку прокурора, призначене ОСОБА_5 покарання є неспівмірним протиправному діянню, не достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових злочинів, а вчинений злочин має високий ступінь суспільної небезпеки.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, міркування обвинуваченого ОСОБА_5 , який визнав апеляційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, за викладених у вироку обставин, є правильним, відповідає фактичним обставинам цього провадження і підтверджений наявними у справі доказами, що в апеляційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Водночас, як вбачається з оскаржуваного вироку, суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, повною мірою не дотримався зазначених вимог закону.
Відповідно до положень ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 мінімальне покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, у відповідності до ст. 12 КК, належить до нетяжкого злочину, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, позитивну характеристику за місцем проживання, відсутність попередніх судимостей.
Разом з тим, сукупності цих обставин є недостатньо для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Відповідно до положень ч.1 ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Тобто як випливає зі змісту статті 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження попередження нових злочинів й виправлення засудженого є можливим без його ізоляції від суспільства.
При цьому, у п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Слід зауважити, що місцевий суд, мотивуючи можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, лише формально покликався на встановлені обставини, не вказавши, які з них свідчать про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Однак зі змісту статті 65 Конституції України вбачається, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Підстав для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК колегія суддів не вбачає. Зокрема, апеляційний суд враховує, що оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням за приписами ст. 75 КК забезпечує досягнення мети загальної превенції злочинів, передбачених ст. 336 КК, не демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації, не створить в очах громадян та суспільства негативного враження безладдя та безкарності. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого. А тому, враховуючи викладене, на переконання суду, застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання.
Вказане узгоджується зі сталою судовою практикою Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 28 лютого 2024 року по справі №183/2097/23.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що наявність позитивного висновку органу з питань пробації, згідно з яким виправлення засудженого можливе без позбавлення або обмеження волі, у цьому випадку жодним чином не зменшує суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення.
За таких обставин застосування судом щодо ОСОБА_5 ст. 75 КК колегія суддів не може визнати обґрунтованою, у зв'язку з чим, відповідно до приписів ст. ст. 407, 409, п.4 ч.1 ст. 420 КПК, вирок суду першої інстанції в частині неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання необхідно скасувати і ухвалити в цій частині новий вирок.
Тому, з огляду на встановлені обставини справи та дані про особу винного, колегія суддів вважає за необхідне та достатнє призначити ОСОБА_5 за вчинений ним злочин покарання у виді та розмірі, визначеному місцевим судом, однак без застосування звільнення від відбування покарання.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 418, 420 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 13 березня 2025 року стосовно ОСОБА_5 в частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням - скасувати.
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Взяти ОСОБА_5 під варту із зали суду.
Строк відбування покарання обчислювати з 12 вересня 2025 року.
В решті вирок місцевого суду залишити без змін.
Вирок суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3