Житомирський апеляційний суд
Справа №296/3312/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/739/25
Категорія ч.4 ст.186, ч.ч.1, 3 ст.357 КК України Доповідач ОСОБА_2
11 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №296/3312/25 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_9 на вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 12.06.2025 відносно
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.ч.1, 3 ст.357 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_9 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України та призначено покарання:
- за ч.1 ст.357 КК України у виді обмеження волі на строк 01 рік;
- за ч.3 ст.357 КК України у виді обмеження волі на строк 01 рік;
- за ч.4 ст. 186 КК України у виді 07 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 07 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного ОСОБА_9 цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 21.06.2023 року та остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді 07 років 01 місяця позбавлення волі.
Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення, починаючи з часу затримання з 08.03.2025 по день набрання вироком законної сили, виходячи із співвідношення, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув'язнення.
Скасовано арешти, накладені ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12.03.2025 та ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17.03.2025.
Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Згідно вироку суду, ОСОБА_9 , маючи не зняту судимість за вчинення корисливого злочину проти власності, та перебуваючи на іспитовому строці, на шлях виправлення не стала, належних висновків не зробила та у період запровадженого в Україні воєнного стану, повторно, вчинила корисливий злочин проти власності.
Так, 07.03.2025 близько 18 години 40 хвилин ОСОБА_9 перебувала у торгівельному центрі «Житній», що за адресою: м. Житомир, площа Житній ринок, 1, де помітила раніше не знайому ОСОБА_7 , яка користувалась терміналом самообслуговування для поповнення банківського рахунку, після чого поклала залишок грошових коштів до своєї сумки.
У цей же день, час, місці та за вказаних обставин у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, повторно, в умовах воєнного стану, а саме жіночої сумки, яка була при ОСОБА_7 .
Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_9 стала переслідувати ОСОБА_7 , вулицями міста Житомира, яка йшла до себе додому, до будинку АДРЕСА_3 .
У подальшому, ОСОБА_9 , близько 18 год. 48 хв перебуваючи між під'їздами №1 та № 2 будинку АДРЕСА_3 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на відкрите викрадення чужого майна, повторно, з корисливих мотивів, користуючись сприятливою обстановкою та відсутністю сторонніх осіб, усвідомлюючи те, що її дії залишаються поміченими, наблизилась до ОСОБА_7 та відкрито, шляхом ривків почала виривати сумку з рук останньої.
У результаті своїх протиправних дій ОСОБА_9 подолала опір ОСОБА_7 та переслідуючи корисливий мотив відкрито заволоділа її сумкою, у якій знаходились грошові кошти в сумі 35000 грн; 2 пластикові платіжні банківські картки АТ «Укрсиббанк», відкриті на підставі договорів № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_7 , та які згідно із Законом України «Про інформацію», Закону України «Про платіжні послуги», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про банки та банківську діяльність», і примітки до ст.200 КК України є офіційними документами, тобто електронними платіжними документами, засобом доступу до банківського рахунку, а також паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_7 , який є офіційним документом, та відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ є універсальним документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Викравши у вказаний спосіб сумку з грошовими коштами, платіжними картками та паспортом громадянина України, що належать ОСОБА_7 , ОСОБА_9 місце вчинення кримінального правопорушення залишила, розпорядилась викраденим майном на власний розсуд та не вчинила жодних дій щодо повернення документів.
Так, у зазначений спосіб ОСОБА_9 , спричинила потерпілій ОСОБА_7 майнову шкоду на суму 35 000 гривень, а також викрала її документи.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_9 , не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації її дій, просить цей вирок змінити в частині призначеного покарання, як незаконний, а своїм рішенням пом'якшити призначене покарання, а саме до 5-ти років позбавлення волі, або обмеження волі на строк до 7 років. При цьому, зазначає, що слід взяти до уваги її щире каяття, повне визнання нею своєї вини, як і сукупність пом'якшуючих її покарання та застосувати положення ст.69 КК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи обвинуваченої ОСОБА_9 та її захисника ОСОБА_8 в підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, яка просила залишити вирок суду першої інстанції без змін, позицію потерпілої ОСОБА_7 , яка заперечила щодо апеляційних вимог обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_9 , правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження та правова кваліфікація її дій за ч.4 ст.186, ч.ч.1, 3 ст.357 КК України, ніким з учасників судового розгляду не оскаржується, визнавались обвинуваченою під час судового розгляду в суді першої інстанції, тому наведені обставини апеляційним судом не перевіряються.
Судовий розгляд провадження судом першої інстанції проведено в порядку ст.349 КПК України.
При цьому, згідно з ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації, визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань Закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При цьому, відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Як передбачено ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_9 дотримався вище наведених вимог закону та правильно керувався не лише ступенем тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, але й даними про особу обвинуваченої, наявністю обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, таким чином, керувався не лише принципами законності, але й принципом індивідуалізації та справедливості покарання.
Так, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_9 прийняв до належної уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень - тяжке (ч.4 ст.186 КК України), нетяжкий злочин та прооступок, фактичні обставини їх вчинення, особу обвинуваченої, її ставлення до вчиненого, як і суспільну небезпеку вчиненого.
Також, судом першої інстанції встановлено та відповідно враховано при призначенні покарання ОСОБА_9 обставини, що пом'якшують покарання, згідно ст.66 КК України: визнання вини, щире каяття у вчиненому, за обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку
В свою чергу, в даному випадку, належно враховано і те, що обвинувачена ОСОБА_9 раніше притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення умисного корисливого правопорушення, вчинила нові кримінальні правопорушення під час іспитового строку за попереднім вироком (що свідчить про стійку антисоціальну позицію та явну суспільну небезпечність останньої), спричинену шкоду не відшкодувала, не має сім'ї та утриманців, має місце реєстрації та проживання, за яким характеризується негативно, не перебуває на спеціалізованих обліках у лікарів психіатра та нарколога.
Крім того, належно враховано судом першої інстанції і позицію потерпілої ОСОБА_7 , яка наполягала на призначенні суворого покарання обвинуваченій. Підтверджена така позиція потерпілою і в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, як вважає апеляційний суд, судом першої інстанції правильно враховано конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, у зв'язку з чим апеляційний суд переконаний, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченій ОСОБА_9 покарання за ч.4 ст.186, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357, ч.1 ст.70 КК України у виді 7-и років позбавлення волі позбавлення волі, та яке, на думку апеляційного суду, буде цілком достатнім для корекції соціальної поведінки останньої та запобігання продовженню злочинної діяльності.
В свою чергу, обвинуваченою не наведено в апеляційній скарзі жодних переконливих обставин, які не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_9 та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
Як вважає апеляційний суд, вище наведені обставини - тяжкість вчинених правопорушень, фактичні обставини їх вчинення, дані про особу обвинуваченої в своїй сукупності виключають будь-які обґрунтовані підстави, як для пом'якшення останній покарання призначеного судом першої інстанції, так і застосування процесуального інституту призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст.69 КК України).
Обвинуваченою не наведено переконливих обставин, які б не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
На думку апеляційного суду, призначене судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_9 покарання, за видом та мірою є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових правопорушень, що відповідає справедливості і меті покарання.
Саме такий захід примусу внесе відповідні корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченої, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.
Отже, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни з мотивів викладених в апеляційній скарзі не встановлено.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 12.06.2025 відносно ОСОБА_9 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою на протязі того ж часу з моменту отримання копії рушення.
Судді :