Житомирський апеляційний суд
Справа №296/2176/25 Головуючий у 1-й інст. Дідоренко А. Е.
Номер провадження №33/4805/691/25
Категорія ст.124 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
10 вересня 2025 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., за участі: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Корольовського районного суду м. від 17 квітня 2025 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ст. 124 КУпАП,
Постановою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень. Стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Згідно постанови суду, ОСОБА_1 19 лютого 2025 року о 10 годин 25 хвилин у м. Житомирі, м-н Корольова, 1, керуючи транспортним засобом «MAZDA», н.з. НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом не впевнився в безпеці маневру та здійснив зіткнення з транспортним засобом «LEXUS», н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та закрити провадження відносно нього за відсутністю складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не дав належної і об'єктивної оцінки фактичним обставинам справи та наявним доказам, внаслідок чого ухвалив постанову з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що судом не враховано порушення водієм автомобіля «LEXUS» правил паркування.
Одночасно просить поновити строк на апеляційне оскарження посилаючись на те, що йому не було вручено копію судового рішення в день винесення.
З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута без участі ОСОБА_1 і копію оскаржуваної постанови він отримав 25.04.2023 (а.с. 14), звернувшись 30.04.2025 за безоплатною вторинною правничою допомогою (а.с. 20) і скаргу подав до суду протягом десяти днів із часу звернення за останньою (а.с. 15).
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
В судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Зазначив, що суд має визнати його потерпілим, а складений щодо нього протокол є наслідком неправомірних дій іншого водія і працівників поліції.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як слідує із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 251027 від 19.02.2025, ОСОБА_1 19 лютого 2025 року о 10 годин 25 хвилин у м. Житомирі, м-н Корольова, 1, керуючи транспортним засобом «MAZDA», н.з. НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом не впевнився в безпеці маневру та здійснив зіткнення з транспортним засобом «LEXUS», н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
В матеріалах справи містяться: письмові пояснення водія ОСОБА_2 , який зазначив, що автомобіль «MAZDA» здійснював рух заднім ходом і в'їхав в його автомобіль «LEXUS»; схема місця ДТП.
Проаналізувавши вищевказані докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях водія ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, що виразилося у порушення ним п. 10.9 ПДР України.
У відповідності до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
При оцінці доказів суд реалізує стандарт більшої переконливості, при якому цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з'ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вищевказані вимоги закону суддею місцевого суду було дотримано у достатньому обсязі і висновок суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, наведених у постанові, підтверджується зібраними по справі доказами. Висновки, які викладені в постанові суду, ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Так, порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 124 КУпАП.
Зазначена норма є бланкетною і при встановленні винуватості особи необхідно встановити пункт ПДР України, який порушено водієм і який, окрім того, перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із останнім.
Характеризуючою ознакою дорожньо-транспортної пригоди є те, що при зіткненні двох або більше транспортних засобів, порушення ПДР України може бути допущено усіма його учасниками, але у причинно-наслідковому зв'язку із пригодою можуть бути порушення одного із водіїв.
Причинно-наслідковий зв'язок між пригодою та порушенням ПДР України встановлюється у кожному конкретному випадку на підставі повного і всебічного дослідження доказів зібраних працівниками поліції та наданих учасниками.
Тобто тільки ті порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків, а отже перебувають із ними у причинному зв'язку.
Свій висновок суд належним чином обґрунтував порушенням водієм ОСОБА_1 вимог п. 10.9 ПДР України (під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб), що знаходиться у причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки та стало причиною виникнення даної ДТП.
Доводи скарги, а саме те, що автомобіль «LEXUS» здійснив зупинку у заборонному місці, перебуваючи у нерухомому стані, не спростовують висновків суду, оскільки можливе порушення водієм автомобіля «LEXUS» ПДР України до ДТП, що виразилося у недотриманні вимог дорожньої розмітки та/або дорожнього знаку (за змістом апеляційної скарги), не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із даною пригодою. Це може бути підставою для притягнення останнього до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, що не пов'язані з ДТП. Саме дії водія автомобіля «MAZDA», які виразилися у русі заднім ходом без дотримання правил безпеки руху, призвели до наслідків - пошкоджень транспортних засобів. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія протоколу щодо водія ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП (а.с. 3), оцінку його діям має надати суд при розгляді справи по суті.
Отже, суд першої інстанції, на підставі досліджених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини водія ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, яке пов'язано із порушенням п. 10.9 ПДР України, тобто причинно-наслідковому зв'язку із його діями та дорожньо-транспортною пригодою.
Додаткових об'єктивних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або свідчили б про порушення норм КУпАП при прийнятті рішення суддею, а також відповідних додаткових доказів в апеляційній скарзі не наведено і до апеляційного суду не надано. Досліджені судом докази є достатніми для висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається, як і підстав для скасування чи зміни постанови судді місцевого суду.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Корольовського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й. Григорусь