08 грудня 2010 р. № 43/105
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМирошниченка С.В.,
суддівБарицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Аптечна мережа "ЛІКИ"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.09.2010
у справі№ 43/105
за позовомСпільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аптечна мережа "ЛІКИ"
простягнення 55 992,27 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Красножон Ю.С. (дов. №19/05-2010 від 19.05.2010);
- відповідача Черниш М.О. (дов. №2 від 19.05.2010);
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 07.12.2010 №02.02-10/697 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя -Мирошниченко С.В., судді -Барицька Т.Л., Губенко Н.М.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.05.2010 у справі №43/105 (суддя Пасько М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 (судді: Зеленін В.О., Євграфова Є.П., Дикунська С.Я.), позов Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптечна мережа "ЛІКИ" (надалі відповідач/скаржник) задоволений частково; за рішенням з відповідача стягнуто 29 951,55 грн. основного боргу, 4 492,73 грн. штрафу, 1 684,70 грн. інфляційних втрат, 328,48 грн. 3% річних; провадження у справі в частині стягнення з відповідача 18 100,00 грн. основного боргу припинено на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України, у зв'язку зі сплатою відповідачем вказаної суми під час розгляду справи.
Відповідач, не погоджуючись із винесеною апеляційним господарським судом у даній справі постановою, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому заперечує проти її доводів, просить оскаржувану постанову залишити без змін.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм апеляційним господарським судом належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
02.01.2009 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №6155, згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти та оплатити продукцію на умовах визначених даним договором.
Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, в силу ст. ст. 11, 202, 509, 712 ЦК України між сторонами на підставі договору поставки №6155 від 02.01.2009 виникли зобов'язальні відносини.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача), а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість, якість та ціна якого зазначені в видаткових накладних, які є його невід'ємними частинами.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата покупцем товару здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу; при цьому порядок оплати за цим договором обирається покупцем при поданні заявки.
Згідно з п. 6.2. договору при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь продавця, вказується продавцем у видатковій накладній.
Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі дослідження наявних в матеріалах справи видаткових накладних, та підтверджується матеріалами справи, на виконання укладеного між сторонами договору поставки, позивач здійснив поставку товару відповідачу на суму 48 051,55 грн., яка на момент звернення позивача до суду із даним позовом, залишилась несплаченою.
Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, відповідач перерахував позивачу 18 100,00 грн., у зв'язку з чим, місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у даній справі в частині вказаної суми.
Доказів на підтвердження погашення усієї суми заборгованості перед позивачем відповідач не надав. У зв'язку з чим, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість стягнення з відповідача заборгованості зі сплати основного боргу за договором поставки №6155 від 02.01.2009 у розмірі 29 951,55 грн.
Крім того, є правомірними висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача нарахованих позивачем на розмір основної заборгованості штрафу, заявленого до стягнення на підставі п. 12.5 договору, 3% річних та інфляційних на підставі ст. 625 ЦК України, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншим законами та договором.
Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 ГК України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Пунктом 12.5 договору сторони узгодили, що за умови прострочення покупцем строків оплати за товар за цим договором, він повинен сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та штраф у розмірі 15% від простроченої суми оплати.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).
Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання зі сплати за поставлену йому продукцію, а тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, так само як і штрафу, в силу наведених норм та умов договору, є обґрунтованими.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, оскільки вони стосуються оцінки та переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення суду першої інстанції або постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптечна мережа "ЛІКИ" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 у справі №43/105 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді: Т.Л. Барицька
Н.М. Губенко