16 грудня 2010 р. № 6-23/107-09-4552
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Демидової А.М.,
суддів:Кролевець О.А.,
Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Райффайзен Банку Інтернешнл АГ
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р.
(залишено без змін рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2010 р.)
у справі№ 6-23/107-09-4552
за позовомРайффайзен Центральбанку Остеррайх АГ
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вектор Ойл Трейд"
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет споруДочірнє підприємство "Векта-Він" Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор Ойл Трейд"
про стягнення 2 774 820,24 дол. США збитків
за участю представників:
від позивачаЯшенкова Ю.В.
від відповідачаСалютін А.В.
від третьої особиСалютін А.В.
У вересні 2009 року Райффайзен Центральбанк Остеррайх АГ, що є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Австрії, звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор Ойл Трейд" (далі -ТОВ "Вектор Ойл Трейд") про стягнення збитків, спричинених втратою предмета застави, в сумі 2 774 820,24 дол. США.
Позов мотивований наступними обставинами. 02.06.2008 р. між позивачем та Компанією "Грен Трейд Ком СА" (далі -Позичальник), що є юридичною особою за законодавством Швейцарії, був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти на загальну суму 20 000 000 дол. США, а Позичальник - прийняти, належним чином використовувати і повернути кредитні кошти у повному обсязі не пізніше 02.06.2009 р. та сплатити проценти за користування кредитними коштами. У забезпечення зобов'язань Позичальника за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір застави від 12.06.2008 р (далі -Договір застави). Відповідно до умов Договору застави, предметом застави є товари та права. Визначення товарів та прав наведено в тексті договору. Зокрема, в заставу за Договором застави було передано 6 361,3 тони ячменю фуражного та 2 284 тони рапсу, які знаходились на зерновому складі третьої особи, на загальну суму 1 631 106,50 дол. США, що підтверджується елеваторними сертифікатами № 9/2008 та № 11/2008 відповідно. Оскільки Позичальником умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконані, позивач набув права звернення стягнення на предмет застави, однак в процесі звернення стягнення виявилось, що предмет застави на складі третьої особи відсутній, внаслідок чого у позивача виникли збитки у вказаному вище розмірі, які мають бути відшкодовані відповідачем.
У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 2 854 300,87 дол. США збитків, спричинених втратою предмета застави.
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.08.2010 р. у справі № 6-23/107-09-4552 (суддя Демешин О.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р. (колегія суддів у складі: Лашина В.В. -головуючого, Єрмілова Г.А., Воронюка О.Л.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р., Райффайзен Банк Інтернешнл АГ звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову та рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2010 р. і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача збитки, спричинені втратою предмета застави за договором застави від 12.06.2008 р. у розмірі 2 854 300,87 дол. США.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.12.2010 р. колегією суддів у складі: Кота О.В. - головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу Райффайзен Банку Інтернешнл АГ до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 16.12.2010 р. о 12 год. 10 хв.
13.12.2010 р. до Вищого господарського суду України надійшов відзив ТОВ "Вектор Ойл Трейд" на касаційну скаргу, у якому відповідач просить суд залишити рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2010 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р. без змін, а касаційну скаргу Райффайзен Банку Інтернешнл АГ -без задоволення.
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 14.12.2010 р. для розгляду касаційної скарги у справі № 6-23/107-09-4552 сформовано колегію суддів у складі: Демидової А.М. -головуючого (доповідача), Кролевець О.А., Шевчук С.Р.
Заслухавши представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно зі ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 02.06.2008 р. між позивачем та Позичальником був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти на загальну суму 20 000 000 дол. США, а Позичальник - прийняти, належним чином використовувати і повернути кредитні кошти у повному обсязі не пізніше 02.06.2009 р. та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
В забезпечення зобов'язань Позичальника за вказаним кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір застави від 12.06.2008 р., відповідно до умов якого відповідач надав в заставу будь-яке та все зерно (та права на нього), зокрема, але не обмежуючись, пшеницю, продовольчу пшеницю, кормову пшеницю, ячмінь, в т.ч. кормовий, насіння рапсу, соєві боби, кукурудзу та соняшникове насіння та іншу сільськогосподарську продукцію, що належить відповідачу, перевозиться чи буде перевозитись, та/або доставлену, або яку буде доставлено в майбутньому відповідачем або від його імені для зберігання до кожного із володільців складів, погоджених сторонами в додатку А до Договору застави.
Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором від 02.06.2008 р., укладеним з позивачем, належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 2 651 750,71 дол. США.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п.п. 5.1 і 5.5 Договору застави позивач має право звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу чи передачі іншим чином предмету застави за компенсацію будь-якій третій особі на його вибір, на відкритих торгах або приватній угоді на умовах, погоджених позивачем з покупцем або з іншим цесіонарієм, або шляхом отримання предмету застави (товару і прав на нього, включаючи право власності) в особисту власність.
У додатку А крім складу третьої особи міститься й інші склади, а саме ТЕК "Зектер", ТОВ "Технотранс", ДП ДАК "Хліб України" "Одеський портовий елеватор" та ТОВ ЗПК "Інзерноекспорт". При цьому Договір застави не містить яких-небудь посилань на конкретну кількість зерна, яка має зберігатись на кожному зі складів.
Згідно з п. 3.3 Договору застави відповідач не може, без попередньої письмової згоди позивача, використовувати для зберігання зерна будь-які склади, окрім погоджених сторонами в договорі застави.
Судом першої інстанції визначено, що опис предмета застави наведений у Договорі застави у загальній формі з вказівкою на вид та місце розташування заставленого майна.
Твердження позивача про те, що він отримав в заставу 6 361,3 тони ячменю фуражного та 2 284 тони рапсу вартістю 1 636 106 дол. США ґрунтується на копіях елеваторного сертифікату № 9/2008, виданого третьою особою 23.04.2008 р., та елеваторного сертифікату № 11/2008, виданого третьою особою 15.07.2008 р., відповідно до яких на складі третьої особи для зберігання знаходиться 6 361,30 тон ячменю фуражного і 2 284 тон рапсу відповідача.
Відмовляючи позивачу в задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем не доведено факту виникнення права застави зерна, зазначеного в елеваторних сертифікатах № 9/2008 та № 11/2008 всупереч положенням ст. 33 ГПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому судами не прийнято до уваги посилання позивача на копії елеваторних сертифікатів № 9/2008 та № 11/2008 як на підтвердження отримання в заставу визначеного в них зерна з тих підстав, що відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вищий господарський суд України погоджується з такою позицією господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 37 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Згідно з ч. 1 ст. 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем, але спеціальною нормою у даному випадку є стаття 957 цього Кодексу, за частиною третьою якої письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про інформацію" документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці або на іншому носієві.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Цей перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню. Частиною шостою цієї статті передбачено, що зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.
Відповідно до ст. 38 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" подвійне складське свідоцтво складається з двох частин -складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. У разі отримання кредиту за заставним свідоцтвом обидві частини подвійного складського свідоцтва на зерно повинні містити найменування (ім'я) і місцезнаходження (місце проживання) юридичної особи (громадянина), що видала кредит, дату видачі й розмір кредиту, умови, на яких він виданий, і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи (нотаріусом). Термін видачі кредиту не повинен перевищувати терміну зберігання зерна. Частина п'ята статті 39 того ж Закону передбачає, що якщо закінчився термін погашення кредиту, зазначеного у заставному свідоцтві, зерновий склад зобов'язаний продати зерно у порядку, встановленому законодавством для продажу заставленого зерна, за письмовою вимогою володільця заставного свідоцтва.
Згідно зі ст. 42 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" застава зерна, зданого на зберігання за простим складським свідоцтвом, здійснюється шляхом передачі заставодавцю цього свідоцтва за передавальним написом (індосаментом). При цьому, у разі застави зерна, зданого на зберігання за простим складським свідоцтвом, до простого складського свідоцтва застосовуються правила, встановлені для заставного свідоцтва.
Форми складських документів на зерно затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. № 510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно", яка прийнята на виконання Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, видані ДП "Векта-Він" елеваторні сертифікати, на копії яких посилається позивач, за своєю формою не відповідають затвердженим Кабінетом Міністрів України формам складських документів на зерно. Тому зазначені елеваторні сертифікати не можуть вважатися офіційними документами, що посвідчують прийняття зерна на зберігання, передачу його в заставу або виникнення будь-яких прав та обов'язків щодо цього зерна.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що право застави зерна, що належить відповідачу, у позивача не виникло.
Твердження позивача про те, що копії елеваторних сертифікатів є належними та допустимими доказами передання третій особі на зберігання зерна, що належить відповідачу, не заслуговують на увагу та спростовуються умовами Договору застави.
Так, місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до п. 4.1.2 Договору застави відповідач має надати позивачу копії складських квитанцій (та/або складських свідоцтв, залежно від обставин) на зерно, що свідчать про доставку всього товару на погоджені склади. Отже, самим Договором застави визначено, що у випадку застави зерна відповідач надасть позивачу копії складських квитанцій та складських свідоцтв, тобто саме документів, передбачених законом. Позивачем відсутність в нього таких документів не заперечується, що свідчить про те, що сторонами передбачені законом вимоги щодо порядку застави зерна не дотримані, а отже право застави у позивача не виникло.
Таким чином, вірно встановивши факт відсутності у позивача права застави, зокрема, щодо 6 361,3 тони ячменю фуражного та 2 284 тони рапсу на загальну суму 1 631 106,50 дол. США, та відсутності у позивача доказів застави будь-якого іншого зерна відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про неможливість покладення на відповідача зобов'язання щодо відшкодування збитків позивачу на підставі ст. 623 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано приписи процесуального законодавства та матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно відмовлено у задоволенні позову. У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.
Твердження оскаржувача про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Райффайзен Банку Інтернешнл АГ залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р. та рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2010 р. у справі № 6-23/107-09-4552 залишити без змін.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді О.А. Кролевець
С.Р. Шевчук