09 грудня 2010 р. № 02/820
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоДерепи В.І.
суддів :Грека Б.М.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПП "Валмак-2002"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 р.
та рішеннягосподарського суду Черкаської області від 20.07.2010 р.
у справі№ 02/820
за позовомПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"
(надалі -Банк)
доПП "Валмак-2002"
(надалі -Підприємство)
простягнення 182 250 грн.
та за зустрічним позовом провизнання договору недійсним
за участю представників:
від позивача- Малашевський К.Л.
від відповідача- не з'явились
У квітні 2010 року Банк звернувся до суду з позовом до Підприємства про стягнення 182 250 грн. штрафу на підставі п. 9 договору іпотеки № І-149/1-2007 від 26.10.2007 р., укладеного між сторонами, у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань, встановлених п. 8.1.6. даного договору, щодо укладення договору страхування в акредитованій позивачем страховій компанії на користь Банку та не надання йому оригіналу такого договору.
В порядку ст. 60 ГПК України Підприємство звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до Банку про визнання зазначеного вище договору іпотеки недійсним. Позов Підприємства обґрунтований тим, що договір іпотеки припинився на підставі ст. 559 ЦК України, у зв'язку із збільшенням Банком обсягу його відповідальності за основним зобов'язанням, а саме збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами за договором про відновлювальну кредитну лінію від 26.10.2007 р.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.07.2010 р. (суддя Пащенко А.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 р. (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Вербицька О.В.), у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд місцевому господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника Банку, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.10.2007 р. між Банком та ТОВ "Макот" (позичальник) укладено договір про відновлювальну кредитну лінію № К-149-2007 (надалі -Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов'язався відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію в сумі 729 000 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії кошти згідно Графіку пониження ліміту з остаточним строком погашення до 25.04.2010 р. та сплатити за користування кредитними коштами проценти.
26.10.2007 р. між Банком (іпотекодержатель) та Підприємством (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № І-149/1-2007 (надалі - Договір іпотеки), відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно -нежитлову будівлю столової загальною площею 1 202,20 кв.м., що розташована за адресою: Черкаська область, місто Городище, пров. Робочий, 2.
Згідно умов Договору іпотеки зазначена нерухомість передається в іпотеку як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих ТОВ "Макот" за Кредитним договором.
Звертаючись з позовом про стягнення суми штрафу Банк мотивував свої вимоги тим, що в порушення 8.1.6 Договору іпотеки Підприємство не переуклало договір страхування предмету іпотеки в акредитованій Банком страховій компанії та не надало йому оригінал договору страхування після закінчення попереднього договору страхування, що, згідно п. 9 Договору іпотеки, є підставою для нарахування Підприємству штрафу в розмірі 25 % від загальної суми його заборгованості перед Банком по Кредитному договору.
Відповідно до п. 8.1.6 Договору іпотеки іпотекодавець зобов'язується застрахувати предмет іпотеки протягом двох робочих днів від дати укладення цього договору на користь іпотекодержателя на весь період дії основного зобов'язання на умовах, вказаних іпотекодержателем на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, та надати один із оригіналів страхового договору іпотекодержателю.
Пунктом 9 Договору іпотеки встановлено, що в разі порушення хоча б одного з положень п. 8.1 цього договору іпотекодавець сплачує іпотекодержателю штраф в розмірі 25 % від загальної суми заборгованості перед іпотекодержателем, а іпотекодержатель набуває права вимагати від боржника дострокового повного виконання основного зобов'язання в десятиденний строк з моменту пред'явлення такої вимоги і відмовитися від виконання основного зобов'язання в односторонньому порядку.
Судами встановлено, що Підприємством в день укладення Договору іпотеки було укладено договір страхування предмета іпотеки від 26.10.2007 р. із строком дії до 26.10.2008 р.
Також, Підприємством 19.12.2008 р. укладено із ЗАТ "Акціонерна страхова компанія "ОМЕГА" договір добровільного страхування № 261-10/12-2316-2 на строк до 19.12.2009 р. та 02.01.2010 р. з ПАТ "Страхова Група "ТАС" укладено договір добровільного страхування № А0131820 на строк до 01.07.2011 р.
Тобто, судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство свої зобов'язання, передбачені п. 8.1.6. Договору, виконало належним чином.
Посилання Банку про обов'язок Підприємства страхувати предмет іпотеки лише в акредитованій ним страховій компанії є безпідставними, оскільки це не передбачено умовами Договору.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні первісних позовних вимог.
Що стосується зустрічних позовних вимог про визнання Договору іпотеки недійсним, то судами також правомірно відмовлено в їх задоволенні, з огляду на відсутність на це правових підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
Касаційну скаргу ПП "Валмак-2002" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 20.07.2010 р. у справі № 02/820 залишити без змін.
Головуючий, суддя В. Дерепа
С у д д і Б. Грек
О. Подоляк