16 грудня 2010 р. № 55/115-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Васищака І.М., - головуючого,
Студенця В.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши касаційну скаргуФОП ОСОБА_1
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року
у справі господарського судуХарківської області
за позовомФОП ОСОБА_1
доФОП ОСОБА_2
простягнення 132936,11 грн.,
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача:не з"явився,
відповідача:не з"явився,
У червні 2010 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 132936,11 грн. в порядку передбаченим ч .1 ст. 1191 ЦК України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 05.08.2010 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що позивач не довів належними доказами наявність правовідносин з відповідачем щодо виконання останнім договору перевезення від 25.02.2009 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1. та ТОВ "Нертус".
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року рішення місцевого господарського суду від 05.08.2010 року залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками, зробленими місцевим господарським судом при прийнятті рішення та зазначив ще, як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову -не доведення позивачем належними доказами факт відшкодування шкоди у розмірі 132936,11 грн., завданої ТОВ "Нертус" та присудженої до стягнення з ФОП ОСОБА_1. за рішенням господарського суду Харківської області від 10.12.2009 року у справі 29/281-09.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року та рішення господарського суду Харківської області від 05.08.2010 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.02.2009 року між ТОВ "Нертус" (замовник) та ФОП ОСОБА_1. (перевізник) укладено договір перевезення та транспортного експедирування № 25/02- 09, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався здійснити транспортне експедирування та доставити ввірений йому товар в пункт призначення та видати його отримувачу, а ТОВ "Нертус" зобов'язався сплатити за перевезення та експедиційні послуги певну грошову суму на умовах, передбачених договором.
Пунктом 5.5 договору передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 -водій ОСОБА_3. здійснювало перевезення вантажу за замовленням ФОП ОСОБА_1., вантажовідправник ТОВ "Нертус" за маршрутом вказаним у заявці №6 до договору №25/02-09 від 10.03.2009 року, що підтверджується товарно-транспортними накладними, податковою накладною, актом виконаних робіт.
Відповідно ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частинами 1, 2 ст.929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 10.12.2009 р. по справі № 29/281-09, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідно до заявки № 6, яка є невід'ємною частиною договору, водій СПД ФО ОСОБА_1. - ОСОБА_3. на автомобілі МАN АХ 2730 ВА перевозив товар ТОВ “Нертус”. 16.03.2009 р. даний автомобіль завантажений товаром в присутності водія та опломбований, але по прибуттю товару в місце призначення виявлена недостача частини завантаженого товару на загальну суму 132936,11 грн., про що складені акти. 01.06.2009 р. ТОВ Нертус" отримав постанову про порушення кримінальної справи, в якій зафіксовано, що при перевезенні товару водієм СПД ФО ОСОБА_1. - ОСОБА_3. підприємству була спричинена матеріальна шкода.
За вказаним вище рішенням суду від 10.12.2009 року присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_1. на користь ТОВ "Нертус" 132936,11 грн. шкоди.
Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Враховуючи вищевикладене, а саме рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2009 року у справі №29/281-09, а також те, що позивач належними доказами не довів факт відшкодування шкоди ТОВ "Нертус", завданої втратою вантажу при перевезенні водієм відповідача - ОСОБА_3, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову саме з підстав того, що у позивача в силу ст. 1191 ЦК України не виникло право регресу до винної у втраті вантажу особи -відповідача.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.
Щодо доводів, викладених в касаційній скарзі, то вони є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а відповідно і не спростовують висновків судів, покладених в основу судових рішень.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року та рішення господарського суду Харківської області від 05.08.2010 року у справі №55/115-10 залишити без змін.
Головуючий - суддя І.М.Васищак
Судді В.І. Студенець
М.М.Черкащенко