08 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/1294/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2025
у справі № 916/1294/24
за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фермерське господарство "Деметра"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2
про стягнення 13 756 286,11 грн
Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро"; позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ; відповідач) про стягнення заборгованості за кредитними договорами у сумі 13 756 286,11 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за кредитними договорами в сумі 13 756 286,22 грн.
17.09.2024 Господарським судом Одеської області було видано наказ.
До господарського суду від приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Баталіна С.С. (далі - приватний виконавець) надійшли подання про визначення частки у спільному сумісному майні (з урахуванням уточнень), в якому просив, з метою виконання вимог виконавчого документа та звернення стягнення на частку майна боржника, із подальшою його реалізацією на прилюдних торгах, визначити частку належну боржнику ОСОБА_1 у розмірі 1/2 в праві власності на таке майно:
- квартиру загальною площею 31,9 кв.м, житловою площею 11,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 934775951227, право власності на яку набуте на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 2600, виданий 19.09.2016, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пепеляшкова Анастасія Олексіївна: технічний паспорт, серія та номер: 000002003, виданий 24.11.2020, видавник: ТОВ "Юридичний центр "Реєстратор"; звіт, серія та номер: ТЗ-З, виданий 23.11.2020, видавник: ТОВ "Юридичний центр "Реєстратор";
- земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:01:001:2639, загальною площею 0,06 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 638667151227, право власності на яку набуте на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1086, виданий 21.10.2021, видавник: приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Денісова О.А;
- земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:01:001:2640, загальною площею 0,06 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 638018351227 право власності на яку набуте на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1085, виданий 21.10.2021, видавник: приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Денісова О.А.
На обґрунтування подання приватний виконавець зазначає, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження № 76241808 з примусового виконання наказу № 916/1294/24, виданого Господарським судом Одеської області 17.09.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитними договорами в сумі 13 756 286,22 грн. 08.10.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Постанову про відкриття виконавчого провадження направлено на адресу боржника, зазначену у виконавчому документі. Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян 01.10.1988 зареєстровано шлюб між боржником - ОСОБА_1 і ОСОБА_4 ; станом на 25.04.2025 вони перебувають у шлюбі. Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить зазначене вище майно, яке вона набула у власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 (суддя - Нікітенко С.В.) відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено та не надано доказів, що між боржником і його дружиною ОСОБА_2 відсутній спір про право на нерухоме майно, яке зареєстроване за нею та в якому заявник просить визначити частку майна боржника, а тому для застосування ст. 335 ГПК України підстави відсутні.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 (головуючий суддя - Я.Ф. Савицький, судді - Н.М. Принцевська, А.І. Ярош) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі № 916/1294/24 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Апеляційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" та додані до неї матеріали повернуті апелянту без розгляду.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ст. 255 ГПК України не передбачено оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі № 916/1294/24 окремо від рішення суду та, що відсутні законні підстави для її перегляду в апеляційному порядку у цьому випадку.
Не погоджуючись із ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2025, АТ "Банк Кредит Дніпро" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу № 916/1294/24 передати до апеляційного господарського суду для вирішення питання відкриття апеляційного провадження та розгляду апеляційної скарги по суті.
У касаційній скарзі скаржник посилається на абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
На думку скаржника, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною, необґрунтованою, суперечить ст. ст. 255, 261 ГПК України, а також порушує право стягувача у виконавчому провадженні. Зазначає, що п. 30 ч. 1 ст. 255 ГПК України встановлено право оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.08.2025.
До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить її не задовольняти з підстав, наведених у цьому відзиві.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржуване судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному захист прав і свобод у судовому порядку, а ст. 129 ГПК України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи визначено також серед основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 8 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, необхідно розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов'язковості судового рішення тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 4-рн/2019).
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України, який регламентує порядок здійснення господарського судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Згідно із п. 30 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Частиною 3 ст. 255 ГПК України встановлено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2024 у справі № 757/47946/19-ц, досліджуючи питання щодо апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції, які не зазначені в переліку, викладеному в ч. 1 ст. 255 ГПК України, погодилась зі сформованим при застосуванні норм процесуального права підходом щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції, в основу якого покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.
У контексті наведеного, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: "суть цього підходу полягає в такому: 1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в ч. 1 ст. 353 ЦПК України (ст. 255 ГПК України), є самостійними об'єктами апеляційного оскарження; 2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 2 ст. 353 ЦПК України, ст. 255 ГПК України); 3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено потребою судового захисту процесуальних прав та інтересів особи. Тож ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в ч. 1 ст. 353 ЦПК України (ст. 255 ГПК України), може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками погоджується та констатує, що з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Наведене узгоджується з п. "d" ст. 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07.02.1995 на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у ч. 1 ст. 353 ЦПК України (ст. 255 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у ч. 1 ст. 353 ЦПК України (ст. 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб). Тлумачення ч. 2 ст. 352 ЦПК України (ст. 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в ч. 1 ст. 353 ЦПК України (ст. 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2024 у справі № 757/47946/19-ц також зазначила: "водночас та обставина, що ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не зазначена в п. п. 2, 16 ч. 1 ст. 353 ЦПК України (п. п. 2, 14 ч. 1 ст. 255 ГПК України), сама по собі ще не виключає можливості апеляційного оскарження такої ухвали у певному порядку. Як зазначалося, для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду".
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що у касаційному цивільному суді переглядалася справа № 585/1695/20, де предметом оскарження були ухвала міськрайонного суду про відмову у задоволенні подання про визначення частки боржника у об'єкті права спільної сумісної власності подружжя та постанова Сумського апеляційного суду, якою було змінено ухвалу суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні подання державного виконавця. Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 у справі № 585/1695/20 зазначив: "що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11(провадження № 14-31цс21) вказано, що "спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абз. 1 ч. 5 ст. 56 ЦПК України). В разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку роз. VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору - див. п. 73 цієї постанови), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені - див. п. п. 74 - 75 цієї постанови)". У справі, що переглядається, державний виконавець звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника, яким, на думку заявника, боржник володіє спільно з іншою особою - чоловіком. Водночас боржник заперечує належність їй спірного майна на праві спільної сумісної власності. Тому в цій справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішено інший спір між боржником і стягувачем, тобто не в порядку роз. VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" ЦПК України. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені п. п. 1, 3, 4, 8 ч. 1 ст. 411, ч. 2 ст. 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (ч. 3 ст. 400 ЦПК України). З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення скасувати, подання державного виконавця залишити без розгляду."
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України за апеляційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положеннями ст. 255 ГПК України не передбачено можливості оскарження такої ухвали суду першої інстанції окремо від рішення місцевого господарського суду. Однак, здійснивши аналіз оскаржуваної ухвали, Верховний Суд вважає ці висновки суду апеляційної інстанції такими, що не відповідають вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, зроблені без оцінки того, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Суд апеляційної інстанції фактично здійснив звужувальне тлумачення ст. 255 ГПК України. Отже, за таких обставин, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України та повернення апеляційної скаргу скаржнику.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За ч. ч. 3, 4 ст. 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.
З огляду на наведене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування ухвали суду апеляційної інстанції з направленням справи до суду апеляційної інстанції зі стадії прийняття до розгляду апеляційної скарги АТ "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.06.2025.
Відповідно до ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити.
Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 у справі № 916/1294/24 скасувати.
Справу № 916/1294/24 передати до Південно-західного апеляційного господарського суду зі стадії прийняття до розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.06.2025.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.