адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004
11.09.2025 Справа № 904/2222/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засіданні Сьомкіна А. В., розглянувши справу № 904/2222/25
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрова", вул. Академіка, Белелюбського, 68, корпус 2, прим. 210, м. Дніпро, 49109
до Товариства з о обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС", вул. Героїв "Азову", 17, прим. 2, м. Полтава, 36022
про стягнення 469 864,67 грн
Без виклику учасників справи
05.05.2025 року до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" з вимогою про стягнення заборгованості за договором поставки №1304/02 від 13.04.2020 року у сумі 469 864,67 грн, з яких: сума основного боргу - 425 514,40 грн, пеня - 31 401,43 грн, інфляційні витрати - 9837,90 грн, 3 % річних - 3110,94 грн та судові витрати (вх. №2124/25).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань по договору поставки №1304/02 від 13.04.2020 року щодо оплати поставленого товару.
Ухвалою від 06.05.2025 року Господарський суд Дніпропетровської області направив за територіальної підсудністю до Господарського суду Полтавської області матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" про стягнення 469 864,67 грн заборгованості.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2025 року справу № 904/2222/25 розподілено судді Тимощенко О.М.
Ухвалою від 03.06.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі; ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строки: для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - 5 днів з дня отримання цієї ухвали; для подання відзиву на позов, оформленого з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.ст. 167,184 ГПК України; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов. Зобов'язати позивача письмово зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Відповідно до довідки Господарського суду Полтавської області копію ухвали від 03.06.2025 року відповідач отримав в електронному кабінеті 03.06.2025 року (а. с. 78).
11.07.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява - відзив на позовну заяву (вх. № 9256 від 11.07.2025 року, а. с. 80, 81) із запереченнями проти задоволення позову, в якому також зазначено клопотання:
- про продовження процесуального строку для подання до суду заперечення щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву;
- про перехід до розгляду справи у порядку загального позовного провадження;
- про витребування у позивача оригіналів видаткових накладних, товарно - транспортних накладних та договору поставки №1304/02 від 13.04.2020 року;
- про надання можливості приймати участь у судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції за межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 9256 від 11.07.2025 року).
Ухвалою від 21.07.2025 року суд повернув без розгляду заяву - відзив на позовну заяву ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" в особі представника - адвоката Плугатирьова Віталія Вікторовича (вх. № 9256 від 11.07.2025 року).
14.07.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява - відзив на позовну заяву із запереченнями проти задоволення позовних вимог, в якому заявлено клопотання:
- про продовження процесуального строку для подання до суду заперечення щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву;
- про перехід до розгляду справи у порядку загального позовного провадження;
- про витребування у позивача оригіналів видаткових накладних, товарно - транспортних накладних та договору поставки №1304/02 від 13.04.2020 року;
- про надання можливості приймати участь у судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції за межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 9263 від 14.07.2025 року, а. с. 89, 90).
Ухвалою від 21.07.2025 року суд:
- відмовив у задоволенні клопотань ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС": про продовження строку на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву; про надання можливості приймати участь у судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції за межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів,
- залишив без розгляду клопотання відповідача про розгляд справи 904//2222/25 у порядку загального позовного провадження;
- зобов'язав позивача надати оригінали наступних доказів: договору поставки №1304/02 від 13.04.2020 року; видаткових накладних: №54 від 09.01.2025 року, №125 від 17.01.2025 року, №151 від 20.01.2025 року, №152 від 21.01.2025 року, №190 від 24.01.2025 року, №5 від 03.02.2025 року, №16 від 04.02.2025 року; товарно-транспортних накладних №54 від 09.01.2025 року, №125 від 17.01.2025 року, №151 від 20.01.225 року, №152 від 21.01.2025 року, №5 від 03.02.2025 року, №190 від 24.01.2025 року, №16 від 04.02.2025 року, копії яких долучені до матеріалів справи.
Відносно питання щодо прийняття до розгляду відзиву на позовну заяву суд зазначає, що з огляду на відмову у продовженні строку на подачу відзиву, та з огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання про поновлення строку на його подачу, суд залишає без розгляду відзив на позовну заяву відповідно до приписів ст. 118 ГПК України (право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом).
15.07.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 9353, а. с. 97 - 99) із підтримкою позовних вимог (відсутність відповідних даних щодо договору у видаткових накладних не спростовує як факт його укладення, так і факт отримання відповідачем товару; сам відповідач у платіжних інструкціях в призначенні платежу вказує спірний договір; відсутність попередньої оплати жодним чином не звільняє відповідача від обов'язку розрахуватись за отриманий товар; взаємовідносини підприємств підтверджуються первинними документами, в тому числі і платіжними інструкціями, які свідчать про часткове виконання умов договору з боку відповідача; відповідачем жодним чином не спростовано проведені розрахунки; неотримання відповідачем претензії не є підставою вважати, що обов'язок оплати за отриманий товар у відповідача відсутній).
Також у відповіді на відзив позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на подачу доказу - копії спірного договору поставки №1304/02 від 13.04.2020 року та долучення його до матеріалів справи. Позивач зазначив, що під час завантаження в "Електронний суд" суд додатків до позовної заяви, сам договір з невідомих причин не завантажився.
Ухвалою від 21.07.2025 року суд задовольнив клопотання позивача про поновлення строку на подання доказу у справі (вх. № 9353 від 15.07.2025 року); визнав поважними причини пропуску строку на подання позивачем доказу; поновив позивачу строк на подання доказу та прийняв до розгляду доказ - копію договору поставки №1304/02 від 13.04.2020 року.
23.07.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначення дати судового засідання (вх. №9716, а. с. 126).
Обґрунтовуючи подану заяву відповідач зазначив, що позивачем подано до суду відповідь на відзив, до якого долучено копію договору №1304/02 від 13.04.2020 р. Відповідач також вказав, що інформація про непідписання спірного договору відповідачем є помилковою, оскільки з дати укладення договору минуло більше 5 років, а самого оригіналу договору у відповідача не виявилося. За наявною інформацією, договір відсутній у зв'язку з тим, що позивачем не було передано відповідачу його примірник, відповідно відповідач вважав, що договір у письмовій формі не було укладено. До цього часу відповідачу невідомо, чи було укладено вказаний договір у письмовій формі в 2020 році, чи можливо долучена до матеріалів справи копія договору створена за допомогою комп'ютерних програм.
У зв'язку із зазначеним відповідач заявив про недостовірність доказу - копії договору №1304/02 від 13.04.2020 р. та просив надати можливість оглянути вказаний доказ у судовому засіданні. Також відповідач зазначив, що оскільки підпис у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних відрізняється від підпису директора ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС", необхідно встановити особу підписувача та кому саме позивачем було передано товар (потрібно встановити факт передачі товару). У зв'язку із зазначеним та можливим заявленням клопотання про проведення технічної експертизи документів (у разі необхідності), відповідач просить надати можливість оглянути у судовому засіданні оригінали доказів, витребуваних у позивача ухвалою суду від 21.07.2025 року.
Також 23.07.2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 9721, а. с. 129), в яких вказано, що позивачем не надано докази направлення претензії на адресу відповідача, тому обов'язок з оплати товару мав виникнути на восьмий день з дати подання позову. Однак за період з дати подання позову по теперішній час позивач не заявив вимоги про сплату пені, інфляційних збитків та 3% річних.
Ухвалою від 28.07.2025 року суд залишив без розгляду клопотання відповідача про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та з призначенням дати судового засідання.
28.07.2025 року до суду від позивача надійшло клопотання про надання оригіналів доказів на виконання ухвали суду від 21.07.2025 року (договору поставки №1304/02 від 13.04.2020 року; видаткових накладних: №54 від 09.01.2025 року, №125 від 17.01.2025 року, №151 від 20.01.2025 року, №152 від 21.01.2025 року, №190 від 24.01.2025 року, №5 від 03.02.2025 року, №16 від 04.02.2025 року; товарно-транспортних накладних №54 від 09.01.2025 року, №125 від 17.01.2025 року, №151 від 20.01.225 року, №152 від 21.01.2025 року, №5 від 03.02.2025 року, №190 від 24.01.2025 року, №16 від 04.02.2025 року).
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
13.04.2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрова" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з о обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №1304/02 (далі - договір, а. с. 141), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати покупцю, а покупець зобов'язується приймати та здійснювати оплату яйця курячого столового (в подальшому - товар) на умовах даного договору (п. 1.1 договору).
Загальна кількість товару визначається у накладних на передачу товару, які підтверджують узгодження сторін та складають невід'ємну частину договору (п. 2.1 договору).
Асортимент, кількість, ціна та термін поставки кожної партії товару узгоджуються сторонами у кожно му конкретному випадку та фіксуються в накладних на передачу товару (п. 4.1 договору).
Сума договору визначається вартістю всіх партій товару (п. 4.2 договору).
Під партією товару розуміється кількість товару, відображена в одній накладній (п. 4.3 договору).
Сторони зобов'язуються проводити звірення розрахунків за певний проміжок часу (за місяць) з оформленням акту. Ці данні є кінцевими для взаєморозрахунків (п. 4.4 договору).
Термін сплати - передоплата (п. 5.1 договору).
Перехід права власності на товар, а також ризиків випадкової загибелі товару відбувається в момент передачі товару покупцю або представнику покупця, згідно наданої покупцем довіреності, оформленої належним чином (п. 7.1 договору).
Датою відвантаження та передачі товару вважається дата штампу та/або підпису постачальника або представника постачальника, а також покупця або представника покупця на накладній на передачу товару (п. 7.3 договору).
Приймання товару по кількості та якості здійснюється покупцем в момент його отримання. У разі відсутності зауважень товар вважається прийнятим (п. 8.2 договору).
У випадку порушення термінів поставки, сплати або не прийняття товару, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару, при поставці якого виникло порушення, за кожен день прострочення і нараховується за весь термін до сплати заборгованості (п. 10.2 договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до "31" грудня 2020 р. (п. 12.1 договору).
Всі додатки та доповнення до цього договору є його невід'ємною частиною, у випадку їх укладення в письмовій формі та підписання обома сторонами (п. 12.2 договору).
Цей договір складено в 2-х оригінальних примірниках по одному для кожної з Сторін, українською мо вою. Обидва примірники мають однакову юридичну силу (п. 12.3 договору).
Договір не може бути розірвано в односторонньому порядку. Сторони зобов'язуються повідомляти одна одну про розірвання договору в письмовій формі за 10 днів до припинення його дії (п. 12.4 договору)
У випадку якщо, не пізніше чим за один місяць по закінченню терміну дії договору, жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах (п. 12.5 договору).
Договір підписаний постачальником в особі директора Недвиги Д. С. та покупцем в особі директора Тарасової Л. М. та скріплений підписами та печатками обох підприємств.
Оригінал договору долучений до матеріалів справи (а. с. 141).
Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що виконуючи умови спірного договору, ТОВ "Дніпрова" поставлено, а покупцем (ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС") отримано товар на загальну суму 854 431,20 грн згідно наступних видаткових накладних:
- №54 від 09.01.2025 року на суму 20 908,80 грн;
- №125 від 17.01.2025 року на суму 208 008,00 грн;
- №151 від 20.01.2025 року на суму 13 694,40 грн;
- №152 від 21.01.2025 року на суму153 360,00 грн;
- №190 від 24.01.2025 року на суму 44 820,00 грн;
- №5 від 03.02.2025 року на суму 273 888,00 грн;
- №16 від 04.02.2025 року на суму 139 752,00 грн,
які підписані постачальником та покупцем та скріплені печатками сторін договору (а. с. 142, 144, 146, 148, 150, 152, 154).
Також позивачем на підтвердження поставки товару були надані:
- товарно-транспортні накладні: №54 від 09.01.2025 року, №125 від 17.01.2025 року, №151 від 20.01.2025 року, №152 від 21.01.2025 року, №190 від 24.01.2025 року, №5 від 03.02.2025 року, №16 від 04.02.2025 року (а. с. 143, 145, 147, 149, 151, 153, 155) (підписані вантажовідправником та вантажоодержувачем та скріплені печатками сторін договору);
- рахунки-фактури: № 54 від 09.01.2025 року, №150125-1 від 15.01.2025 року, №151 від 20.01.2025 року, №152 від 21.01.2025 року, №190 від 24.01.2025 року, №5 від 03.02.2025 року, №16 від 04.02.2025 року (а. с. 19 - 24).
Позивач вказує, що поставлений товар за видатковими накладними №54 від 09.01.2025 року, №125 від 17.01.2025 року, №151 від 20.01.2025 року, №152 від 21.01.2025 року був оплачений відповідачем в повному обсязі, тоді як видаткова накладна №190 від 24.01.2025 року - частково, що підтверджується платіжними інструкціями №3 від 20.01.2025 року на суму 20 908,80 грн, №5990 від 21.01.2025 року на суму 208 008,00 грн, №147 від 24.02.2025 року на суму 50 000,00 грн, №268 від 14.03.2025 року на суму 50 000,00 грн, №343 від 25.03.2025 року на суму 50 000,00 грн, №462 від 10.04.2025 року на суму 50 000,00 грн (а. с. 25 - 30).
Судом встановлено, що платіжні інструкції в призначенні платежу містять посилання на вищезазначені рахунки, а в призначенні платежу платіжної інструкції №268 від 14.03.2025 року на суму 50 000,00 грн міститься посилання на договір №1304/02 від 13.04.2020 року.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію №1103-П від 11.03.2025 року, відповідно до якої просив погасити основну заборгованість та штрафні нарахування за спірним договором. В якості доказу направлення претензії позивачем надано копію опису вкладення поштове відправлення №5193700095461 (ф. 107), зі штампом поштового відділення АТ "Укрпошта від 11.03.2025 року (а. с.41).
Позивач стверджує, що відповідач на вказану претензію не відреагував.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 425 514,40 грн суми основної заборгованості, 31 401,43 грн пені, 3 110,94 грн 3 % річних та 9 837,90 грн інфляційних нарахувань.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
При прийнятті рішення суд керувався наступним
Предметом спірних правовідносин сторін у даній справі є матеріально-правові вимоги позивача з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору поставки поставки №1304/02 від 13.04.2020 року щодо здійснення остаточних розрахунків за поставлений постачальником товар.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов'язання визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.538 ЦК).
Правилами зустрічного виконання зобов'язання, встановленими ст.538 ЦК, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку.
Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ч.4 ст.538 ЦК).
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було передано відповідачу товар на суму 854 431,20 грн. Дана обставина підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними - №54 від 09.01.2025 року на суму 20 908,80 грн; №125 від 17.01.2025 року на суму 208 008,00 грн; №151 від 20.01.2025 року на суму 13 694,40 грн; 152 від 21.01.2025 року на суму153 360,00 грн; №190 від 24.01.2025 року на суму 44 820,00 грн; №5 від 03.02.2025 року на суму 273 888,00 грн; №16 від 04.02.2025 року на суму 139 752,00 грн.
При цьому суд зазначає, що відповідач поставлений товар оплатив частково на суму 428 916,80 грн (платіжні інструкції №3 від 20.01.2025 року на суму 20 908,80 грн, №5990 від 21.01.2025 року на суму 208 008,00 грн, №147 від 24.02.2025 року на суму 50 000,00 грн, №268 від 14.03.2025 року на суму 50 000,00 грн, №343 від 25.03.2025 року на суму 50 000,00 грн, №462 від 10.04.2025 року на суму 50 000,00 грн), внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 425 514,40 грн.
Відповідач доказів сплати суми боргу в повному обсязі суду не надав.
Відносно тверджень відповідача щодо відсутності у нього інформації щодо підписання спірного договору директором та відсутності у нього оригіналу договору, а також відносно того, що підпис у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних відрізняється від підпису директора ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС", суд зазначає наступне.
Судом було досліджено надані позивачем оригінал спірного договору поставки, а також видаткових накладних №54 від 09.01.2025 року на суму 20 908,80 грн; №125 від 17.01.2025 року на суму 208 008,00 грн; №151 від 20.01.2025 року на суму 13 694,40 грн; 152 від 21.01.2025 року на суму153 360,00 грн; №190 від 24.01.2025 року на суму 44 820,00 грн; №5 від 03.02.2025 року на суму 273 888,00 грн; №16 від 04.02.2025 року на суму 139 752,00 грн та товарно-транспортних накладних.
За змістом ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів та мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, спірний договір містить підпис директора Тарасової Л. М. та скріплений печаткою відповідача. Видаткові накладні також в графі отримувача містять підпис та скріплені печаткою відповідача.
Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відносно підписів та печатки на договорі та видаткових накладних відповідачем не заявлялось.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4. вказаного Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Судом встановлено, що видаткові накладні, які містяться у матеріалах справи, відповідно до вимог вищевказаного Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" містять такі обов'язкові реквізити як дату її складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив(ла)" та "отримав(ла)", які засвідчені відтисками печаток як ТОВ "Дніпрова", так і ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС".
Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.01.2020 року по справі №916/922/19, відповідно до яких суд, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки відповідача, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі.
Судом враховано, що ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" не було доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не було надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з її втратою чи викраденням.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі, а подані позивачем видаткові накладні є неналежними або недопустимим доказами виконання умов договору, що повністю узгоджуються із наведеними нормами права та правовими позиціями Верховного Суду.
Тож, відтиск печатки є свідченням участі ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" у здійсненні господарської операції за спірним договором та видатковими накладними №54 від 09.01.2025 року на суму 20 908,80 грн; №125 від 17.01.2025 року на суму 208 008,00 грн; №151 від 20.01.2025 року на суму 13 694,40 грн; 152 від 21.01.2025 року на суму153 360,00 грн; №190 від 24.01.2025 року на суму 44 820,00 грн; №5 від 03.02.2025 року на суму 273 888,00 грн; №16 від 04.02.2025 року на суму 139 752,00 грн.
Відсутність реквізитів довіреностей (на підставі яких діяли представники відповідача при прийнятті товару) в накладній також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки їх відсутність за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.
Обов'язок доведення обставин лежить на стороні, яка на них посилається. Отже за умови, що інша сторона надала пакет первинних бухгалтерських документів, які не містять дефектів, і які підтверджують здійснення сторонами господарської операції, а інша сторона не визнає факт поставки, саме ця сторона має довести факт непоставки наданням про це доказів. Саме за таких обставин, з урахуванням принципу змагальності господарського судочинства, інша сторона має доводити іншими доказами факт передання нею товару (правова позиція Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 912/1414/21).
Суд зазначає, що відповідно до п. 4.4 договору сторони зобов'язуються проводити звірення розрахунків за певний проміжок часу (за місяць) з оформленням акту. Ці данні є кінцевими для взаєморозрахунків.
Відсутність в матеріалах справи вказаного акта не є підставою вважати, що між сторонами не відбулися спірні господарські операції, адже акт не є первинним документом в контексті положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Практика Верховного Суду також засвідчує правову позицію, що акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами (позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13, 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 23.09.2021 у справі №910/866/20).
Частиною першою статті 1089 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувач) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначаються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Пунктом 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених п. 22.6 ст. 22 Закону.
Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України №22 від 21.01.2004р. (далі - Інструкція).
Згідно з п. 1.3 Інструкції, її вимоги поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу здійснюється за таким видом розрахункового документу, як платіжне доручення.
Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 1.4 Інструкції, платіжним дорученням є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до положень пунктів 3.1 та 3.7 Інструкції, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
У пункті 2.9 Інструкції зазначено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.
З правового аналізу вказаних приписів законодавства слідує, що заповнення реквізиту призначення платежу платіжного доручення належить виключно платнику.
Тобто, платник може змінити реквізит "призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення; відповідно, отримувач коштів, в свою чергу, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.
Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті, що визначені в призначенні платежу може мати місце лише у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.
При цьому суд звертає увагу, що позивачем надано до матеріалів справи докази часткової сплати відповідачем заборгованості за спірним договором - копії платіжних інструкцій (№3 від 20.01.2025 року на суму 20 908,80 грн, №5990 від 21.01.2025 року на суму 208 008,00 грн, №147 від 24.02.2025 року на суму 50 000,00 грн, №268 від 14.03.2025 року на суму 50 000,00 грн, №343 від 25.03.2025 року на суму 50 000,00 грн, №462 від 10.04.2025 року на суму 50 000,00 грн), в призначенні платежу яких зокрема вказано найменування товару, номера та дати рахунків, за якими здійснюється сплата коштів, а в платіжній інструкції №268 від 14.03.2025 року в призначенні платежу вказано спірний договір - №1304/02 від 13.04.2020 року.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідач не наводить доводів та не надає належних доказів на підтвердження того, що оплата згідно платіжних інструкцій, наданих позивачем до матеріалів справи, здійснювалась ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" на виконання будь-яких інших господарських правовідносин з позивачем. Відповідач не був позбавлений права доводити нездійснення господарської операції за договором шляхом надання суду відповідних доказів на спростування цих обставин, проте не скористався таким правом.
Суд звертає увагу, що відповідно до п. 12.4 договору - договір не може бути розірвано в односторонньому порядку. Сторони зобов'язуються повідомляти одна одну про розірвання договору в письмовій формі за 10 днів до припинення його дії (п. 12.4 договору)
У випадку якщо, не пізніше чим за один місяць по закінченню терміну дії договору, жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах (п. 12.5 договору).
Матеріали справи не містять письмового повідомлення однієї з сторін про розірвання спірного договору (відповідно до п. 12.4 договору), а також заяви про припинення договору (відповідно до п. 12.5 договору), у зв'язку з чим він вважається пролонгованим і був діючий на момент здійснення спірних господарських операцій.
Відсутність у відповідача оригіналу спірного договору не спростовує факту його укладення та наявність зобов'язань з оплати грошових коштів за отриманий товар.
Приймаючи до уваги вищезазначене, суд також наголошує на необхідності врахування добросовісності як засадничого положення цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності покладено і в основу доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.
Суд також у розгляді даного спору враховує правову позицію, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 04.08.2022 у cправі №922/19/21, згідно якої, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто, судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
В матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні: №54 від 09.01.2025 року, №125 від 17.01.2025 року, №151 від 20.01.2025 року, №152 від 21.01.2025 року, №190 від 24.01.2025 року, №5 від 03.02.2025 року, №16 від 04.02.2025 року (а. с. 143, 145, 147, 149, 151, 153, 155) (містять всі необхідні реквізити, зокрема: вантажовідправника, вантажоодержувача, їхня адреси, посилання на видаткові накладні, а також підписані сторонами та скріплені печатками сторін договору тощо), які підтверджують здійснення перевезення спірного товару.
Зважаючи на встановлені обставини справи та докази, надані на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджуються обставини поставки товару за договором поставки №1304/02 від 13.04.2020 року. В той же час, відповідач не спростував факт неотримання товару за спірним договором, як і не підтвердив факт виконання зобов'язань в частині здійснення остаточних розрахунків за договором, чим порушив майнові права позивача. Отже заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 425 514,40 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення 31 401,43 грн пені, 9 837,90 грн інфляційних втрат та 3 110,94 грн 3 % річних суд зазначає наступне.
Відповідач у додаткових поясненнях (вх. № 9721, а. с. 129) зазначав, що позивачем не надано докази направлення претензії на адресу відповідача, тому обов'язок з оплати товару мав виникнути на восьмий день з дати подання позову. Однак за період з дати подання позову по теперішній час позивач не заявив вимоги про сплату пені, інфляційних збитків та 3% річних.
Суд критично відноситься до вищезазначених тверджень відповідача з огляду на наступне.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у договорі, пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України.
У випадку порушення термінів поставки, сплати або не прийняття товару, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару, при поставці якого виникло порушення, за кожен день прострочення і нараховується за весь термін до сплати заборгованості (п. 10.2 договору).
Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення пені суд звертає увагу на наступне.
Перевірка правильності розрахунку пені здійснена за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон".
Відповідно до матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування пені на суму простроченої передплати за отриманий товар відповідачем за видатковою накладною №190 від 24.01.2025 року - з 24.01.2025 року (з дати поставки товару ) по 02.05.2025 року.
Одночасно суд зазначає, що сторони засвідчили у договорі строк оплати, а саме передоплату, відтак строк оплати настає у покупця з моменту поставки товару в силу положень ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно матеріалів справи, поставка товару відбулася 24.01.2025, що підтверджується видатковою накладною № 190 від 24.01.2025 року.
Відповідно дост.253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України).
Відтак, строк нарахування пені повинен обчислюватися з 25.01.2025 року (з наступного дня після поставки товару).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 22.08.2019 у справі №914/508/17.
З наданого розрахунку пені вбачається, що позивач також не вірно починає нараховувати пеню на суму простроченої передплати за отриманий товар відповідачем:
- за видатковою накладною №5 від 03.02.2025 року з 03.02.2025 року, адже вірною датою є 04.02.2025,
- за видатковою накладною №16 від 04.02.2025 року з 04.02.2025 року, адже вірною датою є 05.02.2025 (оскільки кредиторські вимоги про сплату боргу на той момент ще не настали).
За розрахунком суду є правомірною та підлягає задоволенню вимога про стягнення 31 063,34 грн пені. В іншій частині вимог про стягнення пені (338,09 грн) суд відмовляє.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних, суд встановив, що позивач допустив аналогічні помилки при визначені початку прострочення заборгованості, що і в розрахунках пені.
За розрахунком суду є правомірною та підлягає задоволенню вимога про стягнення 3 075,97 грн 3%річних. В іншій частині вимог про стягнення 3% (34,97 грн) суд відмовляє.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 9837,90 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства.
Відповідач контррозрахунків пені, інфляційних втрат та 3% річних суду не надав.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Допустимих доказів у спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати за поставлений товар і позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 425 514,40 грн, пені в сумі 31 063,34 грн, 3% річних в сумі 3 075,97 грн та інфляційних втрат у сумі 9 837,90 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позов задоволенню не підлягає (відмовлено у стягненні 34,97 грн 3 % річних та 338,09 грн пені).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив враховував, що згідно з п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з о обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (вул. Героїв "Азову", 17, прим. 2, м. Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 33667686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрова" (вул. Академіка, Белелюбського, 68, корпус 2, прим. 210, м. Дніпро, 49109, код ЄДРПОУ 38929403) 425 514,40 грн основного боргу; 31 063,34 грн пені; 3 075,97 грн 3% річних, 9 837,90 грн інфляційних втрат та 5 633,90 грн судового збору.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити в задоволенні вимог.
Рішення підписане 11.09.2025 року.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. М. Тимощенко