Справа № 760/23166/24 Головуючий у І інстанції Коробенко С.В.
Провадження №22-ц/824/11008/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
05 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового Володимира Анатолійовича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 01 вересня 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва видав судовий наказ про стягнення з нього аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 17 серпня 2023 року.
Позивач вказував, що його єдиний щомісячний дохід складає пенсія по інвалідності у загальному розмірі 7056,55 гривень. В період 2022-2023 років він отримував мінливий дохід від Товариства з обмеженою відповідальністю «Констракт Продакшн» за наявність встановленої у нього СЕС (на підставі Закону України «Про альтернативні джерела енергії»), проте на даний час прибуток припинився та є затримка виплат по зеленому тарифу. Таким чином, як зазначає позивач, єдиним його доходом залишається пенсія.
Крім того, на утриманні позивача залишається повнолітній син ОСОБА_4 , який навчається у вищому навчальному закладі - Національному авіаційному університеті, а станом на дату подання позовної заяви - на базі Ніредьгазького університету в Угорщині за спеціальністю: авіаінженер, не має можливості працювати та потребує матеріальної допомоги.
Позивач також зазначав, що саме він оплачує навчання старшого сина, перераховує кошти йому на проживання в іншій країні. Відповідачка самоусунулася від матеріальної допомоги старшому сину.
Крім того, станом на дату подання позовної заяви у позивача погіршився матеріальний стан.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 до суми в розмірі 1/8 частки усіх видів його доходу (заробітку).
РішеннямСолом'янського районного суду м. Києвавід 26 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Горбовий В.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що після розірвання шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на утримані позивача, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому на момент розірвання шлюбу виповнився 1 рік, залишився проживати разом з відповідачкою в квартирі, яка була придбана позивачем та зареєстрована на нього.
Вказує на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги докази та посилання позивача на той факт, що згідно Картки ДУ ІГТ АМН №16392 від 13 грудня 2010 року (Київська міська клінічна лікарня № 9), Довідки (Сер. MCE - видається інваліду) № 0085474 Серії 7-66 КА; дата огляду 05.11.2001), Пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (Серії НОМЕР_2 , термін дії: довічно, дата видачі 06.07.2022), ОСОБА_1 визнаний інвалідом з дитинства II групи, обмежений у працевлаштуванні.
Крім того, з 20 вересня 2024 року ОСОБА_1 ніде не працює та не отримує заробітної плати, дохід останнього складається з пенсії по інвалідності та виплат по зеленому тарифу (на підставі Закону України «Про альтернативні джерела енергії»).
Звертає увагу апеляційного суду на те, що в квартирі, яка є власністю позивача, проживає відповідачка разом з їх неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак житлово-комунальні послуги стягуються з ОСОБА_1 , як з власника квартири.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Згідно ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження погіршення матеріального становища батька та того, що визначений вказаним судовим рішенням розмір аліментів є надмірним фінансовим тягарем для відповідача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до положень ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Ст. 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 181 СК України стягнення аліментів у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі здійснюється за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, з ким проживає дитина.
Ст. 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Згідно роз'яснень, наданих у п. 17 цієї Постанови Пленуму Верховного Суду України зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину, не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки він встановлюється законом, а не судовим рішенням. Відповідно збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку аліментів (постанова Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17).
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як убік погіршення, так і у бік покращення.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також повнолітнього ОСОБА_4 .
Судовим наказом Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2023 року з ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не мене 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину щомісяця, починаючи з 17 серпня 2023 року та до повноліття дитини.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня - 3196 гривень, з 1 квітня - 3936 гривень, з 1 липня - 4759 гривень, з 1 жовтня - 6169 гривень.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що після винесення судом першої інстанції судового наказу про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальне становище останнього значно погіршилось, оскільки на його утриманні станом на дату подання позовної заяви перебуває повнолітній син сторін, а єдиним доходом є пенсія по інвалідності в розмірі 7056,55 грн.
Посилання сторони позивача в апеляційній скарзі на те, що єдиним доходом ОСОБА_1 є пенсія по інвалідності, апеляційний суд критично оцінює, оскільки на момент видачі судового наказу про стягнення аліментів, останній вже мав відповідний статус інвалідності.
Доводи про те, що на його повному утриманні перебуває повнолітній син сторін, апеляційний суд вважає необґрунтованими, так як доказів того, що позивач самостійно утримує повнолітнього сина, який проживає, згідно тверджень позивача, за кордоном, матеріали справи не містять.
Посилання на укладення договору про навчання сина, на виписки з банку про переказ коштів на картковий рахунок сина ОСОБА_7 не є підтвердженням самостійного утримання сина, який продовжує навчатись, а є лише фактом виконання позивачем свої батьківських обов'язків відповідно до вимог ст. 199 СК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що з позивача, як власника, стягуються послуги за житлово-комунальні послуги на утримання квартири, в якій проживає відповідачка з неповнолітнім сином, не мають відношення до розгляду даної справи про стягнення аліментів, тому не потребують правової оцінки з боку судової колегії.
Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового В.А. на те, що з 20 вересня 2024 року позивач ніде не працює та не має змоги сплачувати аліменти у визначеному судовому наказі розмірі, апеляційний суд, враховуючи доводи апеляційної скарги, вважає суперечливими за своїм змістом, оскільки позивач стверджує, що повнолітній син сторін, який навчається за кордоном, знаходиться повністю на утриманні останнього, тому на думку судової колегії позивач має можливість сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина сторін.
Крім того, згідно ст. 180 СК України, незалежно від кількості дітей, батьки зобов?язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Звертаючись з апеляційною скаргою, представник ОСОБА_1 - адвокат Горбовий В.А. не обґрунтував належним чином та не надав доказів неможливості сплачувати аліменти в розмірі, визначеному судовим наказом від 01 вересня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача з правильним висновком суду першої інстанції, нових доказів, які б стали підставою для скасування правильного по суті рішення представником ОСОБА_1 - адвокатом Горбовим В.А. не надано.
Відповідно до ч. 2, ч. 4, ч. 8 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 має право в майбутньому звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів у разі погіршення його матеріального стану та стану здоров'я, або зміни сімейного стану відповідно до ст. 192 СК України.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що з урахуванням всіх обставин справи, матеріальних потреб дітей, обов'язку другого з батьків також утримувати дітей, стану здоров'я платника аліментів, який є чоловіком працездатного віку, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість відповідача сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 17 серпня 2023 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі ст. ст. 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового Володимира Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києвавід 26 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар