Справа № 754/15725/24 Головуючий у І інстанції Зотько Т.А.
Провадження №22-ц/824/9268/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
05 вересня 2025 рокуКиївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» - адвоката Стеценка Максима Владленовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтовував тим, що 10 квітня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 за допомогою веб сайту https://clickcredit.ua/ru було укладено договір позики №2237791 шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора відповідача 00r7Yp.
Згідно умов вказаного договору позикодавець зобов'язувався передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Всупереч умов договору позики, відповідач не виконав свої зобов'язання по поверненню коштів та сплаті відсотків за їх користування, внаслідок чого має непогашену заборгованість перед ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», яка складається з 10000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту, 2250,00 грн - сума заборгованості за процентною ставкою 0,75%, 5000,00 грн - сума заборгованості за процентною ставкою 2,70% (проценти за понадстрокове користування).
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики №2237791 у загальному розмірі 17 250,00 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 100,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» суму заборгованості за договором позики № 2237791 від 10квітня 2024 року у загальному розмірі 12 250,00 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028, 00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн. У задоволенні вимог позову в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентною ставкою за понадстрокове користування у розмірі 5000,00 грн, представник ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» - адвокат Стеценко М.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентною ставкою за понадстрокове користування у розмірі 5000,00 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи та дійшов помилкового висновку щодо строку нарахування відсотків за користування кредитом, не врахувавши умови п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику, згідно яких у разі неповернення позики та процентів товариство позичальнику має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики за кожний день понадстрокового користування позикою.
Представник позивача вказує на те, що законодавством не заборонено встановлювати інші види забезпечення виконання зобов'язань, підстави сплати, правова форма та розмір яких визначаються договором або законом, а тому встановлення в договорі підвищених відсотків як санкції за користування кредитом понад визначений у договорі строк є забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором, яке передбачене домовленістю сторін і не суперечить законодавству. Таке підвищення процентної ставки є реакцією на порушення зобов'язань за договором не можна вважати наслідком зростання кредитного ризику, оскільки кредитний ризик відображає ймовірність виникнення ускладнень при виконанні угоди.
Скаржник звертає увагу на неврахування судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.
Позивач вважає, що відповідно до роз'яснень, наданих Національним банком України щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування №3433 від 15.01.2024 та №12907 від 19.02.2024 товариством не було допущено порушень в частині нарахування понадстрокових відсотків за договором позики.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині його оскарження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 10 квітня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2237791.
Відповідно до умов п. 1 Договору позики,позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» надало ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 10000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, строком на 30 календарних днів, знижена процентна ставка з другого для користування позикою до дати повернення позики (застосовується під час строку позики) у розмірі 0,75 % (в день) зі сплатою відсотків за процентною ставкою у розмірі 2,70 % (в день), орієнтовною реальною річною процентною ставкою - 1081,20 %, загальною вартістю кредиту 12 250,00 грн.
Підписанням цього Договору позики відповідач підтвердив, що він ознайомився на сайті https://clickcredit.ua/informacia з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п.п. 5.1. п. 5 Договору позики).
Позичальник погодився, що до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику, за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «СlickСredit» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://clickcredit.ua/informacia та їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі (п. п. 5.3. п. 5 Договору позики).
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Згідно Договору позики цей договір укладено у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електрон) комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Відповідно до вимогДоговору позики, він укладений в результаті зваженого рішення Сторін, на взаємовигідних умовах, на принципах ст. 6, 627ЦКУкраїни, згідно яких Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог розумності та справедливості. Договір діє з моменту перерахування суми Позики протягом строку Позики, але в будь - якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим Договором.
Згідно із умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах передбачених договором.
У Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, викладеної у письмовому вигляді та Додатку №1, доданого до Договору позики №2237791 від 10 квітня 2024 року вказано, що сума кредиту складає 10000, 00 грн, загальна вартість кредиту складає 12250,00 грн, у тому числі проценти за користування кредитом складають 2250,00 грн. Строк кредитування з 10квітня 2024 року по 10 травня 2024 року.
З урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» в частині стягнення суми позики в розмірі 12250,00 грн, що складається з заборгованості за основною сумою позики 10000, 00 грн та нарахованих процентів за період кредитування у розмірі 2 250,00 грн, а тому задовольнив позов в цій частині.
Крім того, вимоги позивача в частині стягнення з позичальника суми заборгованості: за Кредитним договором №2237791 від 10 квітня 2023 року в розмірі 12250,00 грн, з яких: 10000,00 заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 2250,00 грн - заборгованість за процентами, були визнані відповідачем ОСОБА_1 у ході розгляду справи судом першої інстанції.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року в частині задоволених позовних вимог» не оскаржується ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ, а тому його законність та обґрунтованість в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентною ставкою за понадстрокове користування кредитними коштами.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентною ставкою за понадстрокове користування кредитними коштами, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Суд першої інстанції вказав, що в охоронних правовідносинах права інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Разом з тим, ст. 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно змісту умов укладеного між сторонами договору позики, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов'язувалося надати відповідачу грошові кошти у загальній сумі 10 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, строком на 30 календарних днів, знижена процентна ставка з другого для користування позикою до дати повернення позики (застосовується пі час строку позики) у розмірі 0,75 % (в день) зі сплатою відсотків за процентною ставкою у розмірі 2,70 % (в день), орієнтовною реальною річною процентною ставкою - 1081,20 %, загальною вартістю кредиту 12 250, 00 грн.
Отже, розмір відсотків, що були передбачені умовами договору та погоджені сторонами становив 2250,00 грн.
Строк кредитування з 10 квітня 2024 року по 10 травня 2024 року.
Доказів того, що позичальником було погоджено подовження даного строку користування позикою матеріали справи не містять.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК Україниправо кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Згідно п. 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.
У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4ст. 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contraproferentem (лат. verbachartarumfortiusaccipiunturcontraproferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (висновки Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19).
Позивач, як юридична особа, діяльність якою пов'язана з наданням фінансових послуг і яка підготувала проект договору позики - є сильнішою стороною у цих правовідносинах, а тому тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь відповідача.
Як встановлено судом, за умовами укладеного між сторонами Договору, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відповідно до ст. 1048 ЦК Українимає право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 10 травня 2024 року, а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, та у разі прострочення позичальником грошового зобов'язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак у даній справі таких позовних вимог ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» не заявило, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії кредитного договору задоволенню не підлягають.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками поза межами дії кредитного договорує безпідставними.
Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
У ч. 1 та 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, вірним є висновок суду першої інстанції у тому, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а права та інтереси позивача у такому випадку забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги у тому, що суд не врахував умови п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику, колегія суддів у даному випадку оцінює критично з огляду на наступне.
Відповідно до п. 6.5 Правил у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасне повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) нараховуються проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожен день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
Разом з тим, роздруківка Правил надання грошових коштів у позику додана до позовної заяви не містить відмітки про те, що саме з цими правилами був ознайомлений позичальник та саме ці Правила підписані позичальником.
При цьому умовами договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики), укладеним між сторонами, визначено, щоТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надає ОСОБА_1 позику в розмірі 10000,00 грн строком на 30 днів, тобто до 10 травня 2024 року. Текст договору не містить положень щодо продовження строків кредитування. Відтак, товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» мало право нараховувати проценти лише по 10 травня 2024 року.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про неврахування судом правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.
У пункті 140 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредитуперіод після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
При цьому у п. 146 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16
Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі 755/10947/17 наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині його оскарження, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст.. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині його оскарження залишає без змін, а апеляційну скаргу представника позивача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині оскарження без змін.
Керуючись ст.ст.374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» - адвоката Стеценка Максима Владленовича залишити без задоволення.
РішенняДеснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар