03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 755/17508/24 Головуючий у суді першої інстанції - Хромова О.О.
Номер провадження № 22-ц/824/10658/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
03 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хромової О.О., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності ділової репутації,-
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, у якому просив суд: - визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права інформацію, яка поширена відповідачем у відеозаписі під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8 », опублікованому ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме: «Там так красиво сталося в квітні. Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар. (…) ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого. (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі. 125 тисяч доларів. Його-не-його, нехай розбираються спеціальні служби навчені, але його піймали, його відсторонили»; - зобов'язати ОСОБА_1 не пізніше п'яти днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення у соціальній мережі Facebook (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 в профілі користувача « ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 )» ( ІНФОРМАЦІЯ_9) публікації спростування з обраною аудиторією, якій вона має бути доступна для перегляду, з налаштуванням конфіденційності - «Доступно всім», під заголовком - «Спростування недостовірної інформації стосовно ОСОБА_3 » та з викладенням вступної та резолютивної частин рішення суду у даній справі, без власного коментування відповідачем ухваленого рішення та без можливості коментувати таку публікацію іншими особами. Просив вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначає, що з 21 грудня 2017 року він займає посаду першого заступника голови Київської міської державної адміністрації.
14 квітня 2020 року у приміщенні Київської міської ради в межах досудового розслідування кримінального провадження проведено обшук, внаслідок чого почала поширюватися інформація про можливу причетність його до вчинення кримінального правопорушення, повідомлення про підозру та, навіть, затримання останнього.
15 квітня 2020 року позивач опублікував у своєму особистому профілі спростування такої інформації. В той же час, Київським міським головою 21 квітня 2020 року прийнято розпорядження № 240 про відсторонення його від займаної посади до моменту визначення процесуального статусу у кримінальному проваджені.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_10 він у своєму особистому профілі в соціальній мережі оприлюднив лист з підписом начальника слідчого управління СБУ, який містив інформацію про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні закінчене, матеріали провадження скеровано до суду з обвинувальним актом. Про підозру у вчиненні будь-якого злочину йому повідомлено не було, він не є стороною кримінального провадження. Розпорядженням Київського міського голови від 11 березня 2021 року № 111 його було допущено до виконання посадових обов'язків.
Однак, з вересня 2021 року ОСОБА_1 систематично поширює недостовірну інформацію про нього, при цьому, про його непричетність до вчинення кримінального правопорушення обізнаний.
Позивач звертає увагу, що він вже звертався за захистом прав та інтересів до суду. Судом було встановлено, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про те, що він не перебуває у статусі підозрюваного, поширив інформацію про нього у контексті його зв'язку зі злочином, чим порушив особисте немайнове право позивача. Суд також встановив, що дії відповідача були недобросовісними, а поширена ним інформація була спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.
Водночас, ОСОБА_1 продовжив поширювати недостовірну інформацію про отримання ним неправомірної вигоди. Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4» опублікований відеозапис під назвою : «ІНФОРМАЦІЯ_8 ».
У вказаному відеозаписі містяться висловлювання ОСОБА_1 , які спричиняють шкоду його честі, гідності та діловій репутації, а саме:
« ОСОБА_8 : Там так красиво сталося в квітні. Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар.
ОСОБА_16: Як прізвище?
ОСОБА_8 : ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі. 125 тисяч доларів. Його-не-його, нехай розбираються спеціальні служби навчені, але його піймали, його відсторонили».
При цьому, наголошує, що майже відразу після поширення відповідачем першого висловлювання, на екрані з'явилося його зображення, дане свідчить, що поширена ним інформація стосується саме позивача.
Відповідач є медійною особою, займав посаду радника Київського міського голови ОСОБА_9 та неодноразово брав участь у різних ток-шоу та програмах, розумів, що його висловлювання будуть поширені не лише до співрозмовника та знімальної групи, а й до невизначеного кола осіб - користувачів мережі Інтернет.
Відповідач, водночас, також порушив принцип презумпції невинуватості, оскільки не уповноважений встановлювати будь-які факти щодо винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Вина може бути встановлена виключно судом, що узгоджується із положеннями статті 62, 124 Конституції України, статті 17 КПК України, статті 2, 3, 11 КК України.
Відповідач поширив недостовірну інформацію за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів, безпідставно звинуватив його у вчиненні кримінального правопорушення. Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням, можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.
Позивач вважає, що інформацію поширено відповідачем саме у формі твердження, а не оціночного судження.
Позивач був вимушений звернутися до суду із позовом, оскільки поширена відповідачем інформація є негативною, її зміст вказує на те, що розповсюдження такої інформації може створити негативні наслідки для нього, поставити під сумнів дотримання ним законодавства України та моральних якостей. Тому така інформація складає негативне враження у суспільстві про нього, як людини, яка вчиняє кримінальні правопорушення. На підставі викладеного позов просив задовольнити.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києвавід 24 лютого 2025 року позов ОСОБА_3 - задоволено. Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, яка поширена ОСОБА_1 у відеозаписі під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8 », опублікований ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме:
«Там так красиво сталося в квітні. Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар. (…) ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого. (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі. 125 тисяч доларів. Його-не-його, нехай розбираються спеціальні служби навчені, але його піймали, його відсторонили».
Зобов'язано ОСОБА_1 не пізніше п'яти днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення у соціальній мережі Facebook (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 в профілі користувача « ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 )» ( ІНФОРМАЦІЯ_9) публікації спростування з обраною аудиторією, якій вона має бути доступна для перегляду, з налаштуванням конфіденційності - «Доступно всім», під заголовком - «Спростування недостовірної інформації стосовно ОСОБА_3 » та з викладенням вступної та резолютивної частин рішення суду у даній справі, без власного коментування відповідачем ухваленого рішення та без можливості коментувати таку публікацію іншими особами.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, оплату за виконаний експертом Державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України» висновок від 24 квітня 2024 року № 056/78 у розмірі 24 000,00 грн, оплату за виконання Центром компетенції УЦПНА Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 29 лютого 2024 року № 67/2024-ЗВ у розмірі 5 400,00 грн та оплату за виконання Центром компетенції УЦПНА довідки від 16 вересня 2024 року № 177/2024-Д у розмірі 2 100,00 грн, що разом складає 33 922,40 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, яка поширена ОСОБА_1 у відеозаписі під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8 », опублікований ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме: «Заарештували першого заступника.» і «Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі 125 тисяч доларів.». Зобов'язати ОСОБА_1 не пізніше п'яти днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення у соціальній мережі Facebook (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 в профілі користувача « ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 )» ( ІНФОРМАЦІЯ_9) публікації спростування з обраною аудиторією, якій вона має бути доступна для перегляду, з налаштуванням конфіденційності - «Доступно всім», під заголовком - «Спростування недостовірної інформації стосовно ОСОБА_3 » та з викладенням вступної та резолютивної частин рішення суду у даній справі, без власного коментування відповідачем ухваленого рішення та без можливості коментувати таку публікацію іншими особами. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у оскаржуваному відеозаписі містяться висловлювання ОСОБА_1 про ОСОБА_3 .. Проте відповідач визнає позовні вимоги ОСОБА_3 в частині твердження «Заарештували першого заступника.» і «Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі 125 тисяч доларів.». Зазначене висловлювання відбулося внаслідок словесної обмовки на основі раніше опублікованої інформації в засобах масової інформації. Решту позовних вимог відповідач не визнає.
ОСОБА_3 з 21 грудня 2017 року є першим заступником голови Київської міської державної адміністрації, тобто публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем високого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.
Поширена відповідачем інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної численними ЗМІ інформації щодо позивача у цій справі. Таке поширення та оцінка отриманої інформації є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації.
Таким чином, така оцінка є вираженням суб'єктивної думки відповідача, фактично коментарем, тобто є не твердженням, висловленим особисто відповідачем про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.
Вказує, що спростування саме тих слів чи словосполучень, які є недостовірними, є належним та ефективним способом захисту порушених немайнових прав позивача.
26 червня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_10 , відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що в апеляційній скарзі відповідачем не зазначено в чому саме полягає незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Висловлювання в оскаржуваному контексті є цілісними та виокремити окремі слова з таких не є можливим, оскільки вони доповнюють зміст одне одного.Визнаючи недостовірними окремі слова чи словосполучення, як от: «заарештували першого заступника» та «Так от, крєпкого хозяйствєнніка в квітні піймали на хабарі 125 тисяч доларів.» не дасть можливості незалежному спостерігачу встановити змістовну суть поширеної недостовірної інформації та, що така інформація стосується саме особи позивача.
Визнання недостовірними окремих слів та словосполучень не буде належним та ефективним способом захисту порушених немайнових прав позивача, зважаючи на те, що спростуванню підлягає інформація, а не окремі слова. Дані речення взаємопов'язані і саме в своїй сукупності, а не окремо, становлять контекстний зміст інформації, яка є недостовірною, принижує честь та гідність позивача та підлягає спростуванню.
Посилання відповідача на наявність у позивача статусу публічної особи, за відсутності доказової бази для поширення інформації про певні факти та нездійснення належної перевірки фактів, не може призводити до автоматичного позбавлення права публічної особи на захист своїх особистих немайнових прав.
Сторона позивача вважає, що поширена відповідачем інформація була його власними судженнями, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації.
Вказує, що позивачем доведено та на підтвердження своїх доводів надано належні та допустимі докази, що інформація, яка поширена відповідачем не відповідає дійсності, а відтак суд дійшов правильного висновку, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та підлягає спростуванню.
При апеляційному розгляді справи відповідач у справі ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про залишення позову без задоволення, або змінити вказане рішення суду, виклавши у резолютивній частині рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині твердження «Заарештували першого заступника.» і «Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі 125 тисяч доларів.».
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та відповідача у справі та пояснення відповідача у справі ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 21 грудня 2017 року ОСОБА_3 призначено на посаду першого заступника голови Київської міської державної адміністрації на підставі розпорядження від 20 грудня 2017 року № 1000, що підтверджується записом у трудовій книжці ОСОБА_3 .
Розпорядженням Київського міського голови від 21 квітня 2020 року № 240 «Про ОСОБА_3 » відсторонено першого заступника Голови Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 від виконання обов'язків за посадою з 22 січня 2020 року до моменту визначення процесуального статусу у кримінальному провадженні № 42019000000002294 від 30 жовтня 2019 року.
З листа Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області Служби безпеки України від 23 червня 2020 року вих. № 51/12-4511, встановлено, що Слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42019000000002294 від 30 жовтня 2019 року за підозрою ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України.
В порядку статей 93, 135 КПК України викликано першого заступника голови Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 для його допиту в якості свідка у даному кримінальному проваджені 25 червня 2020 року.
Також листом Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області Служби безпеки України від 06 липня 2020 року вих. № 51/12-4860, першого заступника голови Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 викликано для його допиту в якості свідка у даному кримінальному проваджені 10 липня 2020 року.
Листом Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області Служби безпеки України від 05 березня 2021 року вих. № 51/12-1607 повідомлено, що ОСОБА_3 про підозру у вчиненні будь-якого злочину не повідомлялося, а також про те, що права та інтереси останнього у будь-який передбачений законом спосіб під час досудового розслідування не обмежуються, він не є стороною або учасником кримінального провадження
№ 42019000000002294 від 30 жовтня 2019 року, в розумінні норм діючого Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, 12 лютого 2021 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002294 закінчено та матеріали провадження скеровано до суду з обвинувальним актом.
ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_3 опубліковано на особистій сторінці в інтернет-мережі допис про завершення досудового розслідування кримінального провадження, до якого прикріплено копію листа Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області Служби безпеки України від 05 березня 2021 року вих. № 51/12-1607.
Розпорядженням Київського міського голови від 11 березня 2021 року № 111 «Про ОСОБА_3 » ОСОБА_3 допущено з 22 березня 2021 року до виконання обов'язків за посадою першого заступника голови Київської міської державної адміністрації.
З вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року по справі № 761/6368/21 за обвинувальним актом та угодою про визнання винуватості від 12 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 42019000000002294 від 30 жовтня 2019 року по обвинуваченню ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті
369-2 КК України, встановлено, що судом затверджено угоду про визнання винуватості від 12 лютого 2021 року, укладену у кримінальному провадженні № 42019000000002294 від 30 жовтня 2019 року між ОСОБА_11 та прокурором, ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України та призначено покарання. Згідно відмітки, що міститься на копії вироку, рішення (вирок) набрало законної сили 28 травня 2021 року.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що 14 квітня 2020 року, близько 12 години 00 хвилин, ОСОБА_11 , зустрівшись із наведеним знайомим (представником ТОВ «ЕФ АЙ ЕМ ОФІС ЦЕНТР-3») за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 3, у салоні автомобіля марки Volkswagen Passat (державний номер НОМЕР_1 ), наголосивши на необхідності передачі йому завдатку в розмірі 50 відсотків від обумовленої суми та, з метою створення у останнього враження дійсного впливу на ситуацію з отримання містобудівних умов для проектування об'єкту будівництва у м. Києві через першого заступника голови КМДА, використовуючи гучномовний зв'язок, зателефонував особі на ім'я « ОСОБА_12 », і домовився про зустріч із ним, після чого забрав у вказаного знайомого (представника ТОВ «ЕФ АЙ ЕМ ОФІС ЦЕНТР-3») пакет документів по згаданому об'єкту будівництва, та вирушив в напрямку будівлі Київської міської держаної адміністрації.
В той же день, о 13 годині 30 хвилин, ОСОБА_11 , зайшовши до кабінету № 210 першого заступника голови КМДА, розташованому на другому поверсі адміністративної будівлі КМДА, за адресою: АДРЕСА_1 , де під час особистої розмови із останнім, серед іншого, повідомив про наміри третіх осіб отримати містобудівні умови для будівництва об'єкту по АДРЕСА_2 , загальною площею 8 тисяч м кв., при цьому поцікавився порядком отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єктів будівництва у м. Києві, та залишив йому пакет документів по об'єкту будівництва на АДРЕСА_2 (літ. В, літ. Д) з метою їх вивчення.
Одразу після цього, ОСОБА_11 , діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення службовими особами Київської міської державної адміністрації, перебуваючи у салоні автомобіля марки Volkswagen Passat (державний номер НОМЕР_1 ), за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 3, відповідно до попередньо досягнутих домовленостей, одержав від свого знайомого (представника ТОВ «ЕФ АЙ ЕМ ОФІС ЦЕНТР-3») грошові кошти в розмірі 60 000 доларів США (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 14 квітня 2020 року становило 1 622 400,00 грн).
Дії обвинуваченого ОСОБА_11 , які виразились в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, суд кваліфікував за частиною другою статті 369-2 КК України.
Листом від 22 січня 2024 року, вих. № 009-105 апаратом Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлено, що у межах кримінального провадження № 42019000000002294 від 30 жовтня 2019 року така процесуальні дія, як обшук, в службовому кабінеті першого заступника голови Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 не проводилася. За період роботи ОСОБА_3 на посаді першого заступника голови Київської міської державної адміністрації по будь-яких інших кримінальних провадженнях таких процесуальних дій, як обшуки, не проводилося. У кримінальному провадженні № 42019000000002294 ОСОБА_3 перебував в процесуальному статусі свідка.
Офісом Генерального Прокурора України листом від 29 травня 2024 року № 25/3-924 вих-24 повідомлено, що за результатами опрацювання масиву даних Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 28 травня 2024 року кримінальних проваджень, у яких містять відомості про притягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за статтею 368 КК України до кримінальної відповідальності як підозрюваного, не встановлено.
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», станом на 27 вересня 2024 року відомостей про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не встановлено, також не встановлено відомостей про наявність незнятої чи не погашеної судимості не встановлено, відомості про розшук також відсутні.
З матеріалів справи районним судом також встановлено, що у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 755/9655/22 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_13 до ОСОБА_1 , третя особа - Громадська організація «Офіс трансформації», про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року по справі № 755/9655/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 червня 2024 року, позов ОСОБА_3 , ОСОБА_13 до ОСОБА_1 , третя особа - Громадська організація «Офіс трансформації», про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, яка поширена ОСОБА_1 в програмі # ОСОБА_14 , відеозапис якої був опублікований ІНФОРМАЦІЯ_4 в мережі Інтернет на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_11 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 , сірий ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12», а саме: «І в момент, коли потрібно було приймати жорсткі рішення реально, наприклад, там підозра ОСОБА_17 125 тисяч доларів хабар в кабінеті …»; «Да, ну зараз ви подивитесь, там ви можете навіть не пригадати, ну крім ОСОБА_18, що був пійманий на хабарі,… я ж кажу, ми його взнали після того, як його піймали на хабарі.».
Зобов'язано ОСОБА_1 не пізніше п'яти днів з дня набрання цим рішенням законної спростувати недостовірну інформацію, шляхом розміщення на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_8» відеозапису (з налаштуванням конфіденційності у розділі «Видимість» - «Для всіх») під назвою «Спростування недостовірної інформації стосовно ОСОБА_3 наступного змісту: «Мною, ОСОБА_1 в програмі ОСОБА_14 , відеозапис якої був опублікований ІНФОРМАЦІЯ_4 в мережі Інтернет на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_11 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12», було повідомлено недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_3 , а саме: «І в момент, коли потрібно було приймати жорсткі рішення реально, наприклад, там підозра ОСОБА_17 125 тисяч доларів хабар в кабінеті …»; «Да, ну зараз ви подивитесь, там ви можете навіть не пригадати, ну крім ОСОБА_18, що був пійманий на хабарі,… я ж кажу, ми його взнали після того, як його піймали на хабарі.». Повідомляю, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року у справі № 755/9655/22 вказана інформація визнана судом недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності».
В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 відмовлено.
Згідно звіту від 29 лютого 2024 року № 67/2024-ЗВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, 06 лютого 2024 року проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінок за адресами у мережі Інтернет: 1) ІНФОРМАЦІЯ_13 (id: НОМЕР_2; далі - веб сторінка № 1), за результатами дослідження якої встановлено, що в її структурі міститься відео-програвач, який дозволяє переглядати відеоряд із звуковим супроводом; 2) ІНФОРМАЦІЯ_14 (id:НОМЕР_3) (далі - веб-сторінка № 2), яка є головною сторінкою YouTube-каналу з назвою « ОСОБА_4 », на якому було розміщено відео, що міститься на досліджуваній веб-сторінці № 1.
Дніпровським районним судом міста Києва також було враховано висновок експерта від 24 квітня 2024 року, що міститься у матеріалах справи, складений Державним підприємством «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України». Висновок експерта підготовлено для подання до суду, про що міститься відповідний запис у тексті висновку. Також висновок містить підтвердження експерта про обізнаність з положеннями про кримінальну відповідальність за надання свідомо неправдивого висновку, відповідно до статті 384 КК України та відмову від надання висновку за статтею 385 КК України.
У висновку експерта від 24 квітня 2024 року зазначено, що об'єктом експертизи є відеоматеріал «ІНФОРМАЦІЯ_15 », оприлюднений в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13, який долучено до звіту від
29 лютого 2024 року № 67/2024-ЗВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, підготовленого ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консоціум «Український центр підтримки номерів і адрес».
За результатами проведеного дослідження експертом сформульовані такі висновки:
1)Відеоматеріал «ІНФОРМАЦІЯ_8 », оприлюднений в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13, містить інформацію про те, що перший заступник голови Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 був заарештований у зв'язку з отриманням хабара в 125 тисяч доларів. Зазначену інформацію містить такий сегмент аналізованого відеоматеріалу:
ОСОБА_5 : Там так красиво сталося в квітні. Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар.
ОСОБА_16: Як прізвище?
ОСОБА_5 : ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі. 125 тисяч доларів. Його-не-його, нехай розбираються спеціальні служби навчені, але його піймали, його відсторонили.
2)Висловлення, зазначене у відповіді на запитання № 1, містить інформацію про те, що перший заступник голови Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 був заарештований у зв'язку із отриманням хабаря в розмірі 125 тисяч доларів, виражене у формі твердження;
3)Відеоматеріал «ІНФОРМАЦІЯ_8 », оприлюднений в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 містить інформацію, яка може бути принизливою для честі й гідності ОСОБА_3 і завдати шкоди його діловій репутації. Зазначену інформацію, виражену у формі тверджень, містить такий сегмент аналізованого відеоматеріалу:
ОСОБА_5 : Там так красиво сталося в квітні. Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар.
ОСОБА_16: Як прізвище?
ОСОБА_5 : ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі.125 тисяч доларів. Його-не-його, нехай розбираються спеціальні служби навчені, але його піймали, його відсторонили.
Згідно довідки від 16 вересня 2024 року № 177/2024-Д з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення, власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_2 є реєстрант доменного імені facebook.com, володілець облікового запису - компанія Meta Platform,Inc., якщо інше не визначене умовами між останньою та отримувачем послуг хостингу або якщо такий договір відсутній.
При цьому, на веб-сторінці соціальної мережі «Facebook» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 створено сторінку користувача з іменем « ІНФОРМАЦІЯ_17», що доступна за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_16, та містить «синю позначку підтвердження», яка означає, що цей акаунт пройшов перевірку справжності, може належати підписникам Meta Verified та відомим особистостям або брендам.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 публічно звинуватив конкретну особу - позивача ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), відповідальність за яке передбачена Кримінальним кодексом України, ця інформація подається як установлений факт, не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, не є припущенням чи критикою діяльності позивача. Так відповідач чітко зазначив, що «…Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар.».
Водночас, відповідачем також зроблено чітку вказівку на таку особу: « ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі. 125 тисяч доларів».
Таким чином, суд першої інстанції виснував, що у своїх висловлюваннях ОСОБА_1 допустив поширення конкретних фактів, які складають об'єктивну сторону злочину, а додатково зазначена ним інформація спрямовувалась на виокремлення та конкретизацію такої особи, усунення будь-яких сумнівів у спостерігача.
Водночас, районний суд зазначив, що поширена ОСОБА_1 інформація спонукає слухачів/глядачів такого відеозапису зробити висновок, що ОСОБА_3 вчинив такий злочин, та його вина є безсумнівною. І саме у зв'язку із такими обставинами його заарештовано та відсторонено від виконання своїх посадових обов'язків.
При цьому, судом при ухваленні рішення було враховано, що заявлену відповідачем інформацію можна перевірити на достовірність, тому вона не може вважатися оціночними судженнями.
Суд першої інстанції встановив, що на час опублікування вказаного відеозапису позивач ОСОБА_3 не перебував у статусі підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного із отриманням неправомірної вигоди («хабара»), не був обвинуваченим у вчиненні такого злочину, визнаний винним у вчиненні будь-якого злочину не був. Про вказане свідчить копія листа Служби безпеки України від 05 березня 2021 року № 51/12-1607, у якому підтверджено, що про підозру ОСОБА_3 у вчиненні будь-якого злочину не повідомлялось, права та інтереси останнього у будь-який передбачений законом спосіб під час досудового розслідування не обмежуються, він не є стороною або учасником кримінального провадження № 42019000000002294 від 30 жовтня 2019 року в розумінні норм діючого КПК України. Також цей факт не заперечувався і відповідачем. Отже, відповідач був достеменно обізнаний про те, що позивач не був стороною кримінального провадження (підозрюваним, обвинувачуваним), тому інформація, поширена відповідачем, була спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача ОСОБА_3 .
Районним судом вказано, що відповідач не заперечував про обізнаність про оприлюднення позивачем цього листа до моменту опублікування в мережі Інтернет на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на YouTube-каналі « ОСОБА_4 » відеозапису під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_18 ».
За таких обставин суд першої інстанції зазначив, що відповідач ОСОБА_1 публічно звинуватив конкретну особу - позивача ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), відповідальність за яке передбачена Кримінальним кодексом України, ця інформація подається як установлений факт, не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, не є припущенням чи критикою діяльності позивача, її можна перевірити на достовірність, така інформаціє є недостовірною та подана у формі фактичного твердження, а тому підлягає спростуванню відповідачем.
Дніпровський районним судом міста Києва також було враховано, що таке висловлювання є цілісним, його елементи (окремі речення) спрямовані на конкретизацію попередніх та засилення їх змісту, виокремлення конкретної особи та вказівку на неї. Тому визнання недостовірними лише окремих речень такого висловлювання спричинить викривлення самого змісту висловлювання.
З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність вимог позивача ОСОБА_3 щодо визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформації, яка поширена ОСОБА_1 у відеозаписі під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8 », опублікованого ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме: «Там так красиво сталося в квітні. Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар. (…) ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого. (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі. 125 тисяч доларів. Його-не-його, нехай розбираються спеціальні служби навчені, але його піймали, його відсторонили», та зобов'язання ОСОБА_1 не пізніше п'яти днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення у соціальній мережі Facebook (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 в профілі користувача « ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 )» ( ІНФОРМАЦІЯ_9) публікації спростування з обраною аудиторією, якій вона має бути доступна для перегляду, з налаштуванням конфіденційності - «Доступно всім», під заголовком - «Спростування недостовірної інформації стосовно ОСОБА_3 » та з викладенням вступної та резолютивної частин рішення суду у даній справі, без власного коментування відповідачем ухваленого рішення та без можливості коментувати таку публікацію іншими особами.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позову відповідає з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. За оспорювання або невизнання права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
У Преамбулі Конституції України йдеться про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Водночас статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного життя.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.
Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто такої, яка або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон про інформацію) оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує право на свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.
Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним.
У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 758/14324/15-ц).
Для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування в справі і яка інформація була поширена, тобто, чи є об'єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований зв'язок мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, чи поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не "вирвані" з нього фрази чи поняття.
Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року в справі № 446/1953/16-ц.
Особисте коректне трактування отриманої з інших джерел інформації в формі коментаря слід вважати оціночним судженням, а не твердженням, тому не може бути ані спростоване, ані підтверджене (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц, від 02 червня 2022 року в справі № 757/55559/20-ц, від 29 березня 2023 року в справі № 201/10970/21).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення ЄСПЛ Karpyuk and others v. Ukraine, № 30582/04, 32152/04, § 188, 06 жовтня 2015 року).
Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; Balaskas v. Greece, № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ Paturel v. France, № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).
ЄСПЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.
У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.
Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Barthold v. Germany, № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).
Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 в справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії" від 21 березня 2002 року, "Яновський проти Польщі" від 21 січня 1999 року та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року, а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У вказаній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.
У статтях 3, 4, 6 Декларації від 12 лютого 2004 року вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 127/24530/16-ц та від 27 листопада 2024 року в справі № 686/33838/23.
Отже, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.
Водночас публічні особи, які спричиняють жваву суперечку чи гарячі дебати щодо їхньої поведінки і публічних виступів, не повинні потерпати від публічного звинувачення у вчиненні злочинів без підтвердження таких заяв фактами.
Хоча повідомлення про правдиві факти про приватне життя політиків чи інших публічних осіб може бути прийнятним за певних обставин, навіть особи, відомі суспільству, мають законні очікування щодо захисту та поваги до свого приватного життя (рішення ЄСПЛ Standard Verlags GmbH v. Austria (№ 2), № 21277/05, § 53, 04 червня 2009 року).
Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому.
Такої позиції дотримується ЄСПЛ, який у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року в справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення в справі "Бемер проти Німеччини" від 03 жовтня 2002 року; рішення в справі "Нештяк проти Словаччини" від 27 лютого 2007 року). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин.
07 листопада 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення в справі EGILL EINARSSON v. ICELAND, яке набуло статусу остаточного 07 лютого 2018 року, ключові висновки в якій сформульовані в контексті з'ясування того, чим за своєю суттю є звинувачення у вчиненні злочину: оціночним судженням чи твердженням про факт, схиляючись до того, що навіть припустивши теоретичну можливість визначення звинувачення у вчиненні злочину як оціночного судження, воно має мати фактологічну підставу, на кшталт вироку, яким засуджено особу.
Також у цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, що навіть спірні публічні особи, які викликали гарячі дебати своєю поведінкою та публічними коментарями, не повинні терпіти, коли їх публічно звинувачують у насильницьких злочинних діяннях, якщо такі заяви не підтверджуються фактами.
Результат аналізу наведеного свідчить про те, що навіть ті особи, які залучені до політичних баталій, повинні виявляти принаймні мінімальний рівень стриманості та пристойності. Незважаючи на градус критики, вона є допустимою, допоки базується на фактах, а не на безпідставних обвинуваченнях.
Отже, у випадку, коли щодо особи публічно висловлено заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактами, це тягне за собою порушення статті 8 Конвенції.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 754/6964/21 та від 05 червня 2024 року в справі № 756/14771/21.
Отримання хабара в Україні є кримінальним злочином, що регулюється статтею 368 Кримінального кодексу України, відповідно частини першої якої прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
З матеріалів справи вбачається, що зміст відеозапису під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8 », опублікованому ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4», містить висновок про те, що: «Там так красиво сталося в квітні. Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар. (…) ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого. (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі. 125 тисяч доларів. Його-не-його, нехай розбираються спеціальні служби навчені, але його піймали, його відсторонили».
Доводи апеляційної скарги, що поширена відповідачем інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної численними ЗМІ інформації щодо позивача у цій справі і така оцінка є вираженням суб'єктивної думки відповідача, фактично коментарем, тобто є не твердженням, висловленим особисто відповідачем про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне.
Заявлену відповідачем інформацію можна перевірити на достовірність, тому вона не може вважатися оціночним судженням.
На час публікації оспорюваної інформації ОСОБА_3 не перебував у статусі підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного із отриманням неправомірної вигоди, не був обвинуваченим у вчиненні такого злочину, визнаний винним у вчиненні будь-якого злочину не був.
Про вказане свідчить копія листа Служби безпеки України від 05 березня 2021 року № 51/12-1607, у якому підтверджено, що про підозру ОСОБА_3 у вчиненні будь-якого злочину не повідомлялось, права та інтереси останнього у будь-який передбачений законом спосіб під час досудового розслідування не обмежуються, він не є стороною або учасником кримінального провадження № 42019000000002294 від 30 жовтня 2019 року в розумінні норм діючого КПК України (а.с. 44, т.1).
З матеріалів справи вбачається, що вказане відповідачем не заперечувалося.
Крім того колегія суддів погоджується із ухваленим у справі рішенням суду, оскільки воно ґрунтується на доказах наданих позивачем та не спростованих відповідачем.
Так, суд першої інстанції, ухвалюючи у справі вказане рішення обґрунтовано врахував висновок експерта від 24 квітня 2024 року, складений Державним підприємством «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України». Висновок експерта підготовлено для подання до суду, про що міститься відповідний запис у тексті висновку. Також висновок містить підтвердження експерта про обізнаність з положеннями про кримінальну відповідальність за надання свідомо неправдивого висновку, відповідно до статті 384 КК України та відмову від надання висновку за статтею 385 КК України.
У висновку експерта від 24 квітня 2024 року зазначено, що об'єктом експертизи є відеоматеріал «ІНФОРМАЦІЯ_15 », оприлюднений в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13, який долучено до звіту від
29 лютого 2024 року № 67/2024-ЗВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, підготовленого ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консоціум «Український центр підтримки номерів і адрес». Зазначеним висновком підтверджується, що : -висловлення, зазначене у відповіді на запитання № 1, містить інформацію про те, що перший заступник голови Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 був заарештований у зв'язку із отриманням хабаря в 125 тисяч доларів, виражене у формі твердження; -відеоматеріал «ІНФОРМАЦІЯ_8 », оприлюднений в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 містить інформацію, яка може бути принизливою для честі й гідності ОСОБА_3 і завдати шкоди його діловій репутації. Зазначену інформацію, виражену у формі тверджень, містить такий сегмент аналізованого відеоматеріалу: « ОСОБА_5 : Там так красиво сталося в квітні. Заарештували першого заступника. У нього в кабінеті знайшли хабар. ОСОБА_16: Як прізвище? ОСОБА_5 : ОСОБА_3 . До речі, ми з ним зустрінемося в суді п'ятого лютого (…) Крєпкій хозяйственнік. Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі. 125 тисяч доларів. Його-не-його, нехай розбираються спеціальні служби навчені, але його піймали, його відсторонили».
Тому суд першої інстанції з чим погоджується суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач був достеменно обізнаний про те, що позивач не був стороною кримінального провадження (підозрюваним, обвинувачуваним), тому інформація, поширена відповідачем, була спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача ОСОБА_3 .
Разом з тим, висловлювання в оскаржуваному контексті є цілісними та виокремити окремі слова з таких не є можливим, оскільки його елементи (окремі речення) спрямовані на конкретизацію попередніх та засилення їх змісту, виокремлення конкретної особи та вказівку на неї. Тому визнання недостовірними лише окремих речень такого висловлювання спричинить викривлення самого змісту висловлювання.
Твердження ОСОБА_1 , що ОСОБА_3 з 21 грудня 2017 року є першим заступником голови Київської міської державної адміністрації, тобто публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем високого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики, тому обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки публічні особи, які спричиняють жваву суперечку чи гарячі дебати щодо їхньої поведінки і публічних виступів, не повинні потерпати від публічного звинувачення у вчиненні злочинів без підтвердження таких заяв фактами. Висловлювання відповідача не підтверджено перевіреними фактами, відтак є безпідставними.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Апеляційний суд наголошує, що змінивши вказане рішення суду, виклавши у резолютивній частині рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині твердження «Заарештували першого заступника.» і «Так от, крєпкого хозяйственніка в квітні піймали на хабарі 125 тисяч доларів.» призведе до неможливості незалежному спостерігачу встановити змістовну суть поширеної недостовірної інформації.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києвавід 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Мотивований текст постанови складено 05 вересня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв