05 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16059/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державної митної служби України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 (головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Коротун О.М., Сулім В.В.) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2025 (суддя Демидов В.О.)
у справі №910/16059/24
за позовом Приватного підприємства "АНКОРБУД"
до 1. Державної митної служби України,
2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про стягнення 138 011 грн,
Приватне підприємство "АНКОРБУД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України та до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення майнової шкоди заподіяної позивачу внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень у розмірі 138 011 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 16.04.2025 у справі №910/16059/24, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 31.07.2025, позов задовольнив; стягнув з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "АНКОРБУД" майнову шкоду у розмірі 138 011 грн; стягнув з Державної митної служби України на користь Приватного підприємства "АНКОРБУД" 3 028 грн витрат зі сплати судового збору.
Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 02.05.2025 заяву представника ПП "АНКОРБУД" про ухвалення додаткового рішення задовольнив. Стягнув з Державної митної служби України на користь ПП "АНКОРБУД" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.
Державна митна служба України звернулася 22.08.2025 через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2025 у справі №910/16059/24 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу - відмовити у повному обсязі.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.08.2025 для розгляду цю справу передано колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20 зазначено, що зі змісту норми статті 244 ГПК убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК підстав.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина сьома статті 12 ГПК визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 138 011 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (302 800 грн), а тому у розумінні ГПК справа №910/16059/24 є малозначною.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.
Як убачається з касаційної скарги, Державна митна служба України підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій вказує, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не ураховано висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).
При цьому скаржник не зазначає жодних обґрунтувань, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, оскільки доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до незгоди із судовим рішенням.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Так у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
При цьому незгода із рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність будь-якого обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної митної служби України на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2025 у справі №910/16059/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної митної служби України на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2025 у справі №910/16059/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. Р. Кібенко
В. І. Студенець